Внесок Еріха Фромма у становлення поняття «ідентичність» у психологічній науці

Метою цього дослідження є проаналізувати науковий до- робок Е. Фромма і з’ясувати особливості його трактування поняття «ідентичність» у цілісній концепції особистості, а та- кож механізми взаємодії психологічних та соціальних чинни- ків, зв’язок між психікою індивіда та соціальною структурою суспільства, його ризики та потенціали у процесі формування особистісної ідентичності.

Е. Фромм у своїх працях застосовує поняття «ідентичність» та «криза ідентичності». Вчений розглядає проблему станов- лення цілісної особистості й послуговується на її означення терміном «ідентичність». Беручи за основу ідею З. Фройда про нарцисизм, притаманний людській натурі, Е. Фромм про-

понує погляд на історію як на процес боротьби нарцисизму з гуманізмом. Учений заперечує Фройдове твердження про те, буцімто подолати людський нарцисизм — неможливо, й ви- словлює думку про те, що енергію нарцисизму можна спря- мувати на все людство. Е. Фромм оперує терміном «ідентич- ність» у процесі розгляду проблеми становлення цілісної осо- бистості. Кризу ідентичності, на думку вченого, спричиняє сучасне суспільство, знеосіблене й дегуманізоване, члени яко- го перетворились на безликі інструменти в руках бюрокра- тичної машини. Ідентичність у науковому доробку Е. Фром- ма неможливо зрозуміти без його концепції потреб. Згідно з Е. Фроммом, найпотужніша мотиваційна спонука особистості

— конфлікт двох прагнень: до свободи й до безпеки. Їх у свою чергу зумовлює сам факт існування екзистенційних потреб. Учений їх виокремив п’ять: потреба у встановленні стосунків, у подоланні, у вкоріненні, в ідентичності, в системі поглядів та відданості [22].

Потреба у встановленні стосунків виявляється в тому, що людині притаманна внутрішня спонука про когось дбати, ко- мусь співчувати, співпереживати. В разі невдоволення цієї по- треби людина набуває нарцисичних рис, переймається лише власними інтересами і неспроможна довіряти іншим.

відданості необхідна для збереження психологічного та пси- хічного здоров’я особистості. Також особистість має потребу в об’єкті відданості, у присвяті свого життя тому, що стано- вить для неї сенс життя.

Потреба в ідентичності є суттєвою для всіх людей, адже саме завдяки її реалізації особистість відчуває свою унікальність та усвідомлює, хто вона є насправді. Переліченим Е. Фроммом екзистенційним потребам, і потребі в ідентичності зокрема, притаманна соціальна зумовленість: їх виявлення й задово- лення не може відбуватись поза контекстом соціуму. Саме на- дані суспільством можливості для реалізації екзистенційних потреб формують у людини визначену структуру особистості або «основні орієнтації характеру». Е. Фромм стверджував, що кожна людина має внутрішню потребу тотожності з собою

— ідентичності, завдяки якій вона відчуває свою несхожість на інших і усвідомлює, хто вона є насправді. Дослідник наго- лошує, що особистості з чітким усвідомленням своєї індиві- дуальності проявляють вищу особистісну ефективність, ніж люди з конформним стилем мислення та поведінки, які ко- піюють чужі моделі поведінки й не здатні досягти істинного відчуття ідентичності.

Паралельно з Е. Еріксоном Е. Фромм виводить ключову характеристику особистісної ідентичності: «людина сама по- стає перед нами як істота, що вічно змінюється, як процес, якому немає кінця» [19, с.

Е. Фромм розуміє ідентичність особистості як структур- ну одиницю її цілісності й наголошує, що поняття цілісності включає в себе поняття ідентичності. Цілісність означає «го- товність не порушувати своєї ідентичності жодним із можли- вих способів» [23, с. 81]. У бажанні досягти успіху в індустрі- альному суспільстві і в оречевленні людини Е. Фромм вбачає

основну загрозу особистісній ідентичності. Паралельно з іден- тичністю як феноменом усвідомлюваним вчений виділяє ще й несвідому ідентичність: «…хоч деякі люди й перетворились на речі, несвідомо вони несуть у собі відчуття самототожності саме тому, що соціальним процесам не вдалось цілковито пе- ретворити їх на речі. Можливо, ці люди, що піддались спокусі порушити свою цілісність, переживають підсвідоме почуття вини, що у свою чергу породжує певну скутість… До тих пір, коли людина не повністю мертва в психологічному сенсі, вона відчуває себе винною за те, що живе, не будучи цілісністю» [23, c. 82]. Вчений підводить до розуміння ідентичності люди- ни як переживання, що дає змогу людині почувати себе акти- вним центром, що організовує структуру її реальної та потен- ційної діяльності.

У праці «Мистецтво бути» Е. Фромм розвиває свою тезу про буттєву природу особистісної ідентичності людини: «Під- сумуємо: усвідомлення, воля, практика, терпимість до страху і нового досвіду — все це необхідно для успішної трансформації людини. У певний момент енергія і спрямованість внутрішніх сил зміняться настільки, що ваше відчуття ідентичності теж зміниться. Девіз власницького способу існування «Я — те, що я маю» в результаті ваших зусиль перетвориться на «Я — те, що я роблю» (в сенсі невідчуженої діяльності) чи просто в «Я

— те, що я є» [24, c. 67].

Дихотомію володіння та буття, а також трактування особи- стісної ідентичності через її призму Е.

відчуття ідентичності, тобто психічне здоров’я, ґрунтується на моєму володінні об’єктом (і якомога більшою кількістю ре- чей). Такий спосіб існування встановлюється не за допомогою живого, продуктивного процесу між суб’єктом та об’єктом; він перетворює на речі і суб’єкт, і об’єкт» [23, c. 54]. Відтак ідентич- ність особистості як феномен асоціюється не з володінням, а з буттям: «Коли людина віддає перевагу тому, щоб бути, а не мати, вона не відчуває тривоги й невпевненості, породжених страхом втратити те, що маєш. Якщо Я — це те, чим я є, а не те, що я маю, ніхто не в силах загрожувати моїй безпеці й ві- дібрати в мене відчуття ідентичності» [23, c. 117]. Ідентично- сті, ґрунтованій на тому, що людина надає перевагу тому, щоб бути, а не мати, нічого не може загрожувати. Кризу ідентич- ності Е. Фромм бачить передовсім як кризу сучасного суспі- льства, що виявляється в тому, що «члени цього суспільства стали безликими інструментами, відчуття ідентичності яких базується на участі в діяльності корпорацій чи інших гігант- ських бюрократичних організацій. Там, де немає аутентичної особистості, не може бути й відчуття ідентичності [23, c. 94]. Обґрунтовуючи необхідність творення радикально нового со- ціуму, у своїй концепції нової людини Е. Фромм робить ак- цент на відчутті ідентичності як якості структури характеру й наголошує на його іманентній природі, зумовленій чинни- ками не зовнішніми, соціальними, а внутрішніми.

У праці «Здорове суспільство» Е. Фромм дає визначення людини як «тварини, здатної сказати «Я» і усвідомити себе як окрему істоту» [22, c. 73]. «Відчуття тотожності розвива- ється в людини в процесі вивільнення її з «первинних уз», що прив’язують його до матері й до природи. Маленька дитина, яка відчуває, що вона з матір’ю — єдине ціле, ще не може ска- зати «я», та в неї й немає жодної потреби в цьому. Тільки після того, як дитина осягнула, що зовнішній світ — це щось відмінне від неї самої, вона приходить до усвідомлення себе як відокре-

мленої істоти. Одне з останніх слів, що їх вона вчиться засто- совувати, — слово «я» стосовно самої себе» [22, с. 73]. Разом з тим Е. Фромм підкреслює, що існують «замінники істинно індивідуального відчуття тотожності», до яких він зараховує націю, релігію, клас, рід занять тощо [22, с. 75]. Формули ото- тожнення допомагають людині набути відчуття ідентичності за умов її втрати чи коли істинного відчуття ідентичності ще не досягнуто. У сучасному суспільстві, на думку вченого, іден- тичність підміняється соціальними ідентифікаціями — скажі- мо, ідентифікацією з суспільним положенням. Тут і криється небезпека: внаслідок ідентифікації з суспільним положенням відчуття ідентичності все більше зміщується до конформізму [22, c. 75]. «Замість доіндивідуалістичної кланової ідентич- ності розвивається нова стадна ідентичність, в якій відчуття тотожності базується на відчутті безумовної приналежності до натовпу. Нерідко одноманітність і подібність не визнають- ся такими, а прикриваються видимістю індивідуальності, од- наче це справи не міняє» [22, c. 75].

У праці «Втеча від свободи» Е. Фромм вказує на меха- нізм формування ідентичності особистості дитини шляхом втрати ідентифікації з іншими людьми, відділення від них. Разом з ним вчений зауважує: «Та ж ідентичність з приро- дою, племенем, релігією дає індивідові відчуття впевненості.

У концепції Е. Фромма розвиток ідентичності особистості корелює з індивідуалізацією. Вчений вказує на діалектичну природу процесу індивідуалізації, який супроводжується зро- станням свободи індивіда, спроможністю виражати свою сут- ність розвитку й міцнішання його особистості, власного «я», і під час процесу втрачається ототожнення з іншими людьми. Відтак через деідентифікацію з іншими людьми починається

процес формування особистісної ідентичності. Можуть бути крайнощі цієї деідентифікації, як-от ізоляція, що породжує зрештою тривогу та невпевненість, але цей процес може мати наслідком і формування якісно нової форми близькості із со- ціумом — близькості особистості зі сформованою ідентичні- стю, здатної «розвинути в собі внутрішню силу і творчу ак- тивність, які є передумовами цього нового типу зв’язаності зі світом» [20, с. 14]

У праці «Велич та обмеженість теорії Фройда» Е. Фромм порушує питання природи ідентичності людини — генетичної чи соціальної, й звертає увагу на те, що досить часто з волі батьків дитина мусить редукувати свої природні схильності й генерувати ті риси, яких від неї чекає оточення. «В цій точ- ці ми знаходимо коріння невротичного розвитку; в людини з’являється відчуття хибної ідентичності. Якщо істинна іден- тичність ґрунтується на усвідомленні себе такою, якою лю- дина була народжена, псевдоідентичність ґрунтується на типі особистості, який нам нав’язує суспільство. Тому людина в цьому разі постійно має потребу у схваленні, аби почуватися стабільно. Істинна ідентичність не потребує такого схвалення, тому що людина оцінює себе ідентично його справжній струк- турі особистості» [21, c. 153].

Розуміння особистісної ідентичності в розрізі фромміської гуманістичної етики становить собою потенціал для практич- них розробок у психолого-педагогічній царині. Також цікавою темою для подальших досліджень внеску Е. Фромма до історії формування та становлення поняття «ідентичність» ми вва- жаємо окреслення завдання порівняти концепцію психосоці- альної ідентичності Е. Еріксона, який уперше ввів у науковий обіг поняття «ідентичність» та бачення феномену ідентично- сті Е. Фроммом. Слід зазначити, що в концепції Е. Еріксона ідентичність, як «організація життєвого досвіду в ego індиві- дуума» [4, c. 25], розглядається — на противагу фройдизму — невідривно від соціального тла і ним же зумовлена. Натомість Е. Фромм іде значно далі й, відзначаючи соціальну зумовле-

ність формування особистісної ідентичності, вивчає й ризики, що криються в цій зумовленості, як-от конформна світоглядна позиція, що призводить до формування хибної ідентичності або до втрати ідентичності. Порівняння концепцій ідентично- сті Е. Еріксона та Е. Фромма здатне зробити суттєвий внесок у дослідження історії формування поняття «ідентичність».