Тема 6. Науково – технічна та інноваційна політика держави.

1. Вплив держави на науково – технічний розвиток.

2. Державна науково – технічна політика.

3. Державна інноваційна політика.

4. Механізми макроекономічного стимулювання, фінансування та регулювання інноваційної діяльності.

Ключові поняття:

Науково – технічний прогрес. Науково – технічний потенціал. Державна науково – технічна політика. Інновації. Інноваційні процеси. Матеріально – технічна база науки. Фонд винаходів та відкриттів. Інноваційний фонд. Державна інноваційна політика. Інноваційний потенціал держави. Синхронізація інноваційних і інвестиційних циклів. Механізм макроекономічного регулювання інноваційної діяльності. Науково – технічне прогнозування. Інноваційні центри зростання. Технополіси. Технопарки. Венчурні підприємства. Соціальна ефективність впровадження НТП.

У вивченні світового досвіду управління економікою особливий інтерес становить проблема науково – технічного розвитку Відомо, що рушійною силою прогресу техніки є конкуренція. Досвід деяких країн свідчить , що держава тримає найважливіші напрямки науково – технічної політики під контролем і безпосереднім впливом.

У світовий практиці на сьогодні сформувалися три головні типи моделей науково – інноваційного розвитку промислово розвинених країн:

O Країни, орієнтовані на лідерство в науці; реалізацію великомасштабних цільових проектів , що охоплює усі стадії виробничого циклу, як правило зі значної часткою науково – інформаційного потенціалу в оборонному секторі( США, Франція, Великобританія).

O Країни, що стимулюють нововведення шляхом розвтиитку інноваційної інфраструктури, координації дій , щодо різноманітних секторів у галузі науки і технологій ( Японія, Південна Корея).

O Країни , орієнтовані на поширення нововведень, створенні сприятливого інноваційного клімату, раціоналізацію всієї структури економіки ( Німеччина, Швеція, Швейцарія).

Україна , володіючи значним науково – технічним потенціалом, може забезпечити собі лідерство в багатьох галузях інноваційної діяльності або принаймні паритет у світі, сконцентрувавши зусилля на пріоритетних, найбільш ефективних напрямках НТП.

Частка використання науковомістких технологій в Україні на рубежі21 ст. у світовому масштабі складала менше 1%, тоді як США – 39%, Японії – 30 %, Німеччини – 16%.

Охарактеризуємо реальний стан інноваційної діяльності в Україні. Згідно з даними офіційної статистики , питома вага інноваційно активних підприємства у промисловості в 2000 р становила лише 14,9%, причому зміна форм власності не стала запорукою впровадження інновацій. Питома вага інноваційно активнх підприємств у 1994- 2000 рр зменшилась в 1,8 раза.

Усі країни прагнуть до розроблення і реалізації інноваційної політики. Це означає ,щодо України слід обрати такі навпрямки розроблення високих технологій , для реалізації яких у держави вже створенні реальні передумови та наявний відповідний потенціал. Механізм створення та поширення нововведень має три загальні складові, які характерні майже для всіх країн:

1. систему державної підтримки фундаментальних та пошукових досліджень;

2. різні форми та джерела фінансування і непрямого стимулювання досліджень;

3. підтримку малого інноваційного підприємства.

Науково –технічний прогрес ( НТП ) – безперервний розвиток науки і техніки, обумовлений потребами виробництва, зростання та ускладненням суспільних потреб.

НТП розглядають як 2 паралельних процеси: як оновлення знань ( науковий прогрес) та як зміна характеру фактично використованого обладнання та устаткування .

Основними функціями НТП є :

o економічна – економія ресурсів у масштабі національної економіки;

o соціальна – задоволення та ускладнення існуючих потреб, розширення кола і формування нових потреб.

В розвитку будь – якої національної економіки НТП виступає в 2 формах:

o еволюційна – поступовий розвиток науки і техніки;

o революційна – науково – технічна революція ( НТР).

Науково – технічна революція ( НТР) – це якісні зміни у науково – технічній сфері на основі використання фундаментальних наукових відкриттів і винаходів , що обумовлюють докорінні перетворення в усіх сферах діяльності.

На рівні підприємства і виробничих об* єднань НТП називають технічним та організаційним розвитком.

Основними показниками розвитку науки в країні та можливостей впроваджень досягнень науки у життя виступають науково – технічний потенціал країни та інноваційний потенціал країни.

Науково – технічний потенціал країни – сукупність чинників , що характеризують стан і можливості розвитку технічного прогресу в певній країні.

Складовими науково – технічного потенціалу виступають: матеріально – технічна база; наукові кадри; нагромаджений фонд відкриттів; організаційно – управлінська та фінансова структура наукової сфери.

	Матеріально-технічна база			Наукові кадри		Фонд винаходів і відкриттів		Організаційно – управлінська структура наукової сфери

Науково – технічний потенціал визначають на основі інноваційного потенціалу країни.

Інноваційний потенціал країни – це здатність фундаментальної та прикладної науки забезпечити нововведення процес оновлення виробництва та продукції.

Кількісну оцінку інноваційному потенціалу визначають з допомогою формули:

I = V/ N

N , V – відповідно число створених та освоєних зразків нової продукції,

І – інтенсівність освоєння

Можливість реалізації науково – технічного потенціалу та інноваційного потенціалу залежить від науково – технічної та інноваційної політики країни.

Наукова – технічна політика - це політика держави щодо формування умов, сприятливих для ефективного науково – технічного розвитку країни, зокрема цілі , форми та методи діяльності держави у науково – технічній сфері.

Основними цілями науково – технічної політики виступають :

O розвиток та підтримка фундаментальної та прикладної науки;

O стимулювання НТП, розповсюдження науково – технічних тенденцій та процесів;

O стратегічний , науковий та технологічний прорив;

O раціональне використання науково – технічного потенціалу країни;

O суспільна мотивація та підтримка інтелектуальної праці.

До стимулів державного регулювання в науково – технічній діяльності належать:

O Кредити, податкові та амортизаційні пільги;

O Коригування антимонопольного законодавства;

O Зовнішньоекономічні преференції;

O Інформаційно – консультативна підтримка;

O Інші фінансові пільги

Інновація – це виробничий фактор , що впливає на формування продуктивності суспільного виробництва й обсягу валового національного продукту в тривалій перерві.

Державна інноваційна політика – це комплекс економічних, організаційно – правових та інших заходів держави, спрямованих на впровадження результатів НТП у виробництво, стимулювання і підтримку інноваційних процесів в економіці.

В Україні слід обрати такі напрямки розроблення високих технологій , для реалізації яких створені конкретні передумови та існує власний науково – технічний потенціал.

Механізм створення та поширення нововведень має три загальні складові, характерні майже для усіх країн:

1.

2. Різні форми та джерела фінансування і непрямого стимулювання досліджень;

3. Підтримку малого інноваційного підприємництва.

Мета державної інноваційної політики – забезпечення науково – технічного розвитку країни, впровадження нововведень з метою формування сучасного конкурентноспроможного виробника.

Необхідною умовою науково – технічного та інноваційного розвитку є синхронізація інвестиційних та інноваційних циклів, що забезпечує коригування різної тривалості інноваційних ( в середньому 7 років ) та інвестиційних ( для споруд – 50 років, для машин і обладнання – 8-10 років) циклів і передбачає забезпечення впровадження результатів науково – технічного прогресу у виробництво при збереженні інвестицій за допомогою політики прискореної амортизації.

Політика прискореної амортизації – зниження нормативних сроків служби основного капіталу та дозвіл на більш високі норми амортизаційних відрахувань на ранніх періодах експлуатації основного капіталу.

Залежно від ролі держави виділяють дві основних моделі розвитку науково – технічної та інноваційної діяльності:

o Індустріальна – перевага надається ринковим регуляторам, при пасивній ролі держави

o Постіндустріальна ( неекономічна) – висока активність держави , система цілеспрямованих . випереджаючих заходів

Згідно із Законом України “ Про основи державної політики у сфері науки і науково – технічної діяльності” діє з 24 березня 1992р , основними засобами впливу в науково – технічній та інноваційній сферах мають бути:

O Національні державні та міждержавні науково - технічні програми;

O Державне замовлення в науково – технічній сфері;

O Державна науково – технічна експертиза;

O Бюджетне фінансування науково – технічної діяльності;

O Патентно- ліцензійна діяльність;

O Метрологія, стандартизація, сертифікація в науково – технічній діяльності;

O Формування науково - технічних кадрів;

O Створення програми науково –технічної інформації.

Науково – технічні програми –це форма реалізації державної науково – технічної політики з метою:

o Реалізації стратегії випереджального науково – технічного розвитку;

o Концентрації ресурсного потенціалу на ключових ланках нового технологічного укладу.

Державні витрати у сфері науково – технічному та інноваційному розвитку відбувається по двом основним напрямкам:

§ Базове фінансування, що включає

¨ Забезпечення фундаментальних наукових досліджень;

¨ Розвиток інфраструктури наукової та науково – технічної діяльності;

¨ Збереження наукових об’єктів національного значення;

¨ Проведення найважливіших для держави досліджень;

¨ Підготовка наукових кадрів вищої кваліфікації.

§ Програмне цільове фінансування ( на конкурсній основі):

¨ Реалізація науково – технічних програмі проектів за пріоритетними напрямками;

¨ Підтримка проектів міжнародного науково – технічного співробітництва.

Основні організаційні форми реалізації інноваційної діяльності приведені на схемі.

Принципи державної політики в науковій сфері визначені Конституцією України , де в статті 54 зазначається що держава сприяє розвитку науки, встановленню наукових зв’язків України з світовим співтовариством . Механізм застосування цієї тези передбачено Законом України “ Про внесення змін до Закону України “ Про основи державної політики у сфері науки і науково – технічної діяльності” від 1 грудня 1998 р.

Суб’єктами наукової і науково – технічної діяльності в Україні згідно з цим Законом є : наукові працівники , науково – технічні працівники, а також наукові установи , організації , вищи навчальні заклади ІІІ- ІV рівня акредитації, громадські організації у науковій та науково – технічній сфері.

Метою цього Закону є врегулювання відносин, пов’язаних з науковою та науково – технічної діяльності та створення умов для підвищення ефективності наукових досліджень і використання їх результатів для розвитку сфер суспільного життя .

11 липня 2001р прийнятий Закон України “ Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки”, який визначає правові, фінансові та організаційні засади цілісної системи формування реалізації пріоритетних напрямків розвитку науки і техніки в Україні.

Згідно з Законом пріоритетні напрямки розвитку науки і техніки формуються на 5 років а підставі прогнозу розвитку науки і техніки та є складовою прогнозу економічного та соціального розвитку України на середньостроковий період.

Питання для контролю: Світовий досвід науково – технічного розвитку держави. Науковий та іноваційний потенціали держави. Моделі розвитку наукової та інноваційної держави.