12.2.2. Пантеон даоських богів

Відомо, що сам термін «пантеон» означає сукупність усіх богів тієї чи іншої релігії. Ситуація з лаоським пантеоном виявляється досить складною. Справа в тому, що його й лаоським не назвеш через його «всеїдність».

Сучасні дослідники погоджуються з думкою, що даосизм, включивши в себе з часом усі древні культи і забобони, вірування й обряди, всі божества і духи, всіх героїв і безсмертних, легко задовольняв найрізноманітніші потреби населення. Тому його часто називають «еклектичним і нерозбірливим».

В його пантеон, поряд із творцями релігійних доктрин (Лао-цзи, Конфуцій, Будда), входило багато божеств і героїв. Сюди також вклю­чались померлі люди, що випадково дали про себе знати (наснився комусь тощо). Для деіфікації не потрібно було ані спеціальних соборів, ані офіційних рішень. Будь-який звичайний історичний діяч, навіть просто добропорядний чиновник, котрий залишив по собі хорошу пам’ять, після смерті міг бути обожненим і прийнятим даосизмом у свій пантеон. Даоси ніколи не вираховували кількості всіх своїх бо­жеств, духів та героїв і навіть не намагались цього зробити. Вони окремо виділяли декількох найважливіших із них, серед яких числи­лись легендарний родоначальник китайців давньокитайський імпе­ратор Хуанді, богиня Заходу Сіванму, першолюдина Паньгу, божества категорії типу Тайчу (Велике Начало) або Тайцзи (Велика Межа), їх даоси і всі китайці обожнювали особливо.

Із другорядних богів помітне місце посідали такі, як шанований у Китаї бог багатства Цай-шен; потім - божества-покровителі окремих місцевостей, померлі видатні особистості, інколи чиновники і т.д. Куп­ці вшановували, крім бога багатства, також місцевих богів-покро- вителів.

Для селян головну роль відігравали, відповідно, землеробські божества.

В народних віруваннях і культі помітне місце займали ту-ді - місцеві духи. На їхню честь всюди будувались невеликі храми, інколи мініатюрного розміру; до них молилися за дощ, за врожай, за позбавлення від усіляких лих. В кожному місті поклонялися своєму покровителеві - Чен-хуанові. В імператорському Китаї особливо поклонялися Гуань-ді - богові війни.

Помітне місце у віруваннях китайців займає дракон: численні духи- дракони (лун-шень) керують дощем і водними джерелами, тому їх також вшановують і селяни. Головний із драконів - Лун-ван («князь драконів») пов’язувався з імператором, і його культом керував сам імператор.

На честь божеств і великих героїв (полководців, майстрів своєї справи, патронів ремесел і т.п.) даоси створювали численні храми, де ставились відповідні ідоли і збирались пожертви. Такі храми, в тому числі і храми на честь місцевих богів і духів, патронів-покровителів, завжди обслуговували лаоські монахи, зазвичай вони за сумісництвом також виконували, особливо в селах, функції магів, гадателів, віщунів і знахарів.

Специфічною категорією лаоських богів були безсмертні. До їх числа входили знаменитий Чжан Дао-лін (засновник лаоської релігії, верховний глава злих духів і відповідальний за їх поведінку), алхімік Вей Бо-ян і багато інших.

1. Чжунлі Цюань - найстарший із восьми. Успішний полководець ханьського часу. Він зазнав поразки тільки через те, що втрутились небесні сили, котрі знали про вготовану йому долю. Після поразки Чжунлі пішов у гори, став відлюдником, навчився секретів трансмутації металів, роздавав золото бідним, став безсмертним.

2. Чжан Го-лао мав чарівного коня, котрий за день міг пройти десять тисяч лі, а на час стоянки складався так, немовби він був паперовий, і засувався в спеціальну трубку. Знадобиться кінь - його витягують, розгортають, покроплять водою - і він знову живий і готовий до переходів, чжан жив дуже довго, не раз помирав, проте кожного разу знову воскресав, тож його безсмертя безсумнівне.

3. Люй Дун-бінь ще в дитинстві відзначався розумом, «запа­м’ятовував по десять тисяч ієрогліфів на день». Виріс, отримав вищий ступінь, але під впливом Чжунлі Цюаня захопився даосизмом, довідався про його таємниці і став безсмертним. Його чарівний меч допомагав йому завжди перемагати ворога.

4. Лі Тс-гуай якось, коли пішов на зустріч із Лао-цзи, залишив своє тіло під наглядом учня. Учень, дізнавшись про хворобу матері, негайно вирушив до неї, попередньо спаливши тіло свого наставника. Коли Лі повернувся, його тіла не було. Довелося йому вселитися в тіло щойно померлого кульгавого жебрака - так і став він кульгавим (Лі - «Залізна нога»).

5. Хань Сянь-цзи, плем інник знаменитого танського конфуціанця Хань Юя, прославився тим, що вмів передбачати майбутнє. І робив він це настільки точно, що постійно дивував свого раціонально мисля­чого дядька, котрий визнав дар племінника.

6. Цао Го-цзю - брат однієї із імператриць, став відлюдником і дивував усіх знанням таємниць даосизму, вмінням проникати в суть речей.

7. Лань Цай-хе - китайський юродивий. Співав пісень, збирав милостиню, робив добрі справи, роздавав гроші біднякам.

8. Хе Сянь-гу ще з дитинства вирізнялася дивакуватістю, відмови­лась вийти заміж, багато днів проводила без їжі і пішла в гори, досяг­нувши безсмертя.

Народна фантазія наділила всіх ба-сянь рисами людськими і чарівними, що зробило їх одночасно людьми і божествами. Вони подо­рожують, втручаються в людські справи, захищають справедливість і добро. Всі ці безсмертні, як і інші духи, боги і герої, добре відомі в Китаї, в своїй сукупності відображали різноманітні сторони вірувань, уявлень, бажань і прагнень китайського народу.

Вся влада в кожній із общин належала групі духовних настав­ників - даосів на чолі з єпископом. Життя в общинах даосів було організовано таким чином, що кожен міг очиститись, покаятись і, пройшовши через серію постів і обрядів, підготуватись до безсмертя.

Під час посту Тутаньчжай (піст бруду і вугілля), котрий спочатку призначався для хворих гріпіників, а пізніше став загальним для всіх, члени общини мастили обличчя брудом і вугіллям, співали псалми, били поклони, доводили себе до стану ступору і на довершення кида­лись на землю. Трохи віддихавшись, вони повторювали той самий цикл наступного дня - і так упродовж трьох, а то й семи-дев’ятиднів. Під час посту Хуанлуджай (піст жовтого талісмана) члени общини на чолі із наставником здійснювали обряд на спеціальному подвір’ї з метою очистити душі своїх предків і зробити їх безсмертними, В дні обрядів сатурналій Хеци (злиття душ) в общинах здійснювались оргії, що пояснювалося вченням даосів про позитивність взаємодії сил інь і янь - жіночого і чоловічого начал. Всього таких постів і обрядів було 28, причому походження декотрих, а зокрема Хеци, можливо, мало зв’язок з ідеями тантризму, який широко розповсюдився у схід­них прикордонних районах Індії на початку нашої ери, звідки вони, очевидно, стали відомі і даосам. Незважаючи на важливу роль спадко­вої теократії Чжанів і пов’язаних із нею різних лаоських сект, главам котрих часто приписувалась чудодійна сила і навіть влада над демона­ми і духами, всі вони були лишень вищою духовною інстанцією, сво­єрідними хранителями принципів і догматів вчення.

Переходячи до розгляду третього питання - функціонування даосизму в період УП-ХП століть, слід зазначити що буде розглядатись не повна історія розвитку даосизму, а в основному йото взаємодія із державним інститутом, з імператором тощо. Хоча цей період також важливий такими подіями як розповсюдження даосизму за межі Китаю, формування інституту монашества, новий розквіт філософ­ського аспекту даосизму, становлення традиції «внутрішньої алхімії». Проте ці моменти є досить важливими. Так, наприклад, становлення інституту монашества сприяло подальшому організаційному оформ­ленню даосизму. Останнє знайшло відображення в правовому регулю­ванні функціонування лаоської общини і юридичному закріпленні стаїусу духовенства. Конфуціанські ідеї, а погляди деяких лаоських мислителів можуть просто кваліфікуватися як даосько-конфуціан- ський синтез, причому конфуціанськими були насамперед їхні соці­ально-політичні погляди (наприклад, Ге Хун).

Теократична держава даосів постає як виняток в історії даосизму, який розглядається суто із державницької точки зору як спрощений варіант соціальних взаємодій.

Кінець династії Хань був позначений в Китаї кризою та політич­ним занепадом, а на додаток ще й стихійним лихом, епідемією, під час якої лаоський маг Чжан Цзюе прославився в народі тим, що заклинаннями виліковував хворих.

«Держава» лаоських пап-патріархів, які передавали свою владу у спадок, проіснувала в Китаї до середини XX ст. (63-й лаоський папа з роду Чжанів після 1949 року переїхав до Тайваню).