2. Регіональна політика у Європейському Союзі та Польщі

Дев'яності роки стали періодом утвердження владою Республіки Польща постулату щодо інтеграції зі структурами Евросоюзу. Однак прагнення до членства у Євросоюзі диктувало потребу приведення законодавства та внутрішньої структури у відповідність зі стандартами ЄС.

Концепція європейських регіонів передбачає

23

включення до процесу інтеграції' не тільки цілих країн, а и окремих регіонів, що відрізняються культурними та політичними особливостями. Проявами цього процесу є, наприклад, впровадження федеральної структури в Бельгії чи створення регіональних парламентів Шотландії та Уельсу. Європейська доктрина регіоналізації хоч і не передбачає формальних вимог до держав-членів, але поступово стає неписаною вимогою Євросоюзу. Втім, як і раніше, питання створення регіонів, наділення їх тими чи іншими повноваженнями та участі регіонів у міжнародних відносинах залишаються в юрисдикції кожної конкретної країни. Такі члени Євросоюзу як Фінляндія, Греція, Португалія мають доволі централізовану внутрішню структуру, проте регіоналізація видається надзвичайно сильною тенденцією в політиці цих європейських країн.

Варто відзначити брак виразних концепцій, спрямованих на уніфікацію європейських регіональних структур. Проте європейські регіони набувають усе більшої ваги і за підтримки Єврокомісії дедалі більше впливають на європейські рішення. Одним із головних завдань країн ЄС є згладжування економічних та соціальних диспропорцій у рамках Союзу.

Регіональна політика Європейського Союзу спирається на дві головні засади: визнання фінансових стимулів та ко­ординування політики держав-членів. Вирішальне значення для фінансування проблемних регіонів мають: Європей­ський соціальний фонд, Європейський фонд сільськогоспо­дарської орієнтації і гарантії, який допомагає гармонізації структури сільських територій Союзу, та Фонд з'єднання для слабких у економічному відношенні держав-членів.

Однією з умов наближення до стандартів ЄС була зміна територіального поділу країни.

24