14.8.2. Побутові традиції

Важливими в іудейській вірі є закони про їжу. Ці закони називаються «кашрут», що походить від слова «кашер» («правиль­ний»), Єдиним критерієм вживання їжі є не міркування гігієни, а те, як Тора ставиться до цієї їжі.

Щоб знати, яку їжу можна їсти, єврей повинен знати, що оголошено трефою. Відповідно до книги Левит ця категорія включає практично всіх комах. З цього видно, що овочі, яві дозволені, повинні бути добре вимиті, щоб на них не виявилось комах. У віршах 13-19 багато видів птахів, у тому числі і деякі види домашньої птиці, оголошуються непридатними для їжі. На практиці євреї їдять тільки ту птицю, яка традиційно визнана кошерною, наприклад, гуску, качку, курку та індичку. Коли мова йде про рибу, ті види, які заборонені, називаються точно. В них відсутні плавники і луска.

Тварини, щоб вважатися кошерними, повинні жувати жвачку і мати роздвоєні копита. Тому до категорії кошерної їжі свиня не потрапляє. Продукти тваринного походження такі як молоко і яйця, можна їсти лише в тому випадку, якщо вони мають походження від кошерних видів тварин і птахів.

Заборонена також кров, оскільки Второзаконня, 12:23 наголошує: «Не споживати крові, бо кров — то жиітя». Навіть маленька плямка крові в яйці робить його не кошерним. З м’яса кров потрібно видаляти якнайкраще.

Існує ще одна важлива заборона- м’ясо і молоко не можна варити разом і їсти разом. Це призвело до того, що в кожному іудейському домі існує окреме кухонне начиння для молока і для м’яса. В сучасних єврейських будинках є окремі раковини для м’яса і для молочних продуктів. Якщо випадково тарілки, сковорідки чи каструлі були використані не за призначенням, їх можна знову зробити кошерними з допомогою кип’ятіння.

При заквасці вина його кошерність залежить не від способу виробництва, а від того, хто бере участь у процесі. Багато ортодок­сальних іудеїв не вживають вино, якщо в процесі його виробництва на будь-якій стадії, починаючи від збору винограду і до моменту розливу вина в пляшки, бере участь неєврей. Якщо вино було прокип’ячене, то заборони на нього не розповсюджувались.

Такі заборони (про кошерну і трефну їжу) називають табу. Табую- ванню підлягали також ім’я Яхве, святилища, рослини.

У євреїв є ще один звичай, що пов’язаний з побутом. У тексті Тори і в тексті молитви Шма повеління про слова, які повинні бути пов’язані на руку і написані перед очима (тфеліни), завершується так: «І напишеш їх на одвірках твого дому й на твоїх воротах» (Второ­закония, 6: 9).

Мезуза і є виконанням цього припису. В перекладі з івриту слово «мезуза» означає «одвірок», але насправді мезуза являє собою написаний професійним писарем від руки на пергаменті текст двох перших частин молитви Шма з заповіддю на ній.

Талмуд розглядає заповідь про мезузу як прояв особливої любові Бога до Ізраїля. Заходячи в дім чи виходячи з нього, єврей бачить мезузу і подумки звертається до написаних в ній слів про любов до Бога і виконання даних Ним заповідей.

Іудаїзм виник, розвивався і проходив через ті ж стадії, що й пере­важна більшість релігій. Тут є свої пророки, священні книги, легенди і перекази про Бога та здійснені Ним чудеса, в яких присутні космоло­гічні і есхатологічні мотиви, культ і культові споруди, священно­служителі, «мученики», що зазнавали переслідувань від противників іудаїзму.

Видозмінюючись протягом історії, він пристосовувався до умов часу.

Єврейська обрядовість глибоко пов’язана з вірою в єдиного Бога і обраність нації цим Богом. Таким чином, єврейські свята є святами національними і брати в них участь можуть лише євреї. Євреєм є не лише той, хто народився від матері-єврейки, а й той, хто приєднався до іудейської релігії з допомогою обрізання. Не обрізаний - не іудей.

Таким чином, свята і їх дотримання - це своєрідний обов’язок кожного іудея, що підтверджує його приналежність до єврейського народу. Про це також яскраво свідчать ритуали і обряди, такі як обрізання і шлюб. Навіть після смерті, в похованні, виражається ця вибраність народу і віра в майбутнє воскресіння.