14.7. СВЯТА І ЄВРЕЙСЬКИЙ КАЛЕНДАР

З розвитком іудейської релігії поступово складається система свят. Найбільш характерна особливість їх полягає в тому, що вони не пов’язані в більшості своїй з циклами природи й землеробства, а фіксують у пам’яті народу конкретну історичну подію як віху Священної Історії.

14.7.1. ШАБАТ

Чи не найважливішим святом для євреїв була щотижнева субота - Шабат, день відпочинку: «Додержуй день суботній, святкуючи його як заповідав Господь, Бог твій. Шість днів можна тобі працювати й робити всяке твоє діло; сьомий же день - відпочинок Господові, Богові твоєму; не робитимеш ніякого діла сам, ані твій син, ані дочка твоя, ні раб твій, ні рабиня твоя, ані приходень, що у воротях у тебе, щоб твій раб і рабиня спочили, як і ти. Пам’ятай, що ти був рабом у Єги­петській землі і що Господь Бог твій вивів тебе звідтіля потужною рукою і простягнутим рам’ям; тим і заповідав тобі Господь святкувати день суботній» (Второзакония, 6: 12-15). Таким чином, субота сприй­мається як дар Божий Ізраїлю, знак завіту Бога з Його народом і знак одкровення Божого.

Освячення суботи виражається в тому, що в цей день потрібно було відпочивати і не братись ні за яку роботу.

В житті іудея немає іншого такого випадку, коли б так чітко були виражені імперативи радості, пов’язані з можливістю служити Господу, і галахічне протиставлення «дозволено - заборонено», «сакральний - світський», як це може бути в Шабат, який почи­нається в п’ятницю ввечері з моменту заходу сонця і закінчується пізнім вечором у суботу. Шабат - це центральна подія тижня, її кульмінація.

Слово «Шабат» перекладається з івриту як «відпочинок». Він дійсно є характеристикою сьомого дня іудейського тижня, але те, як розуміється цей відпочинок, яка його природа і функції, не має нічого спільного з нудьгою. Таким чином, Шабат - це свято на честь завершення Богом створення світу. В цей день іудеї особливо повинні пам’ятати, що Бог — це Творець і що вони - Його творіння.

Всі обряди і богослужіння в суботу призначені для того, щоб вловити відчуття «святості часу». Субота - це єдиний святий день, який був приписаний Десятьма Заповідями. В Торі існують дві версії Заповідей. З версії книги Вихід, яку ми щойно процитували, рабини Талмуда черпають те, що може бути описане як позитивний спосіб дотримання суботи. Перше слово «Пам’ятай» звертається до почуттів. Але із другої версії Десяти Заповідей рабини беруть те, що може бути названо негативною стороною дотримання суботи, яка полягає в забо­роні працювати. В п’ятницю ввечері завчасно готуються традиційні для суботи страви, запрошуються гості, якими можуть бути навіть малознайомі люди, всі справи і роботи припиняються. З класичних часів повелось, що в Шабат кожен іудей - цар, його дружина - цариця, і народ по-царськи зустрічає Царицю-Суботу в радості від очікування раю і спасіння. В містичній традиції «чудо» Шабат трактувалось як символ досконалої Божественної гармонії і космічного оновлення.

Вся підготовка до свята в традиційному єврейському домі завершується в п’ятницю ввечері. Оскільки Шабат знаменує завер­шення створення світу і відпочинок Бога від праці, то в цей день заборонена будь-яка робота. Завчасно готується їжа і розпалюється плита, щоб їжа була теплою. Електричне освітлення також включа­ється завчасно, оскільки біблійна заборона на розпалення в цей день вогню поширюється і на електрику. Крім того, на час Шабат ховаються робочі інструменти і гроші.

Коли матеріальні приготування закінчені, починаються приготу­вання духовні. До цих приготувань входить залагодження всіх суперечок і очищення від дурних думок і почуттів. Найбільш релігійні люди здійснюють ритуальне обмивання - мікву, щоб підготувати себе до суботи духовно. Готується ритуальний одяг, як правило, білий - древній символ чистоти і благодаті.

Незадовго до заходу сонця в домі запалюють дві суботні свічки, які благословляє найстарша жінка. Зазвичай це робить мати сімейства в супроводі дочок або маленьких дітей. Ця дія вводить у суботу, й інколи присутні наближають вогонь свічок до обличчя три рази, ніби запрошуючи світло в дім. Мати читає браху (молитву благословіння): «Благословенний Ти, Господь Бог наш, Цар Всесвіту, Який освятив нас заповідями і повелів нам запалювати суботні свічки».

Запалювання свічок є одним з традиційних жіночих обов’язків поряд із випічкою суботнього хліба - хали, що виконується згідно з обрядом. Свічки і дві хали, присвячені на цей і наступний день, разом з вином для освячення суботнього дня ставлять у центр столу. Вони символізують повноту благословення і представляють ритуальні світильники і хліб із древнього Храму. Кожен стіл має бути подібним до вівтаря.

Тим часом інші члени сім’ї вітають прихід суботи в синагозі. Після служби і протягом усієї суботи люди між собою вітаються словами: «Шабат шалом!» («мирної суботи!») або на ідиш: «Тут шабос!» («доброї суботи!»). Цим вітанням обмінюються, коли ті, хто були в синагозі, повертаються додому.

Традиційно суботня служба починається в п’ятницю в другій половині дня з читання псалмів про Божественну велич і царство, а також із середньовічного гімну, що вітає Царицю-Суботу. Потім іде звичайна вечірня служба з особливими доповненнями, що відзначають суботній день.

Після суботньої служби в домі чи в синагозі сім’я збирається за столом, інколи співають «Шалом Алейхем» («Мир вам, ангели- служителі»). Часто благословляють дітей благословенням священиків із книги Числа, 6:24-26. Батьки завершують благословіння молитвою про те, що Бог зробить хлопчиків як Єфрем і Манасія, а дівчаток - такими як Сара, Ревека, Рахіль і Лія, які втілюють кращі якості жінок їх віри.

Перед їдою читається «кідуш» (освячення дня). Таким чином, цей час виділяється як священний. Богові дякують спочатку за вино, потім за те, що Він дав Ізраїлю суботу, а на завершення - за хліб. Вино символізує солодкість і радість цього дня, а хліб нагадує про подвійну долю манни небесної, яка була дана ізраїльтянам у пустелі в суботу після виходу з Єгипту. Цю подвійну долю символізують хали. Вони зазвичай накриті зверху білою тканиною, яка, на думку деяких дослідників, символізує росу, яка покривала манну. Як і дві свічки, дві хали також служать нагадуванням про два повеління: «пам’ятай» і «пильнуй» суботу. Після молитви благословення кожному з присутніх роздають куски хліба, які спочатку вмочують у сіль. У цьому ритуалі часто беруть участь гості, особливо ті, в кого немає власної сім’ї, їм може бути запропоновано заводити пісню чи промовити до присугніх «слово з Тори». Часто гостю на знак уваги пропонують очолити молитву подяки після їжі. Суботній день відмічений особливим святковим настроєм - радість суботи. Цей настрій робить радісним суботній день, виділяє його із всіх решти днів тижня, породжує особливий стиль поведінки людей, ставлення один до одного. Особливий настрій дню надають читання Тори під час заключної трапези і головної ранкової служби, коли в синагозі відбувається щотижневе читання вголос. Тору дістають із ковчега і проносять через усе приміщення. Присутні спостерігають за процесією, багато іудеїв намагаються поцілувати священні предмети чи доторкнутися до них. Тору читають, проспівуючи на древній мотив. Так відбувається щотижня, цілий рік. У давні часи все П’ятикнижжя Мойсея прочиту­валось затри роки, але у вавилонський період було прийнято читати протягом одного року, так відбувається і тепер.

З численних біблійних текстів відомо, що з давнини відмітною рисою суботи було утримання від роботи. Тоді постає питання: що саме становить поняття «робота»? Біблія дає дуже мало явних заборон стосовно суботи.

Рабини прийшли до семи основних категорій заборонених робіт, поділивши їх на 39 заборон:

1. Вирощування і приготування їжі (11 заборон).

2. Виготовлення одягу (13 заборон).

3. Роботи зі шкірою і писання (9 заборон).

4. Побудова і руйнування житла (2 заборони).

5. Розпалювання і гасіння вогню (2 заборони).

6. Завершення роботи (1 заборона).

7. Перенесення речей з одного володіння в інше (1 заборона).

Будь-яка діяльність, що пов’язана з цими 39 категоріями робіт, також була заборонена. Але існують ситуації, коли будь-які правила щодо суботи відміняються. Лікарі, медсестри, служби допомоги та інші євреї повинні використовувати всі засоби, щоб врятувати життя.

З ортодоксальної точки зору субота призначена бути не тягарем, а задоволенням. Щоб досягти цього, треба уникати всякої діяльності, яка може стати роботою. Все, що вважається роботою, визначено списком заборонених робіт. Так, ортодоксальний іудей міг у суботу переносити тягарі вдома чи в саду, але не займатися садівництвом, не нести що-небудь, навіть найлегше, на кшталт носової хустинки, в синагогу. Все те, що за кількістю витрачених для виконання зусиль може вважатися недотриманням суботи, заборонено.

Весь ритм і структура суботи відображають основні теми й ідеологію іудаїзму. Шабат - це релігійне свято, яке своїм корінням сягає глибини біблійних часів і поєднує поклоніння євреїв Богу Яхве і виконання Його заповіді, з якою вони пов’язують надію на спасіння, з фізичним і духовним відпочинком.

14.7.2. Календар

Для подальшого розгляду питання про свята іудеїв необхідно ознайомитися з їхнім календарем, оскільки він був місячним і не збігався із сонячним.

Календар ізраїльтян виглядав так:

1. Авів, або нісан (березень - квітень). На цей місяць припадало свято Песах (Пасха), яке тривало з 15 по 22 число.

2. Зіф, або іяр (квітень - травень).

3. Сіван (травень - червень). На 6-7 число цього місяця припадало свято Шавуот (П’ятдесятниця).

4. Фаммуз, або таммуз (червень - липень).

5. Ав (липень - серпень).

6. Елул (серпень - вересень).

7. Афашм або тішрі (вересень - жовтень). На 1 і 2 число цього місяця припадав єврейський Новий рік-Рош-га-Шана. На цей місяць випадає свято Йом-Кіпшур - День Очищення, який святкували 10 тішрі. Цього місяця відзначали Суккот - свято Кущів, або Кучки, яке тривало з 15 по 22 число.

8. Бул, або мархешван (жовтень - листопад).

9. Кіслев (листопад - грудень). В цьому місяці, 25 кіслев, починається свято Ханука - свято Вогнів, яке завершується в наступному місяці.

10. Тебеф (грудень - січень). В цьому місяці, 2 числа, завершується Ханука.

11. Шеват (січень - лютий).

12. Адар (лютий - березень). На цей місяць припадає свято Пурим, яке святкують 14 числа.

Оскільки місячний календар не збігається із сонячним, то у ви­падку необхідності оголошувався тринадцятий місяць - веадар, тобто другий адар. Його оголошують на третій, шостий, восьмий, одинад­цятий, чотирнадцятий, сімнадцятий і дев’ятнадцятий роки 19-річного циклу. Місяцю треба приблизно 29,5 дня, щоб зробити повний оберт навколо Землі. Зрозуміло, що місяць не може тривати 29,5 дня, тому кожні два місяці утворюють 59 днів, і, таким чином, місяці групуються парами, перший має ЗО днів, другий - 29. Звичайний єврейський рік, відповідно, має 354 дні, тобто на 11 днів менше, ніж сонячний. Саме тому оголошують веадар, який ще називають адар шені.

Коли Місяць підходить до кінця орбіти, його видно все менше і менше, доги, доки він зовсім не зникне, а потім знову з’являється. Якраз початок появи Місяця на небі, нового Місяця, і вказує на початок нового календарного місяця для євреїв. На івриті місяць - «ходеш», що означає «той, що оновився». Оновився Місяць, а разом із ним і календарний місяць. Таким чином, це ще раз вказує на те, що іудейський календар, по суті, є місячним.

Місяці єврейського року часто нумеруються, починаючи з нісана, тому що він припадає на весну, в час нових починань.

14.7.3. Свята річного циклу

а) Песах (Пасха)

Одним з найголовніших і найперших свят в іудаїзмі є Песах, або свято Опрісноків. Попервах Пасха (Песах) була святом першого дня жнив. На це вказує звичай приносити в жертву Яхве жменю пшениці з нового урожаю. Пізніше Пасха стала святом на честь виходу з Єгипту, звільнення ізраїльтян від рабства. Звідси і походить єврейська назва цього свята - Песах («проходження»).

Дехто стверджує, що свято Опрісноків і свято Песах колись були двома різними подіями. Прісний хліб стосувався землеробського свята, а свято Песах, по суті, було святом пастухів. Назву Песах пов’язують із дієсловом «скакати» («минати», «перейти») на івриті, яке, на думку С.М. Пілкінгтона, вживалося стосовно новонароджених ягнят. Цілком зрозуміло, що ранньою весною землероби в древньому Ізраїлі святкували свято збору врожаю, а скотарі - сезон народження овець. Але ці свята в якийсь момент поєдналися з важливими історичними подіями.

Книга Вихід розповідає про те, як увечері перед цією подією кожній ізраїльській сім’ї було наказано принести в жертву і з’їсти ягня. Пізніше Тора стала приписувати ізраїльтянам щороку приносити в жертву ягня в пам’ять для Господа. Таке «пасхальне ягнятко» називалося «пашаль». У Повторенні Закону опрісноки називаються «хлібами лиха» в пам’ять про єгипетський гніт.

Книга Вихід розповідає про десять «кар єгипетських», які Бог наслав на єгиптян, щоб змусити фараона відпустити ізраїльтян. Останньою, найстрашнішою карою було винищення первістків єгиптян. У книзі Вихід, 12 можна прочитати про те, як ізраїльтяни повинні були помітити кров’ю ягняти одвірки дверей у своїх будинках. Ці будинки Бог «перескочить» і не зачепить їх первістків. Ця остання кара переконала фараона відпустити ізраїльтян, але він вирішив їх наздогнати. Червоне море розступилося і пропустило євреїв, а єгиптяни втопилися.

Таким чином, Песах - це торжество свободи. Десять заповідей починаються словами: «Я-Господь, Бог твій, що вивів тебе з землі Єгипетської, з дому неволі» (Вихід, 20:2). Але якраз у Песах більше, ніж у будь-яке інше свято, урочисто відмічається момент зародження нації.

Це свято ділилося на дві частини - свято Опрісноків і заклання пасхального ягняти. Підготовка до Пасхи потребує багато часу і зусиль. Ретельно прибирають будинки після зими, і суть цього процесу полягає в тому, що з приміщень необхідно усунути найменші сліди будь-чого «квасного». Це відгук на книгу Вихід, 12:19.

На свято Опрісноків випікають мацу (незаквашений хліб) - хліб, випечений із муки, яка зберігалася особливо сухою. Його потрібно пекти 18 хв., перед тим замісивши на воді. Необхідно слідкувати, щоб тісто не піднялося. Хліб, випечений із муки одного з п’яти видів зерна (пшениці, жита, вівса, проса або ячменю), яка знаходилася в контакті з водою протягом 18 хвилин, перш ніж тісто було поставлене пектися, називається «хамець» («квасний»). Маца - це єдиний зерновий продукт, який євреї мають право їсти в Песах. Існує суворе правило, що за процесом приготування маци необхідно постійно спостерігати, починаючи з того часу, коли зерно жнуть, мелють, муку просівають, везуть у пекарню, замішують і печуть.

Усунення всього хамця з іудейського будинку пов'язано з цілим рядом процедур. В багатьох сім’ях є спеціальне кухонне начиння, посуд, ножі для свята, які використовують тільки для Песах, після чого їх прибирають аж до наступного року. За біблійною і рабинською традицією єврею приписано не вживати в їжу і не мати в домі квасного.

Існує поширений ритуал - ховати, а потім шукати кусочки хамця. 14 нісана влаштовують церемонію їх пошуку, часто всією сім’єю. Залишки будь-яких продуктів, що містять дріжджі, збирають разом і спалюють наступного ранку, тому що Песах починається ввечері 15 нісана. Ці дії символізують знищення всього, що втілює хамець. Мета всіх цих дій, пов’язаних із хамцем, - відтворити для євреїв, де б і в який би час вони не жили, ті матеріальні умови, в яких відбувався вихід євреїв із Єгипту. Відповідно до книги Вихід хліб із незакваше- ного тіста євреї їли перед своєю втечею з єгипетського рабства, бо вони не мали часу чекати, поки тісто підніметься. Тому євреї в цей час їдять мацу. Таким чином вони фізично переживають умови рабства і подальшого звільнення своїх предків.

Найбільш яскравою рисою свята є святкова трапеза вдома в пер­ший вечір Песах. На неї запрошують родичів та інших гостей, особ­ливо тих, кому довелося б святкувати Песах наодинці. Інколи святку­вання являє собою сімейний збір, а ритуали відіграють незначну роль. Але багато іудеїв залишаються вірними ідеї відтворення виходу для всіх присутніх, їм допомагає у цьому конкретний порядок дій, на івриті - «седер», при трапезі. Цей порядок - «седер агада» (порядок розпо­віді). Розповідається історія рабства і звільнення за книгою Вихід. Ці тексти можуть включати в себе розповіді і з пізнішої історії євреїв.

Діти - майбутнє єврейського народу. Наймолодший із них запитує, чому цей вечір особливий. Ведучий свята, зазвичай батько сімейства, дає відповідь на це запитання, вказуючи на різні символи. На столі розкладені три кусочки маци. Одна маца розламана - вона символізує «хліб лиха», оскільки саме так бідняк їсть свій хліб. Один кусок забирають, інколи навіть ховають, щоб діти пізніше шукали його і не лягали спати цієї ночі. Цей кусок маци називається «афіко- ман», що в перекладі з грецької означає «десерт», тобто завершальна їжа. Інші символи призначені для відтворення обставин виходу.

Широко вживається зелень — петрушка або салаг-латук. їх гіркувато-солодкий смак нагадує одночасно про рабство і свободу. Використовують також хрін, смак якого з особливою силою нагадує про рабство. Зелень змочують солоною водою - символ сліз, пролитих рабами, і одночасно моря, яке вони перейшли, щоб стати вільними. Ще один символ, що поєднує рабство і свободу, - «харосет». Це суміш фруктів, горіхів, спецій і вина; і суть її в тому, щоб нагадати про розчин глини, з якої раби робили цеглини. Після того як харосет з’їдають, його солодкий смак повинен нагадати про солодкий смак свободи. Всю цю їжу ставлять на особливу тацю - «седеру».

Поруч ставлять ще два символи, але їх не їдять. Один із них - це зварене на твердо яйце. Воно служить нагадуванням про жертвоприно­шення в Храмі. Друге нагадування про жертвоприношення — бараняча кістка. Кістка означає ягня, якого ріжуть у Песах. Символічне значення мають також чотири кубки червоного вина, яке кожен повинен випити під час трапези. Це вино символізує кров ягняти, за допомогою якої робили помітки на будинках ізраїльтян, щоб кара Божа їх минула. В Талмуді говориться, що чотири кубки вина означають чотири обіцянки з книги Вихід: «Тож іди, скажи синам Ізраїля: «Я - Господь; я виведу вас із невольничої праці єгипетської, я врятую вас простягнутою рукою і великими карними присудами. 7. Я візьму вас собі за народ, і буду вам Богом, і ви зрозумієте, що я Господь, ваш Бог, що вивів вас із тяжкої невольничої праці єгипетської» (Вихід, 6: 6-7). Тут використані чотири дієслова, з допомогою яких Бог обіцяє Мойсею, що Він врятує Свій народ.

У книзі Вихід, 6:8 дасться і п’ята обіцянка, яка символізує ще один кубок. В талмудичні часи люди не знали, пити чи не пити п’ятий кубок. І вирішили: п’ятий кубок наливати, але не пити.

Свято Опрісноків зводилося до того, що протягом семи днів ізраїльтяни їли тільки прісний хліб в пам’ять про вихід із Єгипту.

Духовне значення, що надається заквасці тіста, очевидне. Оскільки вона змушує тісто підніматися, це символізує схильність людських істот до гордині і до бажання покладатися тільки на власні сили. Відмова від ханця і вживання в їжу тільки маци служить нагадуванням про залежність іудеїв від Бога. З весняним прибиранням дому вичищається все небажане в їх житті.

б) Шавуот

На другий день Песах євреї починають рахувати дні до наступного свята - Шавуот. Песах дала їм фізичну свободу, вони отримали свободу духу, тому що їм дали Божии закон, Тору. ІЗідлік днів від Песах до Шавуот називається «відлік Омера». «Омер» - це міра ваги ячменю. Тора приписує, що з дня після суботи, коли сніп ячменю принесуть у Храм в Єрусалимі, треба відрахувати 50 днів і тоді приносити в жертву перший збір з урожаю пшениці. Таким чином, урожай пшениці починають збирати через сім тижнів після урожаю ячменю, і тому це свято отримало назву «Шавуот» {«тижні»), В той час як відлік тижнів дає йому одну назву, відлік днів дає іншу назву - П ’ятдесятниця.

Перші 32 дні є сумними. Цьому часу притаманні деякі риси, подібні до оплакування померлих, наприклад, у цей час не стрижуть волосся і не беруть шлюб.

Біблія не повідомляє нам, коли саме Мойсей отримав Тору на горі Синай. Але на основі книги Вихід, 19 було підраховано, що це відбулося в третьому місяці, тобто в місяці сіван. Оскільки на 6-е число сівана випадає Шавуот, ці дві події, початок свята пшениці і одкровення на Синаї, стали однією урочистістю.

На Шавуот існує звичай прикрашати синагогу квітами і рослинами, які символізують цвітіння на горі Синай, коли Мойсею була явлена Тора. Є ще один звичай - вживати в їжу молочні страви, особливо сирні ватрушки. Цьому є декілька пояснень. Одне з них - що до введення законів про м’ясо іудеї могли бути впевнені лише в молочних стравах. Ще одне пояснення цього звичаю таке: вживання молочних продуктів є нагадуванням про землю, в якій течуть молоко і мед. Ізраїльтяни повинні пам'ятати про те, як важко і скромно вони починали приносити Богу перші плоди врожаю. Друга назва Шавуот - «свято перших плодів». Равини сприймають Шавуот як заключне свято Песах, підкреслюючи тим, що звільнення від рабства саме по собі не закінчується. Тобто те, що людям було дано, - це не свобода нічого не робити, а свобода служити Богу.

в) Суккот

Наступним святом, яке входить до групи свят врожаю, є Суккот. «Суккот» означає: «кущі», «хижі» або «курені». Ця назва сягає своїми коренями тих часів, коли в древніх ізраїльтян не було постійних будинків. Так вони існували під час своєї подорожі через пустелю після виходу з Єгипту, коли направлялися в землю Ханаанську. Як і в 1 іесах, під час цього свята робиться спроба відтворити умови мину­лого. В книзі Левит євреям приписується жити сім днів у кущах.

Центральною подією цього свята є будівництво «сукки». Сукка має конкретні характеристики. В ній мають бути принаймні три стіни, четверта сторона може бути відкритою. Вона має буги зроблена з матеріалу, який може протистояти вітру. Дах також повинен бути особливої конструкції, яка призначена для того, щоб підштовхнути євреїв до роздумів про Бога як про творця. Дах робиться із рослин, які не вживаються в їжу. Ці рослини повинні бути в своєму природ­ному стані і зовсім не торкатися землі. Необхідно, щоб через дах можна було бачити небо, крім того, він не повинен бути надто щіль­ним, щоб сильний дощ міг проникати крізь нього. Сукку можуть прикрашати звисаючими фруктами.

Оскільки Суккот є святом врожаю, хижі сукки могли являти собою укриття для землеробів, які збирали урожай і жили на полі. В цей час, з 15-го по 22-е число осіннього місяця, тішрі збирають останній в році урожай. Як і на святі Песах, перший і останній дні вважаються святими, під час яких забороняється будь-яка робота, крім приготування їжі.

Оскільки це свято завершує збір урожаю в Ізраїлі, рослини символізують піклування Бога про плодючість.

Суккот називається «часом нашої радості». В давні часи під час святкування Суккота існував звичай урочистого походу до джерела води, звідки воду приносили потім у Храм. Воду виливали на жертовник, і це вважалося великим жертвоприношенням в подяку за майбутній сезон дощів. Прославлення води, життєво необхідної для майбутнього урожаю, проходило в танцях, які супроводжувались грою на флейті, арфі і цимбалах. В наші дні існує вечірня трапеза, що прославляє Бога. На сьомий день Суккот у синагозі процесія з сувоями Тори і з відповідними рослинами сім разів обходить навколо біми. При цьому читаються молитви, в яких періодично повторюється: «Го-

шана» («Спаси нас»). Коли останнє коло пройдене, починають шма­гати пруттям верби по підлозі і кріслах доти, доки все листя не опаде. Цей обряд символізує скидання з себе гріхів. Восьмий день свята Суккот- день відпочинку. Фактично це окреме свято. Цей день нази­вається «Шеміні Ацерет» («Восьмий день зібрання»). Центральним моментом додаткової служби є молитва про дощ.

Цим святом завершувалося не тільки свято Кущів, а й всі річні свята взагалі.

г) Рош-га-Шана і Йом-Кіпур

Поряд з цими святами важливе місце в іудейському календарі займає Рош-га-Шана-Новийрік. Рош-га-Шана в дослівному перекладі означає «Голова року». Це свято припадає на перше число місяця тішрі. Його святкують як день народження всього світу і людського роду. Вся увага зосереджена на ідеї Бога як Творця, перед яким люди мусять відзвітувати про те, як вони живуть. Рош-га-Шана включає в себе ще одне свято Йом- Кірпур - Десять днів покаяння, яке завершується Днем Очищення - найсвятішим днем єврейського року. Рош-га-Шана, яке святкується протягом двох днів, і Йом-Кірпур утворюють «Десять днів покаяння». Ці дні називають ще Ямім Нораім («дні страху»).

Покаяння і очищення стоять на самій вершині іудейського духов­ного життя. Вони утворюють ядро людського життя в цілому. Необхідно зрозуміти свої помилки, відкинути образи, відчуги, що інші зробили те саме. З точки зору іудеїв істинний Творець всього задуму Той, до Якого звертаються за таким поновленням.

Найяскравіший момент Рош-га-Шана і найхарактерніший звук усього цього періоду - це звук шофара (баранячого рогу), оскільки протягом усього місяця перед Рош-га-Шана шофар звучить кожного ранку, крім суботи. Дехто пов’язує шофар із розповіддю про зв’язаного Ісака і барана, що заплутався рогами в кущах. Історію жертво­приношення Авраама читають на другий день свята. Існують три типи звуків шофара. Перший тип-ткія-це довгий, протяжний, безперерв­ний звук. Він закликає до уваги. Останній раз ткія звучить особливо довго. Другий тип - піварим - складається з трьох переривчастих звуків. Третій тип - труа - включає дев’ять звуків. Піварим і труа символізують плач грішника, який кається.

На період між Рош-га-Шана і Йом-Кірпур припадають дні покаяння «посту Ге далїї» і Шабат шува («субота Повернення»). В 374

Шабат шуву читають розділ 14 книги Осії. Після денної служби в перший день Рош-га-Шана відбувається проста церемонія, яка називається ташлик (викидання). Іудеї збираються разом, часто всією общиною, біля річки або моря і читають книгу Михея, в якій Бог викидає всі гріхи «в морську глибінь». Інше символічне приготування до Дня Очищення називається капарот. Воно полягало в тому, що з Єрусалиму виганяли цапа. Вважалось, що цап забирає з собою всі гріхи людей. Його віддавали злому духу. Звідси пішов вираз «цап- відбувайло». Іншого цапа дарували Яхве. Після руйнування Храму почали різати курча і віддавати його бідним як святкову їжу перед Йом-Кірпур. В наш час більшість людей дає гроші.

На свято Рош-га-Шана зазвичай їдять їжу, в якій є мед. Цим виражається надія, що наступний рік буде солодким. Але Йом-Кірпур не тільки свято, а й день посту, тому, поки він продовжується, не дозволяється ні їсти, ні пити. Мета цього посту в тому, щоб відволіктися від фізичних потреб і зосередитися на духовному. Піст може бути також спокутою за гріхи.

В Рош-га-Шана приписується не робити ніякої роботи.

Основу всіх служб на Йом-Кірпур становить сповідь. Перед тим, як іти на сповідь, віруючим необхідно відчуги, що вони звільнились від обіцянок, які давали протягом року. Тому служба ввечері перед Йом-Кірпур починається з «Кол Нідрей» - молитви, що закликала Бога відмінити всі обіцянки. Після цієї молитви Бога просять про прощення і відпущення всіх гріхів. Молитви сповіді утворюють перелік гріхів, який складається з 44 гріхів.

Багато іудеїв проводять весь день Йом-Кірпур у синагозі. Все сконцентровано на ідеї очищення. Переважає білий колір - символ свята і чистоти.

Заключна служба в кінці дня називається «нейла» («закриття»). Ця назва відноситься до тих часів, коли після чигання молитов у Храмі закривали ворота. Ідея цієї служби - в закритті воріт небесних після Суду Божого. Ворота символічно представлені дверцятами ковчега, відкритими під час служби.

Безперервний звук шофара сповіщає про кінець посту. Дехто йде будувати сукку до наступного свята Суккот, про яке вже було сказано вище.

д) Ханука і Пурим

Наступними святами є Ханука (свято Оновлення) - свято Вогнів, яке починається 25 кіслев і завершується 2-го тебе, і Пурим, яке святкується 14 адар. Вони є меншими святами, в які нема обмежень щодо роботи. Ці два свята висувають на перший план вірність і мужність перед лицем переслідувань, необхідність релігійної свободи і виживання в складних умовах, а також силу права боротися і перемагати насилля.

Ханука на івриті означає «освячення», це свято відзначається в пам’ять освячення Храму, після того, як він був завойований Олександром Македонським. Історія повторного освячення Храму і бунт Макавеїв, який зробив це можливим, описані в І і II книгах Макавеїв. Коли Іуда і його люди освятили Храм, відбулося чудо. Коли вони тільки зайшли в Храм, виявилось, що залишився лише один глечик з олією. Цю олію вони взяли, щоб запалити менору. Зазвичай такої кількості олії вистачало лише на один день, але світло горіло вісім днів.

Ці вісім днів стали основним символом Хануки. В церемонії беруть участь дев’ять свічок, від одної свічки запалюють кожну з восьми свічок. Запалююча свічка називається «шамаш» («слуга»), її ставлять у центр ханукальної менори, яку ще називають «ханукія». На першу ніч хануки запалюють першу свічку (на менорі крайню справа). На другу ніч запалюють другу, і так далі, поки в останню ніч не будуть горіти всі свічки. Свічки ставлять справа наліво, але запалюють їх зліва направо - такий порядок забезпечує однакове значення до обох сторін хануки і показує, що Бог присутній всюди. Талмуд приписує запалювати свічки в будинках так, щоб люди могли бачити їх з вулиці.

Ритуал запалювання свічок починається, коли вся сім’я в зборі. Співають пісню «Маоз Цур», в якій розповідається історія звільнення євреїв: спочатку з Єгипту, потім з вавилонського полону, потім від знищення Амана, а потім від правління Антіоха Епіфана. Потім дарують подарунки, їдять їжу, смажену на олії.

Дехто вважає, що Ханука - це єврейське різдво, оскільки воно припадає на 25 грудня, під час нього даруються подарунки, їдять особливу їжу. Основна мета Хануки полягає в опорі іудаїзму ідеям асиміляції та іншим релігіям.

Пурім (жереб) - це друге мале свято, значення якого — нагадувати людям про важкий період в історії євреїв. Як і Ханука, він не приписаний Торою. Пурім заснований на яскравій історії, що опи­сується в книзі Естер, яку довго не могли канонізувати. Дехто вважає цю історію достовірною.

Назва свята походить від слова «жереб», яке вживається в книзі Естер. Цей жереб кидав Аман, щоб вирішити, в який день вирізати всіх євреїв. Цей день, що випав на 14 число адара, став днем його власної страти.

На свято Пурім часто організовують карнавали. Діти розігрують сценки, в основі яких лежить історія Естер. Одна з чотирьох міцвот Пурім - читання всієї книги Естер. Читання ведеться не з книги, а з сувою.

На Пурім печуть трикутні пиріжки з солодкого тіста з начинкою з маку і меду. Вони символізують шапку Амана, його вуха або його кишеню. В книзі Естер говориться про протиставлення печалі і радості, скорботи і свята. Щоб сильніше відчути цей контраст, євреї дотримуються посту перед святом Пурим.

Трьома іншими міцвотами Пуріму є: радість і веселощі (святковий обід), подарунки бідним, подарунки один одному.

Раз на місяць відзначалося свято нового Місяця. Воно виникло в III тисячолітті до н.е. в семітському культі поклоніння богу Місяця. В цей день роботи не припинялися, але приносилися різні жертви. День нового Місяця був першим днем наступного місяця і відмічався звуком шофара. Перший день місяця відзначався «за досвідом». Якщо хоча б дві людини в Єрусалимі стверджували, що на двадцять дев’ятий день місяця почався новий місяць, то оголошувався новий місяць. Якщо місяця не було видно, то початок нового місяця переносився на наступний вечір.

Після завоювання Палестини склався звичай кожен сьомий рік святкувати суботній рік. Він тривав від свята Кучок шостого року до свята Кучок сьомого року. В цей рік землі не оброблялись на знак того, що вони належать Яхве. Прощалися борги або заборо­нялося вимагати їх виплати, тому суботній рік називають роком відпущення. На свято Кущів суботнього року зачитували Закон. Але існують сумніви, що всі приписи суботнього року коли-небудь виконувалися.

Євреї святкували і кожний п’ятдесятий рік, який починався після сьомого суботнього року. П’ятдесятий рік починався на десятий день місяця тішрі звуком шофара. В цей рік також землю не обробляли, існував закон, щоб повертати колишнім власникам куплені в них земельні ділянки, рабів-євреїв відпускали на волю. Але після повернення з вавилонського полону, про це свято просто забули.