9.3. ОСОБЛИВОСТІ КУЛЬТУ. ЗОБРАЖЕННЯ БОГІВ І ХРАМИ

Культова практика на ранніх етапах мала громадський характер і виражалася в шануванні священних дерев, домівки. Всі священно- діяння поділялися на приватні (privata), скоювані частиною народу (popularis) і всенародні (publica).

У кожного стану були свої найбільш шановані боги. Вершники вшановували Діоськурсів. Богами плебеїв були Лібор, Лібера і Церера. Фортуна, яку спочатку вшановували як богиню плодів, з часу Сервія Туллія набула функцій богині випадку і успіху, шанованих плебеями. Вважалося, що завдяки її допомозі Сервій Туллій із сина рабині став царем. Мінерва шанувалася як богиня ремісників і людей інтелекту­альних та творчих професій. Меркурія шанували як бога купців.

Релігійні церемонії в Стародавньому Римі мали свої особливості. Віруюча людина не прагнула духовно спілкуватися з богом, злитися з ним, наблизитися до нього. Навпаки, спілкування з божеством набувало характеру ділових переговорів, операції. Основна увага приділялася формальній правильності виконання церемоній.

Молитви, часто у віршах, декламували або співали під акомпанемент музичних інструментів, іноді супроводжували їх ритуальними танцями.

Молитва мала бути дуже точною, немов йшлося про юридичні формулювання. Наприклад, коли людина вимовляла ім’я Юпітера, вона повинна була підняти руку до неба. Як і під час звичайних операцій, люди прагнули обдурити своїх богів, отримати більше, а дати менше, користуючись різними хитрощами, наприклад, двозначністю деяких слів.

Коли у греків були запозичені оповіді про богів і почали робити їх зображення, а також будувати святилища, то вони стали служити будинками божеств і нагадували людські житла. Спочатку їх зводили з дерева, потім з цегли, а пізніше з каменя і мармуру.

Регулярних громадських богослужінь і молитовних зборів у римських храмах не здійснювали. Всередині їх священнодіяли жерці. Служіння богам виявлялося в безлічі ритуалів, жертвопринесень, святкових урочистих процесій, ходів, молитов, обітниць. Вони відбувалися у всіх важливих випадках суспільного і приватного життя.

Головну частину богослужінь становили жертвопринесення (сакріфіції). В жертву приносили тварин, у яких не було вад; чорних -богам підземного світу; білих - небесним богам. їх кров змішували з вином і зливали на вівтар, а нутрощі виймали довгим ножем і по них ворожили. Після закінчення жертвопринесень влаштовували жертовний бенкет. У приватному побуті приносили безкровні жертви: плоди, пироги, вино, змішане з медом, молоком і маслом. Статуї богів прикрашали вінками і квітами, вимащували пахощами й одягали в розкішний одяг. Під час «трапез богів» - лектістерій - статуї богів укладали на ложах, на подушках і перед ними розкладали угощення.

Союз латинських міст мав загальні святині. Найбільш шанованими з них були храм Юпітера Лаціарського і святилище Діани Аріцийської. Коли Рим став на чолі цього союзу, на Авентінському горбі був побудований храм Діани. Центром культу в Римі став храм Юпітера Капітолійського, що втілював могутність і славу Риму.

Спочатку римський культ був формальний, без будь-якої містики. Однак на рубежі старої і нової ери в імперії поширюються марно­вірства, магія, мантика, східні культи. У боротьбі з ними офіційна влада намагалася встановити загальнодержавну монотеїстичну релігію, але успіху це не мало.

Римляни майже не вдавалися до магії. Для цього вони були надто раціональні. Зате вони надавали великого значення ворожінням. Були найбільш поширені ворожіння за польотом птахів (ауспіції) і за нутрощами тварин (гаруспіції).

Ніякі справи не починалися в Римі без ворожінь. Річ у тому, що римляни вірили в постійну присутність богів у світі людей і вважали, що ті або інші незвичайні явища—знамення богів. Гаруспіки і авгури визначали волю богів за нутрощами жертовних тварин або за польотом священних птахів. Вважалося, що можливе спілкування між богами і людьми. За допомогою ритуальної дії, яка називалася інвокація, римляни прагнули привернути на свій бік богів ворога.

9.4.