Колективна відставка колегії Комісарів Перебіг подій

У 1998 році Парламент утримався при голосуванні, а потім і відхилив бюджетне “звільнення” Єврокомісії з метою покарати за порушення 1992-93 років, і засудити лінію поведінки деяких комісарів, звинувачених у недостатньому контролі за своїми підрозділами, за поблажливість щодо сумнівної практики в управлінні та замовчування імен винних, їх безкарність та неінформу- вання Парламенту про випадки фінансових зловживань і протекціонізму.

Під тиском Європарламенту, який погрожував новим голосуванням за пропозицію вотуму недовіри, Комісія під керівництвом Президента Сантера практично змушена була скласти повноваження за 9 місяців до закінчення мандату.

Окрім різною мірою підтверджених випадків фінансових зловживань і протекціонізму, слабкість Комісії Сантера полягала в самому призначенні на посаду Президента Жака Сантера, який був рекомендований Європейською Радою лише після того, як британський консервативний уряд, вірний своєму класичному принципу неспівпраці та антиєвропейськості, наклав вето на кандидатуру, запропоновану іншими 11-ма країнами, екс-прем’єр-міністра Бельгії Жана Люка Дегане (Jean Luc Dehaene). Рекомендованого після цього на посаду Президента Сантера затверджено при незначній парламентській більшості (260 голосів “за”, 238 “проти” і 23 “утрималися”), тоді як колегія комісарів отримала значно сильніший парламентський мандат (417 голосів за і лише 104 проти).

Після колективної відставки 18 березня 1999 року Комісія Сантера оголосила, що залишиться при виконанні службових обов’язків лише для “звичайного адміністрування”, при цьому не вказавши ясно, що слід розуміти під “звичайним адмініструванням”, і ставлячи нерідко в непевну позицію ті підрозділи, які саме опрацьовували нові політичні пропозиції, зумовлені міжнародними подіями, як-от нову стратегію Євросоюзу на Балканах або перегляд юридичних документів щодо фінансової допомоги цьому регіону. Потім Президент Сантер балотувався на виборах до Європарламенту й був обраний за списком люксембурзької Християнсько-демократичної Партії, залишивши керівництво відставної Колегії віце-президенту Марену 19 липня 1999 року.

У момент подання Єврокомісії у відставку Рада підкреслила нагальність призначення нової Комісії, яка здатна була б діяти з демократичною леґітимністю, підсиленою Амстердамською угодою в напрямку більшої відкритості й прозорості до громадян/ Європарламент побачив в інституційній кризі нагоду для зміцнення політичного виміру Європейського Союзу та для формування нової, сильнішої й ефективнішої Комісії, відповідальнішої політично.

У цьому звіті, серед іншого, проаналізовано наявні процедури укладання фінансових контрактів і контрактів з призна чення персоналу на тимчасові посади в рамках здійснення програм, а також процедури перевірки звинувачень персоналу у фі нансових зловживаннях, поганого управління й фаворитизму Тон звіту досить суворий Експерти підкреслили необхідність поліпшити фінансовий аудит і внутрішній контроль, підсилити Бюро боротьби з фінансовими зловживаннями та радикальніше зобов’язати адміністрацію Нарешті, комісарам запропоновано усунути можливість протекціонізму на основі особистих стосун ків і викривати тих, хто зловживає своїм службовим впливом для протегування співвітчизників