14.8.1. Обряди протягом життя

Найперша міцва наголошує: «Будьте плідними й множтеся і наповняйте землю та підпорядковуйте її собі» (Буття, 1:28). Яскраво визнається необхідність продовжити рід для виживання релігії.

Існувала думка, що нечистота пов’язана з хворобами, та й саме статеве життя оскверняє людину. Жінка, яка народила сина, є нечистою сім днів, а дочку - два тижні, але і після цього вона не має права наблизитися до священного протягом тридцяти трьох днів після народження сина і шістдесяти шести днів - дочки.

Новонароджений хлопчик має пройти обряд обрізання, що на івриті звучить як «бріт міла» («договір про обрізання»), Бріт - це договір між Богом і Авраамом. Приписується виконувати цей договір: «На восьмім дні (життя) мусить бузи обрізане в вас кожне ваше хлоп’я, у ваших поколіннях» (Буття, 17: 12) всім особам чоловічої статі на восьмий день після народження. Цей припис є також у книзі Левит. Біблія не дає пояснень ні встановленню конкретного дня, ні самому обрізанню як знаку завіту між Богом і нащадками Авраама. Одні бачать у цьому зв’язок із відтворенням майбутнього покоління, інші підкреслюють непотрібність крайньої плоті і вбачають в її обрізуванні знак співпраці людини з Богом у справі вдосконалення самої себе і бажання служити Богу кожною частиною тіла.

Особа, яка здійснює ритуальне обрізання, називається могель. Коли народжується дитина, вживаються заходи з метою охорони породіллі і новонародженого від демонів - слуг Ліліт і Асмодея. Демони хочуть умертвити матір і забрати новонародженого в подарунок своїй володарці Ліліт. Щоб запобігти цьому, ліжко породіллі обгороджують простирадлом. В головах кладуть Біблію або молитовник і ніж. На простирадлі, вікнах і дверях будинку наклеюють амулети, що називаються «Шир хамайлес».

На восьмий день вранці породілля встає з ліжка і одягає нову білу сукню. Цей день - свято для неї, коли на тілі її сина з’являється символ священного союзу.

Після обрізання проходить церемонія Підіон га-бен - викуп сина. Приноситься в жертву за сина однорічне ягня на цілоспалення, а молодого голуба або горлицю в жертву за гріх.

Наступним ритуально регламентованим моментом в житті єврея є одруження. Єврейське весілля завжди відбувається під балдахіном, який символізує священний простір подружнього вогнища. Як тільки церемонія починається, наречена в супроводі своїх батьків або обох матерів приєднується до нареченого, який вже чекає під балдахіном. Вони стоять напроти рабина або офіційної особи, яка проводить цю частину церемонії. Батьки стоять зліва від нареченого, а матері - справа від нареченої. Якщо немає можливості брати шлюб під балдахіном, його функції може виконувати таліт, який тримають четверо друзів нареченого.

Спочатку читають молитви благословіння, обоє наречених п’ють вино з однієї чаші, як символ розділеної радості. Потім одягають пер­стень. У більшості випадків це робить наречений - одягає обручку на вказівний палець правої руки нареченої. Цей момент найважли­віший. Він промовляє: «Дивись! За законом Мойсея і Ізраїля через цю обручку ти присвячена мені». Після цього складають «ктубу» — письмову шлюбну угоду, в якій підтверджуються практичні зобо­в’язання чоловіка забезпечувати дружину.

Спочатку весільна церемонія складалася з двох частин, проміжок між якими становив рік. Перша частина - заручини - відбувалася в будинку нареченої. Друга частина починалася, коли наречена заходила під балдахін. Там передавалася обручка, зачитувався шлюбний кишракі і чиїались сім благословінь. Є й інші характерні моменти, які супроводжують єврейське весілля: дотримання посту і розбивання склянки з вином. В ортодоксії розбивання склянки має на меті нагадати про руйнування Храму, в той час яку реформістів це нагадує про швидкоплинність і печаль життя. Читають також вірші з книги Єремії, 33:10-11. Інколи пару залишають в окремій кімнаті відразу після церемонії, на знак того, що вони сгали чоловіком і дружиною.

Одним із найсумніших обрядів в іудейському житті є обряд поховання. Те, як чинять із тілом після смерті, яскраво виражає віру в священність людського життя. Тіло готується до поховання спеціаль­ною групою, що називається Хевра кадіша (священне товариство), до складу якої входять найбільш поважні люди - як жінки, так і чоловіки. Чоловіки займаються тілами чоловічими, а жінки - жіночими. Після смерті виконується обряд очищення. Він включає у себе ретельне омивання тіла, яке потім завертають у простий білий одяг. Цей ритуал - тагара (ритуал обмивання тіла) - виконується як доповнення до звичайного омовіння. Ця процедура відбувається вдома або в морзі. Майже у всіх общинах плечі людини накриваються талітом. Край цього молитовного покривала обрізається, щоб показа­ти, що мертві не можуть виконувати міцви. Похорон відбувається якнайшвидше після настання смерті, але не в суботу і не в перший і не в останній день свят.

Ортодоксальні іудеї вірять, що людські істоти мають повернутися в прах, тому не дозволяється кремація. «В поті лиця твого їстимеш хліб твій, доки не повернешся в землю, що з неї тебе взято; бо ти є порох і вернешся в порох» (Буття, 3: 19).

Існує переконання, що тіло померлого, яке вже розклалося і по­вернулося в землю природним шляхом, фізично воскресне в Вік Месії. В біблійні часи тіло хоронили просто в землю, і цей спосіб практи­кується в Ізраїлі досі. Але в наші дні тіло кладуть у дерев’яну труну, яка має бути простою, накритою чорним покривалом, без всяких прикрас. Квіти на єврейські похорони не приносять. Реформісти вірять, що продовження життя душі після смерті не залежить від умов, в яких знаходиться тіло. Тому вони дозволяють посмертний розтин, трансплантацію і кремацію. Але розвіювання попелу є небажаним, його можна поховати на кладовищі. Ховати єврея на неєврейському кладовищі не дозволяється. Перед похороном або після нього ортодоксальні іудеї на знак глибокого горя розривають на собі одяг.

Закінчення похорону є початком формального періоду оплакуван­ня. Перша стадія продовжується сім днів і називається «шива». Родичі померлого сидять «шиву», тобто сидять на низьких табуретках, звіль­няються від громадських обов’язків. Вони можуть виходити з дому тільки в суботу, приєднавшись до віруючих в синагозі не раніше ніж пройде радісна церемонія зустрічі суботи в п’ятницю ввечері. Мужчи­ни не голяться і не стрижуть волосся, їжу приносять члени общини.

За «шивою» слідує «шлошим» («тридцять днів»), В цей період тим, хто перебуває в жалобі, можна повертатися до роботи, але заборонено відвідувати місця розваг, хоча релігійних свят потрібно дотримуватись. Якщо оплакують когось із батьків, обмеження «шлошим» розповсюджується на весь рік. Через рік «дитина» проводить «йориейт» (річницю) - заключний ритуал оплакування. Напередодні «йорцейта» запалюють свічку, яка горить 24 години, дехто в цей день дотримується посту або йде в синагогу, щоб прочитати «кадиш». Інколи перед першим «йорцейтом» здійснюють церемонію покладання каменю, на якій присутні родичі і друзі покійного. Надгробні плити в період похорону не встановлюються - це робиться з четвертого по дванадцятий місяць після смерті. Плити можуть бути горизонтальні (у сефардів) або вертикальні (в ашкеназів).

В основному іудаїзм заохочує зосередження на цьому житті, а не на майбутньому. Думка про смерть не повинна лякати, вона повинна породжувати постійну віру і покору Всевишньому.