Розділ 2. Верховний комісар у справах національних меншин

Внаслідок подій, які відбувалися у Східній Європі у 80-90-х роках, коли міжетнічні конфлікти перестали локалізуватися всередині однієї держави, а набули масштабів, що поставили під загрозу безпеку усього регіону ОБСЄ, було вирішено заснувати посаду Верховного комісара у справах національних меншин (далі - ВКНМ).

У мандаті Верховного комісара зазначено, що він „сприятиме запобіганню конфліктам по можливості на найбільш ранньому етапі” врегулювання міжетнічної напруги і попередження її переростання у конфлікт міждержавний[252]. Посада ВКНМ вирізняється тим, що він не розглядає ситуації з порушенням прав окремих осіб, що належать до певної національної меншини. Крім того, ВКНМ не займається всіма проблемами національних меншин, а зосереджує увагу на тих, які загрожують інтересам безпеки, тобто він не є омбудсменом з прав національних меншин[253].

ВКНМ діє конфіденційно, незалежно від сторін конфлікту. Повноваження ВКНМ щодо раннього попередження конфліктів полягає у зібранні та отриманні із визначених ОБСЄ джерел інформації з питань національних меншин; оцінці ролі безпосередньо зацікавлених сторін, характеру напруги і, по можливості, потенційних наслідків для миру і стабільності в регіоні ОБСЄ; можливості відвідувати будь-яку державу-учасницю й особисто вступати в контакт з безпосередньо зацікавленими сторонами для отримання з перших рук інформації про становище національних меншин; можливості, після отримання інформації від усіх сторін, обговорювати відповідні питання і сприяти діалогу, зміцненню довіри і співробітництва між ними.

Джерела інформації, яку ВКНМ може прийняти до уваги, чітко визначені у Гельсінкському документі 1992 р. - це засоби масової інформації, неурядові організації (окрім терористичних або тих, що використовують насильницькі методи), доповіді від сторін, що беруть участь у конфлікті, про порушення зобов’язань ОБСЄ у сфері національних меншин, також інших зобов’язань у цій сфері,

При цьому безпосередньо зацікавленими сторонами, які можуть подавати доповіді ВКНМ і з якими він особисто може вступити в контакт, є : уряди держав-учасниць, включаючи регіональну та місцеву владу в районах проживання національних меншин; представники безпосередньо зацікавлених об’єднань, неурядових організацій, в т.ч. релігійних, що знаходяться в районі локалізації напруги й уповноважені особами, що належать до національних меншин, представляти їхні інтереси.

Для участі Верховного комісара в процесі врегулювання не вимагається санкції ані Постійної ради (далі - ПР), ані відповідної держави, Така незалежність ВКНМ має надзвичайно важливе значення з огляду на оперативність його дій. Незважаючи на те, що в своїх діях він незалежний і користується широкою свободою, ВКНМ підзвітний державам-^ учасницям та ПР, оскільки він постійно проводить консультації із діючим Головою та державами-учасницями та виступи із повідомленнями на засіданнях ПР. Така взаємодія з директивними органами ОБСЄ забезпечує належну політичну підтримку для виконання свого мандату[254].

У своїй роботі ВКНМ користується послугами незалежних експертів, які можуть супроводжувати ВКНМ у відвідуванні держав-учасниць. Експертів ВНКМ добирає за сприянням Бюро з демократичних інститутів і прав людини. Консультативні висновки та рекомендації експертів передаються зацікавленим державам за рішенням ВКНМ. При цьому держави можуть висловлювати свої міркування стосовно отриманих висновків і рекомендацій.

По завершенні своєї роботи ВКНМ подає діючому Голові звіт. Голова, своєю чергою, проводить консультації із зацікавленою державою- учасницею, після чого звіт із можливими зауваженнями передається Постійній раді.

Якщо норми і стандарти, яких зобов’язались дотримуватись держави-учасниці ОБСЄ, не дотримуються, Верховний комісар звертається до уряду відповідної держави з проханням переглянути свою політику, нагадуючи, що забезпечення повноправності осіб, які належать до тієї чи іншої національної меншини, як правило, є найкращим способом досягнення стабільності та уникнення конфліктів[255].

ВКНМ виступає із щорічною доповіддю перед ПР, надаючи узагальнену інформацію про свою діяльність, .а також висловлюючи пропозиції щодо подальшої роботи[256].

Одним із напрямів роботи ВКНМ є створення стандартів забезпечення прав національних меншин державами. Такі рекомендації готуються за участю експертів на підставі чинних міжнародно-правових норм, аналізу практики, результатів візитів до держав-учасниць. На даний час ВКНМ видав шість тематичних рекомендацій: Гаазькі рекомендації щодо прав національних меншин на освіту (1996), Ословські рекомендації про права національних меншин у сфері мови (1998), Лундські рекомендації про ефективну участь національних меншин у суспільно-політичному житті (1999), Рекомендації, що сприяють участі національних меншин у виборчому процесі (2001), Рекомендації з використання мов меншин у телерадіомовленні (2003), Рекомендації з питань поліцейської діяльності у багатонаціональному суспільстві (2006).