Соціальна політика як складова внутрішньої політики держави

Соціальна політика є одним з найважливіших напрямів державного регулювання економіки, оскільки це - органічна частина внутрішньої політики держави, спрямована на забезпечення добробуту і всебічного розвитку його громадян і суспільства в цілому.

Роль та мета соціальної політики визначається її впливом на процеси відтворення робочої сили, підвищення продуктивності праці, освітнього та кваліфікаційного рівня трудових ресурсів, на рівень науково-технічного розвитку продуктивних сил, на культурну і духовну життя суспільства.

Одночасно виступаючи як частина державної економічної політики, соціальна політика, спрямована на поліпшення умов праці і побуту, розвиток фізкультури і спорту, впливає на зниження захворюваності та підвищення якості життя громадян, і разом із тим надає відчутний вплив на скорочення економічних втрат у виробництві.

У результаті розвитку таких систем соціальної сфери, як гро­мадське харчування, дошкільна освіта, звільняється частина населення зі сфери домашнього господарства, підвищується рівень зайнятості в суспільному виробництві. Наука і наукове забезпечення, що визначають 114

перспективи економічного розвитку країни в епоху НТП, також є частиною соціальної сфери та їх розвиток та ефективність регулюються в рамках соціальної політики.

Соціальна сфера не тільки регулює процеси зайнятості насе­лення, але і є безпосередньо місцем реалізації праці та забезпечує роботою мільйони людей в країні. Такі галузі соціального комплексу, як охорона здоров'я, освіта, торгівля, житлово-комунальне господарство та інші, забезпечують робочими місцями до 20 % економічно активного населення, а в економічно розвинених країнах у сфері послуг зайнято до 70 % всіх працюючих.

Головне призначення соціальної сфери - повне задоволення матеріальних, культурних і духовних потреб, формування всебічно і гармонійно розвинених членів суспільства, тобто стратегічна і вища мета розвитку будь-якої цивілізованої держави.

Основними завданнями соціальної політики держави є:

1. Гармонізація суспільних відносин, узгодження інтересів і потреб окремих груп населення з довготривалими інтересами суспільства, стабілізація суспільно-політичної системи.

2. Створення умов для підвищення матеріального добробуту громадян, формування економічних стимулів для участі в суспільному виробництві, забезпечення рівності соціальних можливостей для досягнення нормального рівня життя.

3. Забезпечення соціального захисту всіх громадян та їх основних гарантованих державою соціально-економічних прав, в тому числі підтримка малозабезпечених та слабозахищених груп населення.

4. Забезпечення раціональної зайнятості в суспільстві.

5. Зниження рівня криміналізації в суспільстві.

6. Розвиток галузей соціального комплексу, таких, як освіта, охоро­на здоров'я, наука, культура, житлово-комунальне господарство тощо.

7. Забезпечення екологічної безпеки країни [8, с. 85].

Розглянемо сучасні моделі соціальної політики, які відрізняються за ступенем втручання держави в соціально-економічну сферу суспільства, за ступенем соціальної захищеності громадян, за ступенем забезпе­ченості свободи соціального вибору різних верств населення, за впливом соціальних процесів на економічний розвиток країни.

Загальновідома з недавнього минулого патерналістська соціалістична модель. Основні її характеристики - всебічна відпо­відальність держави за соціально-економічне становище своїх громадян, державна монополія в області виробництва і розподілу всіх товарів і послуг, необхідних населенню, почуття соціальної захищеності, соціальної стабільності, лояльність громадян до держави.

Ця система, володіючи низькою економічною ефективністю, не в змозі забезпечити високий рівень добробуту всіх громадян, тому для неї також характерна система соціальних пільг і привілеїв для бюрокра­тичної еліти і низький рівень забезпеченості та кількості соціальних благ для основної маси населення.

Методи реалізації соціальної політики різноманітні - від адміністра­тивних, економічних до прямого насильства.

Шведська модель соціальної політики ("шведський соціалізм") характеризується дуже великою відповідальністю і високим рівнем регулювання державою соціальної сфери. Вона забезпечує високий ступінь соціальної захищеності громадян, але через властиву для всіх надмірно централізованих систем уніфікації в соціальній сфері, обмеженості свободи вибору для споживачів не користується широким розповсюдженням і популярністю, оскільки це розцінюється як дуже істотні недоліки в системі західної демократії.

Модель "держави добробуту" є типовою ринковою моделлю з високим рівнем регулювання соціальної сфери. Держава, маючи пріоритетом ринкове господарство, бере на себе функцію забезпечення соціальної стабільності громадян, забезпечує широкий спектр соціальних послуг, які ринок забезпечити не може. У "державі добробуту" високий рівень витрат на соціальні потреби, високі соціальні мінімальні стандарти, часто вони наближені до середніх показників по країні.

Модель соціально-орієнтованого ринкового господарства, засновником якої є Людвіг Ерхард, базується на принципах вільної конкуренції, вільного вибору предметів споживання, свободи розкриття і процвітання особистості. При безумовному пріоритеті економічної свободи ринку ця модель характеризується також високим ступенем захищеності громадян, яка забезпечується за допомогою державного втручання через перерозподіл благ, податкову політику правове забезпечення тощо

Ринкова соціальна модель відрізняється найбільшою соціальною жорсткістю, оскільки в ній діє пріоритет ринкових методів регулювання соціальної сфери перед методами прямого державного втручання. Вона характеризується роздержавленням соціальної сфери, зведенням до мінімуму державних субсидій і дотацій. В Україні за умов стратегічної орієнтації на соціальне ринкове господарство в даний час домінує ринкова соціальна модель.

Різкий перехід від патерналістської соціалістичної моделі до ринкової соціальної, від масового соціального захисту та підтримки і розгалуженої мережі безкоштовних установ соціальної сфери до ринкових методів дає надзвичайно різкий контраст, болісно перено­ситься населенням. Більш м'які моделі "держави добробуту" і "соціального ринкового господарства" безумовно могли б полегшити перехід до ринкових відносин, але сучасні умови глибокої економічної кризи різко обмежують такі можливості. З цієї причини не завжди вдається реалізувати принципи соціальної політики, наприклад такі, як створення умов для підтримки прийнятного рівня добробуту, соціальна захищеність в екстремальних ситуаціях, гарантованість прожиткового мінімуму у вигляді мінімальної зарплати і мінімальної пенсії.

7.2.