Економічна сутність та призначення фінансового потенціалу територіальних громад

Для ефективного функціонування та розвитку територіальної громади необхідним є послідовне освоєння, насамперед, фінансових можливостей, що потребує дослідження економічного змісту її фінансового потенціалу.

Економічна категорія «потенціал» (від лат. potentia - сила) в енциклопедичних виданнях трактується:

- як сукупність наявних можливостей, сил, запасів, засобів, що можуть бути використані [202, с. 755];

- як наявні в економічного суб’єкта ресурси, їх оптимальна структура та вміння раціонально використати їх для досягнення поставленої мети [59, с. 13];

- як приховані можливості, сили для якої-небудь діяльності, що можуть виявитися за певних умов [201, с. 341].

Тлумачення цього поняття лише через аспект або наявних, або прихованих можливостей, на нашу думку, є вузьким і не повністю розкриває його сутності. Змістовне значення терміну «потенціал» повинно охоплювати сукупність наведених тлумачень.

Термін «потенціал» використовують не лише для оцінювання окремих властивостей об’єкта дослідження, а і для оцінювання сукупності його властивостей. Особливістю поняття «потенціал» є те, що його вимір складається з ряду як чисельних (доволі точних), так і порівняльних (прогнозних) вербальних оцінок. Потенціал об’єднує у собі як просторові, так і часові характеристики [26, с. 28-29]. Такий підхід дозволяє вказати на абстрактний, динамічний та системний характер цієї економічної категорії.

Аналіз наведених визначень та характеристик поняття «потенціал» приводить до певних висновків. З однієї сторони, потенціал відображає аспект наявних ресурсів та аспект можливостей, під яким розуміється спроможність ефективно і раціонально формувати та використовувати наявні і потенційні ресурси економічного суб’єкта. З іншої сторони, потенціал відображає рівень забезпечення ресурсами економічного суб’єкта для функціонування і майбутнього розвитку (ресурсний аспект) та необхідні умови реалізації механізму їх мобілізації і використання.

Вивчення етимології базового поняття «потенціал» дозволяє визначитися із іншою малодослідженою, тому до цього часу дискусійною економічною категорією «фінансовий потенціал», яка має пряме відношення до забезпечення функціонування будь-якого суб’єкта господарювання або територіального утворення.

Більшість підходів до розгляду цього поняття базується на ресурсній теорії. Сутність терміну «фінансовий потенціал» трактується вітчизняними і російськими вченими, насамперед, як загальна сума фінансових ресурсів [95, с. 16], які є у розпорядженні органів влади і управління [62, с. 30], суб’єктів фінансової системи [13, с. 26] чи регіону [2, с. 23; 17, с. 11; 234, с. 444]. Одночасно інші дослідники єдиною методологічною основою категорії «фінансовий потенціал» вбачають поєднання наявних фінансових ресурсів та їх резервів [48, с. 67; 77, с. 7; 128, с. 71]. Ці підходи, на нашу думку, дещо однобічно відображають види та джерела фінансових ресурсів, які становлять внутрішню структуру категорії, що розглядається.

Розширене трактування фінансового потенціалу, з точки зору ресурсної концепції, наводить С. С. Шумська. Науковець під поняттям «фінансовий потенціал країни» розуміє сукупність фінансових ресурсів (що є у наявності та які можуть бути мобілізовані) усіх сфер та ланок фінансової системи, що утворюються за рахунок внутрішніх та зовнішніх джерел, а також коштів і ресурсів, які з різних причин є недоступними чи незадіяними в межах часового періоду розгляду, що у цілому характеризують фінансові можливості як окремих суб’єктів економіки, так і країни загалом [245, с. 59]. Наведене визначення, по-перше, дозволяє розглядати фінансовий потенціал як сукупність фінансових ресурсів усіх видів (наявні, потенційні) та мобілізованих з різних джерел (внутрішні, зовнішні); по-друге, для оцінки фінансових можливостей економічних суб’єктів та, відповідно, для оцінки їх фінансового потенціалу передбачає врахування часового періоду забезпечення фінансовими ресурсами.

Цікавим є науковий підхід щодо поєднання понять «фінансового потенціалу» й «фінансового потоку», тобто грошових коштів, які здійснюють рух як фінансові ресурси і забезпечують розширене відтворення як у фізичних, так і юридичних осіб [26, с.

Отже, вчені майже одностайні у тому, що основу фінансового потенціалу складають фінансові ресурси. Тому необхідно більш докладно зупинитися на дослідженні їх сутності та форм прояву.

Саме поняття «ресурси» походить від французького «ressource», що означає допоміжний засіб, який можна використати в разі потреби [126, с. 1118]. Це можуть бути природні, майнові, фінансові, інтелектуальні та інші види ресурсів. Найбільш важливими, на думку багатьох економістів, є фінансові ресурси, які опосередковують рух інших видів ресурсів та відіграють вирішальну роль у забезпеченні соціально-економічного розвитку територіальної громади.

Багато науковців досліджують сутність фінансових ресурсів як економічної категорії. Проте, незважаючи на тривалий час використання цієї категорії, єдиного підходу до її трактування не існує. Свого часу О. Д. Василик зазначав, що для науково обґрунтованого визначення поняття фінансових ресурсів треба чітко визначити ті критерії, яким воно повинно відповідати. До них належать форми виявлення, джерела створення, цільове призначення [25, с. 75]. Проведений нами аналіз засвідчив, що неоднозначне тлумачення цього поняття викликано, в основному, різними точками зору стосовно форм виявлення і джерел створення.

У ході вивчення напрацювань вітчизняних і зарубіжних економістів щодо економічної природи фінансових ресурсів нами виявлено наступне. Одна група дослідників акцентує увагу на тому, що фінансові ресурси виступають у грошовій формі і акумулюються у фондах цільового призначення. Слід відмітити також, що багатьма вченими, роботи яких заклали теоретичний фундамент розвитку фінансової науки (А. Сміт, Д.

Інша група вчених стверджує, що фінансові ресурси - це грошові кошти, грошові нагромадження і доходи. Такий підхід, з однієї сторони, не обмежує фінансові ресурси рамками фінансових фондів, проте, з іншої сторони, потребує чіткого визначення, які грошові кошти є фінансовими ресурсами.

Заслуговує на увагу науковий погляд, згідно з яким фондова форма фінансових ресурсів значно скорочує склад фінансових ресурсів, оскільки в розпорядженні суб’єкта господарювання можуть бути кошти і у нефондовій формі [236, с. 81]. Такої думки дотримуються науковці, які вважають, що фінансові ресурси використовуються у фондовій і нефондовій формах.

Дискусійною є точка зору щодо неоднозначного тлумачення джерел формування фінансових ресурсів. Так, окремі науковці [25, с. 76; 39, с. 15; 59, с. 821; 81, с. 212] формування фінансових ресурсів пов’язують з процесом розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту. Проте, за такого підходу, грошові кошти, резерви та нагромадження, які використовуються для обслуговування підготовчого етапу і безпосередньо процесу виробництва, не є фінансовими ресурсами. На нашу думку, такий підхід значно обмежує обсяг фінансових ресурсів, які є необхідною умовою створення валового внутрішнього продукту.

На погляд прибічників іншого підходу, фінансові ресурси формуються не тільки у процесі розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту, а і на етапі його створення. Ця точка зору дозволяє уникнути обмеження джерел формування фінансових ресурсів рамками розподілу та повніше розкрити їх роль на всіх етапах створення валового продукту, у тому числі на регіональному рівні.

Не співпадає з наведеними точками зору підхід В. М. Опаріна, який вважає, що фінансові ресурси не є результатом створення, розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту. Результат, на думку автора, відображається в отриманих доходах, а фінансові ресурси, з позиції їх продуктивного використання, відображають передумови створення відповідного обсягу валового внутрішнього продукту [230, с. 145].

Важливо, що окремі дослідники для характеристики фінансових ресурсів як економічної категорії, крім форми виявлення, джерел формування та цільового призначення, застосовують критерій часу їх формування і використання [49, с. 93]. Використання цієї ознаки для визначення сутності фінансових ресурсів є, безумовно, необхідною, особливо якщо за мету ставиться оцінка фінансового потенціалу.

Враховуючи вищезазначене, можна відмітити багатогранний і досить специфічний зміст категорії «фінансові ресурси». Фактично вона включає все, що може бути використано в процесі суспільного виробництва, забезпечуючи отримання кінцевих результатів. При цьому самі кінцеві результати певним чином є джерелом наступного етапу виробництва, що дозволяє розглядати їх як фінансові ресурси. На наш погляд, фінансові ресурси - це грошові доходи, грошові нагромадження і резерви грошових коштів, які знаходяться у розпорядженні суб’єктів фінансових відносин у певний період, використовуються у фондовій і нефондовій формах та є необхідною умовою для забезпечення соціально-економічного розвитку та задоволення інших суспільних потреб.

Специфічні особливості управління процесами формування, розподілу та використання фінансових ресурсів на місцевому рівні вимагають чіткого наукового трактування як сутності фінансових ресурсів територіальних громад та їх представницьких органів, так і визначення місця їх концентрації, джерел формування та напрямів використання, що є досить важливим питанням не тільки з точки зору теорії, а і практики. Слід констатувати, що науковці, які досліджували економічну природу безпосередньо категорії «фінансові ресурси органів місцевого самоврядування», також не мають єдиної точки зору щодо їх форми виявлення.

Так, С. І. Варга у своїй дисертаційній роботі визначив сутність фінансових ресурсів місцевого самоврядування як сукупність всіх грошових коштів, які можуть бути використані для потреб самоврядної територіальної громади. При цьому автор акцентує увагу не лише на доходах місцевих бюджетів, а і враховує ресурси підприємств усіх галузей місцевого господарства, доходи населення та інші фінансові ресурси, які перебувають у місцевому економічному обігу [22, с. 5; 23, с. 6]. Проте, слід зауважити, що фінансові ресурси всіх цих суб’єктів не можуть у повному обсязі бути фінансовим потенціалом для місцевого самоврядування.

Більшість науковців акцентують увагу на фондовій формі виявлення фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування і визначають їх як сукупність фондів грошових коштів, що формуються в процесі розподілу валового національного продукту і направляються на економічний і соціальний розвиток адміністративно-територіальних одиниць. Крім того, вони зазначають, що головним напрямом використання фінансових ресурсів місцевого самоврядування є фінансове забезпечення соціальної сфери та місцевого господарства [12, с. 32; 28, с. 46; 39, с. 12].

На погляд інших вітчизняних економістів, фінансові ресурси, які мобілізуються, розподіляються і використовуються органами місцевого самоврядування для виконання покладених на них завдань і функцій, формуються у фондовій і нефондовій формах [196, с. 123; 212, с. 36].

Таким чином, під фінансовими ресурсами одні науковці розуміють фонди грошових коштів, інші - грошові кошти, грошові нагромадження і доходи, а третя група вчених доводить, що це кошти, які функціонують у фондовій і нефондовій формі. Яку ж форму виявлення мають фінансові ресурси територіальних громад та їх представницьких органів?

У наукових працях О. Д. Василика зазначається, що грошові засоби стають фінансовими тоді, коли вони концентруються у відповідні фонди, для яких встановлено порядок створення і використання [25, с. 84]. Фонд - це конкретний обсяг грошових коштів, які мають чітко визначене джерело та ціль використання [233, с. 611]. Тому доходи місцевого бюджету, конкретний обсяг яких затверджується відповідними рішеннями органів місцевого самоврядування, а порядок формування, джерела та напрями використання регулюються законодавчими і нормативними актами, можна вважати фінансовими ресурсами і погодитись з твердженням науковця щодо фондової форми виявлення останніх.

До фінансових ресурсів комунальних установ, які повністю перебувають на бюджетному фінансуванні, крім надходжень з місцевого бюджету, відносять: вкладення у фонд основних зас- бів, інші необоротні матеріальні і нематеріальні активи, незавершене капітальне будівництво, створення, виготовлення необоротних активів, що перебувають у безпосередньому розпорядженні бюджетної установи; вкладення у фонд малоцінних і швидкозношуваних предметів; результат виконання кошторису за загальним і спеціальним фондами місцевого бюджету; результат переоцінок матеріальних, нематеріальних і фінансових активів, крім операцій з курсовими різницями. Вищезазначені суми відображаються у І розділі пасиву балансу бюджетної установи «Власний капітал» та являють собою частину фінансових ресурсів, яка закріплена за бюджетною установою з правом оперативного управління, і фінансові результати її діяльності за минулі роки.

Характерно, що суми вкладень у необоротні активи і у малоцінні та швидкозношувані предмети, згідно з порядком складання фінансової звітності для бюджетних установ, акумулюються у відповідних фондах: «фонд необоротних активів» і «фонд малоцінних та швидкозношуваних предметів». При цьому, «результат виконання кошторису за загальним фондом», «результат виконання кошторису за спеціальним фондом» і «результат переоцінок» є фінансовими результатами діяльності бюджетної установи за минулі роки [179].

Відомо, що доходи, додатково одержані в процесі виконання місцевих бюджетів, які утворилися в результаті збільшення надходжень до бюджетів чи економії у видатках, вилученню не підлягають [183]. Отже, результати виконання кошторису за загальним і спеціальним фондами та результат переоцінок - це доходи бюджетної установи, які за умови позитивного значення збільшують розмір її «власного капіталу», в іншому випадку - впливають на його зменшення. Окремі вітчизняні науковці розглядають фонд грошових коштів як засіб концентрації не лише фінансових ресурсів, а й доходів [230, с. 144]. З такою думкою не можна не погодитись. Незважаючи на те, що вищезазначені доходи не акумулюються в окремих фондах, вони є результатом руху коштів у межах відповідних фондів і будуть використані за цільовим призначенням, тобто на покриття власних витрат комунальної установи.

Досліджуючи форму виявлення фінансових ресурсів підприємств комунальної форми власності, слід зазначити, що в їх практичній діяльності таке поняття як «фонди» відсутнє, з прийняттям національних П(С)БО воно замінено на «капітал». Виключенням є лише підприємства і організації, які отримують з місцевого бюджету фінансову підтримку і складають звітність щодо надходження та використання коштів загального і спеціального фонду. Проте зміна понять у фінансовій звітності і у практичній діяльності суб’єктів господарювання не вирішує проблему форми виявлення їх фінансових ресурсів.

З огляду на це, цікавим є науковий підхід, відповідно до якого фондову детермінованість фінансових ресурсів не слід вважати суттєвою їхньою ознакою з таких обставин: по-перше, існування певних видів фондів ресурсів можливе завдяки тому, що ці ресурси існують, а не навпаки; по-друге, якщо погодитись із фондовою природою фінансових ресурсів, то необхідно визнати їх нормативний, а не об’єктивний характер; по-третє, у практичній діяльності кожна грошова одиниця втрачає свою індивідуальну ідентичність, тому неможливо виділити ту гривню, що знаходиться у фондах, і ту, яка до фондів не потрапила [210, с. 129-143].

А. Г. Фонотов зауважував, що і централізовані, і децентралізовані фонди мають чітко окреслені межі обертання і поповнення [235, с. 98]. На нашу думку, статутний (фонд) капітал, пайовий (фонд) капітал, додатковий (фонд) капітал та інший - це кошти суб’єкта господарювання, акумульовані за джерелами надходження без конкретного цільового їх призначення та обмеження руху у часі. З теорії капіталу відомо, що капітал функціонує у конкретному матеріально-уречевленому втіленні та у грошовій формі. Грошовий капітал в обігу може представляти і основні засоби, і виробничі запаси, і реалізовану продукцію, тобто існувати в абстрактній функціональній формі, яка позбавлена конкретної предметності. При цьому не слід забувати мету підприємницької діяльності, вона полягає не у формуванні фондів, а в ефективному використанні залучених грошових коштів і отриманні економічної вигоди.

Загалом, на наш погляд, фонд грошових коштів - це конкретний обсяг коштів, які формуються і використовуються протягом певного періоду. Кошти фонду повинні перебувати у постійному русі: від забезпечення їх надходження із визначених джерел до фінансування конкретних витрат. При цьому, щоб фонди фінансових ресурсів могли реально впливати на соціально-економічні процеси, вони повинні плануватися, розподілятися, контролюватися тощо. За такого підходу, до фондів грошових коштів можна віднести загальний і спеціальний фонди місцевого бюджету.

У категорії «фінансові ресурси територіальних громад та їх представницьких органів» знаходять своє втілення дві фінансові категорії - «доходи місцевих бюджетів» (мезорівень) і «фінансові ресурси установ та підприємств комунальної форми власності» (мікрорівень). Результати проведеного дослідження свідчать, що фондова форма фінансових ресурсів притаманна лише доходам місцевого бюджету, тобто для «мезорівня», на «мікрорівні» комунальні установи та комунальні комерційні і некомерційні підприємства формують і використовують фінансові ресурси як у фондовій, так і у нефондовій формах (рис. 1.2).

Рисунок 1.2 - Структура фінансових ресурсів територіальних громад та їх представницьких органів за формою виявлення

Джерело: розробка авторів на основі [46; 183]

Отже, фінансові ресурси територіальних громад та їх представницьких органів, з одного боку, дійсно формуються в результаті розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту, а з іншого боку, їх наявність необхідна для здійснення процесу розширеного відтворення і задоволення різноманітних соціальних потреб підвідомчої території, а тому є передумовою для створення валового внутрішнього продукту.

Узагальнюючи погляди науковців стосовно сутності фінансових ресурсів та враховуючи критерії, яким повинна відповідати ця економічна категорія: форма виявлення, джерела формування, цільове призначення, час формування і використання, пропонуємо власне трактування поняття «фінансові ресурси територіальних громад та їх представницьких органів». На нашу думку, сутність зазначеного терміну полягає у створенні в результаті розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту грошових доходів, грошових нагромаджень і резервів грошових коштів (частина яких концентрується у відповідних фондах), необхідних органам місцевого самоврядування для виконання покладених на них функцій і завдань з метою забезпечення соціально-економічного функціонування та розвитку територіальних громад і задоволення їх спільних інтересів.

У процесі дослідження було виявлено різні підходи до класифікації фінансових ресурсів територіальних громад та їх представницьких органів. Так, окремі науковці пропонують класифікувати фінансові ресурси залежно від місця їх формування на: власні, сформовані на території громади, та створені на інших територіях країни, які за допомогою перерозподільних процесів покривають недостатність коштів представницьких органів [81, с. 148-149]. Проте, не всі фінансові ресурси, отримані на території функціонування громади, можна вважати власними, адже доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних, закріплених, а при потребі - і за рахунок переданих на безповоротній основі міжбюджетних трансфертів та позичкових ресурсів. За даною класифікацією незрозуміло, куди віднести надходження від використання об’єктів комунальної власності, що знаходяться у власності громади, проте за її територіальними межами.

Інші дослідники як джерела формування фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування виділяють власні і залучені, у тому числі, позикові [23, с. 12] або власні, регульовані і закріплені [82, с. 20; 111, с. 98]. Цей підхід, на нашу думку, потребує уточнення. Беручи до уваги специфічні особливості формування і використання фінансових ресурсів територіальних громад та їх представницьких органів, досліджені у підрозділі 1.1, вважаємо за необхідне враховувати не тільки право власності на ресурси, а і можливість розпорядження ними в процесі діяльності.

Отже, за правом володіння і розпорядження джерела вищезазначених ресурсів доцільно поділяти на: власні; закріплені на постійній основі для виконання власних повноважень; закріплені на постійній основі для виконання делегованих повноважень; передані на безповоротній і безоплатній основі з інших бюджетів; запозичені.

Л. В. Панасюк пропонує фінансові ресурси органів місцевого самоврядування класифікувати за участю у фінансовому забезпеченні виконання функцій представницьких органів (прямі і непрямі) [149, с. 51], при цьому непрямими джерелами є фінансові ресурси комунальних підприємств та населення.

На нашу думку, опосередкований вплив на фінансове забезпечення органів місцевого самоврядування, крім доходів населення, мають також фінансові ресурси інших суб’єктів господарювання, міжнародних організацій та іноземних осіб. Стосовно участі у зазначеному процесі ресурсів комунальних підприємств відмітимо, що і вони, і бюджетні ресурси виконують своє функціональне призначення щодо задоволення соціально-економічних потреб населення і території.

Тому однозначно вважати фінансові ресурси підприємств комунальної власності непрямим джерелом, на наш погляд, недоречно. Для усунення даної невідповідності пропонуємо під час класифікації враховувати не участь ресурсів у фінансовому забезпеченні органів місцевого самоврядування, а їх роль у забезпеченні місцевих потреб. Також слід мати на увазі, що частина фінансових ресурсів, зокрема, фінансові резерви, тимчасово не бере участі у фінансуванні витрат бюджетних установ та у забезпеченні функціонування підприємств комунальної форми власності. Отже, протягом бюджетного року спостерігається пасивна роль резервного фонду місцевого бюджету у його доходах. Проте по закінченні зазначеного періоду, якщо кошти не використані за призначенням, вони направляються на фінансування поточних витрат бюджетних установ. Враховуючи зазна-

чені обставини, пропонуємо фінансові ресурси територіальних громад та їх представницьких органів класифікувати за участю у забезпеченні місцевих потреб на прямі, непрямі та умовно-пасивні.

Для досягнення максимальної мобілізації ресурсних можливостей територіальних громад доцільним є поділ джерел фінансових ресурсів за ступенем освоєння на:

- освоєні, які забезпечують формування власних і закріплених на постійній основі коштів та надаються органам місцевого самоврядування та комунальним підприємствам з метою бюджетного збалансування та цільового фінансування;

- потенційні, які орієнтовані на освоєння і ефективне використання у майбутньому задля досягнення довгострокових цілей розвитку.

Серед потенційних джерел, на наш погляд, доречно виокремити: можливі, які за потребою можуть бути освоєні міськими радами шляхом випуску облігацій місцевих позик, та перспективні, можливості щодо освоєння яких на даний момент часу не залежать від органів місцевого самоврядування. До перспективних відносимо податкові, неподаткові надходження та доходи від операцій з капіталом, які можуть поповнити місцеві бюджети за умови: активізації діяльності державних органів влади щодо виведення економіки із тіні; зменшення податкового боргу суб’єктів господарювання; удосконалення податкового законодавства; розширення бюджетних повноважень органів місцевого самоврядування та (або) перерозподілу джерел бюджетних ресурсів.

Проаналізувавши можливі варіанти застосування класифікаційних ознак щодо фінансових ресурсів, якими розпоряджаються органи місцевого самоврядування для вирішення завдань соціально-економічного функціонування та розвитку територіальних громад, пропонуємо узагальнену класифікацію, яка відображена у табл. 1.1.

Зміст економічної категорії розкривається у функціях, які вона виконує, а ті, в свою чергу, відображають її призначення і роль. На наш погляд, фінансові ресурси територіальних громад та їх представницьких органів виконують наступні функції:

- формування ресурсного потенціалу територіальної громади для задоволення її потреб;

- забезпечення фінансової незалежності представницьких органів при вирішенні питань соціально-економічного розвитку територіальної громади;

- забезпечення процесу створення установ, організацій і підприємств комунальної форми власності, формування їх стартового капіталу та повне або часткове їх фінансування задля надання суспільних послуг населенню громади.

Таблиця 1.1 - Класифікаційні ознаки й види фінансових ресурсів територіальних громад та їх представницьких органів

Джерело: складено авторами на основі [23, с. 12, 63; 82, с. 20; 111, с. 98; 149, с. 51]

Отже, проведене дослідження підтверджує той факт, що розуміння фінансового потенціалу неможливе без з’ясування сутності фінансових ресурсів. Одночасно ресурсна концепція терміну «фінансовий потенціал», яка передбачає трактування його лише як сукупності фінансових ресурсів та джерел їх формування і використання, на наш погляд, не повністю відповідає етимологічному значенню базового поняття «потенціал». За такого підходу фактично ототожнюється економічна сутність фі-

нансового потенціалу і фінансових ресурсів, проте вони мають як спільні риси, так і суттєві відмінності. Якщо фінансові ресурси обмежуються їх фактичним обсягом, яким володіє і розпоряджається суб’єкт економіки на певну дату, то фінансовий потенціал включає не тільки їх фактичні обсяги, а і невикористані можливості їх розширення і поповнення у перспективі. Не применшуючи значення фінансових ресурсів, слід зауважити, що вони є лише ресурсною основою фінансового потенціалу економічного суб’єкта і самі по собі не можуть бути гарантом досягнення цілей економічного розвитку. Для реалізації останніх, на наш погляд, необхідні не тільки ресурсні можливості, а і умови для їх повноцінного й раціонального використання.

Заслуговує на увагу спроба трактування науковцями фінансового потенціалу з позиції системного методу. При цьому зміст фінансового потенціалу вчені розглядають як сукупність фінансових можливостей економічної системи для розвитку [39, с. 24]; як здатність фінансової системи до оптимізації діяльності із залучення та використання фінансових ресурсів [73, с. 26; 228, с. 248]; як систему економічних відносин, що забезпечує процес відтворення [90, с. 8]. Характерно, що у процесі дослідження увага акцентується, насамперед, на організаційному аспекті формування фінансового потенціалу через адекватний фінансовий механізм. При цьому як основу фінансового потенціалу вони розглядають процес формування і використання наявних фінансових ресурсів та їх резервів. На наш погляд, напрям дослідження фінансового потенціалу, який базується на системній теорії, що дозволяє розглядати цю категорію як складну систему із внутрішніми зв’язками, найбільш комплексно і ґрунтовно розкриває його економічну сутність.

У відповідності до основного напряму дослідження - визначення економічного змісту поняття «фінансовий потенціал територіальної громади», доречним, на нашу думку, є вивчення поглядів науковців на сутність однієї з найважливіших його складових - бюджетного потенціалу.

А. В. Лучко під бюджетним потенціалом фінансової незалежності органів місцевого самоврядування розуміє сукупність реальних можливостей забезпечення їх незалежності у питаннях формування, використання та регулювання місцевих бюджетів [106, с. 38]. Згідно із енциклопедичним словником, поняття «можливість» означає об’єктивну тенденцію розвитку предмета, при цьому «реальна можливість» - це можливість, для здійснення якої є всі необхідні умови [126, с. 237]. Вищезазначений підхід А. В. Лучка щодо сутності бюджетного потенціалу дозволяє розглядати останній як сукупність необхідних умов забезпечення фінансової незалежності органів місцевого самоврядування в питаннях бюджетного розвитку. Як необхідні умови науковець виокремлює бюджетні ресурси та бюджетні повноваження.

Натомість інший автор, Є. О. Балацький, бюджетний потенціал міста розглядає як оцінку можливостей надходжень максимального обсягу фінансових ресурсів до місцевого бюджету у майбутньому [5, с. 22]. При цьому зміст поняття «потенціал» учений розглядає лише як невикористані можливості податкових, неподаткових надходжень і коштів цільових фондів за рахунок різниці між їх фактичним значенням та оптимальним рівнем.

Дещо іншу точку зору щодо сутності бюджетного потенціалу має В. О. Григоренко, який під бюджетним потенціалом розуміє сукупність всіх економічних і нормативно-правових умов, що сприяють отриманню максимально можливих доходів бюджету для покриття нормативних витрат регіону [47, с. 129]. Дотримується такого підходу також Ю. В. Пасічник. Науковець наголошує на необхідності при дослідженні сутності бюджетного потенціалу розглядати ресурси у сукупності із структурою управління та зв’язками із середовищем. На його погляд, забезпечити економічне зростання можливо, лише використовуючи ресурси систем. Тому у ході дослідження сутності бюджетного потенціалу автор пропонує під терміном «бюджетний потенціал» розуміти реальні можливості максимального використання ресурсного потенціалу бюджетної системи [151, с. 149].

Особливістю вищезазначеного підходу є те, що В. О. Григоренко та Ю. В. Пасічник за основу бюджетного потенціалу приймають не сукупність бюджетних коштів (позиція А. В. Лучка та Є. О. Балацького), а сукупність наявних протягом визначеного періоду часу всіх видів ресурсів бюджетної системи (фінансові, трудові, майнові, нормативні, інформаційні). Фактично, згідно з даним підходом, авторами ототожнюються поняття «бюджетний потенціал» та «ресурсний потенціал бюджетної системи». При цьому науковці розглядають можливості максимального використання лише наявних ресурсів бюджетної системи, що, на нашу думку, залишає поза увагою потенційні можливості щодо залучення додаткових фінансових ресурсів.

Таким чином, ознайомлення із різноманітними поглядами щодо змісту економічного поняття «фінансовий потенціал» та його основної складової - бюджетного потенціалу, дозволяє виявити значні розбіжності щодо трактування їх сутності та ресурсної основи. Так, фінансовий потенціал вчені розглядають, ґрунтуючись на ресурсній теорії (як сукупність фінансових ресурсів та джерел їх утворення) та системній теорії (як сукупність фінансових можливостей складної системи). Як ресурсну основу фінансового потенціалу науковці розуміють використання або лише наявних чи тільки потенційних, або сукупності наявних і потенційних фінансових ресурсів.

Важливим аспектом дослідження економічної сутності фінансового потенціалу є, на наш погляд, визначення його елементів. Тож варто зазначити, що прибічники і ресурсної, і системної теорії структурують фінансовий потенціал, в основному, за ін- ституційною та функціональною ознаками. Так, за інституцій- ною ознакою, як складові, виділяють фінансові ресурси [13, с. 26; 77, с. 7; 239, с. 198; 245, с. 62] або фінансові потенціали [47, с. 130; 73, с. 25; 90, с. 10; 228, с. 247], або фінанси [17, с. 11] суб’єктів, які беруть участь у його формуванні. Відповідно до функціональної структуризації, науковці серед складових фінансового потенціалу виділяють бюджетний, у тому числі податковий, інвестиційний та ощадний потенціал населення [17, с. 11; 95, с. 25; 98, с. 265; 105, с. 39; 208, с. 111]. При цьому співвідношення між ними відображається наступним чином:

Ur < Ub < Uf (1.1)

де Ur - податковий потенціал;

Ub - бюджетний потенціал;

Uf- сукупний фінансовий потенціал.

Наведена взаємозалежність, на нашу думку, може стосуватися лише ресурсних складових вищезазначених потенціалів. А до визначення структури фінансового потенціалу слід підходити комплексно, з урахуванням взаємозв’язків між його складовими та результатів їх взаємодії, які несуть у собі як невикористані можливості, так і потенційні резерви розвитку.

Результати дослідження свідчать, що фінансовий потенціал - це досить складне економічне поняття. Із позиції філології воно пов’язує дві відомі категорії «фінанси» та «потенціал». Під фінансами розуміємо фінансові відносини, які мають грошову форму вираження та завжди пов’язані з формуванням та використанням фінансових ресурсів, тобто грошових коштів, які утворюються в процесі створення, розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту. При цьому потенціал розглядаємо як сукупність можливостей, які можуть бути використані для досягнення поставленої мети. Відповідно, фінансовий потенціал, на нашу думку, відображає сукупність можливостей, які забезпечують здійснення фінансових відносин економічного суб’єкта щодо залучення та раціонального і ефективного використання фінансових ресурсів з метою реалізації завдань соціально-економічного розвитку.

Аналіз наукових праць з проблеми формування і оцінки фінансового потенціалу виявляє її недостатнє вивчення та теоретичне обґрунтування на рівні суб’єкта місцевого самоврядування - територіальної громади. Введення в науковий обіг економічного поняття «фінансовий потенціал територіальної громади» дасть змогу оцінити фінансову спроможність місцевого самоврядування, здійснити вимір наявних та нових можливостей територіальних громад й їх представницьких органів, що дозволить спрогнозувати перспективи подальшого соціально-економічного розвитку.

Зміст фінансового потенціалу територіальної громади, на нашу думку, доцільно розглядати, базуючись на системній теорії. Відповідний підхід дозволяє розкрити сутність фінансового потенціалу через сукупність тих можливостей територіальної громади, за допомогою яких здійснюються процеси формування і використання фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування. Вважаємо, що системний підхід дозволяє комплексно розглядати проблему забезпечення соціально-економічного розвитку територіальної громади в єдності її людських, природно - ресурсних та економічних можливостей.

Виходячи з цього, під фінансовим потенціалом територіальної громади, на нашу думку, слід розуміти спроможність системи місцевого самоврядування щодо оптимального залучення та раціонального і ефективного використання фінансових ресурсів з врахуванням можливостей поповнення їх у перспективі для забезпечення функціонування й розвитку територіальної громади. Враховуючи, що фінансовий потенціал являє собою економічну категорію, яка оцінює можливості майбутнього розвитку, його основою, на наш погляд, є не лише фактичний обсяг фінансових ресурсів, яким володіє і розпоряджається на певний момент територіальна громада або від її імені органи місцевого самоврядування, а і потенційні фінансові ресурси, які можуть бути ними використані за певних умов.

Проведене дослідження дозволяє виділити характерні особливості фінансового потенціалу територіальної громади:

- об’єктивно-суб’єктивний характер категорії, яка відображає узагальнення процесів розвитку фінансових відносин представницьких органів територіальної громади задля формування, залучення і акумуляції фінансових ресурсів;

- органічне поєднання фінансових ресурсів і можливостей територіальної громади щодо їх мобілізації та ефективного і раціонального використання;

- відносний характер категорії, яка враховує як наявні, так і тимчасово невикористані або нереалізовані можливості щодо залучення фінансових ресурсів у майбутньому;

- взаємозв’язок з відносинами, що виникають з приводу повного використання здібностей, повноважень, знань та досвіду органів місцевого самоврядування щодо формування та використання фінансових ресурсів територіальної громади;

- динамічний характер категорії, зумовлений мінливістю його структурних складових, які з різних причин можуть бути поки що недоступними або незадіяними;

- залежність рівня його реалізації як від наявності фінансових ресурсів, так і від умов доступу до них;

- взаємозалежність між його рівнем та фінансовою можливістю або здатністю територіальної громади чи її представницьких органів брати участь у створенні матеріальних благ і наданні послуг.

Таким чином, можна стверджувати, що саме фінансовий потенціал дозволяє оцінити фінансові можливості, наявні та потенційні фінансові ресурси, які можуть бути використані для соціально-економічного зростання як окремої територіальної громади, адміністративно-територіальної одиниці, так і країни, у цілому.

1.3.