Стадії розвитку професійної ідентичності психотерапевта

Професійне навчання психотерапевта можна умовно по- ділити на послідовні стадії розвитку, формуючи на кожній із них певні стосунки зі своїми пацієнтами і супервізорами.

Час набуття професійної ідентичності — індивідуальний, однак, як показує досвід, на це потрібно не менше чотирьох років, які психотерапевт проходить у своєму розвитку — це динаміка від учнівства, залежності від супервізора і невпевне- ності до незалежності, впевненості й інтеграції.

– Hess (1980) 1. Початок. 2. Розвиток навичок. 3. Консолі-

дація. 4. Взаємність.

– Hogan (1964). 1. Невпевненість-залежність. 2. Залеж- ність-автономність. 3. Впевненість у собі. 4. Творчість.

– Kaslow (1986). 1. Схвильованість та тривога від перед- чуття. 2. Залежність та ідентифікація. 3. Активність і залежність, яка продовжується. 4. Задоволеність і вступ у самостійність. 5. Ідентичність і незалежність. 6. Спо- кій та колегіальність [31].

Перша стадія (схвильованість та тривога від передчуття). Час від початку навчання до першої зустрічі з клієнтом. Її можна охарактеризувати як дифузну тривогу і збудженість (Kaslow, 1986).

Друга стадія (залежність та ідентифікація). Починається із здобуттям першого клієнта і закінчується, коли психотера- певт починає усвідомлювати, що він може впливати на клієн- та (Kaslow, 1986). Основний стан психотерапевта на цій стадії

— невпевненість у собі, дефіцит знань, немає ясного бачення психотерапевтичного процесу; відсутність розуміння про сту- пінь впливу на клієнта; важко побачити природу внутрішньої проблеми клієнта і концентруватися на головному.

Третя стадія (активність і залежність, яка продовжується). Як правило, починається після декількох місяців чи років практичної роботи. Психолог усвідомлює, що терапевтичний процес сприймається клієнтом серйозно. Виходить, що довіра клієнта до незрілого психотерапевта виникає задовго до того, як він сам повірить у свої можливості.

Четверта стадія (задоволеність і вступ у самостійність) починається коли психотерапевт усвідомлює, що він є психо- терапевтом. Суттєвим аспектом розвитку професійного Я є усвідомлення психотерапевтом свого вкладу в психотерапев- тичний процес. Ефективність буде залежати від деяких фак- торів: досвіду (кількості пацієнтів), проходження особистої терапії, а також засвоєння професійної літератури. Тепер су- первізор є лише консультантом, у разі необхідності.

П’ята стадія (ідентичність і незалежність). Може тягнутися як декілька років, так і все професійне життя. Психотерапевт набув навичок і з успіхом їх застосовує, збільшується число клієнтів, більш досвідчені психотерапевти враховують його погляди, що допомагає здобути почуття власної значимості. На цій стадії, як правило, завершується професійне навчання. Це та стадія, на якій застрявання найбільш вірогідне. Основна задача цієї стадії — обезцінювання супервізора, процес аналогіч- ний сепарації від батьків. Проте лише із переходом на наступ- ний етап професійного розвитку з’являється визнання старших колег і супервізорів, незважаючи на якісь їхні недоліки.

Шоста стадія (спокій і колегіальність) — тепер почуття професіональної ідентичності стає частиною терапевтичного стилю (Kaslow). Психотерапевт відчуває спокій, стабільність і колегіальність. Проходить інтеграція із психотерапевтичним товариством. На попередніх стадіях психотерапевт вирішив серйозні задачі: досягнув самовизначення, став автономним, обмежив дію супервізора. І сам шукає супервізій та прагне на- вчати учнів [31].

Отже, кожен психотерапевт по-своєму проходить декіль- ка стадій на шляху набуття професійної ідентичності. Проте на цьому розвиток професійної ідентичності не зупиняється.

Над проблемою етики у психотерапевтичному просторі розмірковувало багато визначних вчених — Ф. Майленова, Жан-Поль Сартр, Е. Фромм, І. Дж. Хіллман, І. Ялом та ін., які акцентували такі проблеми:

1) відношення — клієнт-терапевт. Рівень вторгнення пси- хотерапевта і його цінності й моральні настанови впливають на клієнта навіть в супереч його волі. Тож, з одного боку, пси- хотерапевт повинен сам мати, окрім професійних знань, роз- винуту моральну свідомість, а з другого боку — бути достатньо гнучким і здатним приймати внутрішній світ клієнта, навіть у тих випадках, коли він не поділяє його цінностей.

2) власне психотерапевтичний процес і ті проблеми, з яки- ми приходить клієнт:

• Етичність, у рамках психологічної науки та практики, передбачає здатність клієнта до раціональної поведінки, а також моральні зобов’язання терапевта перед клієн- том. Ж.-П. Сартр писав, що бути відповідальним озна- чає бути беззаперечним автором події або речі.

• Невміння, нездатність або ж небажання побачити ви- бір, взяти відповідальність на себе там, де, здавалося б, все детерміновано суспільством або ж сім’єю — основна причина багатьох психологічних проблем сучасної лю- дини.

• Відповідальність нерозривно пов’язана зі свободою.

Більш того, свобода поширюється далі, ніж відповідаль- ність за світ: за свого життя ми повністю відповідаємо не лише за свої дії, але й за свою нездатність діяти, і мета психотерапевта — привести клієнта до того пункту, де він спроможний зробити вільний власний вибір.

Психотерапевт одночасно працює у декількох вимірах: пер- ша — це власне робота із проблемою клієнта, тут задіяні перш за все психологічні знання, прийоми, техніки. Однак не менш важливим є і інший вимір, який клієнт дуже довго не помічає, проте має безпосередне відношення до його життя в цілому

— створення таких обставин, які сприяють максимальній на- прузі всіх душевних та моральних сил, і Людина поступово, крок за кроком, стає все більш зрілою, самостійною і відпові- дальною.

Незалежно від того, в рамках якої психотерапевтичної школи працює психотерапевт, і які він використовує методи впливу на клієнта, в ідеалі успішною терапією можна вважати ту, яка допомагає клієнту розширяти можливості вибору в тих ситуаціях, котрі йому до моменту звернення до психолога зда- вались такими, які вирішити не можливо, які безвихідні і по- збавлені будь-якого вибору.

Психотерапевт постійно робить свій моральний вибір, ви- значаючи спрямованість своєї діяльності чи на отримання ви- годи, чи на служіння справі чи іншим людям. Турбота про ети- ку є не чим іншим, як своєрідним показником до професійної придатності психотерапевта до практичної роботи. Оскіль- ки правові норми діяльності психотерапевта не розроблені, то етичні норми приймають форму морального імперативу (загальні розмірковування замість правових норм).