Тема 7 Державне регулювання виробничої сфери та підприємництва.

1. Виробнича діяльність як сфера державного регулювання.

2. Підприємництво як об’єкт державного регулювання.

3. Інституційні перетворення як передумова становлення та розвитку підприємництва в Україні.

4. Державне підприємництво та управління державними підприємствами.

Ключові поняття :

Виробнича діяльність. Державне регулювання виробничої діяльності. Підприємництво. Мікроекономічна політика. Підприємницьке середовище. Інтитуціольні перетворення .Конкурентна політика. Антимонопольна політика. Мале підприємство. Система державного регулювання малого підприємництва. Державний сектор економіки. Державне підприємництво. Макро – та мікроекономічна ефективність державного сектору. Казенні підприємства. Унітарні підприємства. Управління державними корпоративними правами. Економіка погоджень.

На сучасному рівні розвитку економіки України одним з основних пріоритетів діяльності уряду є всебічна підтримка виробництва. Соціально – політична стабільність залежить від того наскільки держава протидіє спаду виробництва і скороченню зайнятості.

Державне регулювання процесів виробництва спирається на широкій вибір економічних методів ( прогнози розвитку, кредити, податки систему амортизації, мито, ліцензії, квоти, державні замовлення) в поєднанні їх з ринковими механізмами.

Основою застосування цих механізмів є органічне поєднання засобів бюджетно – фінансового , податкового , цінового, зовнішньоекономічного та інших видів регулювання, а також цільових комплексних програм. Останні розробляються як на державному , так і на регіональному рівні.

Особливого значення для розвитку виробництва набуває державне замовлення, за рахунок якого забезпечується реалізація загально державних програм, експортних поставок, виконання міжурядових угод.

Державне регулювання виробничої діяльності в ринковій економіці – це процес застосування державних заходів для стимулювання діяльності виробничих підприємств усіх всіх форм власності.

Враховуючи досвід розвинених країн з ринковою економікою , держава прямо впливає на виробничу діяльність шляхом регулювання виходу на ринок певних товарів, ринкового ціноутворення, та обсягів виробництва.

Основна мета державного регулювання виробництва – збільшення обсягів суспільного виробництва, підвищити його ефективність, посилити соціальну спрямованість.

Ефективність виробництва забезпечується наступними засобами:

o Інтенсифікацією;

o Впровадженням досягнень науки і техніки;

o Підвищення якості продукції

o раціональне використання факторів виробництва ;

o удосконалення системи управління і планування;

o поліпшення організації праці і виробництва;

o зміна галузевої структури економіки

o раціональне розміщення підприємств та виробництв на території країни;

o розвиток зовнішньоекономічних зв’язків;

Важливе значення в сучасних умовах в Україні для розвитку виробництва має державне стимулювання підприємницької діяльності.

Підприємництво – самостійна господарсько – фінансова діяльність суб’єктів на свій ризик , під власну фінансову і майнову відповідальність у межах чинного законодавства, спрямована на досягнення комерційного успіху.

Державне регулювання підприємництва покликане усунути суперечність між високою макроекономічною та соціально – політичною значущістю підприємництва та між слабкою життєздатністю суб’єктів підприємництва сучасній ринкової економіки.

Таким чином, державне регулювання підприємництва – це система правових, організаційних та регулятивно – контролюючих заходів держави, спрямованих на створення сприятливого підприємницького середовища і управління державним секторам економіки для забезпечення ефективності та конкурентноздатності національної економіки.

Підприємницьке середовище – сукупність умов, що впивають на формування та розвиток підприємництва. Воно складається з таких елементів :

O Економічні фактори- визначають умови розподілу обмежених ресурсів і ступінь активності підприємницької діяльності:

§ Ступінь економічної свободи;

§ Обсяг сукупного попиту;

§ Рівень розвитку ринків;

§ Конкуренції;

§ Стабільність національної валюти;

§ Податкову політику;

§ Рівень доходів населення тощо.

O Політична ситуація – характер взаємодії суспільства і підприємницького середовища:

§ Наявність політичних, партій, рухів, об’єднань;

§ Їхня стабільність і характер взаємодій;

§ Відносини між основними гілками влади;

§ Способи управління і прийняття рішень;

§ Існування інститутів соціального партнерства тощо.

O Правове середовище – створює умови для розвитку цивілізованих ринків:

¨ Стан розвитку ринкового законодавства;

¨ Характер регулюючого втручання держави;

¨ Захист інтересів підприємництва;

O Соціально – культурне та демографічне середовище – виявляє вплив на потреби споживача ,обумовлює специфіку попиту:

§ Формування типу економічної культури в суспільстві;

§ Кількість населення;

§ Рівень життя ;

§ Моральні норми, традиції;

§ Релігійні погляди;

§ Домінуючи соціально – культурні цінності тощо,

O Технологічне середовище – обумовлює способи виробництва і підприємницької діяльності:

§ Рівень індустріального розвитку країни;

§ Рівень науки і техніки;

§ Наявність технологій і впровадження у виробництво тощо.

O Природне географічне середовище – визначає галузеву, територіальну, зовнішньоекономічну структуру економіки:

§ Види підприємницької діяльності ;

§ Наявність природних ресурсів;

§ Географічне положення.

Державна мікроекономічна ( регуляторна політика ) – це постійний та послідовний курс органів виконавчої влади і місцевого самоврядування спрямований на впровадження оптимального державного управління в економічній соціальній сфері, створені сприятливих умов для розвитку підприємництва, насамперед інституційних перетворень.

Здійснення регуляторної політики в Україні має базуватися на наступних принципах:

Адекватності загальнодержавним інтересам;

Створені однакових умов для усіх суб’єктів економіки: вільний доступ до ринків, кредитів, інформації;

Заохочення вітчизняного товаровиробника на основі критеріїв економічної ефективності;

Селективна державна підтримка ( у тому числі фінансова) секторів, галузей, виробництв, що забезпечує розвиток прогресивних процесів в економіці.

Стимулювання науково – технічної та інноваційної діяльності;

Заохочення розвитку експортного потенціалу країни.

Інституційні перетворення – формування системи соціально – економічних відносин шляхом створення відповідних економічних, правових та соціальних інститутів.

Механізм впливу держави на діяльність підприємства включає в себе : формування нормативно – правового поля; державну підтримку підприємництва, адміністративно – економічне регулювання, організаційно – економічну та інформаційну допомогу.

Державна підтримка підприємництва включає в себе такі напрямки як: Формування потужного підприємницького сектору; Стимулювання перспективних видів і напрямів діяльності; Сприяння нагромадженню інвестиційних ресурсів та інвестиційно – інноваційних процесів; Забезпечення стабільних умов функціонування підприємств в умовах міжнародної конкуренції.

В сучасних умовах неможливо функціонування та розвиток підприємницького середовища в формування умов вільного ринку , насамперед конкурентного середовища.

Конкуренція – основний регулюючий механізм у ринковій економіці. Досконала конкуренція передбачає існування достатньої кількості виробників , де вплив кожного підприємства на ціноутворення не визначний.

Недосконала конкуренція та наявність монополій створює серйозні проблеми. Недосконала конкуренція виникає тоді, коли будь – який конкурент має змогу одноосібно впливати на ціни.

Форми фінансово – економічної підтримки підприємництва.

Конкуретна політика держави – це діяльність держави ,спрямована на створення і розвиток конкурентного середовища, антимонопольне регулювання з метою сприяння зростання ефективності виробництва, кращому задоволення потреб суспільства, підвищенню конкурентноздатності національної економіки.

Зважаючи на особливості монополізованих ринків України , доцільно впроваджувати такий комплекс заходів щодо захисту конкуренції:

o Децентралізацію управління ;

o Зменшення кількості бар’єрів , що обмежують вихід суб’єкті на ринок ;

o Стимулювання виходу на монополізовані ринки нових суб’єктів господарювання;

o Поділ існуючих державних монополій;

o Ліквідація державних структур монопольного типу;

Переваги монопольного становища настільки привабливі, що намагання до монопольного захоплення ринку, витіснення конкурентів з метою отримання монопольного прибуткує об’єктивною реальністю.

Монополія небажана особливо там , де ринок може бути конкурентним. Оскільки , рано чи пізно , монополія сприяє застою виробництва, уповільненню темпів науково – технічного прогресу. Тому в країнах з перехідною економікою, активно використовується політика державного антимонопольного регулювання.

Основними методами анти монопольного регулювання є:

o Законодавче регулювання ;

o Адміністративне регулювання;

o Фінансово – економічне стимулювання розвитку конкурентного середовища.

Монопольне становище суб’єкта підприємництва в Україні може визначатися, коли його частка на ринку певних товарів перевищує 35 %, а в окремих випадках може бути і меншою.

Основними етапами визначення монопольного суб’єкта є встановлення :

o Об’єкту аналізу;

o Конкретної продукції ( робіт, послуг) , що може кваліфікуватися як товар;

o Контингент покупців;

o Тривалість часу, протягом якого досліджується стан конкуренції;

o Товарних і територіальних стан ринку;

Товарні межі ринку –розглядаються як група взаємозамінних товарів ( товари однієї споживчої групи) , у межах якої споживач може перейти від споживання одного товару до споживання іншого.

Територіальні межі ринку - – визначаються шляхом установлення мінімальної території , поза якої з погляду споживача, придбання товарів , що належать до групи взаємозамінних товарів, є неможливе або недоцільним.

o Обсяг ринку, на якому діє суб’єкт господарювання.

Обсяг ринку – визначається як загальний обсяг надходжень на ринок у визначених територіальних межах товарної групи , якої належить товар підприємця.

o Обсяг товару , який пропонує підприємець на даному ринці.

o Структура ринку.

При визначенні структури ринку встановлюються такі кількісні та якісні показники:

- кількість суб’єктів господарювання на даному ринку;

- частки суб’єктів господарювання на даному ринці;

- показники рівня ринкової концентрації ;

- умови вступу до ринку потенційних конкурентів;

- відкритість ринку для зовнішніх постачальників;

o Ознак ринкової влади.

Як ознаки ринкової влади розглядаються :

§ Здатність суб’єкта господарювання диктувати умови продажу товарів , укладання договорів, нав’язувати споживачу невигідні умови.

§ Здатність суб’єкта господарювання обмежувати конкуренцію шляхом монополізації ринку постачання виробничих ресурсів, витіснення з ринку інших суб’єктів, що застосовують дані ресурси або створювати бар’єри для виходу на ринок.

§ Здатність суб’єкта господарювання скорочувати або обмежувати випуск товарів з метою одержання односторонньої вигоди при укладанні договорів купівлі – продажу, договорів на постачання товарів, а інші суб’єкти неспроможні компенсувати створений дефіцит.

§ Здатність суб’єкта господарювання підвищувати ціни на товари і підвищувати їх на рівень , що перевищує рівень , зумовлений конкуренцією на ринку.

Зловживання монопольним становищем є найбільш поширення антимонопольного законодавства.

Законом України “ Про обмеження монополізму та обмеження недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності” визначаються зловживання , які пов’язані з ціновою політикою суб’єктів господарювання , Внаслідок якої може постраждати споживач. Крім того на Україні діє Закон “ Про захист економічної конкуренції” від 21 березня 2001 р.

З наукового погляду розвиток малого підприємництва розглядається як базовий процес, що має забезпечити реальні структурні зрушення, поглибити ринкові відносини, підвищити соціальну орієнтованість виробництва.

Мале підприємство – це будь – яка комерційна ( господарська, виробнича, фінансово – кредитна, інноваційна, торгівельно – посередницька діяльність тощо ) що здійснюється малими організаційними формами, де середня чисельність працівників не перевищує встановлених граничних рівнів.( МП – мале підприємство).

§ У промисловості – 100 осіб;

§ На транспорті – 60 осіб;

§ В оптовій торгівлі – 50 осіб;

§ У роздрібній торгівлі та сфері послуг – 50 осіб;

§ В інших сферах – 50 осіб.

До суб’єктів малого підприємництва також належать фізичні особи, які займаються підприємницькою діяльностей без утворення юридичної особи.

Основу державного регулювання та державної підтримки малого підприємництва становлять:

§ Законодавче визначення правових, економічних та організаційних основ управління зазначеним сектором економіки;

§ Формування раціональної організаційної структури органів державного управління і місцевого самоврядування , які відповідають за розвиток підприємництва.

§ Застосування системи економічних важелів і стимулів регулювання малого підприємництва на основі державних пріоритетів;

§ Забезпечення державних гарантій майнових прав МП, у тому числі ПІІ, створених за участю іноземних підприємств;

§ Розробка державної підтримки малого підприємства та відповідної інфраструктури в Україні.

Суб’єктами державного регулювання підприємницької діяльності в Україні виступають :

O Міністерство економіки України;

O Міністерство фінансів України;

O Державний комітет України з питання регуляторної політики та підприємництва;

O Державна податкова адміністрація;

O Державний комітет стандартизації , метрології та сертифікації;

O Антимонопольний комітет України.

Суб’єктами впливу на підприємництво в Україні виступають :

O Український союз промисловців та підприємців;

O Асоціація сприяння розвитку приватного підприємництва;

O Спілка орендаторів та підприємців України;

O Спілка малих підприємств України;

O Міжнародна спілка українських підприємців;

O Конфедерація роботодавців України.

Державний сектор – комплекс господарських об’єктів , які повністю або частково належать центральним або місцевим органам влади і використовуються державою для виконання економічних, соціально – культурних, політичних функцій.

Об’єкти державної власності є :

- Матеріальною базою функціонування держави як політичного інституту ( майно парламенту, органів державного управління, збройних сил України, міліції, монетний двір тощо).

- Економічною базою для підприємницької діяльності держави ( промислові і сільськогосподарські підприємства, галузі, Центральний банк, залізниці тощо).

Державні підприємства в Україні виступають в трьох формах:

БЮДЖЕТНІ ПІДПРИЄМСТВА.

§ Підпорядковуються міністерству, входять у систему адміністративного управління .

§ Не отримують прибутку , на платять податків.

§ Фінансуються за рахунок держбюджету, не мають зовнішніх джерел фінансування.

ДЕРЖАВНІ КОРПОРАЦІЇ

§ Підприємствам надається право господарської самостійності.

§ Держава є власником, а право управління передано трудовим колективам.

§ Застосовується контрактна форма роботи, конкурентні засади та тендери.

ЗМІШАНІ АКЦІОНЕРНІ ТОВАРИСТВА.

( поєднують переваги державного та приватного підприємництва)

§ можливість вирішення макроекономічних завдань за умов розвитку конкурентних відносин.

§ Господарська діяльність здійснюється на комерційній основі.

§ Держава може становити плани, які розробляються спільно з адміністрацією підприємства.

Для підприємств державного сектору характерна мікроекономічна ефективність , що характеризує ступінь виконання державним сектором певних соціально – економічних функцій.

До основних функцій державного сектору економіки належать:

O Забезпечення національної безпеки і цілісності економіки,

O Підвищення конкурентноздатності національної економіки.

O Соціалізація економіки ( сприяння зайнятості та соціальний захист населення ), виробництво суспільних товарів і благ.

Суспільні товари та блага – це товари і блага , призначені для задоволення колективних потреб, які неможливо визначити у грошовій формі, тому не можливо дати на ринок, але неможливо вилучити із споживання . Ідеться про національну оборону, охорону громадського порядку, єдину енергетичну систему, загальну освіту, систему комунікацій, охорону здоров’я тощо.

O Створення ефективних умов для розвитку приватного сектору.

O Вирішення екологічних проблем суспільства.

O Сприяння розвитку регіонів.

Питання для контролю: Основні положення державної регуляторної політики. Основні напрямки інституційних перетворень в Україні. Засоби антимонопольного регулювання. Функції державного сектора економіки. Форми державних підприємств.