Діалогічність мислення

Мислення - це не тільки спеціальна форма пізнання суб’єктом об’єктивної дійсності, але і особливий діалог як взаємодія кількох сми­слових позицій, що висловлюються або співрозмовниками у зовніш­ньому діалозі, або самою мислячою людиною у внутрішньому діалозі.

Центральною діалоговою одиницею у процесі міркувань слугує вза­ємодія типу питання-відповідь. Уміти мислити - значить уміти розв’язувати проблеми, вміти розв’язувати проблеми - значить уміти ставити та відповідати на питання. Аналіз особливостей питання як фо­рми мислення став предметом спеціальної науки - інтеррогативної ло­гіки. Розв’язання передбачає пошук, а отже і неоднозначність шляхів рішення, й висування одночасно кількох гіпотез, й зіткнення різних, а часом і протилежних думок.

Дослідник діалогічності мислення,автор концепції логіки діалогу культур (діалогіки)В.С.Біблер (1918-2000 рр.) вважає, що діалог - це форма творчого мислення, кожна людина у міру того, наскільки вона мислить творчо, здійснює своє мислення у внутрішньому уявному діа­лозі з самою собою.

Діалогічність мислення передбачає орієнтацію людини на кілька рішень, з-поміж яких вона обирає найкраще. Мислення, спрямоване на пошук різних варіантів розв’язання, називають дивергентним. Проти­лежний різновид мислення - конвергентне — орієнтоване на вибір єди­ної відповіді.

Проявом діалогічності мислення як умови творчості є його варіант, що розгортається у спільній діяльності людей. За цих умов перед кож­ним виникає необхідність логічно осмислити хід розв’язання, щоб зро­зуміло й аргументовано представити його іншим. Перші варіанти об’єктивації рішення часто недосконалі, з суб’єктивними домішками. Логічне обґрунтування рішення, що зумовлене мотивами передачі ін­формації іншим, значно полегшується та якісно покращується в умовах колективу.

Важливий вплив на процес творчості спричиняє й критика з боку колег. Хід пошуку розв’язання стає обгрунтованішим та аргументова- нішим, зменшується кількість помилок, зростає реалістичність задумів. Особливо важливою критика є на етапі розумової діяльності, яка підго- товлює до практичної реалізації. Наприклад, відомий норвезький фізик Нільс Бор працював разом з високоерудованими й критично мислячими асистентами К.Хансеном, й В.Гейзенбергом. Завдяки дискусіям між ними народились «принципи доповнення» Н.Бора та співвідношення невизначеностей В.Гейзенберга. За принципом доповнення, для сприй­мання цілісності досліджуваного об’єкту або процесу необхідно спів­відносити різні ракурси його аналізу.

У творчому колективі доцільно поєднувати працівників, які можуть виконувати ролі генератора ідей, критика, скептика. В експерименті створювались три однорідних групи з генераторів, ерудитів та критиків. Четверта група об’єднала учасників з різними ролями. Вчені останньої групи використали найменше часу й виробили оптимальне рішення.

Розвиток діалогічності мислення в учнів є важливою умовою їх тво­рчості й передбачає:

— Розвиток здатності до діалогічної взаємодії з партнером у спіль­ному з ним розв’язанні.

— Зростання питань та спонукань, спрямованих на залучення парт­нера до співучасті, у збільшенні конструктивних діалогових взаємодій.

— Розвиток можливості вести внутрішній діалог (звернення до са­мого себе, самокритичні висловлення, риторичні питання).

— Розширення у процесі навчання вмісту навчально-пізнавальної співпраці учнів (О.С. Бєлова, 1991).

6.