Національне законодавство

Правове регулювання гігієни продуктів харчування в Україні здійснюється відповідно до Законів України «Про безпечність та якість харчових продуктів», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та низки інших правових актів.

Ст. 10 Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів» відносить до повноважень санітарного інспектора право інспектувати санітарний стан потужностей (об’єктів) для виробництва та/або обігу об’єктів санітарних заходів; інспектувати додержання гігієнічних вимог, встановлених термінів проходження медичного огляду персоналом, що опосередковано або безпосередньо контактує з харчовими продуктами, та в разі порушення цих вимог і термінів видавати припис про відсторонення їх від роботи до усунення порушення; видавати припис про тимчасову заборону обігу харчових продуктів, якщо є підозра, що вони небезпечні, непридатні для споживання або неправильно марковані, до отримання результатів лабораторного дослідження цих харчових продуктів; збирати докази, які необхідні для обґрунтування підозри порушення санітарних заходів та умов використання експлуатаційного дозволу, в тому числі відбирати зразки матеріалів і речовин, які підтверджують підозру або документально фіксують порушення; проводити санітарно-епідеміологічне розслідування порушень цього Закону. Головні державні санітарні лікарі або їх заступники мають також право видавати постанову про призупинення виробництва у випадку виявлення порушень санітарно- гігієчних норм.

Згідно ст. 17 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» продовольча сировина, харчові продукти, а також матеріали, обладнання і вироби, що використовуються при їх виготовленні, зберіганні, транспортуванні та реалізації, повинні відповідати вимогам санітарних норм і підлягають обов’язковій сертифікації. Підприємства, установи, організації та громадяни, які виробляють, зберігають, транспортують чи реалізують харчові продукти і продовольчу сировину, несуть відповідальність за їх безпеку для здоров’я і життя населення, відповідність вимогам санітарних норм.

Аналіз загальних положень, які містяться у вищевказаних Законах України, свідчить про достатній рівень їх відповідності законодавству ЄС. Однак необхідно відзначити, що підза- конні правові акти, які регулюють окремі аспекти вказаних вище положень, значною мірою застарілі та не враховують вимог правових документів ЄС щодо гігієни харчування. Це, зокрема, стосується Медико-биологических требований и санитарных норм качества продовольственного сырья и пищевых продуктов, затверджених ще заступником міністра охорони здоров’я СРСР от 1 серпня 1989 року, наказ № 5061-89, відповідно до яких досі здійснюється контроль низки харчових продуктів. Крім того, необхідно згадати Державні санітарні норми та правила «Транспортування продовольчої продукції», затвердженими наказом Міністерства охорони здоров’я України від 14.05.2004 № 239, якими було встановлено встановлюють гігієнічні вимоги і норми до повітряного, водного і залізничного транспорту, що забезпечують перевезення продовольчої продукції. Однак рішення про державну реєстрацію цього наказу було скасовано. Причинами цього було названо наступне. Пунктом 2.1 Санітарних норм було визначено, що продовольча продукція потребує особливих умов перевезення. Проте згідно статті 63 Статуту залізниць України лише Мінтранс України разом із заінтересованими міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, відправниками та одержувачами у виняткових випадках, якщо через особливі обставини перевезення окремих вантажів не може бути здійснено з дотриманням правил, можуть установлювати порядок перевезення таких вантажів на особливих умовах. Пунктом 2.16 Санітарних правил встановлено, що завантаженню продовольчої продукції передує обов’язкова санітарна обробка, що є одним із обов’язкових етапів додаткової підготовки транспортних засобів, що складаються із заходів профілактичної дезінфекції або дезінсекції, а в необхідних випадках, дератизації, дезодорації внутрішніх ємкостей транспортних засобів, у яких здійснюється перевезення продовольчої продукції.

На підставі вищевикладеного можна зробити висновок, що рівень адаптації національного законодавства до вимог правових актів ЄС в сфері контролю безпеки харчових продуктів та гігієни продуктів харчування є середнім — з одного боку, в базових законодавчих актах у даній сфері враховано основні вимоги європейського законодавства, з іншого — не всі з них знайшли свій розвиток у підзаконних правових актах та мають надійний механізм реалізації.