Проблема професійної ідентичності

Елементами професійної ідентичності виступають потре- би, інтереси, установки та інші сутнісні храктеристики особи- стості, що реалізуються у процесі професійного шляху. Засо- бами досягнення професійної ідентичності стають відповідні знання і здібності, що забезпечують реалізацію активності, що спрямована на досягнення професійної ідентичності.

Зупинимось на становленні професійної ідентичності, під час якого відбувається ряд етапів. За Е. Еріксоном, при ста- новленні професійної ідентичності людина проходить ті ж етапи, що й у процесі соціалізації — довіра, автономія, ініці- ативність, досягнення, ідентичність, інтимність, творчість, ін- теграція. Для становлення професійної ідентичності важливе значення має ритуалізоване спілкування (наприклад, проце- дура захисту дисертацій), яка має важливе значення для «Я» всіх учасників взаємодії. Професійна ідентичність відбува- ється у більш-менш завершальному вигляді лише за умов взаємопогодження її основних елементів, в т.ч. домінуючого

— персоналізації.

Інтегративний характер змісту професійної ідентично- сті обумовлює вивчення психологічних основ її розвитку як показника збереження психічного здоров’я особистості (Е. Еріксон, К. Горні); здатності до самоактуалізації (А. Мас-

лоу, Г. О. Балл); переживання емоційного стану власної особи- стості (Е. Фромм); засобів освоєння суспільного та власного психологічного простору (Т. М. Титаренко, Е. Еріксон).

Значна увага приділяється вивченню проблеми профе- сійної ідентичності в процесі підготовки фахівців системи народної освіти, процесу формування та переформатування педагогів системи ДНЗ, мистецтвознавських дисциплін тощо (В. І. Маковецький, Т. Д. Морозовська, Н. Н. Хомутиннікова).

Професійна ідентичність, як зазначають Н. Л. Іванова та О. В. Конєва [9], виступає інтегративним поняттям, у якому виражається взаємозв’язок особистісних характеристик, які забезпечують орієнтацію у світі професій, що дозволяє більш повно реалізувати особистісний потенціал у професійній дія- льності, а також прогнозувати можливі наслідки професійно- го вибору.

Можна сказати, що професійна ідентичність виступає ін- тегративним показником особистості, в якому синтезовано (більшою чи меншою мірою) як і реальні здатності, так і пев- ні інтенції, що можуть розгорнутися в реальну структуру при ідеальному збігові обставин. Не випадково Л. Б. Шнейдер [23; 24] виділяє у професійній ідентичності як функціональну, так і екзистенційну відповідність людини і професії.

Аналіз стану дослідження професійної ідентичності у віт- чизняній науці дозволяє всі роботи диференціювати за двома напрямками: як складова соціальної ідентичності і як складо- ва психології професіонала.

Отже, в роботах першого напряму, професійна ідентич- ність виступає як один із компонентів соціальної ідентично- сті. В цьому разі професійна ідентичність розглядається як результат професійної соціалізації членів «інгрупи» і як про- тиставлення іншій («аутгрупі»). Практично всі автори зорієн- товані та ці погляди в ролі своєрідного «межового каменя», які випливають із теорії сомакатегоризації Дж. Тернера та Г. Теджфела. В першу чергу необхідно тут вказати на робо- ти Н. Л. Іванової, які ініціювали цілий «шар» досліджень, які

розглядають співвідношення професійних та етнічних стеріо- типів як основу для формування толерантності на рівні про- фесійного співтовариства. В той же час необхідно зазначити, що в цих роботах професійна ідентичність розглядається як один із різновидів соціальної ідентичності на рівні із іншими, що входять у соціальну ідентичність. Можна сказати, що спе- цифічні особливості професійної ідентичності та характерні ознаки її функціонування не розглядаються.

Головні зауваження до цього підходу підкреслюють низку відмінностей професійної ідентичності від соціальної іденти- чності, національної, етнічної, як такі, що визначають її зміст, особливості прояву та специфіку даного формування. Крити- ки зауважують, що специфіка даного феномену виявляється перш за все в тому, що професійна ідентичність розглядається як частина професійного Я-особистості — продукту самосві- домості, що є психологічною категорією, яка є результатом визначення людиною своєї позиції в системі професійних взаємин.

У другій сукупності досліджень професійна ідентичність розглядається в рамках професійної придатності професіо- нала до виконання вимог його професійної діяльності. В цьо- му разі великого значення надається необхідності розробки більш точних моделей професійної придатності та моделей професійного відбору.

Представники другого підходу пропонують, особливо в останнє десятиріччя, відходити від суто розробки норматив- них моделей діяльності професіонала до дослідження профе- сійної свідомості та самосвідомості суб’єкта діяльності. Тоб- то неефективність формальних моделей при професійному відборі саме й обумовлюється представниками цього підходу відсутністю розгляду сформованості професійної ідентичнос- ті, оскільки тільки в цьому разі можливі зміни уявлення про себе як про «людину в професії», розуміння своїх сильних та слабких рис, що й стимулює інтенсивне самовизначення про- фесійної діяльності в бік вищого рівня, в свою чергу призво-

дить до подальшого особистісого зростання, що знов понов- лює професійну діяльність новим смисловим навантаженням. За Е. В. Чорним [22] професійна ідентичність є, в певному ро- зуміння, результатом успішного процесу самоактуалізації.

На думку О. П. Єрмолаєвої, професійна ідентичність, зви- чайно у спотвореному вигляді може проявлятися під впливом професійного маргіналізму. Тобто людина, декларуючи вго- лос професійні цінності та норми поведінки, реально діє під впливом інших мотивів та цілей [4].

В окремий напрямок цього підходу, вірніше його різновид, можна відносити розкриття особливостей становлення май- бутнього професіонала в період його професійного навчання чи в процесі перепідготовки. Тут в багатьох працях прогляда- ється ідея єдності особистісного та професійного розвитку як у період професійного навчання, так і акмелогічного (у зрі- лому віці). Істинна професійна ідентичність є в певний мірі результатом самоактуалізації. Професійна ідентичність є од- ним із результатів професійного самовизначення, яке в свою чергу обумовлено критерієм успішності професійного стано- влення.

Підсумовуючи даний аналіз, абсолютно обґрунтованим є висновок, що, незважаючи на актуальність та багатоаспект- ність дослідження складної проблеми професійної ідентично- сті, необхідно відзначити фрагмертарність її вивчення, еклек- тизм при розгляді її структури, чинників та закономірностей становлення як у процесі навчання студента у ВНЗ, так і у зрілому віці. Саме це й робить проблему розробки концепції становлення та переформатування професійної ідентичності дещо ефермерною, а створення таких концепцій — дискусій- ними.

Повертаючись по підходу Е. Еріксона, який значною мірою відійшов від психоаналітичного трактування ідентичності і в своїх підсумкових студіях визначив їх як «психосоціальну», звернемо увагу саме на співвідношення особистісного та соці- ального аспектів професійної ідентичності. Згідно з позицією

А. С. Борисюк [3], це означає ідентичність, пов’язану із соці- альним контекстом професійного розвитку. Цим підкреслю- ється роль соціального оточення в особистісному розвитку і реалізації діяльності.

Психосоціальний ракурс розгляду проблеми професій- ної ідентичності як ознаки інтегративної особистості стає ще більш актуальним після появи теорії соціальної ідентично- сті Г. Теджфела [30]. Соціальна ідентичність, що формується у процесі засвоєння діяльності і взаємодії, впливає на коопе- рацію, взаємини членів робочих груп і, як наслідок, — на про- фесійний розвиток індивідів [30].

Професійна діяльність — важлива і складна галузь функціо- нування сучасної людини, виконання якої зумовлює виник- нення численних цілей та рівнів ідентифікації. У теоріях со- ціальної та рольової ідентичності стверджується, що людина може одночасно бути членом різних груп і виконувати різні соціальні ролі, а рівень складності ідентичності залежить від суб’єктивного структурування людиною сприймання своїх професійних ролей і членства у професійних групах. На дум- ку B. B. Caza, M. G. Wilson складність професійної ідентично- сті зумовлює більшу ефективність професійної діяльності та створює більше можливостей для самореалізації особистості.

При дослідженні проблем професійної ідентичності [1] ак- цент робиться на принципи системності і структурності пси- хічних явищ, визначення рівнів ідентичності, що є генетично пов’язаним, дослідження специфіки формування ідентично- сті у процесі засвоєння й виконання професійної діяльності, аналіз складових професійної ідентичності.

У межах концепції професійного розвитку А. С. Борисюк [3] виділяє три основні аспекти розгляду професійної ідентич- ності: як провідну тенденцію становлення суб’єкта професій- ного шляху; як емоційних стан, у якому перебуває особистість на різних етапах професійного шляху (він виникає на основі ставлення особистості до себе як суб’єкта професійного шля- ху); як підструктуру суб’єкта професійного шляху, що реалізу-

ється у формі функціональної системи, спрямованої на досяг- нення певного рівня професійного розвитку. Функціональна система професійної ідентичності, за Ю. П. Поваренковим, має якості суб’єкта, що визначають зміст і спрямованість про- фесійної ідентичності (одиниці) і забезпечують її досягнення. Елементами професійної ідентичності виступають потреби, інтереси, настанови, переконання та інші компоненти моти- ваційної сфери особистості, що реалізуються у процесі про- фесійного шляху.

Згідно з підходами В. Д. Шандрикова, функціональна сис- тема професійної ідентичності може бути розглянута на двох рівнях: операціональному та на рівні професійно значущих якостей. Основними елементами операціональної систе- ми виступають ціль; програма дій щодо її набуття; уявлення про суб’єктивні та об’єктивні фактори, що впливають на її до- сягнення; реальні дії та вчинки стосовно її досягнення; конт- роль за рівнем професійної ідентичності; регулювання її ди- наміки, форми та способів досягнення цілі.

На думку О. П. Єрмалаєвої, професійна ідентичність вини- кає на високих рівнях оволодіння професією і є формою уз- годження. Психолог вважає, що професійна ідентичність ви- ступає своєрідним регулятором, який виконує стабілізуючу та перетворюючу функції; поєднання цих функцій і визначає розвиток професіонала.

За О. П. Єрмолаєвою, досягнути професійну ідентичність

«можуть лише ті, хто має як стабілізуючу базу, так і перетво- рюючий потенціал» (А. С. Борисюк).

Насамперед називаються якості, що є професійно значу- щими для всіх без винятку соціономічних професій (вміння слухати, врівноваженість, чуйність, гуманність, доброзичли- вість тощо). Крім того, А. С. Борисюк звертає увагу на обов’яз- ковість фігурування загальнолюдських позитивних якостей, таких як: розум, відповідальність, доброта, ерудованість, тер- плячість, уважність тощо.

Переважна більшість сучасних досліджень професійної ідентичності акцентують увагу на соціальній ідентичності, складовою якої є ідентичність професійна (Ashforth et al., 2008; Blader, 2007), та шляхам, за якими індивіди визнача- ють свою приналежність до тієї чи іншої професійної групи (Ashforth & Mael, 1989; Tajfel, 1978). Похідна від символічного інтеракціонізму теорія рольової ідентифікації стверджує, що Я-концепція є функцією ієрархічно структурованих рольових ідентичностей; у свою чергу рольова ідентичність визначає місце особистості у суспільстві (Charng, Piliavin & Callero, 1988) та характеризує її очікування від виконання соціальних ролей (Stryker, 1980). Тоді як деякі ідентичності визначають- ся виключно як рольові або соціальні, більшість професійних ідентичностей є одночасно як рольовими, так і соціальними. Наприклад, професійна ідентичність медсестри визначається не лише її членством у певній професійній групі (соціальна ідентичність), але й її роллю як опікуна, доглядальниці (ро- льова ідентичність).

Моральний напрямок — професійна ідентичність позитив- на тоді, коли її зміст містить моральні якості, які відрізняють

«добрих» людей від «недобрих». Оцінний напрямок — профе- сійна ідентичність позитивна тоді, коли група, до якої нале- жить людина, позитивно оцінюється членами своєї та члена- ми інших груп. Розвитковий напрямок — зміна ідентичності протягом часу, при цьому розрізняють прогресивний та адап-

тивний підходи. Згідно із прогресивним підходом, чим вищий рівень розвитку групи, тим вища професійна ідентичність її членів, згідно із адаптивним підходом, члени професійної групи постійно змінюють свої ідентичності задля адаптації їх до внутрішніх і зовнішніх стандартів. Структурний напрямок характеризує різні шляхи, якими індивіди намагаються орга- нізувати та структурувати свої численні ідентичності (у тому числі й професійні).

Структура ідентичності — це динамічний соціальний про- дукт інтериоризації ресурсів пам’яті, свідомості та інтерпре- тацій, які характеризують біологічний організм та впливають на процеси соціального життя людини.

Структура ідентичності, на думку Г. Брейкуелл, склада- ється із двох рівнів: виміру змісту та виміру цінностей. Вимір змісту містить характеристики, які визначають як соціальну (соціальні ролі, статус, членство у групі), так і особистісну (цінності, настановлення, когнітивні стилі) ідентичності. Однак у моделі Г. Брейкуелл відмінності між соціальною та особистісною ідентичністю практично нівелюються. Вимір цінностей час від часу зазнає змін, оскільки зміна системи соціальних цінностей призводить до зміни цінностей особи- стості.

Професор філософії Гарвардського університету К. Корс- гард (Ch. M. Korsgaard) виділяє в структурі ідентичності практичну, або персональну ідентичність; ідентичність, яка походить з дій; ідентичність, визначену попереднім вибором; ідентичність, яка протистоїть рослинному та тваринному іс- нуванню; ідентичність, що відносить людину до живих істот; гуманізм як практичну ідентичність; ідентифікацію з принци- пами; ідентифікацію з розумом. Проте ця структура ідентич- ності формується як в особистості, так і у соціальних групах.

На думку В. О. Колотаєва та О. В. Улибіної [14], показни- ками розвитку ідентичності є рівень розвитку рефлексії та рі- вень самодетермінації (Ryan).

Рівень рефлексії визначає ступінь усвідомлення базисних основ ідентичності групових обмежень, можливих дій та пра- вил поведінки можливих дій по відношенню до ідентичності. Тим самим задається тип реальності, в якій живе людина, ста- влення до фахівців власної професії і тих, хто не входить в цю соціальну групу. І як висновок визначає ступінь «міцності» сформованої професії ідентичності.

Рівень самодетермінації визначає рівень автономії особи- стості по відношенню до соціального оточення, ототожнення з тією чи іншою групами у цьому разі розглядається як ре- зультат самостійного вибору, який може бути переглянутим при зміні обставин. Самодетермінація визначає те, наскільки суб’єкт бачить себе в ролі автора побудови ідентичності чи розглядає професійну ідентичність як задану із-зовні.

Саме результат взаємодії розвитку рефлексії та рівня само- детермінації є ставлення до «інгрупи» та «аутгрупи» як базова основа ідентичності, яка визначає міць та одночасно варіатив- ність.

Відповідно, можна говорити про такі стадії розвитку про- фесійної ідентичності: протоідентичність, репродуктивна, про- дуктивна, метапродуктивна.

На стадії протоідентичності власна професійна ідентич- ність ще не проблематизована і сприймається як природна не- залежність до певної соціально-професійної групи, оскільки ще не відбувається порівняльний аналіз із представниками інших професійних груп.

На стадії репродуктивної ідентичності головною цінністю є належність до своєї групи: всі, хто підкоряється правилам в групі-свої «Істинність знання визначається авторитетом його носіїв» (В. О. Колотаєв). Але процес розототожнення з категоріями ідентичності вже почався, оскільки дотримання традицій розглядається як таке, що вимагає свідомих зусиль. Можна сказати, що молодий фахівець орієнтується на мину- ле, але одночасно він прагне його змінити, що й детермінує поступову зміну в середені його ідентичності.

Продуктивна ідентичність зарієнтована на майбутнє. Су- б’єкт продуктивної ідентичності сам конструює соціальні ка- тегорії. Ідеал чомусь завжди є недосяжним, і носій ідентично- сті витрачає значні зусилля на те, щоб його досягти. Предста- вники власної «інгрупи» вже не є повністю незаперечними, навіть вони можуть періодично перевірятися на відповідність ідеалу.

Кордони, що виділяють власну професійну тотожність, також вже не є сталими, а навпаки — набувають схильності до змін.

Метапродуктивна ідентичність, або за висловом того, що Р. Ліфтон [27] називає протеєвською ідентичністю, характери- зується саме постійною готовністю до постійних змін. Пред- ставники «аутгруп» перестають оцінюватись завжди нижче за своїх, які в совю чергу розглядаються як ситуативне утво- рення. Відповідно, в сучасному світі, постійно можлива зміна професійної ідентичності при переході в іншу діяльність. Но- сій іншої ідентичності вже може розглядатися як потенційний партнер, якого доцільно підключити для більш ефективного розв’язання завдання (Додаток 1, 2, 3).

Вихідним у цьому підході є настанова на те, що трансфор- мація суспільства супроводжується не тільки зміною соціаль- но-професійних ролей, але й появою нових вимог до підготов- ки майбутніх фахівців.