14.6.1. Ранкова, денна і вечірня молитви

В іудаїзмі надзвичайно важливою є віра, що Бог спілкується з людськими істотами. Первинним засобом такого спілкування вважається Гора, як письмова, так і усна. З цього випливає, що в «Талмуд Тора» («вивчення Тори») євреї повинні почути Боже одкровення і деякою мірою розвивати його.

Бог любить Своє творіння, любить кожного. І тому так само, як до свого рідного батька чи рідної матері, можна завжди, в будь-який час, звертатися до Бога - Отця Небесного. Зверненням до Бога є мо­литва. Значить, молитва - це бесіда чи розмова з Богом. Вона необхідна людям, як повітря і їжа. У людини все від Бога і вона не має нічого свого. Житія, здібності, здоров’я, їжа - все дається Богом. Тому і в радисті, і в печалі, і коли щось потрібно, євреї повинні звертатися до Бога з молитвою. А Господь дуже добрий і милостивий, і якщо просити Його від чистого серця, з вірою і натхненням, Він обов’язково виконає всі бажання і дасть все, що необхідно. При цьому необхідно повністю довіритися Його святій волі і терпляче чекати, тому що тільки один Господь знає, що і коли дати - що корисно і що шкідливо.

Основне призначення людей на землі, на думку євреїв, - любити Бога і виконувати всі Його приписи.

В іудаїзмі існує детально розроблений порядок молитов, який жодною мірою не обмежує молитовної ініціативи людини, що звертається до Бога. Він лише рекомендує, за яких умов і як єврей повинен молитися.

Як вже згадувалося раніше, існують три основні молитви (на­справді - зібрання молитов): Шахарит (ранкова), Мінха (післяполу- дснна або денна) і Маарив (вечірня). Шахарит займає від 35 до 50 хв., Мінха і Маарив приблизно 10-15 хв. Послідовність молитов за часом їх виголошення описана в Мішні: Ранкову тфілу (молитву) можна возносити в будь-який час до опівдня. Денну тфілу можна возносити в будь-який час до заходу сонця. У вечірньої тфіли нема часу; додаткову тфілу можна возносити в будь-який час протягом дня.

Ранкові молитви складені з текстів псалмів, а також молитов, складених рабинами, в яких торкаються тем створення світу, одкровення і спасіння. Це будить у пам’яті згадки про історію Ізраїлю, а також думки про залежність природи та історії від Божої волі і обов’язки перед Богом в подяку за Його керівництво і вчення.

Основна молитва, яка так і називається Тфіла, або молитва, - кульмінаційний момент будь-якої іудейської служби. Ранкове богослужіння складається з 18 окремих молитов (у суботу трохи менше). Молитви починаються з хвали Господу, далі йдуть прохання про мудрість і здоров’я, справедливість і мир, про відродження Царства Давида і древнього Храму. Тфіла вимовляється про себе стоячи, тому її також називають «Аміда», що в перекладі означає «стояння». Під час служіння в синагозі вона проголошується ведучим богослужіння, деколи її підхоплюють присутні. При молитві іудеї звернені лицем до арон кодеш (у пер. - священний ковчег) - цс шафка, де зберігаються сувої Тори, розміщені в тій стіні синагоги, яка орієнтована на Єрусалим.

У понеділок і четвер бувають загальні скорочені читання з Гори, таким чином виконується заповіт вивчати Тору спільно. Завершують службу молитви про особисті потреби і загальне спасіння.

Мінха (денна) і Маарив (вечірня) служби являють собою коротші варіанти з деякими змінами ранкової служби - Шахарит. Найбільш важливе в порядку проведення цих служб те, що Шма читається тільки двічі на день, тоді як «Молитва» і «Поклоніння» присутні у всіх трьох богослужіннях.

Іудеї висловлюють надії на кінець язичництва, на національне відродження євреїв і на повернення на свою давню батьківщину, на возз’єднання всіх народів. Завершується «Поклоніння», а разом з тим і вся служба словами: «І сказано в Писанні: «Господь буде царем над усією Землею, в цей день Господь буде єдиний, і ім’я Його єдине».

Щоденні і суботні молитви зібрані в молитовнику, який назива­ється Сідур Тфіла («порядок молитов»), або просто Сідур. Святкові молитви утворюють молитовник, що називається Махзор («цикл»), У ортодоксів, консерваторів і реформістів сідури відрізняються, але і в середині кожного з напрямків іудаїзму різні общини моляться за різними Сідурами. Сідури ашкиназів (євреїв Європи) відрізняються від сефардів (євреї Африки і Азії), італійські - від грузинських, хасидські - від Сідурів інших ортодоксів.

Ортодокси моляться тільки на івриті (за винятком деяких молитов, написаних арамейською мовою), хоча, зрозуміло, у них існують молитовники з паралельним перекладом текстів рідною мовою того, хто молиться. Реформісти використовують мову країни, в якій живуть, хоча останнім часом і вони включають у богослужіння молитву на івриті.

Молитися людина може і в себе вдома, і в синагозі, але є молитви, які можуть бути лише спільними. Вони здійснюються виключно в міньяні (в зібранні, яке складається не менше ніж із десяти чоловіків). Але, на думку реформістів, міньян взагалі не обов’язковий. Консер­ватори вважають, що до числа цих десятьох може входити й жінка.

Протягом дня будь-яка зміна в природі, будь-що незвичайне чи просте диво заходу сонця, будь-яка обставина в житті людей: прихід чи відхід гостя, людська радість або горе - все може слугувати приводом для окремої молитви. Б цьому проявляється ставлення релігійного іудея до життя як до Божественного дару.

Заповіді вчать людину служити Богу в усьому, що б вона не робила. Традиційним поглядом іудаїзму є погляд на сукупність зовнішніх проявів і моральних установок, закладених і виокремлених Галахою, як один із способів пізнання Божественної влади. Він полягає у щоденних молитвах і щоденних песловеснихдіях (галахічні зобов’язання). Обидва способи несуть у собі конкретне вираження підкореності Божественним правилам. Люди, що називаються хасидами (праведниками), у своєму прагненні підкорити все своє жиїтя служінню Богу ідуть далі від суворих галахічних норм. Вони говорять про служіння Богу', яке здійснюється і через фізичну природу людини - це служіння припускає освячення навіть найпримітивніших фізіологічних актів.

Ніде і ніколи іудей не повинен розлучатися з почуттям відпо­відальності, яку накладають на нього Тора і заповіді. Роки самодис­ципліни, навчання і дотримання обрядів роблять людину високочут­ливою до того, наскільки її дії збігаються з вимогами Галахи. Ця чутливість свідчить про високий рівень повсякденної самосвідомості. Це, звичайно, не означає, що єврей, який дотримується традицій, завжди відчуває себе пригніченим ними, бо шлях Галахи робить людину свідомою, дозволяє їй правильно служити Богу і виконувати Його заповіді. Чим далі йде людина цим шляхом, тим в більш складні форми духовної практики вона заглиблюється, відчуваючи, як природно вона змінюється внутрішньо. Тому для правовірного іудея Галаха завжди була даром, який веде через лабіринти складних ситуацій і вчинків.

Для іудаїзму дуже важливо, щоб заповіді не перетворювались на повсякдення і щоб обряд виконувався з радістю і увагою. Один із важливих принципів, пов’язаних з виконанням заповідей, називається «сімха шель міцва» - радість заповіді. Один з найбільш емоційних способів її виконання полягає в видимому вираженні радості при виконанні тої чи іншої частини закону. Таким чином, міцва осмислюється як особлива можливість, дана іудею через веселе і радісне виконання заповідей постійно виявляти свою волю до прийняття Завіту з Богом.

Зосередженість в іудейській молитві називається кавана. Її можна визначити як відданість, спрямованість, або намір, на противагу порожнім словам, які засуджував пророк Ісая (29:13). Маймонід стверджував, що молитва без кавани - це не молитва і її треба вимовити ще раз з каваною. Людина «повинна очистити свій розум від зайвих думок і вважати себе перебуваючою в Божественній присутності». Кавана викликає також розуміння повного значення слів, вибраних для молитви.

ДВЕКУТ. Кавана може призвести до стану двекут. Найкраще його перекладати як «єднання з Богом». Відповідно до писань Каббали двекут, як вище духовне досягнення, може отримати набагато більше людей, ніж існує тих, кого визначають як містиків. Хасидизм заходить у своїх твердженнях ще далі, говорячи, що двекут повинно бути станом розуму.

БРАХА. В фізичному значенні місце для молитви може знаходитися будь-де. Типовим для іудаїзму є те, що виділяється як святе не місце, а час. Це яскраво проявляється в молитві іудаїзму «беракот» («благословіння»). Це не конкретна молитва, а тип молитви. Її важливість видно з того факту, що це слово в множині звучить «брахот» і виступає як назва першого трактату Мішни, в якому знаходяться правила прочитання молитви. Звичайний початок для брахи такий: «Благословенний Ти, Господи наш Боже Цар Всесвітній, Який...». Далі може говоритися про незвичайне або нове явище, отримання новин, добрих або поганих, а також слова, що вимовля­ються перед вживанням будь-якої їжі або напою або перед виконанням міцви, наприклад, обрізання. Тут важливі два аспекти формулювання. Перший - це Бог, Хто благословенний, а не подія, предмет або міцва. Тобто благословенний Бог, «Який створив фрукти для вина», а не саме вино. По-друге, тут має місце зміна особи від другої («Ти») до третьої («Він, Який зробив»), так ніби в світі передбачене тільки непряме відчуття святого Бога. Через особливий момент непізнаваний і вічний Бог являє Свою присутність.

Найкраще це проявляється в особливій молитві вдячності за досягнення якогось конкретного моменту в часі, яка передається так: «Благословенний Ти, Господь наш, Бог, Який зберіг нас живими, дав нам сили, дозволив дожити нам до цієї години».

Молитви вдячності та інші молитви можна промовляти всюди, але основними місцями для молитви залишаються синагога і дім. Молитовники всіх течій іудаїзму, таким чином, містять молитви для синагоги і молитви для дому. Багато з них можна читати і там, і там. Є ще одна молитва, яку зазвичай читають вдома, - це післятрапезна молитва. Ця найбільш рання зі всіх формальних бенедикцій (благословінь священика із книги Числа, 6:22-27), яка, найімовірніше, виникла в VII столітті до н.е., належить до другої категорії молитов. Більш важливим моментом, ніж дата виникнення, є спосіб, яким в іудаїзмі післятрапезна молитва дозволяє осягнути суть місця, де моляться. Стіл, на якому відбувається трапеза, стає після руйнування Храму рівнозначним жертовнику. Тому в чотирьох частинах цієї молитви той, хто молиться, переноситься з моменту «тут і зараз» у прийдешній час, від щойно завершеної трапези до святкування кінця історії. Слова цієї молитви викликають в пам’яті всю священну історію іудейського народу і вказують на кінцеве спасіння.

ШМА. Важливими молитвами є Шма і Аміда. Шма отримала свою назву від початкового слова молитви «слухай». В цих початкових віршах Бог звертається до Ізраїля, а не Ізраїль звертається до Бога. Звертання, таким чином, стає символом віри в те, що є абсолютно головним в іудаїзмі: Бог один, і Він вимагає беззаперечної покори від Свого народу. В цій молитві община говорить про свої обов’язки стосовно Бога, Який дав їй Тору, спас її і обіцяв їй спасіння в майбутньому. Шма становить частин)' ранкової і вечірньої молитов іудея, незалежно від того, де він знаходиться, - в синагозі чи вдома. Перша фраза читається в той момент, коли сувій Тори виймають з ковчега в Шабат або інші свята, а також в інших важливих випадках. Мета віруючого іудея - померти з цими словами на устах. Вони завершують сповідь біля смертного ложа, причому їх повинен вимовити вмираючий. Якщо він не може цього зробити, ці слова молитви вимовляють присутні, допомагаючи людині стверджувати свою віру на порозі смерті.

АМІДА. Аміда означає «стояння», і молитва називається так тому, що віруючий читає її стоячи лицем в бік Храмової гори в Єрусалимі. Молитва складається із серії благословінь, але Богові дякують не в кінці, а на початку кожної частини. Зараз їх нараховується 19, але спочатку їх було 18, тому її ще називають Шмоне-Есре біркат (18 благословінь). Таким чином, основною в іудейському богослужінні є Аміда, яку ще інколи називають Тфіла. Ще в часи танаімів виникали суперечки з приводу точного числа і змісту благословінь. Дехто вважає, що кістяк молитви сформулювався вже в часи Храму. Туди входять три перших і три останніх благословіння. Це ті самі благословіння, які читають в Шабат і на святкових службах. У будні дні, вранці, вдень і ввечері, чигають всі 19, переходячи від вихваляння до прохань і подяки. В молитві просять про мудрість, покаяння, зцілення і спокій, свободу, справедливість і прихід Месії. Про мир просять в останню чергу. Але про виконання прохання молять мовчки, бо кожен просить сам за себе, разом з іншими, які так само мовчки моляться.

АЛЕЙНА. Існує і третій обов’язковий елемент, який спочатку завершував службу на єврейський Новий рік, а тепер завершує всі служби - це Алейну. Назва дана за першим словом - Алейну - «на нас покладений», або «наш обов’язок». Він виводить єврейську общину до націй, перед якими вона повинна засвідчити, що Бог один. Шма, Аміда і Алейну охоплюють ті ж теми, що і післятрапезна молитва: створення, одкровення і спасіння.

Сьогодні порядок молитов, які входять до основної книги молитов Сідур, той самий, що і в Шма, Аміді і Алейну. Він утверджує іудейську віру та історичний досвід, перешкоджає егоїстичній молитві, в якій, молячись серед інших людей, визнають тільки власні інтереси. Він дає приклад і породжує відчуття єдності у всіх євреїв світу, незалежно від того, в який час чи в якому місці конкретний індивід буде промовляти ті чи інші молитви.