Вирішення складних розумових задач і творче мислення.

Процес мислення починається з проблемної ситуації, яку необхідно вирішити, а отже, з постановки питання, яке виникає кожного разу, коли нам що-небудь незрозуміло. Тому перша необхідна умова протікання розумового процесу полягає в умінні побачити незрозуміле і пояснити його природу.

Людина з добре розвиненим мисленням бачить питання там, де вони є насправді, на відміну від людини, яка не звикла самостійно мислити, якій уявляється все само собою зрозумілим.

Добре відомо, що собака облизується побачивши їжу, але тільки І.П. Павлов побачив в цьому проблему і, вивчаючи її, створив вчення про умовні рефлекси. Інший приклад - Ісаак Ньютон. Безліч людей спостерігало падіння предметів з висоти на землю, але тільки І. Ньютон задумався над цією проблемою і відкрив закон всесвітнього тяжіння.

Цілком правомірне питання про те, чому ці вчені побачили те, що до них ніхто не бачив? Що є джерелом виникнення питань? Існують два таких джерела: практика і знання. Як правило, в ході рішення практичних задач ми застосовуємо мислення і намагаємося вирішувати те, чого ще ніколи не вирішували. З іншого боку, для того, щоб правильно поставити питання, ми повинні володіти необхідною для цього сумою знань.

Припустимо, що ми навчилися бачити наявність проблеми і вдало ставити запитання. Але це ще не означає успішне вирішення задачі. Для вирішення складного розумового завдання необхідно вміло обрати шляхи вирішення поставленого питання. Але часто буває так, що у нас бракує необхідних знань або інформації для відповіді на поставлене питання. Тому для вирішення складного розумового завдання людина повинна вміти знайти необхідну інформацію, без якої не можна вирішити основну задачу або проблему. У цьому випадку людина, використовуючи можливості свого мислення, спочатку відповідає на проміжні питання і лише потім вирішує головне. Поступово поповнюючи недостатність інформації, ми приходимо до вирішення головної проблеми або питання.

Дуже часто рішення розумової задачі міститься в самому питанні. Щоб це побачити, необхідно уміти оперувати наявними даними та проаналізувати їх. Проте і тут можуть зустрічатися певні труднощі. Вирішуючи складну розумову задачу, людина повинна вміти знайти дані, які необхідні для коректної постановки питання.

Коли нам бракує необхідної для вирішення питання інформації, ми зазвичай висловлюємо припущення. Це висновок, який будується на непрямій інформації і наших здогадках, коли у нас немає всіх необхідних для правильного вирішення розумового завдання знань або достатньої інформації. Е. Ціолковський, не володючи об’єктивною інформацією, висловлював припущення про особливості космічного польоту, про швидкість, з якою повинна летіти ракета, щоб подолати земне тяжіння. Але всі ці припущення перетворилися на наукові докази, коли був здійснений перший космічний політ. Таким чином, вирішуючи розумову задачу з багатьма невідомими, ми можемо висловити припущення, які покладені в основу рішення цієї задачі. Причому в одних випадках наше рішення виявляється правильним, або адекватним, а в інших - помилковим. Причиною стає істинність або хибність висловленого нами припущення. І як зрозуміло з попереднього прикладу, критерієм істинності нашого припущення є практика.

Практика є найбільш об’єктивним доказом істинності наших висновків. При цьому ми можемо її використовувати і як прямий доказ правильності наших думок, як це було у випадку з Е. Ціолковським, і як непрямий доказ. Наприклад, для того, щоб перевірити припущення про наявність електричного струму в розетці, ми вмикаємо лампу, у результаті спостергаємо, засвітиться вона чи ні, з чого робимо відповідний висновок.

Істотну роль у вирішенні складних інтелектуальних задач відіграє уміле використання різноманітних прийомів. Так, під час вирішення задач ми часто використовуємо наочні образи. Інший приклад - використання типових прийомів у вирішенні типових задач. З цим явищем ми постійно стикаємося в школі, коли на уроках математики або фізики вчитель пояснює учням, як треба вирішувати задачі того або іншого типу.

Проте, бувають випадки, коли людина з високим рівнем розвитку мисленням намагається вирішити задачі, що не схожі ні на одну з відомих, які не мають готового рішення. Для вирішення подібних завдань ми повинні звернутися до можливостей нашого творчого мислення.

Психологами було прикладено багато зусиль для того, щоб зрозуміти, як людина вирішує неординарні, іноваційні, творчі задачі. Проте до теперішнього часу немає точної відповіді на питання про те, як відбувається вирішення подібних задач людиною. Сучасна наука має у наявності лише окремі дані, що дозволяють частково описати процес вирішення людиною таких завдань та розкрити умови, які сприятимуть або перешкоджатимуть прояву творчості.

Одним з перших, хто зробив спробу дати відповідь на питання щодо сутності творчого мислення, був Дж. Гілфорд. У своїх роботах, присвячених креативності (творчому мисленню), він виклав власну концепцію, згідно якої, рівень розвитку креативності визначається переважанням у мисленні чотирьох особливостей [25].

По-перше, це оригінальність і неординарність висловлюваних ідей, прагнення до інтелектуальної новизни. Така людина, здатна до творчості, майже завжди і скрізь прагне знайти своє власне рішення.

По-друге, творчу людину відрізняє семантична гнучкість, тобто здатність бачити об'єкт з іншої точки зору, під іншим кутом4 харарктеризує здатність виявити можливість неординарно використовувати даний об'єкт.

По-третє, у творчому мисленні завжди присутня така межа, як образна адаптивна гнучкість, тобто здатність змінити сприйняття об'єкту так, щоб бачити його нові, приховані сторони.

По-четверте, людина з творчим мисленням відрізняється від інших людей здатністю продукувати різноманітні ідеї у невизначеній ситуації, зокрема, в такій, яка не містить передумов до формування нових ідей. Така здатність творчого мислення була названа Дж.

Згодом робилися й інші спроби виявити природу творчості. В ході цих досліджень були виявлені умови, які сприятимуть прояву творчого мислення. Наприклад, під час вирішення невідомого завдання людина прагне, перш за все, використовувати той засіб або метод, який в попередньому досвіді був найбільш успішним.

Важливим висновком, який був зроблений в ході дослідження творчого мислення, було те, що чим більше зусиль було витрачено на пошук нового засобу вирішення завдання, тим вищою є вірогідність того, що цей спосіб буде застосований при вирішенні іншого, нового розумового завдання. Разом з цим, дана закономірність може призвести до виникнення стереотипу мислення, який заважає людині використовувати нові, доцільніші засоби вирішення завдань. Тому для того, щоб подолати стереотипність мислення, людина повина взагалі відмовитися від спроб вирішення завдання, а потім через деякий час повернутися до нього, але з переконливим наміром вирішити її новим засобом.

Серйозні спроби знайти відповідь на питання, що заважає прояву творчих здібностей, зробили Р. Ліндсей, К. Халл і Р. Томпсон. Вони виявили, що прояву творчості заважає не тільки недостатній розвиток певних здібностей, але й наявність певних особистих рис [25]. Так, однією з яскравих особистих рис, які перешкоджають прояву творчих здібностей, є схильність до конформізму. Обмеженість такої особистості виражається в домінуючому над творчими тенденціями прагненні бути схожим на інших, не відрізнятися від більшості людей в своїх думках і вчинках.

Інша близька до конформізму якість особистості, яка перешкоджає вияву творчості, це страх бути незрозумілим або смішним в очах іншої людини. Такі характеристики відобржують надмірну її залежність від думки оточуючих. Існують інші риси особистості, які заважають прояву творчого мислення, які, також, пов'язані з орієнтацією на соціальні норми. До цієї групи особових рис відноситься страх критики іншими, як спроба помситися. Подібне явище обумовлене тим, що під час розвитку в дітей тактовності і ввічливості по відношенню до думки інших людей, виникає уявлення про критику як про щось негативне і образливе.

Прояву творчих здібностей нерідко заважає завищена оцінка значущості своїх власних ідей. Іноді те, що ми самі придумали, подобається нам більше, ніж ідеї інших людей. Подібне явище може мати два результати. В одному випадку ми не приймаємо більш провідні ідеї, ніж наші власні. В іншому - ми не хочемо висловити власну ідею або її обговорити.

Наступна причина - гальмування прояву творчості. Її зміст визначається двома типами мислення, які конкурують між собою - критичне і творче. Критичне мислення спрямоване на виявлення недоліків в думках інших людей. Людина, у якої більшою мірою розвинений саме цей тип мислення, бачить тільки недоліки, але не пропонує своїх конструктивних ідей, оскільки замикається на пошуках недоліків, але вже у власних думках. З іншого боку, людина, у якої переважає творче мислення, прагне до вироблення конструктивних ідей, але при цьому не приділяє належної уваги тим недолікам, які містяться в них, що також негативно відображується у розробці оригінальних ідей.

Наведені вище думки і співставленні причини й умови, які сприяють і перешкоджають прояву творчості, дозволяють зробити узагальнюючий висновок: здатність до творчості - це необхідна особистісна властивість, а тому повинна цілеспрямовано розвиватись у дитини в процесі її психічного розвитку.

Психологічні особливості уяви (Див. додаток Рис. 12).

Уява - психічний процес, який проявляється в утворенні нових образів того, що людина не сприймала раніше, не сприймає в даний момент і ніколи не буде спостерігати, можливо, якої не існує в дійсності. (Наприклад: казкові образи).

Цей процес важливіший від процесів мислення і сприймання та пов’язаний з реалізацією наших вольових зусиль та інших процесів.

Фізіологічною основою уяви є актуалізація нервових зв’язків, їх розпад, переугрупуавання та об’єднання в нові системи. Таким чином, виникають образи, які не співпадають з попереднім досвідом, але й не від’ємні від нього.

Уява відіграє суттєву роль як в регуляції процесів організму людини, так і в керуванні вмотивованою поведінкою.

Уява дає можливість зазирнути в перспективу, у те, чого не існує. Це той вищий психічний процес, який має практичне значення під час набуття навчального матеріалу. А також тісно пов’язана з практичною діяльністю.

Уява характеризується різноманітними формами і видами.

Види уяви (Див. додаток Рис. 13):

- Мимовільна. Не потребує прикладання зусиль. Образи уяви виникають самі по собі (Наприклад: сновидіння).

- Довільна. Людина ставить перед собою мету створити нові образи, ідеї, перебудувати, удосконалити змінити.

Існують наступні форми довільної уяви:

Мрія - це форма уяви, яка відображує бажане.

Мрійливість - індивідуальні особливості уяви. Це ті мрії, які ніколи не здійсняться.

Фантазування, фантазія - погляд у майбутнє, який в певній мірі залежить від дійсності. Фантазія з часом переходить у дійсність і наближена до неї. (Наприклад, політ людини у космос).

Творча уява, репродуктивна, відтворююча - це ті образи, які виникають на основі певного готового матеріалу (Наприклад, написані ноти, людина відтворює їх та отримує мелодію). Творча уява - це створення оригіналу, тобто того, чого ще не відбувалося (Наприклад, композитор, художник, архітектор).

Активна уява проявляється в мимовільній, довільній, відтворюючій, творчій формі.

Пасивна уява. Людина залишається об'єктом цієї уяви (Наприклад, сновидіння, марево).