Демократизм Європарламенту та демократична легітимність системи

Набуття чинності Амстердамський угодою сприяло піднесенню “конституційностГ й демократизму системи ЄС внаслідок підсилення и розширення повноважень Європейського Парла менту Та сама лише демократична леґітимність Європарламенту не може бути достатньою для того, аби система стала вщ- повідальншіою й демократичнішою, якщо інші інституції і, зокрема, уряди та національні парламенти не сприяють поширенню “європейської парламентської культури”

Передусім на союзному рівні слід далі покращувати співпрацю між різними інституціями Зокрема, така співпраця, що розвинулася для різних спеціальних заходів,коли треба було відповідати на виклик обставин, мала б стати систематичнішою і бути передбаченою в моделі управління, де б краще були роз межовані повноваження між Парламентом, Радою та Комісією Необхідність досягти рівноваги між ефективністю спільних дій і демократичною леґітимністю не може бути досягнута лише зусиллями Парламенту, — тут слід краще розрізняти законодавчу сферу, управління й адміністрування Законодавча сфера доручена Раді та Парламенту, що ж до управління “основним”, то воно належить Комісії, установі радше політичній, аніж управ лінській При цьому слід якомога більше децентралізувати на користь національних адміністрацій управління програмами, які не обов’язково здійснювати безпосередньо з Брюсселя В цьому контексті парламентський контроль міг би бути дійсно зосереджений на політично важливих питаннях, і від цього виграла б превентивна функція Парламенту

“Парламентська культура” мала б, крім того, поширитися й на Раду Справді, Рада продовжує розглядати Парламент як “молодшу” інституцію, а крім того, тут постійно наявні тиснення з боку національних бюрократій, спрямовані на усунення парла ментського контролю в найделекатніших або стратегічних галузях, як-от боротьба з дискримінацією чи свобода пересування осіб “Дальша бюрократизація системи, тобто завеликий

вплив на законотворчий процес з боку рішень національної (і союзної) бюрократії” ризикує, таким чином, поставити під сумнів демократизм цілої системи, отже, зокрема, й успіхи Європейського Союзу14.

По-друге, необхідно більше залучати громадську думку й давати їй більше можливостей впливу.

В Італії також європейська виборча кампанія регулярно перетворюється на чисту формальність, і тому навіть італійські специфічні риси — високий рівень згоди щодо європейської інтеграції і широка участь громадян — слабшають, хоча підтримка громадян, що голосували за входження своєї країни до зони євро, і була позитивним фактом глибокого змісту. Низька участь виборців у європейських країнах є наслідком загальнішого явища — розчарування політикою — і поглиблюється через брак справжнього європейського політичного простору.

Європейський Парламент користується, без сумніву, демократичною леґітимністю, але він не достатньо сильний.

Відсутність справжніх дебатів про те, якою бажано було б бачити об’єднану Європу і яку об’єднану Європу необхідно побудувати, ризикує сприяти демагогічним та євроскептичним силам, яким у різних країнах, з огляду на складність системи, вдається вправно заплутувати орієнтири дебатів. Але з іншого боку, не можна й твердити, що громадяни Європи не цікавляться проблемами об’єднаної Європи. Активна участь громадян у референдумах щодо Європейського Союзу, наявна в різнихдержа- вах-членах, доводить якраз протилежне. Тоді, мабуть, низька активність на виборах до Європейського Парламенту є наслідком, крім уже згаданого ставлення до цього національних політичних сил, також труднощів у розумінні системи ЄС, її позірної віддаленості від буденного життя громадян (позірної, бо насправді рішення, прийняті в Брюсселі, втручаються в життя європейських громадян щораз більше), того факту, що Європейський Парламент не має відповідного уряду і що в минулому, з різних причин, він займався діяльністю більш бюрократичного, аніж власне політичного характеру.

З іншого боку, не досить, аби нові законодавчі повноваження були надані Європейському Парламенту. Потрібно також, щоб громадяни зрозуміли демократичний фундамент процедури. Не можна допустити того, щоб у момент, коли зростають влада й роль Європейського Парламенту, забракло політичної основи, обов’язково наявної в усякій демократичній системі. Насправді в Європейському Союзі виникає громадянське суспільство, яке може зробити рішучий внесок до реалізації справжнього європейського політичного простору19. Для свідомішої участі європейських громадян необхідно краще зорієнтувати європейські вибори й діяльність Європарламенту стосовно нових тенденцій, які виникають у європейському суспільстві.

Єврокомісія нещодавно16 визнала важливість внеску громадянського суспільства і, зокрема, неурядових організацій, до європейської інтеграції, адже вони сприяють формуванню європейської громадської думки та представляють різні групи громадян перед союзними інституціями. З цих міркувань Єврокомісія, особливо останніми роками, намагалася розвивати громадянський діалог і європейське громадянське суспільство, залучаючи неурядові організації до процесу опрацювання певних напрямків політики, підкреслюючи важливість їхньої ролі, як носіїв інформації про об’єднану Європу та виконавців специфічних програм ЄС17.

Примітки до розділу п’ятого

1. Пор. A. Pierucci, // Trattato di Amsterdam, cit., p. 106.
2. G. Sartori, Elementi di teoria politica, Bologna, II Mulino, 1990, pp. 190 e 191.
3. Пор. A. Barbera, I Parlamenti, cit., p. 109.
4. Пор. J. Lodge, L’emergence d’une constitution europeenne: democratic naissante ou eurocratie camouflee?, // M. Telo, P. Magnetic. Repenser PEurope, cit., pp. 116 e 117.

" Цікаво відзначити, що цю практику запровадила, власне, пані Тетчер (Thatcher) - британський прем’єр-міністр, відома своєю антиєвропейською позицією й опором, який вона чинила підсиленню наддержавних інституцій.

6 Ніццька угода, як уже згадано (пор. розділ 2), кодифікувала так званий “закон Проді”, який передбачає, що певний комісар має подати у відставку на вимогу Президента після попереднього схвалення колегією.

7. Перед набуттям чинності Маастрихтською угодою (1993) Парламент уже провів 2 важливі розслідування щодо становища жінки (це призвело до перегляду всіх директив про рівність ЧОЛОВІКІВ 1 жінок) 1 щодо расизму
8. Пор М Westlake, A Modern Guide to the European Раї liament, London, Pmter, 1994
9. Ніццька угода передбачає скасування цієї умови, таким чином цілком прирівнюючи Європарламент до Комісії та Ради
10. Пор також розділ 2
11. Детальний аналіз різних аспектів процедури прийняття й виконання бюджету ЄС міститься у М Westlake, A Modern Guide, cit, pp 121 e ss і2Пор О Costa, Enjeux et usages, cit, pp 122 ess

13 Пор N Nugent, Government and Politics, cit, p 300 І4Пор A Pierucci,II Trattato di Amsterdam, cit, p 111 ь 3 цієї проблематики, див JM Ferry, P Thibaud, Discussion sur PEurope, Pans, Calmann-Levy, 1992, В de Giovanni, Oltre ta cnsi della coscienza europea, in Politica europea Annah 1990-1991, Milano, Angeh, 1991, D Wolton, La derniere utopie Naissance de PEurope democratique, Paris, Flammarion, 1993 Див також спеціальний номер журналу “Europa/Europe”, присвячений європейському громадянському суспільству (3, 1999)

16. La Commissione е le orgamzzaziom non governative - II і afforzamento del partenanato, 0/18/2000 del 17 gennaio 2000
17. 3 цього питання див також нижче - розділ 6