§ 1. Загальна характеристика політико-державного режиму Політико-державний режим.

Політико-державний режим - це сукупність прийомів, мето

дів та засобів, за допомогою яких здійснюється державна влада,

а держава регулює відносини між людьми і взаємодіє із суспіль

ством і громадянином.

Політико-державний режим складається щонайменше з трьох компонентів, які зберігають певну самостійність, автономність.

Перший компонент, що складає зміст поняття «політико-дер-жавний режим», - це державно-політичний режим, тобто спосіб взаємодії держави, суспільства і громадянина. Саме державно-політичний режим визначає права і свободи особи, пріоритетний тип її політико-правової культури, поведінки, свідомості і менталітету. Сутність державно-політичного режиму визначається тим, що в державі е пріоритетного - права держави, права суспільства чи права громадянина, що з переліку прав, закріплених у Загальній декларації прав людини, держава визнає, гарантує або обмежує.

Другий компонент змісту політико-державного режиму - це політичний режим. Він має декілька вимірів, обумовлених рівнем і якістю соціально-економічного розвитку суспільства, принципом поділу влади, способом формування органів державної влади, статусами партійної системи, політичної опозиції, ЗШ, армії, поліції, церкви.

Третій компонент політико-державного режиму - це державний режим, тобто методи здійснення державної влади, способи врегулювання і розв'язання соціальних, політичних і правових конфліктів (див. рис. 13.1).

Іко-державний режі

Рис. 13.1. Класифікація політико-державних режимів

Державно-політичний режим. За державно-політичним ре-•симом усі держави поділяються на цивілітарні, соціалістські та

Цивілітарний режим (лат. сіиіііз - громадянин) передбачає Іаявність розвиненого громадянського суспільства.

В умовах Іивілітаризму громадянське суспільство домінує над державою, . остання (разом із суспільством) служить інтересам громадя-Іина. Прикладами щівілітарних політичних режимів є сучасні одіальні держави - ФРН, Швеція тощо.

Соціалістський режим передбачає служіння держави і гро-Іадянина інтересам як суспільства в цілому, так і його окре-шм соціальним верствам. Прикладами соціалістських режи-Іів є як різного роду традиційні суспільства (допетровська Мос-:овія, Річ Посполита), так і більш сучасні держави (націонал-оціалістична Німеччина, яка забезпечувала панування «арійсь-:ої» раси чи СРСР за часів диктатури пролетаріату тощо).

Етатиетський режим (франц. еіаі - держава), навпаки, до-воляє домінувати державі над громадянином та суспільством. Ірикладами таких режимів є фашистська Італія (вона визначила Іетого розвитку цивілізації саме Державу), Росія часів правління Іетра І, яка змусила служити державі всі верстви населення.

Приклад 13.1

В.В. Сухонос (мол.) про ататистськнй та Соціалістський режими в Німеччині та Італії

Так, у 1932 році у «ай «Доктрині фашизму» Б. Муссопіні писав, що «фашнст-ька концепція життя підкреслює значення Держави і приймає індивідуальне

236 РОЗДІЛ 3. ТЕОРІЯДЕРЖАВИ

лише настільки, наскільки його інтереси збігаються з інтересами Держави, яка уособлює совість та універсальну юпю людини як історичної сутності».

На відміну від Муссопїмі, який вбачав у державі кінцеву мету розвитку людства, Гітяер вважав, що держава - це засіб. У своїй праці «Моя боротьба»

в подальшому розвитку колективу фізично і морально однакових людських істот. Це збереження стосується насамперед пише того ядра, яке справді належить до даної раси і забезпечує розвиток тих їй сил, що закладені у цій расі. Частина цього ядра забезпечуватиме збереження фізичного життя, а Інша частина - сприятиме подальшому духовному розвитку. Насправді ж одна частина створює передумови, необхідні для іншої.

Держава, що не служить цій меті, є якоюсь відразливою і приреченою на загибель.

Сам факт її існування ще нічого не доводить. Адже ніхто не скаже, що успіх зграї флібустьєрів може виправдати розбійництво як інститут.

...Найвищою метою дійсно народної держави повинно стати піклування про збереження того расового ядра, яке лише й спроможне створити культуру, подарувати людству красу, гідність і все високе. Ми, арійці, розуміємо під державою лноіе живий організм раси, що не лише забезпечує саме існування цієї раси, але надає також можливість подальшого більш високого розвитку всіх закладених в ній здібностей до ступеня найвищої свободи».

Джерело: Сухонос В.В. Динаміка сучасного державно-політичного

Суми: Університетська книга, 2003. -С. 27.

Державний режим. Державний режим можна пояснити, виходячи з його визначення як сукупності прийомів та способів, за допомогою яких здійснюється державна влада1. "У даному разі під цими прийомами І способами розуміються методи здійснення державної влади.

Традиційно теорія держави і права виділяє три методи здійснення державної влади: переконання, стимулювання і державний примус (правовий і неправовий). Залежно від того, який метод домінує, усі державні режими можна поділити на лібертарні (домінують методи переконання), біхевіористичні (домінують методи стимулювання), консервативні (домінує правовий державний примус) і терористичні (домінує неправовий державний примус, тобто державне свавілля).

Лібертаризм передбачає невтручання держави в громадянські справи (насамперед, в економіку), і єдиним методом її впливу на суспільство може бути лише переконання.

1 Див.: Протасов В.Н. Теория праве й государотва. Проблеми І государстаа: ВооросьІ й ответьі. - М-, 1999. - С. 162.

Глава 13. Політико-державнии режим 237

Біхевіористичний режим передбачає певне втручання держави в справи суспільства за допомогою методів стимулювання. Цей термін має своє «історичне» коріння. Справа в тому, що біхевіоризм - це напрямок в американській психології та соціології, що пропонує не цікавитися внутрішнім станом людини, а досліджувати зовнішні стимули та зворотні реакції. Така постановка питання повинна була допомогти соціальним наукам подолати свою «гуманітарну обмеженість» і стати більш точними.

Консервативний режим спирається на традиції і для їх забезпечення дуже часто використовує державний примус. Однак в його умовах повага до традицій певним чином стає повагою до закону, а тому домінує правовий державний примус.

Терористичний режим передбачає певну відмову від традицій та права. Характерна для нього боротьба з супротивниками методами державного терору призводить до певного державного свавілля, тобто неправового державного примусу.

Усе це можна пояснити на прикладах.

1933-й рік розділив історію СІНА, які спочатку (до 1933 року) були державою з лібертарним режимом, а потім (після 1933 року) стали державою з біхевіористичним режимом. Прикладом консервативного режиму було правління генерала де Голля у Франції в часи становлення П'ятої Республіки. Терористичний режим - це радянський режим в період так званого «червоного терору».

Політичний режим. Теорія держави і права виділяє кілька видів політичного режиму.

Найпоширенішою з них є ідеологічна класифікація, що передбачає позділ політичних режимів на демократичні та недемократичні. Раніше до недемократичних режимів належали тиранічні, які були засновані на одноособному правлінні. При цьому влада тирана часто встановлювалася насильницьким шляхом, шляхом захоплення влади та усуненням законної влади з допомогою державного перевороту. Тиранія була характерна для деяких полісів Еллади. Сьогодні на зміну тиранічному режиму прийшли інші різновиди недемократичних режимів - авторитарний та тоталітарний. В умовах авторитарного режиму держава декларує, що регулює все, але певна частина суспільних відносин залишається неврегульованою (наприклад, бізнес у Чилі в період правління генерала Августо Піночета Угарте). В умовах тоталітарного режиму держава регулює економіку, політику і ідеологію (Німеччина в період, коли у влади були націонал-соціалісти).

РОЗДІЛ 3. ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ

ПОЛІТИЧНИЙ РЕЖИМ

Ліберальний Авторитарний Тоталітарний

Модернізацій ний

Стабілізаційний

Тиранічний

Деструктивний

Націо на льно-расо аи й

Рис.

13.2. Класифікація політичних режимів

Однак поділ політичних режимів на демократичні та недемократичні є не дуже коректним. Насамперед тому, що в цьому випадку демократія стає ідеалом, а держава з так званим недемократичним режимом одностайно вважається якоюсь «імперією зла». У цьому випадку поділ на демократичні та недемократичні політичні режими призводить до створення чорно-білих полюсів.

Інша класифікація політичного режиму пов'язана з особливостями взаємодії держави і громадянського суспільства. У цьому випадку виділяються демократичні, авторитарні і тоталітарні режими. Слабкість такого поділу полягає в тому, що не зовсім зрозумілим є місце в такій класифікації режиму, що склався в СРСР під час «Перебудови» у 1988-1989 роках.

Саме тому найкращою, на наш погляд, є класифікація всіх політичних режимів залежно від типу правового регулювання на демократичні, ліберальні, авторитарні і тоталітарні (рис. 13.2).

Приклад 13.2

О. Новлвр про співвідношення демократизації та лібералізації' Насамперед загальними були причини переходу до форсованої демократизації. Правляча еліта шакала — найефективніший варіант функціонування

Глава 13. Лолітико-державний режим 239

індустріального суспільства на фоні наростання за багатьма параметрами відставання від західних сусідів. Слабка і непослідовна лібералізація, що розпочалася невдовзі, не принесла істотних результатів, а, навпаки, викликала вибух сподівань населення. Заради справедливості слід погодитися з думкою тих, хто вважає, що основним досягненням лібералізації стало набуття свободи слова та інших «вільностей», але, як зазначає Пьєтро ді Кортона, лібералізація відрізняється від демократизації тим, що передбачає лише надання верхами обмежених та контрольованих поступок у сфері політичних і громадянських прав, без надання їм повного та всеосяжного характеру. Саме тому лібералізація завжди може передувати демократизації і стати елементом переходу до демократи: режим йде на певні поступки та вводить свободи в тих чи інших сферах, водночас прагнучи зберегти деякі атрибути авторитаризму і обме-

Кортона.

Процес лібералізації йшов в Угорщині та Польщі з 1956 р., у Чехо-словаччині його було перервано в 1968 р., в СРСР йшов з 1982 по 1989 р., у багатьох же країнах Східної Європи він відбувався практично одночасно з демократизацією.

Джерело: Ковлер А.Й. Крнзис демократии? Демократки на рубеже XXI века. - М.: Институт государства й права РАН, 1997. - С. 72-73.

Питання для самоконтролю

Що складає перший компонент по лі тик о-державного режиму?

Що складає другий компонент політико-державного режиму?

Що складає третій компонент політико-державного режиму?

Які існують види державно-політичного режиму?

Які існують види державного режиму?

Що таке цивілітарний режим?

Що таке соціалістський режим?

Що таке етатистський режим?

Що передбачає лібертаризм?

Що передбачає біхевіорястичний режим?