Тема 9. Державна регіональна політика.

1. Принципи і цілі регіональної політики України.

2. Основні форми і методи державного розвитку регіонів.

3. Державні регіональні прогнози і прогнози.

Ключові поняття:

Регіональна політика держави.

Регіональна економіка – це окрема галузь економічної науки , яка вивчає закони та закономірності суспільного виробництва, а также механізм їх дії та реалізації на регіональному рівні.

Регіон – це цілісна територіальна частина господарства країни, що характеризується комплексом притаманних їй ознак: структурою виробництва, розвиненими внутрішніми зв’язками, концентрацією населення, певною виробничою та соціальною інфраструктурою, місцевими органами територіального управління.

Регіональна політика – це сукупність соціально – економічних, правових і адміністративних засобів і методів, які органічно поєднують загальнодержавні і регіональні інтереси і направлені на ефективне використання місцевих ресурсів для забезпечення суттєвого росту життєвого рівня населення регіону на базі планомірного та пропорційного розвитку регіонів всієї країни.

Регіональна політика держави поєднує два аспекти:

1. органічна частина загальноекономічної політики держави, що синтезує регіональні аспекти;

2. сукупність організаційно – правових та економічних заходів, спрямованих на стимулювання ефективного розвитку регіонів, раціональне використання ресурсного потенціалу регіонів та вдосконалення територіальної організації суспільства.

Двома основними напрямками реалізації стратегічних цілей суспільства є:

1.

2. формування економічних інтересів в активній соціально – економічній діяльності.

До головних стратегічних цілей регіональної політики української держави належать:

O Політичні – збереження унітарної незалежної держави, усунення умов для дезінтеграційних процесів;

O Економічна – забезпечення комплексного збалансованого розвитку регіонів на основі реалізації їх потенціалу, зменшення соціально – економічної диференціації.

O Соціальна – реалізація конституційних прав громадян, забезпечення необхідних умов для життя.

Об’єктами державної економічної регіональної політики в Україні виступають системи територіальних утворень, у межах яких здійснюється державне управління та місцеве самоврядування: адміністративно – територіальні одиниці, галузі господарського комплексу територій, соціальна інфраструктура, природне середовище, трудові ресурси тощо.

Система місцевого самоврядування складається з :

o Територіальної громади – низова економічно і фінансово достатня адміністративна територіальна одиниця

o Сільської, селищної , міської ради

o Виконавчих органів міської сільської, селищної ради;

o Районних та обласних рад , що представляють спільні інтереси територіальних громад;

o Органів самоорганізації населення.

Основними аспектами регіонального управління виступають:

O Взаємовідносини “ регіон – центр” передбачає чіткий розподіл повноважень та компетенції з питань власності, зайнятості , земельних ресурсів, бюджетів, податків, ціноутворення , а також вирішення центром питань економічної безпеки, фінансово – економічної стабільності, грошового обігу, бюджету, програм загального рівня.

O Взаємовідносини “ регіон – місцеве самоврядування “ передбачає окреслення функцій територіальних , муніципальних органів різного рівня, визначення завдань розвитку регіонів, регулювання ринкових відносин у межах територій, вирішення питань оперативного управління господарством,

O Комплексний розвиток регіонів як єдиного господарства: передбачає формування моделі ринкових відносин у регіоні, відповідальність перед населенням та центром за регіональний стан справ, забезпечення розширеного відтворювання регіонів.

Економічний район – це форма територіальної організації господарства країни, визначена господарська територія, яка на базі територіального розподілу праці виділяється в країні своїм економіко – географічним положенням, природними та трудовими ресурсами, спеціалізацією та структурою господарства, спільністю екологічних, демографічних та інших проблем.

У відповідності з традиційним підходом в межах України виділяють 6 економічних регіонів:

Центральний – Київська, Житомирська, Чернігівська, Черкаська, вінницька обл.;

Західний – Львівська, Івано – Франківська, Закарпатська, Чернівецька, Тернопільська, Хмельницька, Ровенська, Волинська.;

Північно – східний – Харківська, сумська, Полтавська обл.;

Східний – Донецька, Луганська обл..;

Придніпровський – Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська обл..;

Південний – Одеська, миколаївська, Херсонська, Автономна Республіка крим.

Головними принципами економічного районування є:

1. економічний, відповідно до якого це спеціалізована частина народного господарства країни з відповідним комплексом основних та допоміжних підприємств.

2. національний , який несе в собі раціональну відповідність районів національно – етнічним утворенням як окремих територіальних господарських одиниць.

3. адміністративний , відповідно до якого єдність економічного районування і політико – адміністративного поділу країни є необхідною умовою для ефективного управління та розвитку народного господарства в цілому.

На сучасному етапі отримала розповсюдження така таксономія економічних районів:

o Основний економічний район – це базова спеціальна частина народного господарства країни з спеціалізованими та взаємопов’язаних галузей та виробництв, які відображають найбільш повний територіально – виробничий комплекс;

o Економічний підрайон – господарське утворення у рамках економічного району, яке характеризує єдність спеціалізації та тісні виробничі зв’язки;

o Адміністративно – економічні райони – основа територіального устрою, до них належать адміністративні одиниці середнього масштабу( в Україні – області).

o Економічна округа – це об’єднання одного і більш адміністративних районів навкруг адміністративно – господарських комплексів локального типу ( обласної системи організації виробництва ).

o Низові економічні райони – формують початкові територіальні економічні зв’язки між окремими підприємствами, які частіше утворюють первинні спеціалізовані територіально – виробничі комплекси та центри.

o Населений пункт – є елементарною формою територіального устрою господарства.

Механізм державного розвитку регіонів включає:

O Законодавчо – нормативну базу, що повинна забезпечити найбільш повний, пропорційний розвиток регіонів, використання економічного потенціалу , надати рівні умови для такого розвитку.

O Бюджетно – фінансове регулювання – сукупність державних фінансових заходів щодо управління територіями країни, вирішення їх фінансових проблем.

· Функціями державної регіональної бюджетно – фінансової політики виступають:

¨ Забезпечення незалежності регіонального управління,

¨ Підтримка потенціалу регіону;

¨ Забезпечення справедливого перерозподілу доходів різних регіонів ( регіони – донори, регіони – рецептори) з метою вирівнювання їх соціально – економічного розвитку.

· Основними інструментами бюджетного регулювання виступають нормативні відрахування від регульованих доходів, дотації, субсидії, субвенції, бюджетні позички.

O Пряме управління регіонами – для успішного досягнення цілей і завдань місцевого самоврядування за ними закріплена матеріальна і фінансова основа, яку складає рухоме і нерухоме майно, доходів місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад . Таким чином, до функцій прямого управління належать:

§ Управління майном , що є в комунальній власності;

§ Затвердження програм соціально – економічного розвитку і контроль за їх виконанням,

§ Затвердження бюджетів відповідних територіальних одиниць і контроль за їх виконанням,

§ Встановлення місцевих податків та зборів відповідно до законодавства,

§ Утворення , реорганізація та ліквідація комунальних підприємств, організацій, установ і контроль за їх діяльністю.

O Соціальний захист населення передбачає

§ Формування самодостатньої соціальної бази областей,

§ Встановлення державного громадського контролю над місцевими органами влади за виконанням соціальних програм, ефективним використанням бюджетних ресурсів,

§ Забезпечення необхідних умов забезпечення життєдіяльності населення

§ Зосередження виплат усіх видів соціальної допомоги у територіальних громадах за місцем проживання ;

§ Реалізацію конституційних прав усіх громадян.

O Екологічна регіональна політика передбачає :

§ Формування територіальних основ сталого розвитку та систем екологічної безпеки,

§ Збалансування бюджетних виплат на охорону природи на загальнодержавному та місцевому рівні,

§ Оптимізацію співіснування та функціонування екосистем та народогосподарського комплексу;

Державні регіональні програми – це комплекс заходів місцевих органів влади та управління щодо вирішення найбільш актуальних проблем соціально – економічного розвитку регіону.

Основними цілями державних регіональних програм розвитку регіонів є:

§ Забезпечення збалансованого соціально –економічного розвитку регіонів;

§ Заохочення інвестиційних процесів в пріоритетних галузях народногосподарського комплексу шляхом створення вільних економічних зон, спільних підприємств тощо;

§ Вдосконалення структури народогосподарського шляхом конверсії, переорієнтації окремих підприємств;

§ Стимулювання раціонального використання ресурсів регіону;

§ Якісне вдосконалення виробничої та соціальної інфраструктури;

§ Захист навколишнього середовища;

§ Покращення демографічної ситуації;

Регіональні програми складаються на короткостроковий період ( до 1 року), середньостроковий ( від 1 до 5 років), довгостроковий ( понад 5 років).

В Україні сьогодні діє програма соціально – економічного розвитку Карпатського регіону. Підготовлені програми соціально – економічного розвитку Полісся, Поділля, Причорноморського району, Придніпровського району.

Схвалені кабінетом Міністрів України заходи регіональних програм автоматично стають складовими державної програми економічного і соціального о розвитку України.

Основними етапами розробки регіональних програм є: Всебічний аналіз стану соціально –економічного розвитку регіонів; Комплексне аргументуван6ня основних і похідних цілей( “ дерево цілей” ) та завдань, визначення шляхів і засобів досягнення цілей, насамперед фінансове забезпечення; Погодження основної цілі та її похідних з центральними програмами соціально – економічного розвитку; Надання розроблених програм в установлені строки на затвердження в обласні ( міські ) держадміністрації та органи місцевого самоврядування.

Розробка та реалізація комплексних програм розвитку регіонів потребує базового забезпечення:

- Законодавчо – правового;

- Організаційно – структурного;

- Інвестиційно – фінансового;

- Матеріально – технічного;

- Професійно – кадрового;

- Інформаційно – нормативного

Регіональні програми доцільно складати з :

O Інформаційно – аналітичної частини , яка дає комплексний аналіз виробничого потенціалу, регіональної спеціалізації, ефективності використання різноманітних ресурсів, наявність гострих проблем, диспропорцій, ступінь приватизації, рівень забруднення навколишнього середовища, життєвого рівня населення тощо.

O Центральної частини , яка містить аргументацію основних і похідних цілей, шляхів їх досягнення, а також систему показників в яких кількісно і якісно зазначаються такі цілі, їх реалізація за допомогою відповідних ресурсів.

O Комплекса збалансованих розрахунків.

Основними показниками є : макроекономічні ( обсяг ВВП, який створюється в межах регіону, обсяг ВВП на душу населення, та інш.) , чисельність населення , показники зайнятості населення , рівень розвитку сфери матеріального виробництва, рівень розвитку сфери нематеріального виробництва, рівень життя населення, структурні перетворення, зовнішньоекономічна діяльність, використання природних ресурсів, фінансові показники тощо.

Базою прогнозування соціально – економічного розвитку регіону є система кількісних показників , що ґрунтується на державних соціальних нормах і стандартах.

Питання для контролю: Цілі державної регіональної політики. Що включає механізм державного розвитку регіонів? Що передбачає розробка комплексних програм розвитку регіонів?