Сучасний стан дослідження поняття «ідентичність»

Розроблена представниками когнітивної психології Г. Тедж- фелом та Дж. Тернером [30] теорія соціальної ідентичності включає в себе дві підсистеми: особову ідентичність і соціаль- ну ідентичність.

Вони виділяли три етапи у становленні ідентичності. На першому — відбувається соціальна категоризація пізнання соціальної структури навколишнього світу. На другому — лю- дина обирає собі групу, яка їй найбільше до вподоби та вивчає правила і цінності цієї групи. На третьому — у людини фор- мується відчуття тотожності себе з цією групою, вона іден- тифікується з нею. Г. Теджфел і Дж. Тернер виділили основні постулати:

1) індивіди прагнуть до досягнення або збереження пози- тивної соціальної ідентичності;

2) соціальні групи пов’язані із притаманною їм позитив- ною чи негативною оцінкою з боку суспільства, отже, соціаль- на ідентичність може бути позитивною або негативною;

3) оцінка власної групи індивідом визначається взаємина- ми із деякими іншими групами через соціальне порівняння ціннісно-значних якостей та характеристик. Порівняння, ре- зультатом якого стає виявлення позитивної відмінності своєї групи від чужої, породжує високий престиж; у разі негативної відмінності формується низький престиж;

4) позитивна соціальна ідентичність заснована на сприя- тливих порівняннях інгруп з декількома релевантними аут- групами: інгрупа повинна сприйматися як позитивно відмін- на від релевантних аутгруп.

У 1985 році Дж. Тернер запропонував свій варіант теорії ідентичності, яку він назвав «концепцією деперсоналізації». Деперсоналізація відноситься до процесу «самостереотипі- зації», завдяки якому люди себе сприймають скоріш як еле- менти соціальної категорії, ніж як непересічної особистості.

У ширшому плані ця версія базується на ідеї самокатего- різації, тобто когнітивного включення себе до певного класу подібних один до одного об’єктів, що є істотно відмінними від тих, які належать до іншого класу. Відповідно, для соціальної

«Я — концепції» важливі принаймні три рівні самокатегорі- зації:

а) вищий рівень — категоризація себе як групової істоти, яка володіє спільними рисами, притаманними всім представ- никам людської сукупності;

б) проміжний рівень: інгрупова-аутгрупова категоризація, заснована на подібності (або відмінності) між людьми, визна- ченими як члени саме цих соціальних груп;

в) нижчий рівень — особова самокатегорізації, що заснова- на на відзнаці індивідом себе як непересічної особистості, яка кардинально відрізняється від інших.

Можна зробити висновок, що ці три рівні визначають люд- ську, соціальну й особову ідентичність і ґрунтуються, відповід- но, на міжвидовому, міжгруповому і міжособистісному порів- нянні себе з іншими.

Постмодерна ідентичність починається з права особисто- сті на ідентичність (свободи вибору своєї ідентичності), при цьому ідентифікаційна ініціатива зумовлена не суспільст- вом, а самою особистістю. Постмодерна ідентичність розпо- діляється на фрагменти, які вписуються у життєвий світ лю- дини. Різномаїття форм ідентифікацій людини призводить до появи так званої мережевої або переговорної ідентичності. Постмодерна ідентичність завжди короткочасна та зводиться до «примірювання» і зміни масок. Зокрема, М. Фуко пише, що ідентичність — це намагання захистити себе численними масками, при цьому сам суб’єкт виводиться за межі cogito

у площину онтології, соціальної антропології та герменевти- ки. Вибір і зміна ідентичностей, за постмодерністами, — це творча реалізація певної сучасної необхідності життя.

Послідовник М. Фуко, французький соціальний філософ М. де Сетро (M. de Certeau) стверджує, що ідентифікація — це аккультурація до норм і практичних рекомендацій у повсяк- денному житті, а набуття ідентичності — це реалізація лінгві- стичної системи за допомогою мовлення та самоствердження у теперішньому.

Італійський психолог Д. де Граціа (D. DeGrazia) пропонує розділяти чисельну й описову ідентичність. Чисельна ідентич- ність — це існування протягом часу однієї й тієї ж самої іс- тоти. З погляду біологічної концепції, вона розглядається як така, що властива живій істоті і закінчується з її біологічною смертю, незважаючи на усі її зміни протягом життя. З погля- ду психологічної концепції, чисельна ідентичність передбачає збереження базових психічних процесів (мислення, свідомо- сті або пам’яті про себе і своє минуле). Описова ідентичність включає уявлення людини про себе, свої цінності, автобіогра- фічні спогади, діяльності і ролі, стосунки з іншими людьми. Про цю ідентичність йде мова при описі кризи ідентичності,

— і саме вона є предметом психологічної дискусії. Виокрем- лення чисельної і описової ідентичності особливо важливе при обговоренні зміни і порушень ідентичності: так, багато людських страхів з приводу зміни ідентичності визначають- ся як страх втрати чисельної ідентичності, але реально загро- жують лише описовій ідентичності. Наприклад, страх з’їхати з глузду від психічного захворювання описується хворим як страх перестати бути людиною (страх незворотно стати ін- шим), тоді як реально мова йде про зміни, за яких людина за- лишається собою.

Сьогодення характеризується онтологічною, гносеологіч- ною та аксіологічною невизначеністю, ризикованістю, гло- балізацію тощо. Потоки комунікацій, збільшення соціальної мобільності людей, міграція, суміш мов, розмивання націо-

нальних і становлення множинних ідентичностей, практика подвійного громадянства, «наднаціональність» культурних цінностей, поширення міжнародних організацій та інститу- тів, поява транснаціональних спільнот — це показова соціаль- на тенденція і соціальна ситуація розвитку сучасної людини. У. Бек вважає, що відбувається становлення космополітизації як нелінійного діалектичного процесу, у якому загальне і част- кове, подібне і відмінне, локальне і глобальне повинні розумі- тися не як культурні антиподи, а як нерозривно пов’язані між собою, взаємодоповнюючі принципи.