Поняття про мислення людини.
Пізнавальна діяльність людини починається з відчуттів і сприймань. Дійсність, яку відтворює людина на чуттєвому рівні за участю аналізаторів, за допомогою яких вона отримує різнобічну інформацію про зовнішні властивості та ознаки предметів, фіксуються в її свідомості у формі звукових, просторових, часових, смакових, дотикових та інших уявлень.
Проте, такої інформації про об'єктивний світ людині недостатньо для задоволення різноманітних потреб практичної діяльності, яка потребує глибокого і всебічного знання об'єктів, з якими доводиться мати справу. Вичерпні знання про об'єкти дійсності, їх внутрішню, безпосередньо не відтворену у відчуттях і сприйманнях сутність, людина отримує за допомогою мислення - вищої абстрактної форми пізнання об'єктивної реальності. Уявне відображення дійсності характеризується низкою особливостей. Одна з яких виявляється в опосередкованому характері уявного відображення дійсності (Див. додаток Рис. 9).Не можна безпосередньо побачити будову атомного ядра, хімічну реакцію, фізіологічні процеси, які відбуваються в живій клітині, ультрафіолетове проміння тощо. Щоб такі не видимі, але важливі для розуміння об'єктів властивості розкрити, людина вдається до міркувань, обчислень, експериментів, співставляє факти, здійсню інші опосередковані дії. Вони можуть відрізнятися за складністю, залежно від особливостей пізнавального завдання та об'єкта пізнання.
До опосередкованого пізнання людина вдається тоді, коли безпосереднє пізнання виявляється неможливим через недосконалість людських аналізаторів або недоцільність, що зумовлюється складністю процесу пізнання. Опосередкованість мислення виявляється і в тому, що всі його акти відбуваються за допомогою слова та попереднього досвіду, який зберігається в пам'яті людини.
Ще одна ознака мислення полягає у тому, що завдяки йому в об'єктах відображуються не будь-які, а істотні ознаки та властивості, які ґрунтуються на об'єктивних відносинах і закономірних зв'язках, репрезентованих у самих предметах та явищах.
Істотні ознаки та відносини виражають сутність предметів і явищ, їх причинно- наслідкові зв'язки. Їх розуміння дає можливість опанувати закони, яким підпорядковані процеси, що відбуваються у природі та суспільстві, що дасть можливість впливати на них відносно власних інтересів.Ще однією особливістю мислення є узагальнючий характер відображення дійсності. За допомогою мислення людина розкриває істотні ознаки, які є однаковими для споріднених у тому чи іншому відношенні об'єктів, і уявляє їх узагальнено, оперуючи поняттями. Так вона пізнає: загальні властивості металів, геометричних фігур, принципи функціонування технічних систем, розвиток психічних явищ тощо.
Перелічені ознаки мислення характеризують його як специфічну форму абстрактного пізнання дійсності як складну пізнавальну діяльність.
Враховання зазначених вище особливостей мислення, можна дати йому узагальнююче визначення. Мислення - це процес опосередкованого й узагальненого відображення людиною предметів та явищ об'єктивної дійсності в їх істотних зв'язках і відношеннях [26].
Мислення людини неподільно пов'язане з мовою, яка є знаряддям формування і засобом існування думки. У слові закріплюється нагромаджений пізнавальний досвід, який людина використовує при потребі. Узагальнюючи за допомогою мовлення власні знання про предмети та явища дійсності, людина виходить за межі того, що надано їй, безпосередньо, у відчуттях та сприйманнях, що значно розширює її пізнавальні можливості, удосконалює мислення.
Розумова діяльність органічно пов'язана з практикою, яка є джерелом розумової діяльності. Мислення породжується потребами людської практики і розвивається у процесі пошуку шляхів їх задоволення. Навіть для наукових теоретичних проблем пізнання, які не пов'язані, безпосередньо, з потребами практики, яка є їх віддаленим джерелом. У свою чергу, практична діяльність неможлива без мислення, вона стимулює його постійний розвиток, сприяючи впровадженню досягнень людської думки в різноманітні сфери життя суспільства.
Значення мислення в житті людини полягає в тому, що воно дає можливість реалізувати пізнання світу з наукової точки зору, передбачити і прогнозувати розвиток подій, практично оволодіти закономірностями об’єктивної дійсності, сприяти їх служінню потребам та інтересам людини.
Мислення є підвалиною свідомої діяльності особистості, яка впливає на формування розумових та інших властивостей. Рівень розвитку мислення визначає, якою мірою людина здатна орієнтуватися в оточуючому світі, як вона опановує обставини та владу над собою.
Розумова діяльність людини, що спрямована на пізнання закономірностей об’єктивного світу, має суспільну природу. Суспільно-історична зумовленість мислення виявляється в тому, що в кожному акті пізнання дійсності людина спирається на досвід, нагромаджений попередніми поколіннями, оперує тими засобами пізнання, які були створені ними. До таких засобів, насамперед, належать мова як знаряддя вираження, узагальнення та збереження результатів пізнавальної діяльності людей, а також наука і суспільна практика.
Широта узагальнень й глибина розкриття сутності явищ значною мірою зумовлені також результатами пізнання дійсності, досягнутими на попередньому етапі історичного розвитку суспільства. Як за прибережною хвилею відчувається тиск цілого океану, слушно зауважував з цього приводу Д. Писарєв [29], так і за кожною думкою людини, якою б новою чи оригінальною вона не здавалася, стоїть досвід багатьох попередніх генерацій.
Отже, хоча мислення кожної людини розвивається й формується у процесі її власної активної пізнавальної діяльності, його зміст і характер завжди зумовлені загальним рівнем пізнання, якого досягло суспільство на певному етапі свого розвитку. Це дає підстави розглядати мислення як продукт суспільно-історичного розвитку. Суспільна природа мислення виявляється також у потребах суспільства, характері тих пізнавальних завдань, на розв’язання яких воно спрямоване.
Об'єктом розумової діяльності завжди є найактуальніші проблеми, породжені сучасністю. На нинішньому історичному етапі такими є екологічні проблеми, проблеми економічної інтеграції країн в умовах ринкових відносин тощо. Поглиблення соціальної сутності мислення зумовлене потребою постійно залучати для розв’язання кожного конкретного завдання досвід, нагромаджений фахівцями в суміжних галузях знання. Завдяки соціально-історичній природі мислення, людство забезпечує наступність у передаванні від попереднього покоління до наступного інтелектуальних досягнень, створюючи умови для соціального та науково-технічного прогресу.