СТВОРЕННЯ ЗАГАЛЬНОЄГИПЕТСЬКОГО ПАНТЕО­НУ БОГІВ

У кожному з великих центрів були свої релігійні вірування, свої божества. В процесі адміністративного об’єднання одним богам відводилась головна роль, іншим - підпорядкована. Взаємини між різними богами і їхнє місце в ієрархії пантеону закріплювались у міфах, що були покликані пояснити роль окремих богів та походження їхнього культу.

І Іитання походження богів по-різному тлумачилося в давньо­єгипетській теології та народній свідомості. Давньоєгипетські жерці стверджували, що спочатку існував водний хаос у вигляді нерухомого океану Нун, у якому виник бог-сонце Ра, який зійшов потім на створену ним вершину.

Бог Ра шляхом самозапліднення породив першу пару божеств: бога Шу і богиню іефнут - батьків 1 еба і Нут. Дітьми І еба і Нут були Осіріс, Ісіда, Сет і Нефтис. Згодом Ра закінчив створення світу, а з його сліз виникли люди.

Згідно з іншою, однією з найдавніших, концепцією життя на Землі походить від бога Геба і богині Нут, які, породивши бога Ра, вранці випускали його в світ, щоб тривало життя всіх істот. З ними пов’язаний культ космічних сил.

Центральною постаттю народної землеробської релігії єгиптян, без сумніву, був Осіріс, дружиною якого була його сестра Ісіда (Ізіда), а їх сином - Гор (Хор). За міфами, Осіріс був сином богів землі та неба. Він першим царював серед людей і навчив їх, зокрема, землеробству.

Про цих богів склались міфи, відомі нам з переказів давньо­грецьких авторів. Ці міфи являють собою символи боротьби світла і темряви. Подробиці цих легенд, краще сказати, грецьких переказів, цікаві вже тим, що пояснюють багато емблем і символів, які часто зустрічаються на пам’ятках єгипетського мистецтва.

Бог, який об’єднав у собі функції правителя, бога природи і владики царства мертвих, був бог Осіріс. Символом Осіріса був стовп Джед, призначення якого до цього часу повністю не з’ясоване вченими. Його відображення було однією з найбільш розповсюджених сакральних емблем. Починаючи з XII динасі її фараонів утвердився звичай підняття Джед під час коронації фараона.

Згідно з релігійними уявленнями давніх єгиптян Осіріс, ставши царем Єгипту, просвітлював і повчав свій народ, вивівши його з бідності й варварства. Він навчив єгиптян вирощувати й поліпшувати плоди землі, навчив шанобливого ставлення до богів і культового служіння. Ісіда ж дала людям жито й ячмінь. Сповнений заздрості, підступний брат Осіріса Тіфон (Сет), який уособлював безплідність пустелі, бажаючи царювати замість Осіріса, вигадав хитрий план заколоту: таємно довідавшись про розміри тіла Осіріса, виготовив гарну скриню, яку приніс у банкетний зал, пообіцявши віддати її тому, хто підійде за розміром. Гості спробували розміститися всередині скрині, але жодному вона не підійшла. Останнім у скриню ліг Осіріс, і тут усі заколотники збіглися до нього, закрили кришку, забили її цвяхами і залили розплавленим свинцем. Потім вони винесли тіло на берег річки і спустили в море через Туніське гирло Нілу. Ісіда мандрувала по всій країні у пошуках чоловіка. Нарешті, за підказкою дітей, знайшла скриню з тілом мертвого Осіріса в чагарниках поблизу Бібла. Залишивши скриню у відлюдному місці, Ісіда вирушила до свого сина Хора, який виховувався в Буто. Але Тіфон (Сет), полюючи якось при світлі місяця, випадково натрапив на скриню. Впізнавши тіло, він розірвав його на 14 шматків і розкидав у різних частинах країни. Сесіра-дружина Осіріса Ісіда після тривалих пошуків знайшла і зібрала шматки бога й народила від нього сина - Гора. Останній подолав Сета й воскресив батька. Але Осіріс йде у царство мертвих і володарює там, не беручи участі у розладах богів. Можливо, саме звідси й пішла така віра єгиптян у загробне життя, у те, що людське існування продовжується в царстві вічності.

Філософсько-релігійний зміст культу Осіріса є багатозначним. Насамперед, він втілював у собі віру в дух рослинності, який, подібно до самої рослини, помирає та воскресає. Крім того, за уявленнями єгиптян, Осіріс, перш ніж стати богом, царював у Єгипті, й пам’ять про його діяння ототожнюється з принципом добра, тоді як його вбивця уособлює зло.

Ця легенда мала й інше пояснення. Осіріс - це Сонце, що заходить, вбите чи поглинуте темрявою. Ісіда - Місяць, що вбирає у себе і зберігає, скільки може, промені сонця, а Гор - Сонце, що сходить і мстить за батька, розсіюючи темряву. Але якщо сонце є видимим проявом Осіріса, то добро є його моральним проявом. Коли сонце, що заходить, вмирає, воно знову з’являється за обрієм у вигляді Гора

- сина Осіріса. Так само і добро, що загинуло під ударами зла, з’являється знову в образі перемагаючого добра.

Осіріса часто зображували у вигляді мумії; його звичні атрибути

— гак або батіг, символ влади, й емблема Нілу в вигляді хреста з вушком нагорі (так званий тау-хрест). Втім, тау-хрест є ознакою всіх єгипетських богів. Деякі вчені-дослідники міфології називають його ключем Нілу. Іноді Осіріс зображується з головою бика. Ісіду в мистецтві часто плутали з більш давньою єгипетською богинею Хатор, котра уособлювала небесний простір, яким рухається сонце.

Треба було створити міф, що пояснює походження і народження єгипетських богів. Для багатої уяви греків це було неважкою справою. Вони вигадали наступне: Осіріс та Ісіда - діти бога Сонця. Цей бог, розгніваний на дружину за її зраду, оголосив, що в неї не можуть народитися діти в жодному з JoU днів у році. Меркурій, вважаючи ceoe деякою мірою винним у зраді богині, захотів виправити заподіяне ним зло. Але жоден бог не може змінити того, що вирішив інший. Годі він удався до хитрощів: запропонував богині Місяця грати з ним у кості, виграв у неї сімдесяту частину її світла й створив з цієї частини 5 додаткових днів у році. В ці п’ять додаткових днів і народилось п’ять головних єгипетських богів: Осіріс, Ісіда, Тіфон, Гор і Нефтида.

З космічними культами тісно пов’язані солярні релігійні уявлення. Сонячні боги - Ра і Амон - борються зі злом, а також відповідають за зміну пір року.

Ра - бог сонця, який подорожує у човні небосхилом, творець богів і людей. Відтворювався у вигляді сокола або людини у вигляді сокола. З Ра ототожнювали цілий ряд богів, даючи їм імена: Амон- Ра, Монту-Pa, Себек-Ра, Хнум-Ра та ін. З часів V династії культ Ра визнається офіційно й ім’я Ра стає складовою частиною титулів єгипетських царів.

Періодично Тефнут, дочка Ра, вступає у шлюб з Шу, що знаменувало собою принесення посухи і народження природою нових багатих плодів. Свято повернення коханої дочки Ра відзначалося в Єгипті і в історичний період. У календарях воно звалося «днем виноградної лози і повноти Нілу».

Піднесення того чи іншого політичного і релігійного центрів, у результаті приходу до влади різних династій фараонів, супрово­джувалося набуттям загал ьноєгипетського значення місцевих культів.

Приблизно в 2700 році до н.е. починається правління V династії. Підноситься місто Геліополь, а головним божеством стає Атум (Ра), якого вшановували в цьому місті. Пізніше центром Єгипту стають Фіви (близько 2100-1800 рр. до н.е.). Це відбувається в добу XI і XII династій. Місце головного бога посідає фіванський бог Амон. Уявлення про богів Ра і Амона змішуються, виникає бог Амон-Pa. У VII ст. до н.е. місце головного бога посідає богиня Нейт.

У давньоєгипетському пантеоні налічувалося дев’ять божеств: бог сонця Ра; бог вітру Шу, який розділяв небо і землю; богиня вологості Тефнут; бог втілення землі Геб; богиня неба Нут; бог бурі й блискавки Сет; дружина Сета богиня Нефтіс, а також Осіріс, який з часом став володарем неба й якого ототожнювали з Ра, та його дружина Ісіда. З ними був тісно пов’язаний син Ісіди - Гор. Для єгиптян його ім’я стало синонімом слова «бог».

Таким чином створюється один із найдавніших пантеонів давньоєгипетських богів, так звана еннеада, яка панує у всьому Єгипті і незмінно присутня в релігійних текстах.

Жерці намагалися систематизувати безліч богів, визначити ієрархію їх взаємозв’язків. Але після перемін у суспільно-політичних умовах занепадали або підносилися міста, а разом із ними і їхні боги- покровителі. Так, на початку історії Єгипту головним богом пантеону був Птах, якому і приписувалося творення світу. Потім його місце посів Тор, далі - Ра й Осіріс, нарешті Амон став головним богом єгиптян.

3.3.