Форми мислення.

Результати процесу мислення (думки) існують у формі суджень, міркувань, умовиводів і понять.

Судження - це форма уявного відображення об'єктивної дійсності, яка полягає в тому, що людина стверджує наявність або відсутність ознак, властивостей чи відносин у певних об'єктах.

Характерна властивість судження полягає в тому, що воно існує, виявляється й формується в реченні. Проте судження та речення не тотожні.

Судження - це акт мислення, що відображує зв'язки, відносини речей, а речення — це граматичне сполучення слів, що виявляє й фіксує це відображення. Кожне судження виражається в реченні, але не кожне речення є судженням. Речення, які виражають запитання, вигуки, сполучники, прийменники, не є судженнями («Агов!», «Ану!», «Хто це?»). Таким чином, між судженнями та реченнями існує складний зв'язок. Кожне судження містить суб'єкт і предикат. Суб'єктом є предмет судження, про який ідеться і який відображується у свідомості людини. Предикат - це відображення відносин, ознак, властивостей, які людина стверджує. Наприклад: «Усі метали при нагріванні розширюються» («усі метали» - це суб'єкт, а «при нагріванні розширюються» - предикат). Стверджуючи одне, ми заперечуємо інше. Так, кажучи «Кит - не риба», ми маємо на увазі, що кит не належить до риб, але стверджуємо, що він належить до іншої категорії живих істот.

Судження є істинним, якщо воно чітко відображує відносини, що існують в об'єктивній реальності. Істинність судження перевіряється практикою. Судження бувають одиничними («Київ - столиця України»), частковими («Деякі метали легші, ніж вода»), загальними («Усі люди смертні»). Це прості судження. Судження, що складаються з кількох простих суджень, називаються складними («У рівнобічному трикутнику всі сторони і кути однакові»).

Істинність знань або суджень можна з'ясувати шляхом розкриття підстав, на яких вони грунтуються, порівнюючи їх з іншими судженнями, тобто розмірковуючи.

Міркування - це низка взаємопов'язаних суджень, спрямованих на те, щоб з'ясувати істинність думки, довести її або заперечити. Прикладом міркування є доведення теореми. У процесі міркування людина з одних суджень виводить нові шляхом умовисновків. Вони є такою формою мислення, яка дозволяє з одного або кількох суджень виокремлювати нове. В умовисновках через вже наявні знання, здобуваються нові. Розрізняють умовисновки: індуктивні, дедуктивні та за аналогією.

Індуктивний умовисновок - це судження, у якому на основі конкретного, часткового здійснюється узагальнення. Наприклад: «Срібло, залізо, мідь - метали; срібло, залізо, мідь при нагріванні розширюються. Отже, метали при нагріванні розширюються».

Дедуктивний умовисновок - це судження, за допомогою якого, на основі загального, здобуваються знання про часткове, конкретне. Наприклад: «Усі метали при нагріванні розширюються; срібло - метал. Отже, срібло при нагріванні розширюється». Умовисновок за аналогією грунтується на схожості окремих істотних ознак об'єктів і на основі цього робиться висновок про можливу схожість цих об'єктів за іншими ознаками.

Умовисновки застосовуються під час наукової та практичної діяльності, зокрема, й у навчально-виховній роботі з дітьми. Дані, отримані у процесі мислення, фіксуються в поняттях. Поняття - це форма мислення, за допомогою якої пізнається сутність предметів та явищ дійсності в їх істотних зв'язках і відношеннях, узагальнюються їх істотні ознаки. Істотними є такі ознаки, які належать об'єктам за будь-яких умов, виражають їх природу, сутність, відрізняють ці об'єкти від інших, тобто ті, властивості, без яких об'єкти не можуть існувати. Так, істотна ознака плодів полягає в тому, що вони містять насіння, яке є засобом розмноження (форма, колір, вигляд плодів не є істотними ознаками).

Поняття виникають на грунті чуттєвого досвіду. Він є передумовою формування змістових понять. Вони відображають світ глибше, ширше, ніж уявлення. Поняття завжди існує й виявляється у слові, через яке повідомляється іншим людям. За допомогою мови утворюються системи понять, з яких складаються різноманітні галузі знань.

Поняття і слово становлять єдність, але не тотожність. Слово не утворює поняття, воно є лише знаряддям утворення поняття. Поняття - елемент думки, слово - елемент мовлення. Немає поняття без слова, але не кожне слово є поняттям. Наприклад: «вечоріє», «так» - це слова, але не поняття.

Іноді поняття виражається кількома словами. Наприклад, «єдність організму та середовища» виражене словосполученням. Одні й ті самі поняття в різних мовах передаються різними словами.

Кожне поняття характеризується обсягом і змістом.

Обсяг поняття - це відображене в ньому коло об'єктів, а зміст поняття - це вміщена в ньому сукупність істотних ознак об'єктів. Поняття з більшим обсягом називаються родовими («меблі», «рослини») стосовно понять з меншим обсягом ознак («стіл», «дерево»), які в цьому разі є видовими. Це відносний розподіл. Поняття, що мають ширший обсяг, називаються категоріями («рух», «кількість», «якість», «простір», «час»).

Поняття поділяються на загальні та одиничні. Поняття, що відбражають істотні ознаки одиного об'єкту, називаються одиничними («країна», «місто», «письменник», «вчений»), а цілих класів предметів - загальними («елемент», «зброя»).

Розрізняють поняття конкретні та абстрактні. У конкретних поняттях відображаються певні предмети, явища та зв'язки між ними (наприклад, «меблі», «рослини», «тварини»). В абстрактних поняттях відображаються істотні ознаки та властивості відокремлено від самих об'єктів («вага», «мужність», «хоробрість», «добро», «зло» тощо). Поділ понять на абстрактні та конкретні є відносним, оскільки абстракція наявна в утворенні кожного поняття.