Тема 4 Фінансово-кредитна політика держави. Державне регулювання цін та інфляції.

1. Фінансово-бюджетне регулювання.

2. Кредитно-грошова політика держави.

3. Моделі регулювання ринку цінних паперів.

Ключові поняття:

Фінансово-бюджетне регулювання.

Суб”єкти грошово-кредитної політики. Об”єкти кредитно-грошової політики. Центральній банк. Банківська система країни. Основні функції Національного банку України.

Кредитно-грошова політика. Емісія грошей. Облікова політика. Обов”язкові резерви. Інфляція. Дефляція. Методи цінового регулювання. Моделі регулювання ринку цінних паперів.

Провідне місце в системі регулювання економіки держави, створення сприятливого фінансового середовища для швидкого розвитку ринкових відносин, забезпечення макроекономічної ефективності належить бюджету. Він є важливим інструментом реалізації державної політики.

Державний бюджет – це річний план державних видатків і джерел їх фінонсового покриття.

Фінансова система країни складається з:

1) державного бюджету:

2) позабюджетних фондів (пенсівних, страхових, кредитних тощо)

3) фінансів підприємств;

4) місцевих фінансів (бюджетів областей, міських, сільських тощо).

Іноді використовують поняття сукупного, або консолідованого, державного бюджету, що охоплює бюджети цих адміністративних одиниць.

Державний бюджет – основний метод державного фінонсового регулювання. Він передбачає забезпечення поділу і перерозподілу валового внутрішнього продукти між регіонами держави, галузями економіки, виходячи із стратегії її економічного розвитку, фінансової політики та потреб ринкового механізму.

Методи бюджетного впливу.

Схема Структура бюджетних методів впливу.

Сучасна держава за допомогою бюджету:

1) впливає на перебіг суспільного відтворення;

2) стимулює економічне зростання;

3) регулює обсяг сукупного попиту;

4) впливає на короткострокові коливання економічної конюктури;

5) проводить активну соціальну політику.

Важлива роль місцевих бюджетів у функції регулювання фінансової систими держави.

Місцеві бюджети можно характеризувати як сукупність економічних відносин,які сприяють територіальному переросподілу національного доходу країни та забезпечують створення фінансової бази місцевих рад. Таким чином, мисцеві бюджети – це балансові рахунки доходів і витрат, які мобілізуються і витрачаються на відповідній території. Місцеві бюджети є фінансовою базою органів місцевого самоврядування та вирішальним фактором регіонального розвитку.

Відповідно до Закону України “Про бюджетку систему України” від 29.06.1995 р. бюджетна система України складається з:

O державного бюджету;

O бюджету АР Крим;

O місцевих бюджетів.

Фінансова політика держави – заході держави щодо мобілізації фінансових ресурсів, їх розподілу та використання на базі фінансового законодавства для реалізації соціально-економічних цілей розвитку суспільства.

До сучасних напрямків фінансового регулювання економіки належать:

1) витрати на наукові дослідження;

2) поліпшення відтворювання капіталу;

3) відтворення кваліфікованої робочої сили;

4) війскові витрати;

5) витрати на соціальні цілі;

6) росширення споживчого ринку.

Політика що проводить політика вбудованих

безпосередньо регуляторів

- держконтракт; - податки;

- держзамовлення; - соціальні випдати;

- держінвестиції; - ефект надійності

- соціальні трансфери; компанії;

- зміни у подотковому - інертність схильності

регулюванні; доспоживання тощо.

- фінансування державних

програм тощо.

Схема Основні засоби фінансової політики держави.

Основними елементами фінансової політики держави у сфері реалізації фінансової політики є:

1) політика державних витрат, що передбачає політичне, соціальне, господарське тощо планування та забеспечення загальних умов життя суспільства (управління, юстиуія наука, освіта)

Основними групами видатків державного бюджету на сучасному етапі розвитку макроекономічних систем виступають:

O соіальні (наука, освіта, охорона, здоров”я, охорона здоров”я та спорт, соціальний захист, культура, мистецтво, спорт).

O на оборону та зовнішню політику;

O господарські потреби;

O оплата державного боргу;

O на адміністративне управління, юстицію.

2) фіскальна політика держави, діяльність держави щодо формування та регулювання державногобюджету, а також мобілізації коштів у державну казну з інших джерел.

Основними бюджетними доходами є:

O податки;

O збори (на право торгівлі, акцизні мито тощо);

O доходи від державної власності, державної торгівлі;

O внески в державні фонди соціального страхування;

O кошти від приватизації;

O кошти від продажу прав використання повітряного простору тощо.

Головними суб”єктами державного регулювання фінансово-бюджетної сфери:

O Міністирство фінансів України;

O Міністерство економіки;

O Головне контрольно-ревізійне управління;

O Державне казначейство України;

O Державна податкова адміністрація;

O Державна митна служба.

2) Кредитно-грошова політика – діяльність держави, спрямована на забеспечення економіки повноцінною і стабільною національною валютою та регулювання грошового обігу відповідно до потреб економіки з метою стимулювання економічного зростання при низькому рівні інфляції.

Основним суб”єктом грошово-кредитної політики є Центральний банк країни. В Україні роль Центрального банку виконує Національний банк України.

В США функції Центрального банку виконує Федеральна резервна система (ФРС).

Таким чином банківська система країни є дворівневою і складається з:

1) центрального (національного банку)

2) мережі комерційних банків;

Об”єктом кредитно-грошової політики виступає пропозиція та попит на грошовому ринку.

Національний банк України як центральний банк виконує наступні функції:

1) розробка і впровадження разом з урядом ефективної кредитно-грошової політики;

2) здійснення грошової емісії і контроль за грошовим обігом;

3) здійснення міжбанківських розрахунків у міжнародних відносинах;

4) продаж кредитних ресурсів кошт банкам кредутування уряду;

5) регулювання та контроль за діяльністю комерційних банків;

6) здійснення валютного регулювання;

7) зберігання та регулювання золотовалютних резервів;

8) управління державним боргам.

Розглянено основні кредитно-грошові інструменти державного регулюванння економіки:

1) Емісія грошей – забезпечення економіки засобами обігу, платежу нагромадження, а також покриття дефіціту державного бюджету. Виважені ін”екцій гальмує ріст цін та інфляції.

2) Проведення облікової політики – встановлення центральним банком ставки облікового відсотка.

Ставка облікового відсотка – це ставка, за якою центральний банк країни продає кредитні ресурси комерційним банкам.

При сприятливій економічній кон”юктурі держава проводить політику “дорогих грошей”, підвищуючи облікову ставку и тим знижує попит на кредити, гальмує господарську активність. Зниження облікової ставки (політика “дешевих грошей”) стимулює попит на кредити та пожвавлення господарської активності.

3) Кількісні обмеження кредиту – виконує такі самі функції, як і зміна облікової ставки, але використовуються адміністративні методи; невиконання умов призводить до банкрутства комерційного банку, штрафів, заморожування коштів.

4) Встановлення розмірів обов”язкових резервів – для комерційних банків передбачає збереження певної частини коштів (їх активів) у вигляді резервів на спеціальному рахунку в центральному банку країни.

Мета цього заходу – регулювання банківської ліквідності, захист інтересів кредиторів і вкладнеків (їхнє страхування), контроль ціни національної грошової одиниці (хляхом обмеження обсягів грошової маси).

Мінімальні резерви можуть змінюватися в встановлених, але незначних межах. З підвищенням Центральним банком резервної норми банківський обіг знищується. Розраховано, при збільшенні норми обов”язкових банківських резервів 10 до 12% при вимозі незмінності пропозиції резервів, влади знижуються на 20%. Якщо резерви банка підвищуються надання кредитів клієнтам також збільшуются. В Україні норма обов”язкових резервів в другій половині 90-х років складала в середньому близько 15%.

5) Операції на відкритому (фондовому ринку) – зміна пропозиції позикового капіталу у країні шляхом купівлі або продажу центральним банком цінних паперів (облігацій, векселів, сертифікатів тощо) юридичних чи фізичних осіб.

Продаж (випуск) цінних паперів, який здійснюється центральним банком через державні позики у фізичних чи юридичних осіб, обмежує вільні гроші (стримує економічну діяльність). У випадку, коли держава викуповує свої боргові зобов”язання, обсяг грошей в обігу зростає. Таким чином, держава регулює обсяг грошових засобів в обороті й економічну діяльність.

Світовий досвід грошово-кредитного регулювання.

O В США функції Центрального банку виконує Федеральна резервна система

(ФРС), в структурі ФРС – 12 федеральних резервних банків кожен із яких виконує функції центрального банку в своєму окрузі. ФРС має монопольні права на випуск банкнот і регулювання грошового обігу. Частка активів, яку комерційні банки повинні сберігати в ФРС складає близько 12%. Процент, під який надають кредит камерційні банки в США, залежить від процента за кредити ФРС. Значення процентів за кредити ФРС є мінімальною межою ефективності надання кредиту. Так, в США в 1985р. облікова ставка складала 7,5%, в цьомуж році комерційні банки надавали кредити первочерговим клієнтам в розрахунку 9,5%.

В 1987р, коли курс акцій впав 22,6%, ФРС значно збільшила кількість грошей в обіг, и таким чином, знизила напругу в кредитній системі.

В сучасних умовах, в США для росширення кредитних можливостей кредитно-ощадним организаціям дозволено інвестувати до 20% власних активів в комерційні папери, облігації корпорацій тощо.

O Для забезпечення банківської ліквідності Центральний банк Великобританії зобов”язує комерційні банки вносити акумульовані кошти на спеціальний рахунок в центральному банку. На цей рахунок вони отримують процент, який прирівнюється до середньої ставки за вексиля державного казначейства на останніх торгах. Обсяги кредитів регулюються прямими методами вимога розміщювати встановлену центральним банком частину банківських ресурсів в короткострокові державні забов”язання, депонувати частину залучених банками коштів в центральному банку (і непрямим - росширення або обмеження випуску облігацій, векселей, зміна умов їх купівлі-продажу тощо).

Розраховано, що збільшення норми процента на один пукт, в розвинутій соціально орієнтованій економіці снижує інвестиції на обладнання на 10-15%. Для обмеження ризику в деяких країнах встановлюють співвідношення власних та обігових коштів. Так, в Швейцарії воно складає 1:8,5, у Великобританії 1:20; в Люксембурзі 1:33. Во Франції сума всіх кредитів не повинна превищувати ласні кошти більш ніж в 20 разів.

3) В умовах кризового стану економіки України великого значення набуває такий спосіб державного втручання, як цінове регулювання. У ринковій економіці ціна є найпоширенішою економічною категорію. За допомогою ціни вимирюють економічні паказники обсягів виробництва і споживання, основних і оборотних фондів.

У ринковій економіці ціна є загальним регулятором процесу, суспільного відтворення, який впливає на діяльність суб”єктів господарювання разом з іншими регуляторами, що їх застосовує держава. Рух ринкових цін під впливом співвідношення попиту і пропозиції є основою, вхідним моментом дії ринкового механизму регулювання суспільного відтворення.

Державне регулювання цін, як свідчить світовий досвід розвинених країн, може мати заканодавчий, адміністративний та економічний характер.

O Втручання держави у процес ціноутворення передбачає насамперед, спостереження за цінами. Основна мета такого спостереження – визначити рівень збільшення вартості життя для розрахунку індексу щорічного номінального підвищення заробітної плати і пенсій, а також з”ясування впливу підвищення цін на витрати виробництва та національну конкурентноспроможність.

O Непрямий вплив на ціни здійснюється завдяки введенню, або відміні обмежень у зовнішній торгівлі, зміни облікової ставки, податків, розміру емісії грошей тощо.

O Державне втручання в процес ціноутворення це насамперед санкціонування урядовими органами завищення витрат виробництва: у собівартость включаються завищені амортизаційні списання, відрахування у різні фонди.

O Прямий державний вплив, який передбачає надання субсидій, встановлення податку на додану вартість, встановлення цін на підакцизні товари.

O Встановлення державою фіксованих цін і товарів – це насамперед встановлення пільгових цін на продукцію державних підприємств (мінеральна сировина, електроенергію з державних електростанцій), залізничні, поштово-телеграфні тощо.

O “Лідерство в цінах” має місце в тих сферах виробництва, де значна частка держави або держава виступає великим покупцем чи замовником.

Використання конкретних методів цінового регулювання залежить від стану економіки країни, породжене певними умовами.

4) Історія становляння розвитку державного регулювання ринку цінних паперів у різних країнах світу дає змогу умовно відокремити дві моделі: європейську та американську.

Такий розподіл досить умовний бо в Європі не має й двох країн,які мають абсолютно однакові механізми державного регулювання взагалі і, зокрема, ринку цінних паперів. В такому випадку можливо говорити про європейську специфіку. В єврапейських країнахмало законодавчих актів, які регулюють обіг цінних паперів,хоча перший закон щодо цього з”явився саме в Європі. Правовий документ, який було прийнято в 1720р. в Англії, з незвичайною назвою “Закон про мильну бульбашку” був спеціально присвячений фондовому ринку. Його метою був захист інвесторів-покупців акцій від явно шахрайських дій біржових спекулянтів, які створюючи ажиотажний попит на певні папери, підвищували ціни на них. В подальшому, у Великобританії не створювалися спеціальні закони щодо цієї сфери. Біржі в Великобританії є самокерованними асаціаціями професійних брокерів, що самостійно розробляють правила цієї діяльності.

У Бельгії регулювання ринку цінних паперів ніколи не було самостійною гілкою правової системи. Регулювання ринку цінних паперів регламентується чисельними законами, правилами що до ведення будь якого бізнесу та функціонування баків і банківської системи.

Чисельні фондові біржи в Європі перебувають під сильним впливом, а частіше навіть під контролем комерційних баків. Панування банків на ринку цінних паперів – найважливіший момент в Європейській спеціфіці. Тому держава регулює ринок цінних паперів не прямо, а шляхом діяльності комерційних банків та банківської системи. У деяких країнах провідні фондові біржі створені державою і перебувають під ії контролем (Франція, Італія). Подекуди регулювання фондових ринків винесено на регіональний рівень, наприклад; у Німечині – на рівні земель, пантонів***** - у Швейцарії.

Новою тенденцію в Європі є розробка майже повсюди комплексних правових документів, що стосуються функціонування і регулювання національних ринків цінних паперів. Це стимулюється переважно уніфікацією в межах в Європейського Союзу діяльності національних фінансових ринків.

Американська модель має три основних складники. Перший – концепція фінансування інвестицій переважно за рахунок ринку цінних паперів, який функціонує незалежно від банківської системи залучаючи заощадження та капітали усіх верств населення. Другий – правова база у вигляді пакета законів, що безпосередньо стосується ринку цінних паперів. Третій – соціальний орган управління ринком цінних паперів, зобов”язаний виконання прийнятих законів.

Ця модель виникла на початку 30х років. Закони цього періоду не стримували, перегрів ринку цінних паперів, що спричинило цілковитий крах американського фінансового ринку.

В умовах посиленної активності ринку брокери безпідставно брали позички в банках під забеспечення цінними паперами, а банки охоче залучалися до кредитування. Спочатку це призвело до проблем з банківською ліквідностю, а потім до падіння біржових цін, масового “скидання” цінних паперів. Далі розпочався ланцюжковий процес банкрутства брокерів і банків.

“Великий крах” американської економіки початку 30х років, в центрі якого виявились і фінансовий ринок і банківська система.

У “Новому курсі” Ф.Рузвельта, що містить програму виведення американської економіки з кризи, була висунута кейсіанська за сутністю ідея про державну ініціативу в справі відродження і розвитку цівілізованого ринку цінних паперів як основи для інвестиційного процесу.

Починаючи з 1933р. і до початку війни, було створено правову базу функціонування ринку цінних паперів, що передбачав певною мірою і його державне регулювання. Ці закони чинні й дотепер.

У довершенному вигляді американська модель існує лище в США, але її ефективність визнана в мвіті: Цю модель наслідують багато країн, які намагаються створити цивілізований ринок цінних паперів (Австралія, Бразилія).

Питання для контролю:

Методи бюджетного впливу на соціально – еконмічні процеси. Типи фінансової політики держави. Світовий досвід кредитно – грошового регулювання. Методи державного регулювання ціноутворення. Світовий досвід регулювання фондового ринку.