Тема 10. Соціальна політика держави.

1. Соціальна політика держави: цілі, принципи, пріоритети.

2. Принципи розрахунку системи соціальних норм і нормативів.

3. Державне регулювання ринку праці, доходів та споживання населення .

4. Державне регулювання рівня та якості життя.

5. Основні параметри державного планування соціальної інфраструктури.

Ключові поняття:

Соціальна політика. Принципи соціальної політики. Завдання соціальної політики. Соціальні амортизатори. Державне регулювання ринку праці. Мінімальна заробітна плата. Стимулювання попиту на робочу силу. Перерозподіл доходів як функція держави. Споживчий кошик. Рівень життя. Якість життя . Індекс людського розвитку. Прожитковий мінімум. Мінімальний споживчий бюджет. Межа малозабезпеченості. Соціальне страхування. Нормативи мінімального споживання на душу населення. Нормативи споживання платних послуг. Нормативи забезпечення населення об’єктами соціальної інфраструктури. Соціальна інфраструктура. Основні показники розвитку соціальної інфраструктури.

Орієнтирами , яких дотримується держава у процесах регулювання економіки є не тільки показники, що характеризують економічний розвиток. Надзвичайно важливими є показники, що характеризують рівень та якість життя населення. Саме тому, розглядаючи розвиток економіки, ми говоримо про соціально-економічний розвиток.

Вирішення проблем, що до функціонування соціальної сфери є, насамперед, прерогативою держави.

Соціальну політику держави можливо розглядати в аспектах:

– як діяльність держави щодо створення та регулювання соціально-економічних умов життя суспільства з метою підвищення добробуту членів суспільства, усунення негативних наслідків функціонування ринкових процесів, забезпечення соціальної справедливості та соціально-політичної стабільності в країні,

– як систему правових, організаційних, регулятивно-контрольних заходів держави з метою узгодження цілей соціального характеру з цілями економічного зростання.

Основними елементами соціальної політики є:

- регулювання соціальних відносин у суспільстві, регламентацію умов взаємодії суб’єктів економіки в соціальній сфері (насамперед між роботодавцями та найманою робочою силою);

- вирішення проблем безробіття, забезпечення ефективної зайнятості;

- розподіл та перерозподіл доходів населення;

- створення системи соціального захисту населення;

- забезпечення розвитку об’єктів соціальної інфраструктури тощо.

Таким чином, основними об’єктами соціальної політики держави виступають:

- ринок праці та зайнятість населення;

- система соціального забезпечення населення;

- трудові відносини;

- оплата праці та доходи населення;

- громадянин як споживач;

- елементи соціальної інфраструктури.

В світовій практиці розроблено багато різноманітних моделей державної соціальної політики. Виходячи з того, що в Україні на статі перехідної економіки розробка соціальної політики, яка б відповідала вимогам суспільства, є одним з основних завдань соціально-економічного розвитку, світовий досвід стає надзвичайно актуальним. Розглянемо деякі основні моделі державної соціальної політики.

* Американська – найбільше лібералізований варіант соціальної політики, який базується на принципі відокремлення соціального захисту від вільного ринку; держава в основному, забезпечує соціальний захист лише тих, хто немає інших доходів, ніж соціальні виплати.

* Шведська (Швеція, Норвегія, Фінляндія та інші) – найбільш соціалізована модель, яка виявляється у домінуванні ідей рівності та солідарності у здійсненні соціальної політики, профілактичними заходами у сфері зайнятості, жорстокої політики доходів, високого рівня соціального захисту, що забезпечується в основному з державних коштів. В цій моделі, як в ні якій іншій, соціальна політика пов’язана з державним регулюванням економіки, тобто виступає як мета економічної діяльності держави.

* Німецька (ФРН, Франція, Австрія) – характеризується високими обсягами ВВП, що перерозподіляється через державний бюджет (близько 50%), створення розвиненої системи соціального захисту, до якої залучаються кошти держави та підприємців.

* Японська. Передбачає проведення політики вирівнювання доходів, особливу політику використання робочої сили (систему довічного найму з деякими сучасними модифікаціями), домінуючу психологію колективізму, солідарності в доходах, виділення питань підвищення рівня життя населення в ранг національних пріоритетів.

* Англосаксонська. Виступає як проміжна між лібералізованою американською та жорстко соціально орієнтованими шведською та німецькими моделями. Для неї характерні більш активна, чим в першій моделі, участь держави, але не такий значний перерозподіл ВВП (близько 40%) через держбюджет, приблизно рівний розподіл витрат на соціальну сферу між державою та підприємцями, пасивна державна політика на ринку праці.

При розробці соціальної політики держави, виходячи зі світового досвіду, використовують основні принципи:

1) раціональність – досягнення оптимального співвідношення мети соціальної політики та засобів її реалізації;

2) соціальна справедливість – визначення однакових можливостей для всіх членів суспільства;

3) соціальна безпека – передбачуваність певних життєвих ризиків.

В якості механізмів соціального захисту виступають соціальні амортизатори, головним призначенням яких є пом’якшення дестабілізуючих наслідків ринкової економіки, соціальної напруги, забезпечення адаптації суспільних структур.

В умовах перехідної економіки головним соціальним амортизатором виступає держава.

2) Для розробки планів соціально-економічного розвитку країни використовують систему соціально-економічних норм і стандартів, які є один із важливіших засобів державного регулювання.

Система соціальних норм і нормативів, що охоплює процес споживання, включає наступні норми і нормативи:

· споживання товарів;

· споживання послуг;

· розвиток соціальної бази інфраструктури;

· економіко-екологічні.

У кризових умовах передбачають мінімальні норми споживання товарів на душу населення, зокрема основних харчових продуктів, товарів легкої промисловості, мінімальні нормативи використання предметів культурно-побутового та господарського призначення.

Нормативи споживання платних послуг установлюють на основі певних методичних підходів:

- виходячи з сучасних уявлень про рівень та якість обслуговування населення;

- розробляючи в середньому на душу населення;

- ураховуючи обмеження щодо грошових доходів населення, а також можливості їх реалізації для оплати послуг.

Розрахунок споживання нормативів платних послуг базується на двох принципах:

· Перший – вибір основного чинника, що визначає розмір потреб у певному виді послуг. Наприклад, для розроблення нормативівспоживання житлово-комунальних послуг – це забезпеченість житловою площею на мінімальному рівні.

· Другий – облік демографічних характеристик країни. Наприклад, окремі види послуг (житлово-комунального господарства, послуг зв’язку тощо.) розробляються на сім’ю. У розрахунку нормативів за видами послуг ураховується певний контингент. Наприклад, для дітей 3-6 років послуги дошкільних закладів.

Інформаційною базою розроблення нормативів споживання товарів і латних послуг є матеріали вибіркових обстежень бюджетів населення; дані про прогнозування чисельності та статево-вікову структуру населення; чисельність і розміри сім’ї тощо.

Також до основних засобів регулювання розвитку соціальної сфери можливо віднести:

· Державні соціальні стандарти – встановлені законом соціальні норми та нормативи або їх комплекс на базі яких визначаються рівні основних соціальних гарантій держави.

· Державні соціальні гарантії – встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення , соціальної допомоги, розміри інших соціальних виплат, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового рівня.

3) Важливий напрямок соціальної політики держави є регулювання ринку праці, яке визначається як система правових та організаційно-економічних заходів держави щодо забезпечення ефективної зайнятості, нормативних умов праці та раціонального використання робочої сили.

Основні функції щодо регулювання ринку праці в Україні виконують Міністерство праці та соціальної політики, а також державні служби зайнятості.

Основні функції щодо регулювання ринку праці в Україні виконують Міністерство праці та соціальної політики, а також державні служби зайнятості.

Складовою механізму ДРЕ є політика доходів. В умовах ринкової економіки вона стоїть в одному ряду з політикою конкуренції та стабілізації економіки.

Мета державного розподілу та перерозподілу ринкових доходів – зменшення різкої диференціації за рівнем доходів і капіталів.

Основним джерелом доходів населення є заробітна плата. Тому державне регулювання праці є важливою складовою соціальної політики.

Мінімальна заробітна плата (МЗП) – це гарантований державою соціальний мінімум нетарифікованої праці, що виконує функцію мотивації власника робочої сили до участі у праці.

Основними вимогами до мінімальної заробітної праці є незначний відрив від мінімального споживчого бюджету, визначення рівня МЗП за міжнародними стандартами, своєчасне коригування відповідно до економічних і соціальних змін.

Велику увагу при регулюванні заробітної плати приділяють збереженню нормального співвідношення між МЗП та вибраної соціальної політики держава користується двома методами:

1. “підтягуванням” рівня МЗП до середньої ЗП;

2. стримування зростання середньої і максимальної ЗП (через механізм податків)

4) Рівень і якість – інтегровані показники соціально-економічного розвитку країни. Для визначення рівня життя в 1970р. в ООН був розроблен комплексний індекс соціального розвитку , який розраховується на базі 16 показників. В 1990р. спеціальною Програмою ООН розроблен індекс розвитку людини (ІРЛ). Саме цей індекс найбільш повно відображає якість життя населення. Розраховується він на базі трьох базових груп показників:

- тривалість життя;

- рівень освіти;

- ВВП на душу населення.

Низьким при цьому вважається ІРЛ від 0 до 0,5; високим від 0,9 до 1.

Починаючи з 1999р.

Економічна комісія ООН, оцінюючи рівень життя населення, надає перевагу такому показнику, як кількість товарів та послуг, які населення змогло отримати. Еталонна величина складає 100%.

Рівень життя населення – ступінь задоволення матеріальних та соціальних потреб людей. Поняття якість життя конкретизує категорію „рівень життя”.

В ООН було запропоновано комбінований показник – індекс якості життя, який характеризує:

- рівень освіти;

- медичне обслуговування;

- тривалість життя;

- ступінь зайнятості населення;

- його платоспроможність;

- доступ до політичного життя тощо.

Поняття „рівень життя” пов’язане з поняттям „прожиткового мінімуму”, який в Україні визнано базовим соціальним стандартом.

Визначають прожитковий мінімум, виходячи з так званого „кошика споживача”.

Кошик споживача – вартість стандартного набору товарів та послуг масового вживання середнього споживача в конкретній країні в певний час.

Соціальна політика держави нерозривно пов’язана з системою соціального захисту населення.

Основними елементами системи соціального захисту є:

· встановлення допустимих параметрів життя (прожиткового мінімуму, мінімальної пенсії тощо);

· захист населення від зростання цін та товарного дефіциту;

· вирішення проблем безробіття та ефективної зайнятості;

· пенсійне забезпечення;

· утримання дитячих будинків, інтернатів, будинків для людей похилого віку тощо;

· соціальні трансфери (допомога з безробіття, виплати на дітей, з материнства, з хвороби, житлової субсидії тощо)

· надання необхідної медичної допомоги;

· соціальне страхування.

Соціальне страхування – це система фінансового відшкодування (часткового або повного) фізичним особам певних життєвих ризиків.

Основними формами соціального страхування є:

1) пенсійне (як джерело пенсійного забезпечення громадян в старості).

2) медичне (на випадок захворювання, втрати працездатності, нещасного випадку на виробництві тощо).

3) страхування на випадок безробіття.

Соціальна інфраструктура – система галузей народного господарства, діяльність яких спрямована на задоволення соціально-культурних, духовних та інтелектуальних потреб людини.

Схема 2. Структура соціального комплексу.

Загальна схема визначення основних параметрів нормативного планування соціальної інфраструктури передбачає використання таких даних:

· чисельність населення, його динаміка, сімейний та віковий склад на початок та кінець розрахункового періоду, а також види поселень;

· наявність об’єктів невиробничої сфери та їх потужність у натуральному обчисленні;

· обсяги введення в дію об’єктів невиробничого призначення;

· розміри вибуття об’єктів соціальної інфраструктури як на початок розрахункового періоду, так і за прогнозами;

· обгрунтований облік стану та прогнозу розвитку конкретної галузі соціальної сфери, характерної для певного соціального підрозділу.

У системі соціально-економічних нормативів галузеву структуру та перелік нормативних показників формують у такому вигляді:

* торгівля та громадське харчування – торгівельна площа магазинів, посадочні місця в закладах громадського харчування тощо.

* побутове обслуговування – робочі місця на підприємствах побуту, потужності підприємств хімчистки, пралень тощо;

* зв’язок – квартирні телефони і підприємства зв’язку;

* народна освіта – дитячі дошкільні заклади, школи, ПТУ тощо;

* охорона здоров’я - лікарні, амбулаторно-поліклінічні заклади, будинки-інтернати тощо;

* фізкультура та спорт – спортивні зали, басейни, спортивні майданчики.

* туризм та відпочинок – будинки відпочинку, пансіонати тощо

Питання для контролю: Принципи соціальної політики держави. Світовий досвід регулювання соціального розвитку держави. Суб”єкти і об”єкти державного регулювання ринку праці. Основні елементи системи соціального захисту. Структура соціального комплексу країни.