Розділ ХІІ ВЕТЕРИНАРНІ ПЕРЕВІРКИ ПРОДУКТІВ, ЩО РЕАЛІЗУЮТЬСЯ НА ВНУТРІШНЬОМУ РИНКУ СПІВТОВАРИСТВА

Директива Ради № 97/78/ЄС від 18 грудня 1997 року про встановлення принципів регулювання організації ветеринарних перевірок продуктів, що ввозяться у Співтовариство з третіх країн визначає, що ветеринарні перевірки продуктів з третіх держав, введені на одній з територій, що перелічуються у Додатку І, здійснюються державами—членами згідно з цією Директивою.

Держави—члени забезпечують, щоб жодна партія товарів з третьої країни не ввозилася на одну з територій, що перелічуються у Додатку І, без проходження ветеринарних перевірок, що вимагаються цією Директивою. 2. Держави—члени забезпечують, щоб партії товарів з третьої країни ввозилися на одну з територій, що перелічуються у Додатку І, через прикордонній інспекційний пост. Держави—члени забезпечують, щоб особи, відповідальні за вантаж, були зобов’язані наперед надавати інформацію шляхом належного заповнення — де застосовується — сертифікату, зазначеного у статті 5(1), або забезпечення ретельного опису у письмовій формі, або у комп’ютеризованій формі, партії товару, включаючи продукти, зазначені у статті 9 та у статті 19(1), ветеринарному персоналу прикордонного інспекційного посту, на розгляд якого повинні надаватися продукти.

Держави—члени можуть перевіряти вантажні декларації суден та літаків та пересвідчуватися, чи співпадають із зазначеними вище заявами та документами.

Митні органи, яким географічно підпорядковується прикордонний інспекційний пост, дозволяють затверджений митницею спосіб поводження або використання партій товару за призначенням тільки згідно з умовами, викладеними у сертифікаті, зазначеному у статті 5 (1).

Відповідно до положень, закріплених у ст. 4 вищезгаданої Директиви кожна партія продуктів підлягає ветеринарним перевіркам на прикордонному інспекційному посту, зазначеному у статті 3(2), компетентним органом під відповідальністю офіційного ветеринара згідно зі статтею 6(1)(b). Для кожної партії продуктів офіційний ветеринар, на основі інформації, звертається до бази даних, зазначеної у Додатку I до Рішення Ради 92/438^EC від 13 липня 1993 року про комп’ютеризацію ветеринарних імпортних процедур (проект БЫй). Більш того, для кожної партії продуктів, що призначається для імпорту на одну з територій, що перелічуються у Додатку I, він, якщо необхідно, звертається до бази даних, зазначеної у Додатку II до Рішення 92/438/ЄЕС Офіційний ветеринар забезпечує, щоб здійснювалися усі операції, що вимагаються для підтримання бази даних, передбаченої у Рішенні 92/438^EC Кожна партія продуктів підлягає перевірці документів незважаючи на затверджений митницею спосіб поводження або використання, для того, щоб встановити: що інформація, що міститься у сертифікатах або документах, зазначених у статті 7(1) відповідає інформації, що надається заздалегідь згідно зі статтею 3(3); у випадку з імпортом, що подробиці, що містяться у сертифікатах або документах, зазначених у статті 1 або в інших документах, покривають гарантії, що вимагаються.

Після завершення необхідних ветеринарних перевірок, офіційний ветеринар видає сертифікат на партію зазначених продуктів, вказуючи результати перевірки згідно з моделлю, що наводиться у Додатку B до Рішення Комісії 93/13^EC про встановлення процедури для ветеринарних перевірок продуктів з третіх держав на прикордонних інспекційних постах Співтовариства 3, адаптованою, де потрібно, згідно з пунктом 4.

Прикордонні інспекційні пости повинні бути розташовані у безпосередній близькості до пунктів переходу на одну з територій, що перелічуються у Додатку I, та у зоні, що призначена митними органами згідно з позиціями (а) та (b) першого підпункту статті 38(1) Регламенту (ЄЕС) № 2913/92. Але, коли це зумовлено географічними обмежувальними чинниками (такими, як розвантажувальна пристань або гірський перевал), припускається розташування прикордонного інспекційного посту на певній відстані від пункту ввезення згідно з процедурою, встановленою у пункті 2, а у випадку із залізничним транспортом — на першій станції, визначеній компетентним органом. Крім того, прикордонні інспекційні пости повинні бути передані під компетенцію офіційного ветеринара, який фактично відповідає за перевірки. Офіційному ветеринару може допомагати спеціально підготовлений допоміжний персонал. Він (офіційний ветеринар) забезпечує занесення усієї нової інформації у бази даних, зазначені у третьому статті 1(1) Рішення 92/438/ЄЕС

Кожна партія продуктів, що призначається для імпорту на одну з територій, що перелічуються у Додатку I, супроводжується оригінальними ветеринарними сертифікатами або оригінальними ветеринарними документами, відповідно до вимог ветеринарного законодавства.

Оригінальні сертифікати або документи залишаються на прикордонному інспекційному посту. Без шкоди статті 10, кожна партія продуктів з третьої країни, що призначається для імпорту на одну з територій, зазначених у Додатку І, підлягає перевірці на відповідність та фізичній перевірці, передбаченим у статті 4(4). Митні органи не дозволяють імпорт партій продуктів до тих пір, поки — без шкоди митним регламентам та спеціальним положенням, що повинні бути ухвалені згідно з пунктами (2) та (3) статті 10, та статтею 18 — не надається доказу того, що було здійснено відповідні ветеринарні перевірки із задовільними результатами, що відповідний сертифікат було видано згідно зі статтею 5(1), та що компетентний орган має гарантію щодо того, що інспекційний збір, зазначений у Директиві Ради 85/73/ЄЕС від 29 січня 1985 року про фінансування ветеринарних інспекцій та перевірок, що покриваються Директивами 89/662/єЕс, 90/425/ЄЕС, 90/675/ЄЕС та 91/496/ЄЕС (зі змінами та консолідовани- ми)2 вже було сплачено або буде сплачено, згідно з положеннями зазначеної Директиви.

Якщо партія продуктів відповідає умовам імпорту, офіційний ветеринар забезпечує особу, що має до цього відношення, автентичною копією оригінальних сертифікатів або документів згідно зі статтею 5(1), видає сертифікат, що свідчить, що партія продуктів відповідає зазначеним умовам, на основі ветеринарних перевірок, здійснених на прикордонному інспекційному посту.

Торгівля продуктами, зазначеними у Директивах 89/662/ЄЕС та 90/425/ЄЕС та дозволеними до ввезення на одну з територій, що перелічуються у Додатку І до цієї Директиви, згідно з пунктом 3 цієї статті здійснюється згідно з правилами, закладеними у зазначених вище Директивах — зокрема, в їх Главі ІІ.

У разі, коли продукти призначаються для держави—члена або для області, що отримала певні вимоги у межах законодавства Співтовариства, зразки, відібрані для аналізу, але результати його невідомі на момент, коли транспортний засіб вже залишив прикордонний інспекційний пост, мова йде про імпорт, дозволений для певних цілей, у випадках, передбачених законодавством Співтовариства, компетентному органу за місцем призначення повинно бути надано додаткову інформації за допомогою комп’ ютеризованої мережі ветеринарних служб AMMO, зазначеної у Директиві 90/425/ЄЕС.

Перевезення продуктів, які підлягають моніторингу відповідно до законодавства Співтовариства від прикордонного інспекційного пункту, через який вони ввозяться, до установи за місцем призначення, здійснюється за наступні умови: партія зазначених продуктів пересилається від прикордонного інспекційного пункту, через який вона ввозиться, до установи за місцем призначення під наглядом компетентного органу у вантажівках з герметичними вантажними відсіками або у герметичних контейнерах, запломбованих компетентними органами.

Якщо без шкоди положенням статті 20 компетентному органу прикордонного інспекційного посту, через який було ввезено партію продуктів, надається доказ того, що продукти, що було задекларовано як такі, що призначені для затвердженої установи, не прибули на місце призначення, зазначений орган вживає відповідних заходів по відношенню до особи, що відповідає за вантаж.

Держави—члени надають Комісії перелік затверджених установ, як зазначено у пункті 4 для зазначених продуктів згідно з відповідним законодавством Співтовариства.

Ст. 19 Директиви Ради № 97/78/ЄС від 18 грудня 1997 визначає, що Комісія, згідно з процедурою, встановленою у статті 29, складає перелік рослинних продуктів, які — зокрема, за рахунок свого подальшого призначення — можуть спричинити ризик розповсюдження інфекційних або заразних захворювань тварин та на цих підставах повинні підлягати ветеринарним перевіркам, що закладаються цією Директивою, та, зокрема, тим, що передбачені у статті 4, для того, щоб встановити походження та заплановане призначення таких рослинних продуктів.

Згідно з тією ж процедурою ухвалюється наступне:

• умови здоров’я тварин, яким повинні відповідати треті країни, та гарантії, які повинні бути запропоновані — зокрема, характер будь-якої переробки, що вимагатиметься у світлі стану здоров’я тварин в них,
• перелік третіх країн, яким у світлі наданих гарантій може бути дозволено експортувати у Співтовариство рослинні продукти, зазначені у першому пункті,
• будь-які інспекційні процедури — зокрема, що мають відношення до збирання зразків, які можуть застосовуватися до цих продуктів, а особливо у випадку ввезення розсипом.

Свіжі рибні продукти, щойно розвантажені із сейнера під прапором третьої країни, згідно Регламентом Ради (ЄЕС) № 1093/94 від 6 травня 1994 року, що встановлює умови, за які рибні судна третьої країни можуть безпосередньо розвантажувати та виставляти на ринок свій улов у портах Співтовариства2, перед тим, як можна буде ввозити їх на будь-яку з територій, що перелічуються у Додатку І, підлягають ветеринарним перевіркам, встановленим по відношенню до риби, щойно розвантаженої з сейнерів під прапором держави—члена.

Але, як відступ від статті 3(2), державі—члену у межах процедури, передбаченої у статті 29, може бути дозволено здійснювати перевірки, встановлені цією Директивою у випадку замороженого або підданого глибокій заморозці тунця, якого було безпосередньо розвантажено непатраним та з невіднятою головою з судна, що належить спільному підприємству, згідно з відповідними положеннями Співтовариства за умови, що:

• такі перевірки здійснюються компетентним органом найближчого прикордонного інспекційного посту на виробничому об’єкті призначення, що має дозвіл на переробку таких продуктів,
• виробничий об’єкт розташований не більш, ніж за 75 км від прикордонного інспекційного посту,
• з пункту розвантаження до виробництва, якому вони призначаються, продукти перевозяться під митним контролем згідно з процедурою, встановленою у першій позиції переліку пункту 4 статті 8.

Згідно з процедурою, встановленою у статті 29, відступи можуть надаватися положеннями статті 6(1)(b) та, коли це стосується персоналу, відповідального за здійснення перевірок та видання сертифікатів, — положеннями статті 4(1) та статті 5(1) — прикордонним інспекційним постам, на яких пред’являється риба згідно з Директивою Ради 91/493/ЄЕС від 22 липня 1991 року, що встановлює санітарні умови виробництва та виставлення на ринку рибних продуктів 1.

Ст. 20 встановлює компетенцію ветеринарів або компетентного органу. Офіційний ветеринар або компетентний орган у випадках, коли існує підозра щодо недотримання ветеринарного законодавства або сумнів щодо відповідності або дійсного місця призначення продукту; того, чи відповідає продукт гарантіям, встановленим законодавством для цього типу продукту; відповідності гарантіям щодо здоров’я тварин або громадського здоров’я, встановленим у законодавстві Співтовариства; здійснює будь-які ветеринарні перевірки, які ветеринар або орган вважають доцільними, для того, щоб підтвердити або відмести підозру.

Перевірені продукти повинні залишатися під наглядом компетентного органу до отримання результатів перевірок.

Якщо підозри підтверджуються, згідно зі статтею 17(3) повинні бути інтенсифіковані перевірки продуктів того ж самого походження.

Якщо на території третьої країни проявляється або поширюється захворювання, зазначене у Директиві Ради 82/894/ЄЕС від 21 грудня 1982 року про повідомлення про захворювання тварин у межах Співтовариства 2, зооноз або інше захворювання, або будь-яке інше явище або обставина, що можуть становити серйозну загрозу здоров’ю тварин та громадському здоров’ю, або якщо з’являються підстави для занепокоєння щодо здоров’я тварин та громадського здоров’я — зокрема, у світлі знахідок її ветеринарних експертів або перевірок, здійснених на прикордонному інспекційному посту, Комісія за власною ініціативою або за запитом дер- жави—члена негайно ухвалює один з наступних заходів, в залежності від серйозності ситуації: зупинити імпорт зі всієї зазначеної третьої країни або її частини, та, де необхідно, — з третьої країни, через яку проходить транзит, встановити спеціальні умови по відношенню до продуктів, що надходять з усієї зазначеної третьої країни або її частини, на основі дійсних знахідок скласти вимоги для відповідних перевірок, які можуть включати особливий пошук ризиків для громадського здоров’я та здоров’я тварин, та в залежності від результатів цих перевірок збільшити частоту фізичних перевірок.

Якщо будь-яка з перевірок, передбачених у цій Директиві, вказує, що партія продуктів ймовірно складає небезпеку для здоров’я тварин або людей, компетентний ветеринарний орган негайно вживає наступні заходи: він конфіскує та знищує зазначену партію продуктів, він негайно повідомляє інші прикордонні інспекційні пости та Комісію про знахідки та про походження продуктів, згідно з Рішенням 92/438/ЄЕС.

У випадку, коли, на основі перевірок, здійснених на місці виставлення продуктів на ринку, компетентний орган держави—члена вважає, що на прикордонному інспекційному посту або на митному складі, у франко-зоні або на франко-складі, зазначеним у статті 12, що належать іншій державі—члену, не дотримуються цієї Директиви, він негайно зв’язується з центральним компетентним органом цієї держави—члена. Останній вживає усі необхідні заходи та повідомляє компетентний орган першої держави—члена про характер здійснених перевірок, ухвалених рішень та про причини таких рішень. Якщо компетентний орган першої держави—члена вважає, що заходи є недостатніми, він разом з компетентним органом зазначеної держави—члена вивчає можливі шляхи та засоби для виправлення ситуації, коли це необхідно, відвідавши зазначену державу—член. У випадку, коли перевірки, зазначені у першому підпункті, виявляють регулярне недотримання цієї Директиви, компетентний орган держави—члена призначення повідомляє про це Комісію та компетентні органи інших дер- жав—членів.

За запитом компетентного органу держави—члена призначення або за власною ініціативою та із врахуванням типу порушень, на які надійшла скарга, Комісія може:

• у співпраці з національними компетентними органами, надіслати інспекційну групу до зазначеної держави—члена,
• запросити компетентний орган посилити перевірки, що здійснюються на прикордонному інспекційному посту, митному складі, у зазначеній франко-зоні або на франко-складі. В очікуванні висновків Комісії, залучена у справу держава—член повинна, за запитом держа- ви—члена призначення, посилити перевірки на прикордонному інспекційному посту, митному складі, у зазначеній франко-зоні або на франко-складі. Держава—член призначення, у свою чергу може, інтенсифікувати перевірки продуктів, що надходять з цих джерел. За запитом однієї з двох зазначених держав—членів — у випадку, коли інспекцією, зазначеною у першій позиції переліку п’ ятого абзаці цього пункту, підтверджуються порушення — Комісія згідно з процедурою, встановленою у статті 28, повинна вжити відповідних заходів. Згідно з цією ж процедурою, такі заходи повинні бути підтверджені або переглянуті якомога швидше. 2) Ця Директива не впливає на права на оскарження рішень, прийнятих компетентними органами, що існують у межах чинних законодавств держав—членів. Про рішення, прийняті компетентним органом та причини таких рішень повідомляється особу, відповідальну за вантаж, якої стосуються такі рішення, або її представника. Якщо зазначена особа, відповідальна за вантаж, або її представник того вимагають, вищезазначені рішення та причини надсилаються їй/йому у письмовій формі разом з відомостями про право на оскарження, що він/вона має згідно з чинним законодавством держави—члена, що здійснює перевірки, а також про процедуру та строки, що застосовуються. 3. Ретельні правила для застосування цієї статті ухвалюються згідно з процедурою, встановленою у статті 29.

Відповідно до ст. 29 вищезгаданої Директиви, коли робиться посилання на процедуру, визначену у цій статті, Постійний ветеринарний комітет приймає рішення згідно з правилами, закладеними у статті 18 Директиви 89/662/ЄЕС.

Директива Ради № 92/102/ЄЕС від 27 листопада 1992 року про ідентифікацію та реєстрацію тварин встановлює мінімальні вимоги щодо ідентифікації та реєстрації тварин без шкоди для більш детальних правил Співтовариства, які можуть бути встановлені для цілей викорінення хвороби і контролю. Вона застосовується без шкоди для Рішення 89/153/ЄЕС і для імплементаційних правил, встановлених відповідно до Директиви 91/496/ЄЕС, а також із врахуванням статті 5 Постанови Ради (ЄЕС) № 3508/92 від 27 листопада 1992 року, якою встановлюється комплексна система управління та контролю за певними програмами допомоги Співтовариства.

Відповідно до вимог, закріплених у ст. 3 вищезгаданої Директиви: 1) Держави—члени забезпечують, щоб: компетентний орган мав поновлюваний список всіх господарств, в яких утримуються охоплювані цією Директивою тварини і які розташовані на території цієї держа- ви—члена, із зазначенням видів утримуваних тварин та їхніх власників, при цьому такі господарства повинні залишатися у згаданому списку протягом трьох років підряд з часу, зникнення тварин з господарства. Цей список повинен також включати мітку чи мітки, які дозволяють ідентифікувати господарство відповідно до пунктів (а) і (с) частини 2 статті 5, другого пункту, і частини 3, першого пункту, а також статті 8; Комісія, компетентний орган і будь-який орган, відповідальний за нагляд за застосуванням Постанови (ЄЕС) № 3508/92, можуть мати доступ до всієї інформації, яка отримується відповідно до цієї Директиви. Державам-членам може бути дозволено відповідно до процедури, викладеної в статті 18 Директиви 90/425/ЄЕС, виключити із списку, передбаченого пунктом (а) частини 1, фізичних осіб, які утримують не більше трьох овець чи кіз, за які вони не вимагають жодних доплат, чи, з метою врахування конкретних обставин, одну свиню, і які призначаються для їхнього власного використання чи споживання, за умови, що такі тварини перед будь-яким переміщенням проходять перевірки, встановлені в цій Директиві.

Держави—члени забезпечують, щоб: будь-який власник великої рогатої худоби чи свиней, які перераховані в Директиві 64/432/ЄЕС чи фігурують в списку, передбаченому в пункті (а) частини 1 статті 3, вів реєстр, в якому б вказувалася кількість тварин, які є в його господарстві. Реєстр включає поновлювані записи всіх народжень, смертей та переміщень (кількості відповідних тварин при кожній операції надходження і вибуття) принаймні на основі сукупних переміщень, із зазначенням у потрібних випадках їхнього походження чи призначення, а також дати таких переміщень. У всіх випадках вказується ідентифікаційна мітка, що накладається відповідно до статей 5 і 8. У разі чистокровних і гібридних свиней, дані про які вносяться до племінної книги відповідно до Директиви 88/661/ЄЕС, згідно з процедурою, передбаченою в статті 18 Директиви 90/425/ЄЕС, може визнаватися система реєстрації, що базується на індивідуальній ідентифікації тварин, якщо вона надає гарантії, тотожні до реєстру. Разом з тим, відповідно до процедури, викладеної в статті 18 Директиви 90/425/ЄЕС, має бути встановлена спрощена процедура реєстрації до 1 січня 1993 року для буйволів, а до 1 жовтня 1994 року — для овець і кіз, які перегнали на літнє пасовище, а також для всіх вищезгаданих тварин, які утримуються на загальних пасовищах чи вирощуються в географічно ізольованих районах.

Держави—члени також забезпечують, щоб: кожен власник подавав компетентному органу на його прохання всю інформацію щодо походження, ідентифікації і, у відповідних випадках, призначення тварин, якими він володіє, які утримує, перевозить, збуває чи забиває; кожен власник тварин, що мають переміщатися до чи з ринку або центру збору, надавав документ, в якому викладаються подробиці щодо тварин, в тому числі ідентифікаційні номери чи мітки будь-якої великої рогатої худоби, оператору на ринку чи в центрі збору, який тимчасово стає власником тварин.

Такий оператор може використовувати документи, отримані відповідно до першого абзацу, для виконання обов’язків, викладених в третьому абзаці пункту (а) частини 1. Реєстри та інформація бути доступними в господарстві і надавалися компетентному органу на його прохання на мінімальний період, що встановлюється компетентним органом, але не може перевищувати три роки.

Держави—члени забезпечують дотримання наступних загальних принципів (Ст. 5): ідентифікаційні мітки повинні накладатися до того, як тварини покинуть господарство, в якому вони народилися; мітки не можуть усуватися чи замінятися без дозволу компетентного органу.

Якщо мітка стала нерозбірливою чи була втрачена, нова мітка повинна накладатися відповідно до вищезазначених положень. Власник записує всі нові мітки в реєстр, для того, щоб встановити зв’язок між попередньою міткою, накладеною на тварину.

Вушна бирка затверджується компетентним органом і має бути захищеною від невмілого поводження і розбірливою протягом усього життя тварини. Вона не передбачає можливості повторного використання. Вона є такою, що здатна залишатися на тварині, не перешкоджаючи її благополуччю.

Тварини, окрім великої рогатої худоби, повинні маркуватися якомога швидше і, в кожному разі, до покидання господарства, за допомогою вушної бирки чи татуювання, що дозволяють встановити господарство, з якого вони походять, і посилатися на супроводжуючий документ, де така вушна бирка чи татуювання повинні згадуватись.

Держави—члени можуть, під час прийняття рішення, передбаченого в статті 10 цієї Директиві і як відступ від другого підпункту пункту (с) частини 1 статті 3 Директиви 90/425/ЄЕС, застосовувати їх національні системи для всіх переміщень тварин на їх територіях. Такі системи повинні уможливити ідентифікацію господарства, з якого вони прибули і господарства, до якого вони прибули. Держави—члени повідомляють Комісію про системи, які вони мають намір запровадити з цією метою, 1 липня 1993 року для свиней і 1 липня 1994 року для овець і кіз. Відповідно до процедури, встановленої в статті 18 Директиви 90/425/ЄЕС, державу—члена можуть попросити внести зімни до своєї системи, якщо вона не відповідає вимогам, про якій йдеться в другому реченні.

Тварини, що мають тимчасову мітку, яка ідентифікує партію, повинні супроводжуватися протягом їхнього переміщення документом, який дозволяє встановити їхнє походження, належність, місце відбуття і місце прибуття.

Ст. 6 Директиви Ради № 92/102/ЄЕС від 27 листопада 1992 року про ідентифікацію та реєстрацію тварин закріплює положення, відповідно до якого, якщо компетентний орган держа- ви—члена призначення вирішує не зберігати ідентифікаційну мітку, присвоєну тварині в господарстві походження, всі витрати, понесені внаслідок заміни мітки, покриває орган. Якщо мітка була замінена таким чином, встановлюється зв’язок між ідентифікацією, присвоєною компетентним органом держави—члена, звідки відправляється тварина, і новою ідентифікацією, присвоєною компетентним органом держави—члена призначення; цей зв’язок заноситься до реєстру, передбаченого в статті 4. Посилатися на передбачену в першому абзаці можливість не можна, якщо тварини, призначені на забій, імпортовані згідно із статтею 8, не маючи нової мітки відповідно до статті 5. Якщо тварини були продані, компетентний орган держа- ви—члена призначення може для цілей статті 5 Директиви 90/425/ЄЕС посилатися на статтю 4 Директиви 89/608/ЄЕС для того, щоб отримати інформацію стосовно цих тварин, їхнього стада походження і будь-якого переміщення, яке з ними відбувалося.

У ст. 7 визначається, що Держави—члени забезпечують, щоб уся інформація стосовно переміщень тварин, які не супроводжуються сертифікатом чи документом, що вимагається за ветеринарним чи зоотехнічним законодавством, залишалася доступною для компетентного органа на його прохання протягом мінімального періоду, який встановлюється останнім.

Згідно положень, закріплених у ст. 8 Директиви, тварина, яка була імпортована з третьої країни і пройшла перевірки, встановлені Директивою 91/496/ЄЕС, та залишається на території Співтовариства, протягом тридцяти днів з часу проходження вищезгаданих перевірок і, у будь-якому разі, до свого переміщення ідентифікується за допомогою мітки, що відповідає статті 5, якщо господарство призначення — це бійня, розташована на території, підконтрольній компетентному органу, який несе відповідальність за ветеринарні перевірки, і тварину дійсно забивають протягом 30-денного періоду. Встановлюється зв’язок між ідентифікацією, встановленою третьою країною, та ідентифікацією, присвоєною їй державою—членом призначення. Цей зв’язок записується в реєстр, що передбачається в статті 4.

4. Регламент Європейського Парламенту і Ради № 1760/2000/ЄС від 17 липня 2000 року про встановлення системи ідентифікації і реєстрації великої рогатої худоби, та маркування яловичини та продуктів із яловичини і скасування Регламенту Ради № 820/97/ЄС визначає, що кожна держава—член встановлює систему ідентифікації і реєстрації великої рогатої худоби. Відповідно до положень ст. 3 система ідентифікації і реєстрації великої рогатої худоби складається з наступних елементів: вушних бирок для індивідуальної ідентифікації тварин; комп’ютеризованих баз даних; паспортів тварин; індивідуальних реєстрів, які ведуться в кожному господарстві.

Комісія і компетентний орган відповідної держави—члена мають доступ до всієї інформації, яка охоплюється цим розділом. Держави—члени і Комісія вживають заходів, необхідних для забезпечення доступу до цих даних для всіх зацікавлених сторін, в тому числі організацій споживачів, які мають інтерес, що визнається державою—членом, за умови забезпечення конфіденційності і захисту даних, які встановлюються національним законодавством.

Усі тварини, що перебувають в господарстві і народжені після 31 грудня 1997 року чи призначаються для торгівлі всередині Співтовариства після 1 січня 1998 року, повинні ідентифікуватися за допомогою вушної бирки, затвердженої компетентним органом, яка прикріплюється до кожного вуха. На обох вушних бирках має вказуватися один і той самий унікальний ідентифікаційний код, який дозволяє індивідуально ідентифікувати кожну тварину, а також господарство, в якому вона була народжена. Шляхом відступу від вищевказаної вимоги, тварини, народжені до 1 січня 1998 року і призначені для торгівлі всередині Співтовариства після цієї дати, можуть ідентифікуватися відповідно до Директиви 92/102/ЄЕС до 1 вересня 1998 року.

Шляхом відступу від першого абзацу, тварини, народжені до 1 січня 1998 року, які призначаються для торгівлі всередині Співтовариства після цієї дати з метою негайного забою, можуть ідентифікуватися відповідно до Директиви 92/102/ЄЕС до 1 вересня 1999 року. Велика рогата худоба, призначена для культурних та спортивних подій (за винятком ярмарок та виставок), може замість вушної бирки ідентифікуватися за допомогою ідентифікаційної системи, що надає такі самі гарантії і є дозволеною Комісією. 2) Вушна бирка повинна прикріплюватися протягом строку, що визначається державою—членом, починаючи від народження тварини і у будь-якому разі не пізніше часу покидання твариною господарства, в якому вона народилась. Цей строк не може бути більше 30 днів до 31 грудня 1999 року включно і не більше 20 днів після цієї дати.

Однак, на прохання держави—члена і відповідно до процедури, про яку йдеться в статті 23(2), Комісія може визначити обставини, за яких держава—член може продовжити максимальний строк. Тварина, народжена після 31 грудня 1997 року, не може переміщатися із господарства, якщо її не ідентифіковано відповідно до положень цієї статті. 3) Кожна тварина, яка імпортується з третьої країни і яка пройшла перевірки, встановлені в Директиві 91/496/ЄЕС, а також залишається на території Співтовариства, повинна бути ідентифікована на господарстві призначення за допомогою вушної бирки, що відповідає вимогам цієї статті, в межах строку, який має визначити держава—член, але який не перевищує 20 днів після згаданих перевірок, і, у кожному разі, раніше ніж тварина залишить господарство. Однак, ідентифікувати тварину непотрібно, якщо господарство призначення є бійнею, розташованою в державі—члені, за умови проведення таких перевірок і забою тварини не пізніше 20 днів з часу проходження перевірок. Первинна ідентифікація, встановлена третьою країною, повинна заноситися в комп’ютеризовану базу даних, яка передбачається в статті 5, чи, якщо вона ще не діє повністю, — в реєстри, передбачені в статті 3, разом із ідентифікаційним кодом, який їй присвоюється державою—членом призначення. 4) Будь-яка тварина з іншої держави—члена зберігає свою первинну вушну бирку. 5) Вушна бирка не може усуватися чи замінюватися без дозволу компетентного органа. 6) Вушні бирки надаються господарству, розподіляються і прикріплюються до тварин у спосіб, який визначає компетентний орган. 7) Не пізніше 31 грудня 2001 року Європейський Парламент і Рада, діючи на підставі звіту Комісії у супроводі будь- яких пропозицій і відповідно до процедури, встановленої в статті 95 Договору, приймають рішення щодо можливості запровадження механізмів електронної ідентифікації у світлі прогресу, досягнутого в цій сфері.

Згідно з вимогами ст. 5 вищезгаданої Директиви компетентний орган держави—члена створює комп’ютеризовану базу даних відповідно до статей 14 і 18 Директиви 64/432/ЄС. Комп’ютеризовані бази даних починають діяти в повному режимі не пізніше 31 грудня 1999 року, після чого вони зберігають всі дані, що вимагаються відповідно до згаданої Директиви.

У ст. 6 визначається, що починаючи з 1 січня 1998 року компетентний орган видає паспорт для кожної тварини, яка має бути ідентифікована відповідно до статті 4, не пізніше 14 днів з часу повідомлення про її народження чи, у разі тварин, імпортованих з третіх країн, — не пізніше 14 днів з часу повідомлення про її повторну ідентифікацію відповідною державою—членом згідно із статтею 4(3). Компетентний орган може видавати паспорт для тварин з іншої держави—члена за таких самих умов. У таких випадках паспорт, що супроводжує тварину при її прибутті, передається компетентному органу, який повертає його державі— члену, яка його видала. Однак, на прохання держави—члена і відповідно до процедури, про яку йдеться в статті 23(2), Комісія може визначати обставини, за яких максимальний період може бути подовжено.

Якщо тварина переміщується, вона повинна супроводжуватися своїм паспортом.

Шляхом відступу від першого речення пункту 1 і від пункту 2, держави—члени:

• які мають комп’ютеризовану базу даних, яку Комісія вважає такою, що діє в повному режимі відповідно до статті 5, можуть вирішити, щоб паспорт видавався тільки тваринам, які призначаються для торгівлі всередині Співтовариства, і щоб такі тварини супроводжувалися паспортами тільки тоді, коли вони переміщуються з території відповідної держави—члена на територію іншої держави—члена, у разі чого паспорт містить інформацію, яка базується на комп’ютеризованій базі даних. У цих державах—членах паспорт, що супроводжує тварину, імпортовану з іншої держави—члена, повинен передаватися компетентному органу після її прибуття;
• можуть до 1 січня 2000 року дозволяти видавати колективні паспорти тварин для стад, які переміщуються в межах держави—члена, за умови, що такі стада мають одне й те ж походження та призначення і супроводжуються ветеринарною довідкою.

У разі смерті тварини паспорт повинен повертатися власником компетентному органу не пізніше як через сім днів з часу смерті тварини. Якщо тварина відсилається на бійню, оператор бійні несе відповідальність за повернення паспорта компетентному органу.

У разі експорту тварин до третіх країн, паспорт передається останнім власником компетентному органу за місцем експорту тварини.

Згідно з вимогами ст. 7 Директиви, кожен власник тварин:

• веде поновлюваний реєстр,
• після того, як комп’ютеризована база даних почне діяти в повному режимі, повідомляє компетентний орган про всі переміщення з і до господарства та всі народження і смерті тварин в господарстві, зазначаючи дати таких подій, протягом строку, який встановлюється державою—членом в проміжку між третім і сьомим днем від часу настання події. Разом з тим, на прохання держави—члена і відповідно до процедури, про яку йдеться в статті 23(2), Комісія може визначати обставини, за яких держава—член може продовжити максимальний строк, і передбачити спеціальні правила, що застосовуються до переміщень великої рогатої худоби, коли її виганяють на літнє випасання в різних гірських районах.

У відповідних випадках і з врахуванням статті 6 кожний власник тварини заповнює паспорт негайно після її прибуття і до відбуття кожної тварини з господарства, а також забезпечує, щоб паспорт супроводжував тварину.

Кожен власник передає компетентному органу на його прохання всю інформацію стосовно походження, ідентифікації та, у відповідних випадках, призначення тварин, якими він володіє, які утримує, перевозить, збуває чи забиває.

Реєстр ведеться у форматі, затвердженому компетентним органом, вручну і в комп’ютеризованій формі, та бути доступним для компетентного органу на його прохання в будь- який час протягом мінімального строку, який має визначатися компетентним органом, але який не може бути меншим трьох років.

Оператори та організації. які здійснюють збут яловичини у Співтоваристві, етикетують її відповідно до цієї статті. Обов’язкова система етикетування забезпечує зв’язок між, з одного боку, ідентифікацією м’ясної туші, задів і кусків м’яса, а, з другого боку, окремою твариною чи, коли цього достатньо для уможливлення перевірки точності інформації на етикетці, групою відповідних тварин. Етикетка містить наступні показання: номер посилання чи код посилання, що забезпечує зв’ язок між м’ ясом і твариною чи тваринами. Цей номер може бути ідентифікаційним номером окремої тварини, з якої походить яловичина, чи ідентифікаційним номером, який стосується групи тварин; номер затвердження бійні, на якій тварина чи група тварин була забита, і державу—члена чи третю країну, в якій розташована бійня. Напис є таким: «забито в (назва держави—члена чи третьої країни) (номер затвердження)»; номер затвердження нарізувального цеху, який провів операцію нарізки туші чи групи туш, і держа- ву—члена чи третю країну, в якій розташований цей цех. Напис є таким: «Порізано в: (назва держави—члена чи третьої країни) (номер затвердження)».

Починаючи з 1 січня 2002 року, оператори і організації також зазначають на етикетках таке: державу—члена чи третю країну, де тварина народилася; всі держави—члени чи треті країни, де відбувалося відгодовування; державу—члена чи треті країни, де відбувався забій. Однак, якщо яловичина походить із тварин, народжених, вирощених і забитих в тій самій державі—члені, напис, який включається, може бути таким: «Походження: (назва держави— члена)»; в тій самій третій країні, напис, який включається, може бути таким: «Походження: (назва держави—члена)».

Положення ст. 14 закріплює відступи від обов’язкової системи етикетування. Шляхом відступу від статті 13(2)(b) і (c) та статті 13(5)(а)(і) і (іі), оператор чи організація, які готують рублену яловичину, вказують на етикетці слова «приготовано в (назва держави—члена чи третьої країни)», залежно від того, де було приготовано м’ясо, і «походження», якщо відповідна держава чи держави не є державою приготування. Зобов’язання, передбачене в статті 13(5)(а)(ііі), застосовується до такого м’яса починаючи з дати застосування цього Регламенту. Однак, такий оператор чи організація можуть включити в етикетку на рубленій яловичині:

• один чи більше написів, що передбачаються в статті 13, та/або
• дату приготування м’яса.

Виходячи з досвіду і у світлі вимог подібні положення можуть прийматися для нарізаного м’яса і обрізків яловичини відповідно до процедури, про яку йдеться в статті 23(2).

Обов’язкова система етикетування яловичини із третіх країн (Ст. 15): шляхом відступу від статті 13, імпортована в Співтовариство яловичина, щодо якої існує не вся інформація, передбачена в статті 13, відповідно до процедури, про яку йдеться в статті 17, етикетується з використанням такого напису: «Походження: не ЄС» і «Забито в: (назва третьої країни)».

Відповідно до положень, закріплених у ст. 19 Директиви положення, необхідні для імплементації цього розділу, приймаються відповідно до процедури управління, про яку йдеться в статті 23(2). Ці положення стосуються, зокрема, такого: визначення розміру групи тварин, про які йдеться в статті 13(2)(а); визначення рубленої яловичини, обрізків яловичини чи кусків яловичини, про які йдеться в статті 14; визначення спеціальних написів, які можуть включатися в етикетки; заходів, що вимагаються для полегшення переходу від застосування Регламенту (ЄС) № 820/97 до застосування цього розділу; заходів, що вимагаються для вирішення конкретних практичних проблем. Такі заходи, якщо вони достатньою мірою виправдані, можуть відступати від певних частин цього розділу.

Директива Ради № 97/12/ЄС від 17 березня 1997 року що вносить зміни та доповнює Директиву 64/432/ЄЕС про проблеми здоров’я, які впливають на внутрішню торгівлю рогатою худобою та свининою в Спільноті у ст. 1 визначає, що Директива застосовується до внутрішньоспільнотної торгівлі рогатою худобою за винятком диких свиней, як визначено в Статті 2 (e) Директиви 80/217^EC без упередження до тез, укладених в Директивах 80/ 215/ЄБС 85/511/ЄЕС 88/407/ЄЕС 89/608/ЄЕС 90/425/ЄЕС 90/429/ ЄЕС 90/667/ЄЕС 91/496/ЄЕС 91/628/ЄЕС 92/102/ЄEC, 92/119/ ЄEC та Рішенні 90/424/ЄЕС У ст. 2 надаються наступні визначення: стадо означає тварину або групу тварин, які знаходяться на утримуванні (за визначенням Статті 2 (b) Директиви 92/102/ЄEC), як епідеміологічну одиницю; якщо більш ніж одне стадо утримується в межах господарства, кожне з цих стад повинно формувати чітку єдність і мати єдиний ветеринарний статус; тварина для бойні означає рогату худобу (включаючи роди Bison Uson та Bubalus bubalus) або свиней, які призначені до відправки на бойню або накопичувального центру, з якого їх може бути направлено виключно до різниці; тварини для скотарства або розведення означають рогату худобу (включаючи рід B!son Mson та Bubalus bubalus) або свиней, які не входять до пункту (b), включаючи таких, що призначені для скотарства, отримання молока або виробництва м’яса, селекційних цілей, показів або виставок за винятком тварин, які беруть участь в культурних і спортивних подіях; офіційно вільне від туберкульозу стадо рогатої худоби означає стадо рогатої худоби, яке задовольняє умовам, викладеним в Додатку A.I, параграфи 1 і 2; офіційно вільна від туберкульозу Держава—член або регіон Держави—члена означає Державу-член або частину Держави—члена, яка задовольняє умовам, викладеним в Додатку A.I, параграфи 4 і 5; офіційно вільне від бруцельозу стадо рогатої худоби означає стадо рогатої худоби, яке задовольняє умовам, викладеним в gt; M1 Додатку A. II, параграфах 1 і 2; офіційно вільний від бруцельозу регіон означає регіон Держави—члена, який задовольняє умовам, викладеним в Додатку A. II, параграфах 7, 8 і 9; офіційно вільний від бруцельозу Держава—член означає Державу-член, який задовольняє умовам, викладеним в Додатку A. II, параграфах 7, 8 і 9; вільне від бруцельозу стадо рогатої худоби означає стадо рогатої худоби, яке задовольняє умовам, викладеним в Додатку A. II, параграфах 4 і 5; офіційно вільне від ензоотичного тваринного лейкозу стадо рогатої худоби означає стадо рогатої худоби, яке задовольняє умовам, викладеним в Додатках D, Главі I, Секції А і B; офіційно вільна від ензоотичного тваринного лейкозу Держава—член або регіон означає частину Держави—члена, яка задовольняє умовам, викладеним в Додатку D, Розділ I, Секції Е і F; офіційний ветеринар означає ветеринара, який призначається компетентним органом Держави—члена; затверджений ветеринар означає будь-якого ветеринара, який схвалений компетентним органом у відповідності з положенням Статті 14 (3) (B); обов’язково підлягаючи хвороби означають хвороби, які внесено до списку в Додатку Е (I); накопичувальні центри означає заклади, концентраційні центри і ринки, в яких рогата худоба або свині з різних господарств групуються разом, щоб утворити вантажі з тварин, призначені для торгівлі. Ці накопичувальні центри повинні бути погодженими для торгових намірів і відповідати вимогам, які викладаються в Статті 11; дЬлєр означає будь-яку фізичну або юридичну особу, яка купує і продає тварин комерційно, безпосередньо або за посередництвом, має регулярний оборот цих тварин і протягом максимум 30 днів з дати придбання тварин перепродує їх або переміщує їх з початкових приміщень до інших приміщень поза його власності і відповідає умовам, які викладеним в Статті 13.

У ст. 3 Директиви визначається, що: 1) Кожна Держава—член повинна гарантувати, що тільки тварини, які відповідають умовам, які викладені в цій Директиві, пересилаються з її території до іншої Держави—члена. 2) Рогата худоба та свині, які підпадають під дію цієї Директиви повинні: бути суб’єктом: перевірки ідентичності, і клінічної інспекції протягом 24 годин перед відправкою офіційним ветеринаром і не проявити клінічних ознак хвороби; не були одержані від господарства або з області, які з санітарних причин є забороненими або знаходяться під дією обмеження, яке стосується видів, що утримуються, згідно зі спільнотним і/або національним законодавством; не ідентифіковуватися, як передбачено в Директиві 92/102/ЄЕС; не бути тваринами, які повинні бути забиті і не підпадати під обмеження програми викорінювання інфекційних хвороб Держави—члена або регіону; відповідати вимогам статей 4 і 5.

Відповідно до положень ст. 4 рогата худоба і свині, що підпадають під дію цієї Директиви, не повинні жодного разу протягом часу між залишенням господарства походження і досягнення пункту призначення контактувати з парнокопитними тваринами, за винятком худоби, яка має той же санітарний статус.

Рогата худоба і свині, що підпадають під дію цієї Директиви, повинні перевозитися в транспорті, який відповідає вимогам Директиви 91/628/ЄЕС, а також вимогам Статті 12.

Правила для узгодження місць, де може бути проведена чистка і дезинфекція, повинні бути визначені у відповідності з процедурою, встановленою в Статті 17.

Згідно з положеннями, закріпленими у ст. 5 рогата худоба і свині, що підпадають під дію цієї Директиви, повинні протягом транспортування до місця призначення супроводжуватися санітарним сертифікатом зразку 1 або 2, встановленого в Додатку F Сертифікат повинен складатися з єдиного аркушу або, якщо вимагається більш ніж одна сторінка, бути в такій формі, що будь-які дві або більше сторінок складатимуть інтегроване і неподільне ціле і міститимуть порядковий номер. Сертифікат повинен бути складений у день проведення санітарної інспекції, щонайменше однією з офіційних мов країни призначення. Сертифікат повинен мати силу протягом 10 днів від дати санітарного огляду.

Санітарна інспекція для складання сертифікату здоров’я (включаючи додаткові гарантії) для партії тварин може бути проведена в господарстві походження або накопичувальному центрі. Для цього компетентний орган повинен гарантувати, що будь-яке санітарне посвідчення складається офіційним ветеринаром після інспекцій, візитів і контролю, як зазначено цією Директивою. Повинно прийматись до уваги: щодо тварин, які надходять із затверджених накопичувальних центрів, така сертифікація повинна бути:

• на базі службового документа, який містить необхідну інформацію, складеного офіційним ветеринаром господарства походження, або
• в формі сертифікату зразку 1 або 2 Додатка F відповідно до Секцій А і B, який належно заповнюється і посвідчується офіційним ветеринаром господарства походження;

Щодо тварин, які надходять із затверджених господарств, які беруть участь в мережі нагляду, передбаченій в Статті 14, сертифікація повинна бути: на базі службового документа, який містить необхідну інформацію, складеного офіційним ветеринаром господарства походження, або в формі сертифікату зразку 1 або 2 Додатка F відповідно до Секцій А і B, який належно заповнюється і посвідчується офіційним ветеринаром господарства походження.

Для цього офіційний ветеринар гарантує, де потрібно, що здійснюються додаткові гарантії, передбачені в законодавстві Спільноти.

Офіційний ветеринар накопичувального центру повинен провести всі необхідні перевірки худоби, яка туди надходить.

Офіційний ветеринар, який заповнює Секцію С сертифікату відповідно до зразку 1 або 2 Додатку F, повинен гарантувати, що рух реєструється в системі Ammo у день складання сертифікату.

Тварини, що підпадають під дію цієї Директиви, можуть перевозитись транзитом через накопичувальний центр, розташований в іншій Державі—члені перед тим, як бути доставленими до Держави—члена призначення. У цьому випадку, Сертифікат відповідно до зразку 1 або 2 Додатка F (включаючи Секцію С) повинен бути складений офіційним ветеринаром, відповідальним в Державі—члені, звідки походять тварини. Офіційний ветеринар, відповідальний за транзитний накопичу вальний центр, повинний забезпечити сертифікацію для Держа- ви—члена призначення шляхом складання другого посвідчення, такого як в Додатку F, підтверджуючи це порядковим номером оригіналу і прикріплюючи його до первинного посвідчення або до офіційно підтвердженої копії з нього. У цьому випадку загальний період чинності посвідчень не повинна перевищувати такого, що зазначений в параграфі 1.

Ст. 6 визначає, що тварини для скотарства або розведення повинні, на додаток до вимог Статей 3, 4 і 5:

• залишатися в одному господарстві походження протягом періоду 30 днів перед відвантаженням, або з дати народження в господарстві походження, якщо рік тварин є меншим за 30 днів. Офіційний ветеринар повинен, на базі офіційної ідентифікації, передбаченої в Статті 3 (2) (c) і офіційних документах, бути задовольненим тим, що тварини відповідають цим умовам і до того ж походять із Спільноти або імпортовані з третьої країни у відповідності з тваринним санітарним законодавством Спільноти. Проте, у випадку транзиту тварин через затверджений накопичувальний центр в Державі—члені походження, період, протягом якого відбувається концентрація цих тварин поза господарством походження, не повинний перевищувати шість днів,
• щодо тварин, які імпортуються з третьої країни в Державу-член, який не є остаточним пунктом призначення, то вони повинні бути перевезеними до Держави—члена призначення якнайшвидше у супроводі посвідчення, складеного у відповідності до Статті 7 Директиви

91/496/ЄЕС,

• щодо тварин, які імпортуються з третьої країни, після прибуття в місце призначення і перед тим, як рухатися далі, повинні виконати вимоги цієї Директиви, і зокрема вимогу розміщення, викладену в першому абзаці, і не можуть бути введеними до стада, доки ветеринар, відповідальний за господарство не з’ясує, що означені не наражають на небезпеку санітарний статус господарства.

Якщо тварина з третьої країни введена до господарства, тварини господарства не може бути проданими протягом 30 наступних вступу днів, якщо імпортована тварина не ізолюється від всіх інших тварин у господарстві.

Рогата худоба для скотарства і розведення повинні, на додаток до вимог в Статтях 3, 4 і 5: походити з офіційно вільного від туберкульозу стада рогатої худоби, і, у випадку тварин віком більш ніж шість тижнів, реагували негативно на випробування інтрадермального туберкуліну, яке проводиться протягом 30 днів перед залишенням стада походження, у відповідності із Додатком B пункт 32 (d). Це випробування інтрадермального туберкуліну не вимагається, якщо тварини походять з Держави—члена або частини Держави—члена, яка визначена, як офіційно вільна від туберкульозу, або з Держави—члена або частини Держави—члена, яка є частиною затвердженої мережі нагляду; у випадку некастрованих тварин, які виходять з офіційно вільного від бруцельозу стада і віком більш ніж 12 місяців, виявляти показник бруцели нижчий за 30 міжнародних одиниць (Ш) аглютинації на мілілітр під час випробування сірковою аглютинацією (або будь-якого випробування, схваленого Постійним Ветеринарним Комітетом (SVC) за процедурою, яка слідує за прийняттям відповідних протоколів), яке проводиться протягом 30 днів, попередніх залишенню стада походження і відповідає Секції А Додатку С. Це випробування сірковою аглютинацією (або будь-якого випробування, схваленого Постійним Ветеринарним Комітетом (SVC) за процедурою, яка слідує за прийняттям відповідних протоколів) не вимагається, якщо тварини з Держави—члена або частини Держави—члена, яка визначена, як офіційно вільна від бруцельозу, або з Держави—члена або частини Держави—члена, яка є частиною затвердженої мережі нагляду; походити з офіційно вільного від ензоотичного тваринного лейкозу стада рогатої худоби і, якщо віком більше, ніж 12 місяців, реагувати негативно на індивідуальний тест, який проводиться протягом 30 днів перед залишенням стада походження і задовольняє вимогам Додатку D. Випробування не вимагається, якщо тварини з Держави—члена або частини Держави—члена, яка визначена, як офіційно вільна від ензоотичного тваринного лейкозу, або з Держави—члена або частини Держави—члена, яка є частиною затвердженої мережі нагляду; ніколи в період між залишенням господарства походження і досягненням призначення не контактувати з рогатою худобою, яка відповідає тільки вимогам параграфа 3.

Рогата худоба для забою повинна, на додаток до вимог в Статтях 3, 4 і 5, походити від стад, які є офіційно вільними від туберкульозу, офіційно вільно від ензоотичного тваринного лейкозу і, у випадку не кастрованої худоби, від стад, які є офіційно вільними від бруцельозу.

Відповідно до вимог, закріплених у ст. 7 тварини для забою, які потрапили після прибуття в країну призначення: до різниці, повинні бути забиті якомога швидше, але щонайменше протягом 72 годин після прибуття, в згоді з тваринними санітарними вимогами, або до затвердженого накопичувального центру, повинні бути переміщені після ринку безпосередньо до різниці, щоб бути забитими якомога швидше, але найпізніше протягом трьох робочих днів з дати прибуття в накопичувальний центр, у відповідності з тваринними санітарними вимогами. Між їхнім прибуттям в накопичувальний центр і їхнім прибуттям в різницю вони не повинні контактувати з парнокопитними тваринами, за винятком тих тварин, які задовольняють умовам, викладеним в цій Директиві. У ст. 8 визначається, що Держави—члени гарантують, що про підозрювану наявність будь-яких хвороб, які наведені в Додатку Е (І) повинно бути обов’язково і невідкладно повідомлено до компетентного органу. Кожна Держава—член направляє Комісії 31 травня щорічно, і вперше в 1999 році відомості про випадки хвороб, які фігурують у списку в Додатку Е (І) і будь-яких інших хвороб, які покриваються додатковими гарантіями, передбаченими Спільним законодавством на території Спільноти протягом попереднього календарного року включаючи відомості про чинні програми контролю і викорінювання. Ця інформація повинна базуватися на загальноприйнятих критеріях, які установляються процедурою, передбаченою Статтею 17. Комісія подає цю інформацію на розгляд Держав—членів в контексті 8УС і зокрема може використати це для рішень, які відносяться до викладеного в Додатках А і D.

Держави—члени гарантують, що для того, щоб бути затвердженими компетентними органами, накопичувальні центри повинні щонайменше відповідати таким умовам, а саме: бути під контролем офіційного ветеринара, який повинний гарантувати, що, зокрема, положень Статті 4 (1) і (2) додержано; бути розташованими в області, яка не є забороненою або обмеженою відповідним законодавством Спільноти і/або національним законодавством; бути очищеними і дезинфікованими до використання, як вимагається офіційним ветеринаром; вони повинні мати таки ознаки, беручи до уваги тваринну місткість накопичувального центра: споруда призначається виключно як накопичувальний центр, відповідні комплекси для завантаження, розвантаження та відповідне забезпечення житлом відповідного стандарту для тварин, для їх пиття та годування, для надання будь-якого необхідного лікування; ці комплекси повинні бути легкими для очистки і дезинфекції, відповідні інспекційні комплекси, відповідні ізоляційні комплекси, відповідне обладнання для чистки і дезинфікування приміщень і вантажівок, відповідна складська область для корму, сміття та навозу, відповідна система для збирання забрудненої води, наявність офісу для офіційного ветеринара; приймати тільки тварин, які ідентифіковані та надходять від стад, які є офіційно вільними від туберкульозу, бруцельозу і лейкозу або тварин для забиття, які відповідають умовам, встановленим цією Директивою і зокрема Статтею 6 (3). До того ж, коли тварини приймаються, власник або відповідальна особа центру повинні гарантувати, що худоба ідентифікована належним чином і супроводжується санітарними документами або відповідними посвідченнями для наявних родів і категорій; регулярно інспектуйтеся для того, щоб з’ясувати, що вимоги для затвердження продовжують виконуватися.

Власник або відповідальна особа накопичувального центра повинні, на основі супроводжувальних документів тварин або ідентифікаційних номерів або міток тварин, записати в реєстрі або базі даних і зберігати протягом щонайменше трьох років таку інформацію: — ім’я власника, походження, дати входу і виходу, номера і ідентифікатори рогатої худоби або реєстраційний номер господарства походження або стада походження свиней, які потрапляють в центр і їхнє задеклароване місце призначення, реєстраційний номер перевізника і номер ліцензії грузовика, який доставляє або вивозить тварин з центра.

Компетентний орган надає номер погодження для кожного затвердженого накопичувального центра. Цей дозвіл може бути обмежуватися специфічними родами або тваринами для скотарства і розведення, або тваринами для бойні. Компетентний орган сповіщає Комісію про список ухвалених накопичувальних центрів і будь-які поновлення. Комісія надає цю інформацію Державам-членам в контексті SVC

Компетентний орган може призупинити або відкликати дозвіл у випадку неузгодження з вимогами цієї Статті або з іншими відповідними положеннями цієї Директиви або інших директив щодо санітарних обмежень. Ухвала може бути відновлена тоді, коли компетентний орган буде переконаний в тому, що накопичувальний центр є в повній відповідності з всіма положеннями цієї Директиви, що застосовуються. Компетентний орган гарантує, що, чинні накопичувальні центри мають достатню кількість ухвалених ветеринарів, щоб виконувати всі зобов’язання.

Згідно з вимогами ст. 12 Держави—члени гарантують, що перевізники, яких визначено в Статті 5 Директиви 91/628/ЄЕС, повинні виконувати такі додаткові умови. Для вантажу худоби вони повинні використовувати транспортні засоби, які: побудовані таким чином, що тваринні фекалії, бруд або харчи не можуть дати течу або випасти із транспортного засобу, очищуються і дезінфікуються одразу після кожної транспортної операції з худобою або будь- якою продукцією, яка могла б вплинути на здоров’я тварин і, якщо необхідно, перед будь- яким новим вантажем тварин, використовуючи дезінфікуючи засоби, які офіційно передбачені компетентними органами; повинні мати відповідні комплекси чистки і дезинфекції, які схва- лено компетентними органами, включаючи комплекси для збереження бруду і екскрементів, або забезпечити документальне підтвердження, що ці дії виконуються третьою стороною, яка затверджена компетентними органами.

Перевізник має гарантувати, що для кожного транспортного засобу, який використовується для перевезення тварин, ведеться реєстр, що містить щонайменше наступну інформацію, яка повинна бути збережена протягом мінімального періоду трьох років: місця і дати завантаження, ім’я або назва компанії, адреса господарства або накопичувального центра, де тварини завантажуються; місця і дати доставки, ім’я або назва компанії, адреса вантажоодержувача(- чив); рід і число тварин, які перевозяться; дата і місце дезинфекції; дані щодо супровідної документації (порядкового номера, і т. ін.).

Перевізники повинні гарантувати, що вантаж тварин в будь-який момент між залишенням ферми або накопичувального центру і досягнення місця їхнього призначення, не вступає в контакт з тваринами нижчого санітарного статусу.

Держави—члени гарантують, що перевізники надають письмову комерційну декларацію зокрема того, що: всі заходи, необхідні для виконання вимог цієї Директиви, приймаються, і зокрема положення, яке викладається в цій Статті у відношенні до відповідної документації, яка повинна супроводжувати худобу, перевезення тварин довіряється персоналу, які володіють необхідними навичками, професійною компетентністю та знаннями.

У ст. 13 визначається, що Держави—члени гарантують, що всіх дилерів зареєстровано, ухвалено і задокументовано з номером ухвали компетентного органа, і що вони виконують щонайменше такі вимоги: вони повинні торгувати тільки тваринами, які ідентифіковані та надходять від стад, що є офіційно вільними від туберкульозу, бруцельозу і лейкозу або тварин для забиття, які відповідають умовам, встановленим цією Директивою і зокрема Статтею 6 (3). До того ж, діл ер повинен гарантувати, що худоба ідентифікована належним чином і супроводжується санітарними документами або відповідними посвідченнями для наявних родів і категорій. Проте, компетентний орган може уповноважити торгівлю ідентифікованими тваринами, які не задовільняють зазначеним умовам, якщо вони безпосередньо направляються до різниці в Державі—члені походження без транзиту через будь-які їхні комплекси, для якнайскорішого забою з метою запобігання поширення хвороб. Повинні бути вжитими всі необхідні заходи для того, щоб гарантувати, що такі тварини, коли вони досягнуть бойні, не контактуватимуть з іншими тваринами і що вони будуть забиті окремо від інших тварин; діл ер повинен на основі супроводжувальних документів тварин або ідентифікаційних номерів або міток тварин, записати в реєстрі і зберігати протягом щонайменше трьох років таку інформацію: ім’я власника, походження, дати покупки, категорії, кількість і ідентифікатори рогатої худоби або реєстраційний номер господарства походження або стада походження придбаних свиней, реєстраційний номер перевізника і/або номер ліцензії вантажівки доставки і вивозу худоби, ім’я і адреса покупця і пункт призначення тварин, копії планів маршруту і/або порядковий номер відповідних гігієнічних сертифікатів посвідчень. Якщо діл ер утримує тварин у власних приміщеннях, він повинен гарантувати, що: проведена специфічна підготовка відповідального за худобу персоналу в контексті застосування вимог цієї Директиви і в справі піклування і добробуту тварин, огляди і тести худоби проводяться, якщо необхідно, регулярно офіційним ветеринаром, і що всі необхідні заходи приймаються, щоб запобігти поширенню хвороби.

Держави—члени гарантують, що всі приміщення, які використовуються дилером у зв’язку з його діяльністю, зареєстровані і мають номер ухвали компетентного органа, і що вони відповідають щонайменше таким умовам: вони повинні бути під контролем офіційного ветеринара; вони повинні бути розміщені в областях, які не є під забороною або обмеженням з боку відповідного законодавства Спільноти або національного законодавства; вони повинні мати: відповідні комплекси достатньої місткості і зокрема комплекси інспекції та ізоляційні споруди таким чином, щоб всі тварини могли ізолюватися у випадку раптового початку інфекційної хвороби, відповідні комплекси для розвантаження і, де необхідно, забезпечення житлом відповідного стандарту для тварин, для поїння і годування, для надання їм будь-якого необхідного лікування; ці комплекси повинні бути легкими для очистки і дезинфекції, відповідна складська область для сміття та навозу, відповідна система для збирання забрудненої води; бути очищеними і дезинфікованими перед використанням, як вимагається офіційним ветеринаром.

Відповідно до положень, закріплених у ст. 14, компетентний орган Держави—члена може застосувати систему мереж нагляду. Система мережі нагляду повинна охоплювати щонайме- нше такі елементи: стада, власник або будь-яка інша фізична або юридична особа, відповідальна за господарство, ухвалений ветеринар або офіційний ветеринар, відповідальний за господарство, офіційна ветеринарна служба Держави—члена, офіційні ветеринарні діагностичні лабораторії або будь-яка інша лабораторія, яка затверджена Компетентним органом, комп’ютерна база даних.

Офіційні ветеринари для заходів бойні і ухвалених накопичувальних центрів є асоційованими з мережевою системою.

Головна мета системи мережі нагляду — виробити офіційну класифікацію господарств, підтримувати таку класифікацію регулярною інспекцією, збирати епідеміологічні дані і проводити моніторинг захворювань таким чином, щоб гарантувати відповідність всім положенням цієї Директиви та іншим директивам щодо гігієнічних обмежень. Ця система наглядової мережі повинна бути обов’язковою для всіх господарств на території Держави—члена, яка утримує таку систему. Проте, компетентний орган може уповноважити заснування такої мережі на частині території, складеної з одного або кількох сусідніх регіонів. Якщо має місце таке зменшення, перевезення тварин до тієї частини території з інших регіонів, які не є частиною з мережевої системи, повинні бути суб’єктом положень цієї Директиви. Компетентний орган покладає обов’язки і права на схвалених ветеринарів, осіб, відповідальних за господарства або їхніх власників і будь-яких інших учасників системи, включаючи осіб, відповідальних за складання санітарних посвідчень.

Компетентний орган гарантує, що обов’язки, викладені вище, щонайменше включають наступне.

Кожний власник або особа, відповідальна за господарство, повинен: забезпечити, контрактом або юридичним інструментом, обслуговування ветеринара, якого ухвалено Компетентним органом; невідкладно повідомляти ухваленого ветеринара господарства в разі виникнення підозри на випадок інфекційної хвороби або будь-якої помітної хвороби; сповістити ухваленого ветеринара про всі прибуття тварин до його господарства; ізолювати тварин перед введенням їх в його господарство, щоб дати ухваленому ветеринару можливість перевірити, де необхідно за допомогою відповідних тестів, чи статус господарства може бути підтриманий.

Ухвалені ветеринари, як передбачено Статтею 2 (2) (m), повинні бути підконтрольні компетентному органу і відповідати таким вимогам: відповідати вимогам для оволодіння ветеринарною професією; не мати фінансового інтересу або фамільних зв’язків з власником або особою, відповідальною за господарство; оволодівати специфічними знаннями в галузі тваринного здоров’я, якщо це стосується тварин родів, які обслуговуються. Це означає, що вони повинні: регулярно поновляти свої знання, особливо в частині доречних правил охорони здоров’я, відповідати вимогам, які покладаються компетентним органом, щоб гарантувати відповідне функціонування мережі, забезпечувати власника або особу, відповідальну за господарство, інформацією і допомогою для того, щоб приймалися всі заходи для гарантування, що статус господарства підтримується, особливо на базі програм, які погоджуються з компетентними органами, гарантувати задоволення відповідним вимогам: ідентифікація і санітарна сертифікація тварин стада, тварин, які вводяться і продаються; обов’язкове повідомлення про інфекційні тваринні хвороби і будь-які інші фактори ризику для тваринного здоров’я або добробуту, а також для людського здоров’я; дослідження наскільки можливо детальніше причини смерті тварин і куди вони повинні бути доставлені; гігієнічні умови стада і одиниць розведення домашньої худоби.

Якщо належне функціонування системи так вимагає, кожна Держава—член може обмежити відповідальність ветеринарів до специфічного ряду закладів або до специфічної географічної області. Компетентний орган складає списки ухвалених ветеринарів і ухвалених закладів, які беруть участь в мережі. Якщо Компетентний орган вважає, що учасник мережі більше не задовольняє умовам, встановленим вище, відбувається призупинення або відклик дозволу, не зважаючи на будь-які покарання, які можуть бути застосовані.

Комп’ютерна база даних повинна містити щонайменше наступну інформацію. Для кожної тварини: ідентифікаційний код, дата народження, стать, порода або колір шкіри, ідентифікаційний код матері або, у випадку тварини, яку імпортовано з третьої країни, ідентифікаційний номер, отриманий на основі інспекції за Директивою 92/102/ЄЕС, що відповідає ідентифікаційному номеру походження, ідентифікаційний номер господарства народження, ідентифікаційні номери всіх господарств, де утримувалася тварина і дати кожної зміни господарства, дата загибелі або забою.

Для кожного господарства: ідентифікаційний номер, який складається з не більш ніж 12 знаків (окремо від коду країни), ім’я і адреса господаря.

База даних повинна виводити такі дані в будь-який момент: ідентифікаційний номер всіх тварин, що відносяться до рогатої худоби, які представлені у господарстві, або у випадку наявності груп свинячих тварин, реєстраційний номер господарства походження або стада походження і номер санітарного посвідчення, де можливо, список всіх змін у господарстві для кожної тварини, що відноситься до рогатої худоби, від господарства походження, або господарства-імпортера у випадку тварин, які імпортуються з третіх країн; для груп свиней реєстраційний номер останнього господарства або останнього стада і для імпортованих тварин з третіх країн господарства-імпортера. Ці подробиці утримуватимуться в базі даних, протягом трьох років від дати смерті рогатої худоби або, протягом трьох років від внесення запису у випадку даних для свинь.

Всі інші учасники мереж нагляду повинні бути підзвітними компетентному органу. Компетентний орган в кожній Державі—члені відповідає за встановлення мережі і проводить регулярні перевірки, щоб гарантувати її працездатність належним чином.

Національне законодавство

Закон України «Про ветеринарну медицину» № 2498-ХІІ від 25 червня 1992 року у

ст. 2 визначає, що законодавство про ветеринарну медицину складається з Конституції України, цього Закону та інших нормативно-правових актів, виданих відповідно до них. Дія цього Закону не поширюється на продукти тваринного походження для споживання людиною у процесі їх виробництва та внутрішньодержавного обігу. Основними завданнями держави в галузі ветеринарної медицини є: зменшення або усунення ризиків виникнення зоонозів та захворювання населення;- охорона території України від проникнення хвороб тварин з території інших держав або карантинних зон; захист тварин та населення від збудників та хвороб тварин шляхом здійснення профілактичних, діагностичних та лікувальних заходів; здійснення заходів унеможливлення перенесення хвороб тварин через товари, засоби догляду за тваринами і супутні об’єкти; встановлення ефективних та дієвих засобів виявлення, локалізації, контролю і за можливості — ліквідації ендемічних хвороб тварин та ліквідації екзотичних хвороб тварин, занесених на територію України; — забезпечення надійних та ефективних заходів ліквідації спалахів хвороб тварин з метою зменшення втрат тварин, а в разі зоонозів — зменшення ризику для людей; моніторинг кормів та води для забезпечення їх придатності для вживання та неможливості перенесення хвороб тварин; забезпечення правильного, належного, ефективного та безпечного застосування ветеринарних препаратів;захист навколишнього природного середовища від негативних наслідків, що пов’язані з вирощуванням та обігом тварин; захист благополуччя тварин шляхом забезпечення гуманного ставлення до них протягом усього їхнього життя; здійснення передзабійного клінічного огляду тварин та проведення ветеринарно-санітарної експертизи продуктів тваринного походження, у тому числі тварин, забитих на полюванні, включаючи бактеріологічні, радіологічні, паразитологічні та токсикологічні лабораторні дослідження; здійснення державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду в процесі виробництва і обігу продуктів тваринного, а на агропродовольчих ринках — і рослинного походження, ветеринарних препаратів, субстанцій, кормових добавок, преміксів, кормів, штамів мікроорганізмів, репродуктивного і патологічного матеріалу та здійснення державного ветеринарно-санітарного нагляду під час обігу засобів ветеринарної медицини та засобів догляду за тваринами; виконання загальнодержавної програми здійснення моніторингу залишкових кількостей ветеринарних препаратів та інших забруднюючих речовин у тваринах, продуктах тваринного походження і кормах; здійснення стандартного прикордонного ветеринарно-санітарного контролю та/або розширеного ветеринарно-санітарного контролю за об’єктами державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду; контроль за переміщенням об’єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду в межах України; сприяння впровадженню системи ідентифікації тварин; сприяння постійному навчанню та підвищенню кваліфікації спеціалістів ветеринарної медицини; сприяння впровадженню у практику та широкому застосуванню досягнень наукової і практичної ветеринарної медицини; розроблення, впровадження та застосування ветеринарно-санітарних заходів.

Відповідно до положень, закріплених у ст. 4 Державне управління в галузі ветеринарної медицини здійснюють Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади з питань аграрної політики, Державний департамент ветеринарної медицини з державною інспекцією ветеринарної медицини, його територіальні органи.

До повноважень Кабінету Міністрів України в галузі ветеринарної медицини належать (Ст.5):

• забезпечення здійснення державної політики в галузі ветеринарної медицини;
• розроблення і виконання відповідних загальнодержавних програм;
• організація здійснення ветеринарно-санітарних заходів, спрямованих на забезпечення ветеринарно-санітарного та епізоотичного благополуччя, охорона території України від проникнення з інших держав або карантинних зон патогенних агентів хвороб тварин, забезпечення безпечності продуктів тваринного походження, встановлення карантину тварин, охорона довкілля від потенційних негативних наслідків, пов’язаних з вирощуванням тварин;
• забезпечення фінансування і матеріально-технічного постачання державної служби ветеринарної медицини;
• реалізація державної політики щодо ліцензування в галузі ветеринарної медицини;
• укладення міжнародних договорів;
• здійснення інших повноважень відповідно до закону.

У ст. 6 Закону визначає, що центральний орган виконавчої влади з питань аграрної політики:

• забезпечує здійснення державної політики в галузі ветеринарної медицини та захист території України від проникнення хвороб тварин з інших країн або карантинних зон;
• спрямовує та координує діяльність державних органів ветеринарної медицини щодо забезпечення ветеринарно-санітарного та епізоотичного благополуччя, додержання порядку здійснення державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду;
• забезпечує проведення державної політики в галузі ветеринарної медицини, здійснення державного ветеринарно-санітарного контролю і нагляду за безпечністю продуктів тваринного походження;
• вирішення інших питань в галузі ветеринарної медицини відповідно до закону.

У ст. 7 визначається, що Державний департамент ветеринарної медицини з державною інспекцією ветеринарної медицини є урядовим органом державного управління, який діє у складі центрального органу виконавчої влади з питань аграрної політики і реалізує державну політику в галузі ветеринарної медицини. Департамент для виконання покладених на нього завдань утворює відповідні територіальні органи, регіональні служби та державні установи. Департамент, його територіальні органи становлять єдину систему державних органів ветеринарної медицини. Голова Департаменту, його заступники та начальники управлінь Державного департаменту ветеринарної медицини з державною інспекцією ветеринарної медицини, на яких покладено здійснення функцій державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду, одночасно є за посадою відповідно Головним державним інспектором ветеринарної медицини України та його заступниками. Начальники територіальних органів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, міст, районів та регіональних служб, їх заступники одночасно є за посадою відповідно головними державними інспекторами ветеринарної медицини та заступниками головних державних інспекторів ветеринарної медицини зазначених регіонів, а державні лікарі ветеринарної медицини державної служби ветеринарної медицини та регіональних служб одночасно є за посадою відповідно державними інспекторами ветеринарної медицини. На начальників регіональних служб та їх заступників поширюється дія Закону України «Про державну службу».

Департамент розробляє, переглядає та затверджує ветеринарно-санітарні заходи, у тому числі заходи щодо профілактики, лікування, діагностики та ліквідації хвороб, що підлягають повідомленню, і щодо безпечності продуктів тваринного походження.

До повноважень державних органів ветеринарної медицини належать: застосування ветеринарно-санітарних заходів для охорони території України від занесення збудників хвороб тварин з території інших країн або з карантинних зон; здійснення державного ветеринарно- санітарного контролю та нагляду за тваринами, продуктами тваринного походження, ветеринарними препаратами, субстанціями, кормовими добавками, преміксами, кормами рослинного та тваринного походження, готовими кормами, штамами мікроорганізмів, репродуктивним матеріалом, патологічним матеріалом, засобами ветеринарної медицини, засобами догляду за тваринами, а також потужностями (об’єктами), які використовуються для виробництва, переробки, зберігання та обігу вищезазначених об’єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду; здійснення державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду за охороною території України від занесення з території інших держав або з карантинної зони збудників заразних хвороб під час експорту, імпорту і транзиту об’єктів ветеринарно- санітарного контролю та нагляду; здійснення державного ветеринарно-санітарного нагляду за роботою уповноважених (офіційних) лікарів ветеринарної медицини щодо виконання ветеринарно-санітарних заходів; проведення розширеного ветеринарно-санітарного контролю на підставі професійної оцінки державного інспектора ветеринарної медицини та/або в рамках програми вибіркового ветеринарно-санітарного контролю з метою перевірки безпечності товарів; проведення стандартного Прикордонного ветеринарно-санітарного контролю товарів, а в разі необхідності — вибіркового та/або розширеного контролю; координація та організація виконання ветеринарно-санітарних заходів; визначення ветеринарно-санітарного статусу України та окремих зон у межах її території, ветеринарно-санітарного стану потужностей (об’єктів) в Україні; організація спільно з органами та закладами охорони здоров’я, державною санітарно-епідеміологічною службою, структурними підрозділами центрального органу виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій захисту населення від зоонозів та своєчасного обміну інформацією про такі хвороби тварин; видача ветеринарних документів та перевірка їх достовірності; організація проведення передзабійного огляду тварин та ветеринарно- санітарної експертизи продуктів тваринного походження; надання експлуатаційних дозволів на функціонування потужностей (об’єктів), які використовуються для виробництва, переробки, зберігання та обігу продуктів тваринного походження, ветеринарних препаратів, субстанцій, кормових добавок, преміксів, кормів тваринного походження, готових кормів, репродуктивного матеріалу, та ведення реєстру таких потужностей (об’єктів); призупинення дії експлуатаційного дозволу або обмеження діяльності потужностей (об’єктів), які використовуються для виробництва, переробки, зберігання та обігу тварин, продуктів тваринного походження, ветеринарних препаратів, субстанцій, кормових добавок, преміксів, кормів тваринного походження, готових кормів, репродуктивного матеріалу, а також засобів, що використовуються для їх транспортування, у разі порушення операторами ветеринарно-санітарних заходів; проведення експертизи і узгодження проектів планування та будівництва тваринницьких ферм, потужностей (об’єктів), що здійснюють забій тварин, переробних підприємств, підприємств з виробництва ветеринарних препаратів, ринків; участь у діяльності робочих і державних комісій з питань прийняття в експлуатацію цих потужностей (об’єктів), відведення земельних ділянок для всіх видів зазначеного будівництва і забору води для тварин; державний ветеринарно-санітарний нагляд за проведенням ветеринарно-санітарної експертизи на потужностях (об’єктах), які використовуються для виробництва, переробки, зберігання та обігу тварин, продуктів тваринного, а на агропродовольчих ринках — і рослинного походження; організація і проведення лабораторно-діагностичних (бактеріологічних, вірусологічних, хімі- ко-токсикологічних, патолого-анатомічних, гістологічних, паразитологічних, радіологічних) та інших досліджень з метою діагностики хвороб тварин та оцінки безпечності продуктів тваринного походження, кормових добавок, преміксів, кормів, репродуктивного матеріалу, біологічних продуктів і води для тварин; здійснення державного ветеринарно-санітарного нагляду за збором, утилізацією та знищенням загиблих тварин і відходів тваринного походження; аналіз причин виникнення хвороб, недугів тварин та їх загибелі, розроблення рекомендацій щодо їх профілактики; видача органам страхування висновків щодо захворювання тварин, вимушено забитих, загиблих або знищених; координація діяльності спеціалістів ветеринарної медицини незалежно від їх підпорядкування; організація здійснення заходів з дезінфекції, дезінсекції та дератизації на потужностях (об’єктах), які використовуються для виробництва, переробки, зберігання та обігу тварин, продуктів тваринного походження, ветеринарних препаратів, субстанцій, кормових добавок, преміксів, кормів тваринного походження, готових кормів, репродуктивного матеріалу, а також засобів, що використовуються для їх транспортування.

У ст. 11 визначаються права та обов’язки посадових осіб, які здійснюють державний ветеринарно-санітарний контроль. Державні інспектори ветеринарної медицини та уповноважені лікарі ветеринарної медицини, які здійснюють державний ветеринарно-санітарний контроль, мають право: перевіряти під час транспортування об’єктів державного ветеринарно- санітарного контролю та нагляду додержання ветеринарно-санітарних заходів і наявність відповідних супровідних ветеринарних документів; перевіряти безпечність неїстівних продуктів тваринного походження, у тому числі шляхом розширеного ветеринарно-санітарного контролю, щодо їх відповідності вимогам законодавства та технічним регламентам; проводити відбір зразків товарів та інших об’єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду для проведення ветеринарно-санітарної експертизи; проводити оцінку зразків неїстівних продуктів тваринного походження та інших об’єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду з метою перевірки додержання ветеринарно-санітарних заходів і мінімальних показників якості, встановлених відповідними технічними регламентами; перевіряти ветеринарно-санітарний стан виробничих приміщень та умов зберігання репродуктивного матеріалу; перевіряти дотримання ветеринарно-санітарних заходів на потужностях (об’єктах), які використовуються для утримання тварин, виробництва та обігу неїстівних продуктів тваринного походження, ветеринарних препаратів, субстанцій, кормових добавок, преміксів, кормів тваринного походження, готових кормів, репродуктивного матеріалу, засобів догляду за тваринами; вносити пропозиції щодо призупинення, поновлення або анулювання (скасування) експлуатаційних дозволів; здійснювати інспектування та в разі необхідності видавати розпорядження або приписи щодо дезінфекції транспортних засобів, які переміщувалися через карантинні зони хвороб, що підлягають повідомленню; здійснювати стандартний прикордонний ветеринарно-санітарний контроль за об’єктами державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду, що перевозяться транзитом; здійснювати стандартний прикордонний ветеринарно-санітарний контроль, а за необхідності — вибірковий або розширений контроль за об’єктами державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду, що імпортуються або експортуються; видавати міжнародні ветеринарні сертифікати на товари, що експортуються.

Державні інспектори ветеринарної медицини та уповноважені лікарі ветеринарної медицини, які здійснюють державний ветеринарно-санітарний контроль, зобов’язані: додержуватися вимог законів і нормативно-правових актів з питань ветеринарної медицини та охорони праці; негайно повідомляти керівників відповідних державних органів ветеринарної медицини про виявлені порушення ветеринарно-санітарних заходів, встановлених законодавством.

Державні інспектори ветеринарної медицини, які здійснюють державний ветеринарно- санітарний нагляд, мають право (Ст. 13): з метою здійснення ветеринарно-санітарного нагляду протягом робочого часу мати безперешкодний доступ до потужностей (об’єктів), які використовуються для виробництва, переробки та обігу товарів, ветеринарних препаратів, кормових добавок, преміксів, кормів; у разі спалаху хвороби, що підлягає повідомленню, у будь- який час мати безперешкодний доступ до потужностей (об’єктів), які здійснюють виробництво або обіг товарів, якщо такі потужності (об’єкти) розташовані в межах карантинної зони, для перевірки їх ветеринарно-санітарного стану та/або товарів та/або виконання необхідних заходів, які встановлюються під час карантину тварин; одержувати інформацію, необхідну для встановлення ветеринарно-санітарного стану та забезпечення безпечності товарів, виявлення причин хвороби тварин, з метою визначення ветеринарно-санітарного статусу відповідної зони; перевіряти стан здійснення державного ветеринарно-санітарного контролю; видавати накази, розпорядження та приписи про обов’язкові для виконання ветеринарно-санітарні заходи (включаючи забій, вимушений забій тварин, знешкодження, утилізацію або знищення товарів, дотримання процедур переробки, утилізації або знищення об’єктів, якщо вони є носіями хвороб, що підлягають повідомленню, або в разі виникнення підозри, що ці об’єкти заражені чи є носіями хвороб, що підлягають повідомленню, чи містять забруднюючі речовини, радіонукліди в кількостях, які перевищують максимальні рівні залишків); забороняти експорт, імпорт, транзит та інший обіг товарів і засобів догляду за тваринами, які не відповідають ветеринарно-санітарним заходам та/або технічним регламентам; видавати накази, розпорядження та приписи стосовно вилучення з обігу товарів та засобів догляду за тваринами, які не відповідають ветеринарно-санітарним заходам або технічним регламентам; видавати розпорядження та приписи стосовно призупинення, закінчення строку дії, поновлення і анулювання (скасування) експлуатаційних дозволів та ветеринарних документів; у разі необхідності утворювати комісії з числа експертів з ветеринарної медицини із залученням спеціалістів ветеринарної медицини з профільних науково-дослідних установ і вищих навчальних закладів для ідентифікації хвороб тварин та причин їх загибелі; обмежувати, забороняти або припиняти відповідно до законодавства господарську діяльність юридичних або фізичних осіб у разі порушення ними ветеринарно-санітарних заходів, встановлених законодавством, якщо такі порушення можуть спричинити безпосередню загрозу життю та/або здоров’ю людей і тварин; організовувати проведення протиепізоотичних заходів юридичними та фізичними особами, які здійснюють професійну діяльність у галузі ветеринарної медицини; накладати адміністративні стягнення відповідно до закону.

Державні інспектори ветеринарної медицини, які здійснюють державний ветеринарно- санітарний нагляд, зобов’язані: негайно після виявлення або виникнення підозри про спалах особливо небезпечної хвороби, занесеної до списку МЕБ, або іншої хвороби, що підлягає повідомленню, або масового отруєння тварин повідомляти відповідні органи виконавчої влади про необхідність запровадження особливого режиму роботи потужностей (об’єктів) та вжиття заходів боротьби з хворобою тварин; повідомляти органи ліцензування в галузі ветеринарної медицини про порушення ліцензійних умов суб’єктам ліцензування; брати участь у діяльності державних комісій з прийняття в експлуатацію потужностей (об’єктів), на яких виробляються об’єкти державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду або які використовуються для їх обігу.

У ст. 15 вищеназваного Закону визначається, що державний ветеринарно-санітарний контроль та нагляд за тваринами, що переміщуються поза межами потужностей (об’єктів), де вони утримувалися, здійснюється відповідними державними органами ветеринарної медицини. Державні інспектори ветеринарної медицини та уповноважені лікарі ветеринарної медицини контролюють дотримання вимог щодо ідентифікації, обігу та переміщення тварин, включаючи ветеринарні документи, які вимагаються при переміщенні чи транспортуванні тварин. Система реєстрації тваринницьких потужностей (об’єктів), система ідентифікації тварин та порядок ведення обліку даних про переміщення тварин повинні давати можливість чітко ідентифікувати тварин і відстежувати потужності (об’єкти) їх походження, переміщення та обігу. Навантаження, розвантаження або перевантаження тварин на транспортний засіб дозволяється тільки в тих місцях, які мають потужності, що відповідають ветеринарно-санітарним заходам. Обіг тварин, які захворіли на хворобу, що підлягає повідомленню, або щодо яких є підозра про захворювання на таку хворобу, забороняється. Будь-які переміщення тварин можуть здійснюватися лише з дозволу відповідного головного державного інспектора ветеринарної медицини. Переміщення неідентифікованих тварин або тварин без відповідних ідентифікаційних, ветеринарних та інших супровідних документів забороняється.

Ст. 16 визначає, що державний ветеринарно-санітарний контроль та нагляд здійснюється на всіх ринках, де організовано продаж живих тварин і продуктів тваринного походження.

Державний ветеринарно-санітарний контроль на ринках здійснюється спеціалістами державних установ ветеринарної медицини, а державний ветеринарно-санітарний нагляд — державними інспекторами ветеринарної медицини.

Торгівля тваринами дозволяється тільки у призначених для цього місцях, що відповідають ветеринарно-санітарним заходам.

Заборонено обіг тварин та неїстівних продуктів тваринного походження, щодо яких відсутні необхідні ветеринарні документи.

Якщо державний інспектор ветеринарної медицини встановлює, що торгівля на ринках здійснюється з порушенням ветеринарно-санітарних заходів, у тому числі в не призначених для цього місцях, він видає припис заборонити обіг цих тварин або неїстівних продуктів тваринного походження до усунення виявлених порушень та накладає штраф.

У відповідності до вимог ст. 18 державний ветеринарно-санітарний контроль та нагляд на державному кордоні України та транспорті здійснюється регіональними службами державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні України та транспорті, їх структурними підрозділами (пунктами). Державний ветеринарно-санітарний контроль та нагляд на державному кордоні України та транспорті є обов’язковим у разі експорту, імпорту і транзитного перевезення об’єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду всіма видами транспорту. Державний ветеринарно-санітарний контроль та нагляд на державному кордоні України та транспорті здійснюють державні інспектори ветеринарної медицини з оформленням відповідних документів. Робочі місця зазначених осіб облаштовують- ся на прикордонних інспекційних постах.

У ст. 21 визначається, що департамент спільно з іншими органами державного управління в галузі ветеринарної медицини визначає належний рівень захисту здоров’я тварин та пов’язаного з цим здоров’я людей.

Належний рівень захисту здоров’я тварин та пов’язаного з цим здоров’я людей визначається на підставі: наявності хвороб тварин в Україні та виконання загальнодержавних програм щодо боротьби з такими хворобами тварин; прогнозованої оцінки економічних втрат для тваринництва України, пов’язаних із занесенням збудників відсутніх в Україні хвороб тварин або поширенням присутніх в Україні хвороб тварин; визначення рівня ризику, прийнятного для сусідніх країн та заінтересованих торгових партнерів; міжнародних стандартів, інструкцій та рекомендацій; мінімізації негативного впливу ветеринарно-санітарних заходів на міжнародну та внутрішню торгівлю.

Відповідно до положень ст. 32 Закону одержання ветеринарних документів для переміщення тварин, продукції тваринного походження, інших об’ єктів державного ветеринарно- санітарного контролю та нагляду здійснюється з метою охорони території України від занесення хвороб тварин з території інших держав або карантинних зон та захисту населення від хвороб, спільних для тварин і людей, а також недопущення наявності залишкових кількостей ветеринарних препаратів та забруднюючих речовин у продуктах тваринного походження і кормах.

Об’єкти державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду супроводжуються такими ветеринарними документами: міжнародні ветеринарні сертифікати (для країн СНД — ветеринарні свідоцтва форми № 1, № 2 та № 3) — при переміщенні за межі України; ветеринарні свідоцтва (для України — форми № 1 та № 2) — при переміщенні за межі території Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, районів, міст; ветеринарні довідки — при переміщенні в межах району.

Ветеринарні документи включають також ветеринарні картки та/або ветеринарно- санітарні паспорти на тварин.

Право видачі міжнародних ветеринарних сертифікатів, ветеринарних свідоцтв, ветеринарних довідок, ветеринарних карток та/або ветеринарно-санітарних паспортів на тварин надається відповідним державним інспекторам ветеринарної медицини та уповноваженим лікарям ветеринарної медицини:

• управлінь ветеринарної медицини в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, містах обласного значення, районах;
• державних закладів ветеринарної медицини;
• регіональних служб державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті.

Ветеринарні довідки та ветеринарно-санітарні паспорти на тварин також можуть видаватися ліцензованими лікарями ветеринарної медицини.

Видача відповідних ветеринарних документів здійснюється на платній основі відповідно до статті 99 цього Закону.

Рішення про видачу або відмову у видачі ветеринарних документів приймається не пізніше ніж через місяць з дати надходження документів на розгляд.

Підставою для відмови у видачі та анулювання ветеринарних документів є:

Ст. 33 визначає хвороби, що підлягають повідомленню: Список хвороб, що підлягають повідомленню, затверджується Департаментом та включає: всі особливо небезпечні хвороби, занесені до списку МЕБ; екзотичні хвороби тварин, які в разі занесення та подальшого поширення в Україні можуть призвести до неприйнятного рівня ризику для тварин та/або людей; хвороби тварин, що проявляються в Україні, які в разі спалаху або поширення на території України можуть призвести до неприйнятного рівня ризику для здоров’я тварин та/або людей.

За рекомендацією Головного державного інспектора ветеринарної медицини України хвороба тварин може бути включена до переліку хвороб, що підлягають повідомленню, з метою збору інформації щодо поширення цієї хвороби.

У відповідності до вимог, закріплених у ст. 34:1) особи, які вирощують тварин для власного споживання, включаючи велику рогату худобу, свиней, овець, кіз, кролів та птицю, за винятком непродуктивних тварин, а також тих, що вирощуються з рекреаційною метою, зобов’язані реєструватися у відповідних державних органах ветеринарної медицини. У реєстрі зазначаються ім’я власника тварин, адреса, телефон та інша інформація, види тварин, що утримуються відповідною особою, кількість тварин кожного виду. 2) Оператори потужностей (об’єктів), що використовуються для промислового вирощування (розведення) тварин, зобов’язані зареєструвати їх у відповідних державних органах ветеринарної медицини. У реєстрі зазначаються види тварин, що утримуються на відповідних потужностях (об’єктах), кількість тварин кожного виду, назва оператора потужностей (об’єктів) та за необхідності — назва власника тварин, адреси, телефон та інша інформація.

Ст.37 закріплює обов’язки осіб, які утримують тварин чи беруть участь у їх обігу. Юридичні та фізичні особи, діяльність яких пов’язана з утриманням та обігом тварин, зобов’язані: забезпечувати, щоб тварини, яких вони вирощують, утримують та/або здійснюють їх обіг, не мали хвороб, що підлягають повідомленню; виконувати законні вимоги державних інспекторів ветеринарної медицини та уповноважених лікарів ветеринарної медицини щодо здійснення протиепізоотичних заходів та/або заходів карантину тварин, включаючи обмеження на переміщення тварин та/або осіб, що мали контакт з хворими тваринами або з тваринами, щодо яких є підозра на захворювання на хворобу, що підлягає повідомленню, та інших ветеринарно-санітарних заходів; негайно інформувати державного інспектора ветеринарної медицини, уповноваженого лікаря ветеринарної медицини або посадових осіб державних органів ветеринарної медицини про раптову загибель тварин, підозру на захворювання або виявлення хвороби, що підлягає повідомленню, або поведінку тварин, яка їм невластива; перед переміщенням тварин з потужностей (об’єктів), де вони утримуються, отримати від державного інспектора ветеринарної медицини дозвіл на їх переміщення; охороняти здоров’я та благополуччя тварин шляхом: забезпечення виконання ветеринарно-санітарних заходів, включаючи зоогігієнічні вимоги та умови, що мають забезпечуватися на потужностях для утримання тварин; забезпечення тварин якісними та безпечними кормами і водою; застосування профілактичних ветеринарно-санітарних заходів щодо здоров’я тварин; своєчасного звернення за послугами лікаря ветеринарної медицини щодо встановлення діагнозу та лікування хворих тварин; використання ветеринарних препаратів згідно з вказівками лікаря ветеринарної медицини; недопущення жорстокого поводження з тваринами;) забезпечення належних транспортних засобів для переміщення тварин; виконувати вимоги щодо ідентифікації тварин, що їм належать, у тому числі котів, собак та інших дрібних домашніх тварин, які ідентифікуються за допомогою мікро- чипів; доставляти тварин у визначене місце або забезпечувати належні умови за місцем утримання тварин для проведення ветеринарного огляду, діагностичних, профілактично- лікувальних обробок, включаючи дослідження і щеплення. У разі необхідності забезпечувати надійну фіксацію тварини при проведенні маніпуляцій, транспортування (доставки) відібраних зразків тканин, крові та інших матеріалів для діагностичних аналізів; вести облік кожної продуктивної тварини стосовно придбання та застосування ветеринарних лікарських засобів, ветеринарних імунобіологічних засобів і лікувальних кормів та зберігати ці записи не менше трьох років; сприяти державним інспекторам ветеринарної медицини та уповноваженим лікарям ветеринарної медицини у виконанні службових обов’язків; на вимогу державних інспекторів ветеринарної медицини або уповноваженого лікаря ветеринарної медицини надавати зразки неїстівних продуктів тваринного походження для проведення відповідних досліджень.