Розділ 1. Зобов’язання Організації з безпеки і співробітництва в Європі у сфері «людського виміру»

Члени ОБСЄ (спочатку - НБСЄ), яка була створена як організація з безпеки (основні сфери діяльності - військова безпека, роззброєння та кордони), спираючись на широке розуміння концепції безпеки, створюють умови для всеохопнош миру і стабільності в Європі[226].

Зобов’язання у сфері людського виміру, як і інші зобов’язання, прийняті в рамках ОБСЄ, беруть свій початок із Заключного акту Нарада з безпеки і співробітництва в Європі 1975 р. (далі - Заключний акт 1975 р.)[227], в якому одним із керівних принципів взаємовідносин між державами визнано «повагу прав людини і основних свобод, включаючи свободу думки, совісті, релігії і перкоиань»[228]. Отже, ці зобов’язання почали формуватися разом із міжнародною організацією і розвивалися разом із нею.

Під терміном „людський вимір”[229] розуміють взяті державами-учас- ницями ОБСЄ на себе зобов’язання забезпечувати повну повагу прав людини й основних свобод, дотримуватися принципу верховенства закону, сприяти затвердженню принципів демократії і для цього створювати, зміцнювати і захищати демократичні інститути, а також створювати у регіоні ОБСЄ атмосферу терпимості. Держави-учасниці ОБСЄ взяли на себе низку зобов’язань, які мають політичну силу[230].

ОБСЄ позиціонує свою діяльність як процес[231], що дало змогу прийняти значну кількість документів, які відтворюють і доповнюють взяті раніше зобов’язання[232]. Зазвичай систематизувати зобов’язання, які перебувають у процесі постійної трансформації, досить складно. Однак політичний характер зобов’язань допомагає ОБСЄ швидко реагувати на нові виклики. Так, на початку 90-х років минулого століття, коли у європейському просторі загострилася міжетнічна проблема[233], в рамках організації було розроблено комплекс стандартів зі сфери забезпечення прав національних мєншиії і попередження їх порушення, що згодом послужило основою для міжнародно-правових актів Ради Європи.

Зобов’язання і керівні принципи, викладені в Заключному акті 1975 p., продовжували обговорюватися і уточнюватися[235]. Особливе значення для подальшого розвитку співпраці держав у сфері прав людини мали Мадридська[236] і Віденська зустрічі[237]. На нараді НБСЄ у Відні 1989 р. було прийнято рішення про розширення кола питань міжнародного співробітництва у сфері забезпечення прав і основних свобод людини. Тоді ж було сформульовано нове поняття - людський вимір НБСЄ, яке, як уже зазначалося, охоплює співпрацю держав у сфері поваги до всіх прав і основних свобод людини, контактів між людьми з різних питань гуманітарного характеру. Тоді ж було вирішено провести конференцію з людського виміру, що відбулася у три етапи під час зустрічей у Парижі, Копенгагені та у Москві.

На Копенгагенській нараді Конференції з людського виміру НБСЄ в 1990 р. зміст поняття „людський вимір НБСЄ” був значно розширений у сфері обсягу прав людини і контактів між людьми, свободи пересування, обміну ідеями, інформацією і з інших питань[238]. Документ Копенгагенської наради Конференції з людського виміру НБСЄ і дотепер залидіається одним з найважливіших зводів зобов’язань з людського виміру, прийнятих в рамках ОБСЄ. У ньому проголошується, що захист і забезпечення прав людини є однією з головних цілей урядових структур, а їх визнання покладено в основу свободи, справедливості і миру. В документі зафіксовано низку прав і основних свобод, які раніше в рішеннях ОБСЄ ніколи офіційно не підтверджувалися (наприклад, право на мирні зібрання і демонстрації, право на мирне використання своєї власності, права дитини), містяться положення стосовно національних меншин; крім того документом розширено обсяг людського виміру шляхом включення до нього зобов’язань, які стосуються чесних і справедливих виборів. Того ж 1990 р. у Парижі учасники НБСЄ підписали Паризьку хартію для нової Європи, яка підтверджувала та збільшувала обсяг раніше закріплених зобов’язань і наголошувала на «...зобов’язаннях держав дотримуватися прав людини і підтримувати верховенство закону»238.

Черговим етапом у розвитку зобов’язань ОБСЄ з людського виміру стала третя нарада Конференції з людського виміру НБСЄ[239]. В Заключному документі Московської наради конференції з людського виміру НБСЄ, прийнятому 1991 р, наголошується, що зобов’язання, взяті у сфері людського виміру, є питаннями, які становлять безпосередній і законний інтерес для всіх держав-учасниць і не належать до числа виключно внутрішніх справ якоїсь однієї держави. Йдеться також про те, що „питання, які стосуються прав людини, основних свобод, демократії і верховенства закону, мають міжнародний характер, оскільки дотримання цих прав і свобод є однією з основ міжнародного порядку”[240]. Крім того, Московський документ посилив людський вимір шляхом включення до нього низки нових зобов’язань, наприклад таких, як надання підтримки демократично обраному урядові держави, в якій відбувається спроба державного перевороту чи фактичний переворот, захист прав людини в період дії надзвичайного стану; забезпечення незалежності судової гілки влади як гарантії справедливого захисту прав і свобод людини; дотримання заборони тортур і такого, що принижує честь і гідність, поводження з особами, позбавленими волі тощо.

Зобов’язання держав - учасниць ОБСЄ у сфері людського виміру можна класифікувати таким чином:

• індивідуальні права і свободи (право на життя; заборона смертної кари; заборона тортур та нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження і покарання; право не бути підданим довільному арешту чи позбавленню волі; право на справедливий судовий розгляд та ефективні засоби правового захисту; право на, відмову від проходження строкової військової служби за переконаннями совісті та право на альтернативну службу; свобода думки, совісті, релігії та переконань; свобода асоціацій і право на проведення мирних зборів, свобода вираження думки; свобода пересування, контактів між людьми та возз’єднання сімей; право на повагу до приватного та сімейного життя; право на громадянство; право на повагу до всіх форм власності; свобода економічної діяльності; право на соціальне забезпечення; право на освіту);

права людини, притаманні певним категоріям осіб (загальна заборона дискримінації за расовою, мовною чи релігійною приналежністю; право жінок на тендерну рівність; права осіб, що належать до національних меншин, на ефективну участь у суспільно-політичному житті; право на забезпечення збереження мовної та культурної самобутності; право на недискримінаційне поводження із особами, що належать до корінного населення; права біженців, переміщених осіб та осіб без громадянства);

• зобов'язаним щодо протидії загрозам людської безпеки (протидія переслідуванням, насильству та дискримінації на гендерному ґрунті; протидія торгівлі людьми та захист жертв цього злочину);

• колективні права людини (право народів на рівність і самовизначення).

Отже, на початку 90-х років XX ст. в рамках ОБСЄ було сформовано детальний каталог зобов’язань з людського виміру, який продовжував розвиватися в наступних документах, і передусім, у частині його інституалі- зації. Одним із аспектів даного процесу було створення низки інституцій, покликаних сприяти виконанню зобов’язань з людського виміру і нагляду за їх виконанням[241] (у правилах процедури ОБСЄ статус таких органів не визначено, залишено відкритим питання віднесення останніх або до допоміжних директивних органів ОБСЄ або ж до неофіційних допоміжних органів[242]).

Дещо специфічним інструментом забезпечення виконання зобов’язань у сфері людського виміру стали механізми з людського виміру - Віденський[247] і Московський[248], за допомогою яких окремі держави-учас- ниці можуть вдаватися до розгляду конкретних ситуацій. Віденський механізм дозволяє державам-учасницям використовувати набір процедур задля порушення питань, пов’язаних з виконанням зобов’язань у сфері людського виміру іншою державою (консультації269, двосторонні зустрічі для обговорення ситуації, багатосторонній обмін думками). Московський механізм є своєрідним доповненням до Віденського і надає можливість формувати спеціальні місії незалежних експертів270 та доповідачів271 для надання допомоги у вирішенні конкретних проблем, пов’язаних із людсь-

269. Якщо держава-учасниця ОБСЄ має підстави підозрювати, що в іншій державі-учасниці порушуються положення „людського виміру”, то вона має право надіслати до відповідної держави запит, на який потрібно дати відповідь упродовж 10 днів. Якщо державі, що подає запит, пояснення видаються недостатніми, вона уповноважена запросити цю державу на двосторонні переговори. За такою ж процедурою про результати запиту можуть бути поінформовані й інші держави -члени ОБСС. Залежно від ситуації та потреби ці результати можуть обговорюватися в інших органах ОБСЄ.
270. Загалом місії експертів направляються до тієї чи іншої держави з метою контролю за реалізацією зобов’язань у сфері людського виміру. Місія експертів складається з 3 осіб, які відбираються зацікавленою державою із загального, складеного Бюро з демократичних інститутів та прав людини списку експертів.
     Мета місії експертів полягає у сприянні вирішенню певного питання чи проблеми з людського виміру. До того ж місія може збирати інформацію від зацікавлених сторін, а також надавати їм свої „добрі” та посередницькі послуги. Відповідна держава зобов’язана у повному обсязі співпрацювати з місією експертів та полегшувати її роботу, а також не чинити перешкод невідкладному в’їзду місії на територію держави. Місія експертів може бути сама запрошена зацікавленою державою, бути направленою внаслідок процедури консультацій, або внаслідок прийняття на основі подання однієї з держав-учасниць ОБСЄ, Керівною або Постійною радою рішення про направлення місії експертів.
271. На відміну від місії експертів місія доповідачів може, крім звіту, ще й надавати рекомендації відповідній державі. Вона складається з 3 „доповідачів”, які відбираються за визначеною процедурою із загального, складеного Бюро з демократичних інститутів та прав людини, списху експертів. Передумовою надсилання такої місії є попередній, залишений поза увагою запит щодо направлення місії експертів або її безрезультатне проведення, або коли одна держава-учасниця ОБСЄ висуває підозру, що в іншій державі-учасниці ОБСЄ „існує особливо серйозна загроза виконанню положень людського виміру” і вона знаходить у питанні направлення місії доповідачів підтримку щонайменше 9 інших держав-учасниць ОБСЄ. Як і у випадку з місією експертів, відповідна держава зобов'язана сприяти роботі місії доповідачів. Після завершення своєї місії доповідачі представляють на розсуд Бюро демократичних інститутів та прав людини та відповідної держави звіт, після чого остання у 2-тижневий термін повинна подати свої зауваження щодо цього звіту. Звіт та зауваження відповідної держави подаються до відома усіх держав-членів ОБСЄ і можуть повторно обговорюватися у Керівній або Постійній раді, де за певних умов вирішуватимуться подальші кроки організації,

ш

ким виміром. Також передбачено право розслідування повідомлень про порушення відповідних зобов’язань навіть без згоди держави, яка звинувачується у таких діях. Перелічені механізми застосовувалися на практиці лише п’ять разів (щодо Боснії і Герцеговини у 1992 p., Естонії -1992 p., Молдови - 1993 p., Сербії та Чорногорії -1993 p., Туркменістану - 2002 p.), що свідчить про низьку ймовірність їхнього застосування. Яскравим прикладом може слугувати випадок із Узбекистаном, коли у травні 2005 р. після кривавих інцидентів у процесі виборчої кампанії держави - учасниці не змогли дійти згоди щодо запровадження Московського механізму, що згодом окреслили як «вичерпання ліміту» колективної безпеки ОБСЄ[249].