Колективна відставка колегії Комісарів Перебіг подій
У 1998 році Парламент утримався при голосуванні, а потім і відхилив бюджетне “звільнення” Єврокомісії з метою покарати за порушення 1992-93 років, і засудити лінію поведінки деяких комісарів, звинувачених у недостатньому контролі за своїми підрозділами, за поблажливість щодо сумнівної практики в управлінні та замовчування імен винних, їх безкарність та неінформу- вання Парламенту про випадки фінансових зловживань і протекціонізму.
У дуже напруженій атмосфері пленарного засідання в січні 1999 року європейські депутати розглянули можливість винесення вотуму недовіри Комісії, чого вдалося уникнути лише внаслідок активного політичного й дипломатичного втручання різних сторін, разом з урядами й національними партіями (232 голоси “за” і 293 “проти” оголошення вотуму недовіри). Проте Президент Комісії мусив погодитися зі створенням “комітету мудрих”, які через два місяці, у березні, опублікували вкрай критичний звіт про діяльність Комісії. Основні зауваження цього нового звіту (що був продовженням уже й так дуже критичного звіту Суду аудиторів) стосувалися втрати контролю над адміністрацією з боку комісарів; окремі критичні зауваження були висловлені на адресу Президента Сантера як відповідального за роботу служби безпеки Комісії “за недостатню увагу до її роботи” і за те, що він “припустився виникнення держави в державі”; критика на адресу комісара Едіт Крессон, відповідальної за наукові дослідження, стосувалася випадків протекціонізму при розподілі посад і контрактів, а критика на адресу колегії комісарів в цілому закидала їм небажання брати на себе відповідальність за власні дії і за діяльність підпорядкованих їм підрозділів.Під тиском Європарламенту, який погрожував новим голосуванням за пропозицію вотуму недовіри, Комісія під керівництвом Президента Сантера практично змушена була скласти повноваження за 9 місяців до закінчення мандату.
Звичайно, чимало комісарів постраждали за поведінку інших, адже на основі принципу колегіальності і при небажанні подавати у відставку тих комісарів, яких це стосувалося більшою мірою, в колективну відставку були змушені піти усі.Окрім різною мірою підтверджених випадків фінансових зловживань і протекціонізму, слабкість Комісії Сантера полягала в самому призначенні на посаду Президента Жака Сантера, який був рекомендований Європейською Радою лише після того, як британський консервативний уряд, вірний своєму класичному принципу неспівпраці та антиєвропейськості, наклав вето на кандидатуру, запропоновану іншими 11-ма країнами, екс-прем’єр-міністра Бельгії Жана Люка Дегане (Jean Luc Dehaene). Рекомендованого після цього на посаду Президента Сантера затверджено при незначній парламентській більшості (260 голосів “за”, 238 “проти” і 23 “утрималися”), тоді як колегія комісарів отримала значно сильніший парламентський мандат (417 голосів за і лише 104 проти).
Після колективної відставки 18 березня 1999 року Комісія Сантера оголосила, що залишиться при виконанні службових обов’язків лише для “звичайного адміністрування”, при цьому не вказавши ясно, що слід розуміти під “звичайним адмініструванням”, і ставлячи нерідко в непевну позицію ті підрозділи, які саме опрацьовували нові політичні пропозиції, зумовлені міжнародними подіями, як-от нову стратегію Євросоюзу на Балканах або перегляд юридичних документів щодо фінансової допомоги цьому регіону. Потім Президент Сантер балотувався на виборах до Європарламенту й був обраний за списком люксембурзької Християнсько-демократичної Партії, залишивши керівництво відставної Колегії віце-президенту Марену 19 липня 1999 року.
У момент подання Єврокомісії у відставку Рада підкреслила нагальність призначення нової Комісії, яка здатна була б діяти з демократичною леґітимністю, підсиленою Амстердамською угодою в напрямку більшої відкритості й прозорості до громадян/ Європарламент побачив в інституційній кризі нагоду для зміцнення політичного виміру Європейського Союзу та для формування нової, сильнішої й ефективнішої Комісії, відповідальнішої політично.
Європейські депутати прийняли акт, який, не заперечуючи важливості принципу колегіальності, визнавав, що цей принцип не може бути використаний для зняття конкретної відповідальності з окремих комісарів за некомпетентність або недбалість. Врешті-решт Європарламент доручив новому комітетові експертів провести “глибше розслідування стилю роботи, практик і процедур Єврокомісії”, з чого мали бути зроблені, зокрема, практичні висновки щодо підсилення певних процедур і застосування необхідних реформ, які слід було подати на розгляд Єврокоміси та Європарламенту2У цьому звіті, серед іншого, проаналізовано наявні процедури укладання фінансових контрактів і контрактів з призна чення персоналу на тимчасові посади в рамках здійснення програм, а також процедури перевірки звинувачень персоналу у фі нансових зловживаннях, поганого управління й фаворитизму Тон звіту досить суворий Експерти підкреслили необхідність поліпшити фінансовий аудит і внутрішній контроль, підсилити Бюро боротьби з фінансовими зловживаннями та радикальніше зобов’язати адміністрацію Нарешті, комісарам запропоновано усунути можливість протекціонізму на основі особистих стосун ків і викривати тих, хто зловживає своїм службовим впливом для протегування співвітчизників
Еще по теме Колективна відставка колегії Комісарів Перебіг подій:
- Синдроми, що ускладнюють перебіг ГРВІ Гіпертермічний синдром
- 73. Розслідування дорожньо-транспортних подій.
- Становище наших орґанізацій супроти грядучих подій, 1902. p.
- 96. Колективний договір.
- 3. Поняття колективного договору
- Зміст та порядок заключеня колективного договору
- 99. Укладення колективних договорів /угод/.
- 5. Колективнi переговори по укладенню колективного договору
- 6. Порядок укладення колективного договору i його змiст
- 102. Порядок розгляду колективних трудових спорів
- 96.Колективний договір, його сторони та зміст
- 7. Контроль за виконанням колективного договору i вада вiдповiдальностi за невиконання його зобов'язань
- Такi функцiї, зокрема, виконують керiвники мiнiстерств, вiдомств, державних, колективних чи приватних пiдприумств,
- 6. Порядок розгляду колективних трудових спорiв (конфлiктiв)
- Колективна (групова) правосвідомість
- 1. iсторiя виникнення колективних договорiв i етапи єх розвитку в Украєнi
- 2. Загальна характеристика мiжнародних правових норм, що регулюють порядок укладення колективних договорiв
- 4. Поняття колективних угод та єх види
- 11_Порядок укладання колективного орендного договору.