§ 7. Державна регуляторна політика у сфері господарювання

Господарська діяльність являє собою складний процес, спрямований на економічний розвиток держави. Перехід України, як і інших дер-

1 Декрет Кабінету Міністрів від 10 травня 1993 року /7 Відомості Верховної Ради України.

49

жав колишнього Радянського Союзу, віл командно-адміністративної системи господарювання до ринкової позначився формуванням відпо-відного законодавства, необхідного для регулювання господарських відносин в умовах, наближених до ринкових.

Прийняття нових нормативних актів в таких умовах, природно, не позбавлено недоліків. їх виправлення потребувало значної кількості змін та доповнень до вже введених у дію законів, постанов Уряду та інших нормативних актів.

З метою запобігання цих негативних явиш, упорядкування процедур прийняття нормативних актів Верховна Рада України 11 вересня 2003 року прийняла Закон «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності»1. В ньому державна регуляторна політика у сфері господарювання визначається як напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави в діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, встановлені Конституцією та законами України.

За цим Законом, регуляторна діяльність — це діяльність, спрямована на підготовку, прийняття, відстеження результативності та перегляд регуляторних актів регуляторними органами, фізичними та юридичними особами, їх об'єднаннями, територіальними громадами. А регуляторні органи — це Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів, Національний банк, інші державні та центральні органи виконавчої влади, Верховна Рада та Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Державна регуляторна політика має відповідати потребам господарювання. Такої відповідності неможливо досягти, якщо не додержуватись її найважливіших принципів. Ці принципи проголошені законом: доцільність, тобто обгрунтована необхідність державного регулювання господарських відносин з метою вирішення існуючої проблеми; ефективність— досягнення максимально можливих позитивних результатів внаслідок дії регуляторного акта; збалансованість — забезпечення в регуляторній діяльності балансу інтересів суб'єктів господарювання, громадян та держави.

Досягнення мети регуляторного впливу на господарські відносини повинно забезпечуватися, за Законом, встановленням єдиного підходу до підготовки аналізу цього впливу та до здійснення відстежень результатив-

1 Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 9. - Ст. 79. 50

ності регуляторних актів. Для цього потрібно також здійснювати планування підготовки проектів регуляторних актів, оприлюднення цих про-ектів з метою одержання зауважень і пропозицій щодо їх вдосконалення; відстеження результативності регулятивних актів, їх систематизацію; недопущення прийняття регуляторних актів, які є непослідовними або не узгоджуються чи дублюють чинні регуляторні акти; викладення положень цих актів у спосіб, який с доступним та однозначним для розуміння особами, які мають впроваджувати або виконувати їхні вимоги.

Плани діяльності і піді оювки проектів регуляторних актів регуляторні органи затверджують на наступний календарний рік не пізніше IS і рудня поточного року. Вони мають містити визначення видів і назв проектів, цілей їх прийняття, строків підготовки проектів.

Забезпечення реалізації державної регуляторної політики у сфері господарювання здійснює спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з ниіань державної регуляторної політики.

Проекти регуляторних актів, які розробляються Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої нлади, територіальними органами центральних органів виконавчої влади, підлягають погодженню з відповідними територіальними органами спеціально уповноваженого органу.

Спеціально уповноважений орган здійснює також проведення експертиз проектів законів України, інших нормативно-правових актів, що регулюють господарські відносини та адміністративні відносини між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, надання розробникам цих проектів пропозицій про їх вдосконалення відповідно до принципів державної регуляторної політики; надання роз'яснень положень законодавства про державну регуляторну політику; вжиття в межах, встановлених законами України, заходів щодо захисту прав суб'єктів господарювання, порушених внаслідок дії регуляторних актів.

Закон встановлює, що обов'язкові для виконання в передбачених законодавством випадках положення стандартів, кодексів усталеної практики, технічних умов, прийнятих органами державної влади та органами місцевого самоврядування, санітарних норм, державних норм і правил у сфері містобудування, у тому числі державних будівельних норм, державних норм і правил пожежної безпеки, норм, правил і стандартів з ядер-

51

мої та радіаційної безпеки, нормативних документів з метрології тошо, які встановлюють вимоги до суб'єктів господарювання щодо проведення обов'язкових погоджень, аналізів, експертиз, обстежень, випробувань за допомогою третіх осіб, розробляються, приймаються та переглядаються в порядку, встановленому цим Законом. Нормативні документи, які містять зазначені положення, розробляються, приймаються та переглядаються в порядку, встановленому Законом «Про стандартизацію» та іншими законами, що регулюють відносини у відповідній сфері.