Матеріально-фінансова основа функціонування об'єднаних територіальних громад

Статтею 142 Конституції України визначено, що матеріальною і фінан­совою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, до­ходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, які є у влас­ності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об’єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

З конституційними положеннями кореспондують приписи ч. 1 ст.60 За­кону України «Про місцеве самоврядування», за якою територіальним гро­мадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної влас­ності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров’я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об’єкти, визначені відповідно до закону як об’єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. Всього в цій статті перелічено 12 різних за своєю природою об’єктів, що можуть перебувати у комунальній власності об’єднаної територіальної громади.

Загалом, у залежності від цільового призначення майно, що складає матеріально-фінансову основу місцевого самоврядування, може бути роз­поділене на такі основні категорії: майно, що забезпечує діяльність безпо- 72

середньо об’єднаної територіальної громади; майно, що забезпечує діяль­ність органів місцевого самоуправління (відповідні ради, їх виконавчі комі­тети тощо); майно, що утворене внаслідок рішення рад відповідних рівнів про його об’єднання (спільна власність територіальних громад); майно, за­кріплене за відповідними підприємствами, установами, організаціями як самостійними юридичними особами на праві господарського відання чи оперативного управління.

При цьому Конституцією та Законами України не визначено особливос­тей щодо матеріальної основи об’єднаної територіальної громади, а тому наведені правові норми поширюються і на ці громади, з урахуванням їх певної специфіки. Отже, матеріальну основу об’єднаної територіальної громади складає майно комунальної власності територіальних громад, що об’єдналися та приєдналися до об’єднаних територіальних громад.

Склад майна об’єднаної територіальної громади включає майно тери­торіальних, що об’єдналися, та набуте самою об’єднаною територіальною громадою безпосередньо після її створення.

В силу вимог ч. 3 ст. 8 Закону «Про добровільне об’єднання територіаль­них громад» об’єднана територіальна громада є правонаступником всього майна, прав та обов’язків територіальних громад, що об’єдналися, що вказує на універсальний характер такого правонаступництва. Відповідно, після за­вершення процедури об’єднання не можезалишатися майна, яке стало б влас­ністю об’єднаної територіальної громади. Наведена норма дає підстави вва­жати майном об’єднаної територіальної громади і те майно, яке належало територіальним громадам, що об’єдналися, але з тих чи інших причин не увійшло до відповідних документів (актів приймання-передачі тощо).

Призначенням комунальної власності є задоволення потреб територі­ально відокремленої частини суспільства, а не приватних інтересів окремих осіб. Слід також наголосити на комплексному характері цього інституту, оскільки відносини права комунальної власності за своєю природою є ци­вільно-правовими, незважаючи на те, що регулюються вони не лише норма­ми цивільного законодавства, а й нормативно-правовими актами інших га­лузей права (конституційного, господарського, земельного тощо). Наразі в Україні не прийнято єдиного законодавчого акта про право комунальної власності, тому норми, що регулюють цей інститут «розпорощені» по за­конах різної галузевої належності.

Право комунальної власності виникає з підстав, визначених цивіль­ним законодавством, зокрема з правочинів (ч.

Відповідно до ч. 2 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування» підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб’єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

Передача майна у зазначених випадках здійснюється у порядку, перед­баченому Законом України від 3 березня 1998 р. «Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності», який регулює відносини, пов’язані з передачею об’єктів права державної власності у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність, а також об’єктів права комунальної власності у державну власність. Деталь­но процедуру безоплатної передачі об’єктів права державної власності врегульовано Порядком подання та розгляду пропозицій щодо передачі об’єктів з комунальної у державну власність та утворення і роботи комісії з питань передачі об’єктів у державну власність, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 вересня 1998р. № 1482. Цією постановою затверджено форму Акта приймання-передачі майна, але в редакції поста­нови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2016 № 538.

Відповідно до п. 9 Порядку передача оформляється актом приймання- передачі за формою згідно з додатком. Акт складається у чотирьох примір­никах, підписується головою та членами комісії і затверджується органом, який утворив комісію, право власності на об’єкт передачі виникає з дати підписання акта приймання-передачі. Оскільки наразі питання передачі майна до об’єднаної територіальної громади від територіальних громад, що об’єднуються, не врегульовано, форма Акта може бути використана для цих випадків, із відповідним корегуванням.

Об’єднана територіальна громада набуває право власності може набути право власності на безхазяйне нерухоме майно (ст. 335 ЦК).

Безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює держав­ну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самовря­дування, на території якого вони розміщені. Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік робиться оголошення у друкованих засобах масової інформації.

Після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана за рішенням суду у комуналь­ну власність. Заявником у цих справах виступає орган, уповноважений управляти майном об’єднаної територіальної громади (ст. 329 ЦПК).

Об’єднана територіальна громада набуває право власності на відумерлу спадщину.

Підставами відумерлості спадщини є відсутність спадкоємців за запові­том і за законом, усунення спадкоємців від права на спадкування, непри­йняття спадкоємцями спадщини. відмова спадкоємців від прийняття спад­щини

Відповідно до ст. 1277 Цивільного кодексу України суб’єктом права на відумерлу спадщину є територіальна громада за місцем відкриття спадщини. Законом України від 20.09.2016 № 1533-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової долі земельних ділянок, власни­ки яких померли»зміст зазначеної норми диференційовано та передбачено що за загальним правом спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а неру­хоме майно - за його місцезнаходженням. Таким чином, законодавством встановлена множинність суб’єктів права на відумерлу спадщини - терито­ріальні громади за місцем відкриття спадщини та за місцезнаходженням нерухомого майна.

Місце відкриття спадщини визначається за правилами ст. 1221 ЦК, яка діє з урахуванням змін і доповнень. Законом України від 12.02.2015 № 189-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення реалізації права на спадкування», який набув чинності 4 березня 2015 р., загальний порядок визначення місця відкриття спадщини змінено і передбачено, що в особливих випадках місце відкриття спадщини встановлюється законом.

Право на відумерлу спадщину має певну специфіку, оскільки містить у собі обов’язок його суб’єкта - територіальної громади здійснити це право у певному порядку. Інакше кажучи, право набути відумерлу спадщину обер­тається обов’язком реалізувати це право, незалежно від бажання територі­альної громади. Реалізація права на відумерлу спадщину носить обов’язковий характер, хоча і не забезпечений ні відповідними заходами примусового характеру, ні відповідальністю територіальної громади за неподання заяв про визнання спадщини відумерлою. При цьому Законом від 20.09.2016 № 1533-VIII коло заявників у справах про визнання спадщини відумерлою розширено і право на подання такої заяви до суду отримали:

1) кредитори спадкодавця;

2) власники суміжних земельних ділянок;

3) користувачі цих земельних ділянок.

Дві останні категорії заявників мають право на подання заяви про ви­знання спадщини відумерлою якщо до складу спадщини входять земельні ділянки сільськогосподарського призначення. У такому разі суд залучає до розгляду справи органи місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини та/або за місцезнаходженням нерухомого майна, що входить до складу спадщини.

Для нових категорій заявників подання заяви про визнання спадщини відумерлою, на відміну органів місцевого самоврядування, є правом, а не обов’язком.

У випадку задоволення поданої заяви суд приймає рішення суд приймає рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територі­альній громаді відповідно до закону (ст. 338 ЦПК).

Об’єднана територіальна громада в особі органів місцевого самовряду­вання може прийняти рішення, яким визначити порядок виявлення та об­ліку безхазяйного нерухомого майна, спадщини, що визнається судом від- умерлою, їх зарахування до комунальної власності та подальшого розпо­рядження таким майном. Зокрема, можуть бути визначені структурні під­розділи (управління, департаменти, відділи), на які покладаються відповід­ні функції, включаючи взаємодію із іншими органами (органами Національ­ної поліції, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, нотаріа­ту тощо) у цьому аспекті.

Здійснення права комунальної власності об’єднаною територіальною громадою включає повноваження з володіння, користування та розпоряджен­ня майном самою територіальною громадою, органами місцевого самовря­дування та іншими уповноваженими органами. Відповідно до ч. 2 ст. 327 ЦК здійснення права комунальної власності включає також управління майном, що є у комунальній власності, безпосередньо територіальними громадами та утвореними ними органами місцевого самоврядування. Зазна­чені органи від імені та в інтересах об’єднаної територіальної громади в межах зазначених правомочностей виконують усі майнові операції, можуть при цьому передавати об’єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в орен­ду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об’єктів, що приватизуються та передаються у користуван­ня і оренду. Доцільність, порядок та умови відчуження об’єктів права кому­нальної власності визначаються відповідною радою (ч. ч. 5, 6 Закону Укра­їни «Про місцеве самоврядування).

Об’єднана територіальна громада може засновувати відповідні юри­дичні особи. При створенні комунальних підприємств органом місцевого самоврядування приймається відповідний розпорядчий акт, затверджується статут підприємства, у якому визначаються завдання власника щодо вико­ристання комунального майна. Відповідно до ст. 78 ГК України майно ко­мунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управлін­ня (комунальне некомерційне підприємство). Здійснюючи ці права кому­нальне підприємство може розпоряджатися закріпленим за ним майном у межах, визначених законом, статутом та рішеннями власника - обєднаної територіальної громади.

Управління майном може включати розпорядження ним шляхом укла­дання договорів або в інший спосіб. При цьому об’єднана територіальна громада може укладати щодо комунальної власності будь-які договори, у тому числі і не передбачені цивільним законодавством. В основному гро­мадою укладаються договори, спрямовані на відчуження об’єктів комуналь­ної власності (купівля-продаж та ін.) або передачу його в оренду та інше оплатне користування. Відносини, пов’язані із орендою комунального майна (крім землі) регулюються Цивільним та Господарським кодексами, Законом України від 10.04.1992 № 2269-XII «Про оренду державного і кому­нального майна» (із наступними змінами і доповненнями). Органи місцево­го самоврядування можуть затверджувати положення про оренду майна об’єднаної територіальної громади, методику та порядок розрахунку оренд­ної плати, типовий договір оренди комунального майна об’єднаної терито­ріальної громади.

Здійснення права комунальної власності може мати наслідком припи­нення цього права об’єднаної територіальною громадою. Перелік підстав припинення права власності визначено у ст. 346 ЦК і щодо об’єднаної тери­торіальної громади тут можуть бути названі: відчуження власником свого майна; відмова власника від права власності; припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; знищення майна; звернення стягнення на майно за зобов’язаннями власника.

Право власності територіальною громади може бути припинене в інших випадках, встановлених законом. Зокрема, право комунальною власності припиняється внаслідок списання майна. Для державної власності механізм списання об’єктів державної власності визначено Порядком списання об’єктів державної власності, який затверджено постановою Кабінету Мі­ністрів України від 8 листопада 2007р. № 1314. Дія цього Порядку поширю­ється на майно, що передане казенним підприємствам, державним комер­ційним підприємствам (їх об’єднанням), установам та організаціям, закрі­плене за підприємствами, установами та організаціями, які перебувають у віданні Національної академії наук і галузевих академій наук, майно, що не ввійшло до статутного капіталу господарських товариств у процесі при­ватизації (корпоратизації), але перебуває на їх балансі. Відповідно, суб’єкти права комунальної власності у цьому переліку відсутні, тому на списання майна, що перебуває у комунальній власності, зазначений порядок не по­ширюється. Особливо актуальним це питання є ля бюджетних установ.

Тому списання майна комунальної власності об’єднаної територіаль­ної громади здійснюється у порядку, визначеному органами місцевого само­врядування. Оскільки рішення щодо повноважень з управління комунальним майном приймаються виключно на пленарних засіданнях сільських, селищ­них рад, то сільський, селищний, голова не може своїм розпорядженням, одноосібно, затвердити порядок (положення) про списання комунального майна.

У порядку списання комунального майна, який затверджується відповід­ною радою повинні передбачатися вартісні показники, умови, перелік доку­ментів, необхідних для отримання згоди органу місцевого самоврядування на списання майна комунальної власності. Зазвичай, органи місцевого самовря­дування зазначають у своїх рішеннях майно, яке можна списувати за рішенням керівника установи, без отримання згоди органу місцевого самоврядування, зазначають вартість такого майна, та об’єкти, для яких потрібна згода на спи­сання майна, перелік документів для отримання згоди на списання і порядок її отримання. Тож підприємства та установи об’єднаних територіальних громад при списанні комунального майна мають керуватися у першу чергу порядка­ми списання майна, затвердженими місцевими радами.

1.7.