До історії виникнення поняття «ідентичність»
Наразі ми зупинимось на порівняльному аналізі психоана- літичної концепції З. Фройда і психосоціальної теорії іден- тичності Е. Еріксона, теоретико-методологічним підґрунтям якої і став, власне, фройдизм.
Значення доробку З. Фройда у становленні поняття «іден- тичність» неможливо переоцінити. Притому, що вчений ні- коли не давав прямого означення чи інтерпретації вживаної ним лексеми «ідентичність», з контексту стає зрозуміло, що говорить він саме про зміст поняття, сформульованого пізні- ше Е. Еріксоном, який називав З. Фройда «професійним та ідейним предтечею» [4, с. 28]. Також Е. Еріксон підкреслю- вав, що його власні ідеї є подальшим систематичним розши- ренням фройдівської концепції психосексуального розвитку (у тлумаченні Е. Еріксона — психосоціального розвитку), тільки з опорою на нові дані природничих та суспільних наук. Е. Еріксон, розробляючи свою концепцію стадій розвитку лю- дини частково спирався на фройдівський принцип розподілу
за етапами, а також на елементи теорії структури особистості: Ід, Его та Супер-его.
У дослідженні ми будемо орієнтуватися на розуміння по- няття «ідентичність», запропоноване Е. Еріксоном. Восьми- стадійна схема розвитку людини та формування її ідентич- ності, запропонована вченим, мала за основу теорію Фройда, згідно з якою психологічний розвиток людини поділяється на п’ять етапів. Е. Еріксон відійшов від Фройдового акцен- тування на розподіл етапів згідно з динамікою сексуального розвитку і окреслив вікові межі кожної зі стадій, детально описавши кризи ідентичності, які особистість долає на кож- ному з них.
Підійшовши до формулювання поняття «ідентичність», Е. Еріксон апелює до виступу З. Фройда 1926 року перед чле- нами громади Бнай Бріт, у якому він говорить про націона- льну гідність та «ясне усвідомлення внутрішньої ідентично- сті» зі своїм народом [4, с. 29], ілюструючи цим «параметри позитивного відчуття ідентичності» [4, с.
30]. Перш ніж звер- нутись до спадщини З. Фройда, на підтвердження свого ро- зуміння ідентичності як «суб’єктивного натхненного відчуття тотожності та цілісності» [4, с. 28] Е. Еріксон наводить думку У. Джеймса: «Характер людини проявляється в її розумовому чи моральному стані, коли в ній найбільш інтенсивне й глибо- ке відчуття власної активності та життєвої сили. В такий мо- мент внутрішній голос каже їй: «Це і є справжній я!» [4, с. 28]. Водночас Е. Еріксон апелює до цитати з листа У. Джеймса дру- жині: «Джеймс вживає слово «характер», але я дозволю собі стверджувати, що він описує почуття ідентичності, і що опи- сане ним у принципі доступне досвіду будь-якої людини» [там само, с. 28-29]. Так само вчений прочитує і доробок З. Фройда, розширює не до кінця сформульовані тези й виводить зміст поняття з контексту, де саме поняття номінально не присут- нє. Він наголошує, що у цитованому виступі З. Фройд вживає термін «ідентичність» не випадково, а у чіткому етнопсихоло- гічному значенні, що свідчить про формування поняття фено-
мену ідентичності. Також можна стверджувати, що саме з цьо- го моменту вживання даного терміну можна починати відлік розвитку та становлення поняття «етнічна ідентичність».
Вказуючи на психоаналітичні витоки поняття ідентично- сті, Е. Еріксон у той же час визнає, що «традиційний психо- аналіз не в змозі цілком осягнути ідентичність, бо він не виро- бив термінології, яка описує середовище. Певні прийоми пси- хоаналітичного розмислу, прийоми розгляду середовища як
«зовнішнього світу» чи «об’єктивного світу» не враховують її всеохопної реальності» [4, c. 33]. Розвиваючи психоаналітичну концепцію З. Фройда, Е. Еріксон відтак розвиває її за рахунок висвітлення важливості соціального компонента у становлен- ні особистісної ідентичності. Також він пояснює таким чином, чому З. Фройд не сформулював остаточно поняття ідентич- ності, хоча фактично описав його у своєму науковому дороб- ку. Е. Еріксон звертається саме до спадщини З. Фройда, бо
«однією з методологічних передумов осягнення ідентичності є психоаналіз, витончений настільки, що він може враховува- ти середовище; іншою передумовою є соціальна психологія, витончена в психоаналізі; у взаємодії вони вочевидь створи- ли б нову науку, якій довелось би мати в розпорядженні свій власний історичний світогляд» [4, c.
33].Окрім непрямого дослідження людської ідентичності, також З. Фройд торкається у своїх працях феномену іден- тифікації, даючи таке визначення поняттю: «Ідентифікація (ототожнення) — несвідомий процес, завдяки якому індивід (скажімо, дитина) поводиться, думає та відчуває так, як це ро- била б інша людина, з якою вона себе ідентифікує (наприклад, мати чи батько); відіграє велику роль у формуванні особисто- сті» [17, c. 441]. Ідентифікацію З. Фройд зараховує до захис- них механізмів. Відтак ідентифікація, навіть будучи захисним механізмом, відіграє роль чинника формування особистісної ідентичності. Одначе З. Фройд наголошує й на небезпеці зіт- кнення різних ідентифікацій: «Справа може дійти й до роз- щеплення Я, адже окремі ідентифікації завдяки протиборству
ізолюють одна одну, й загадка випадків так званої «множинної особистості», можливо, полягає якраз у тім, що окремі іденти- фікації навперемін оволодівають свідомістю» [17, c. 435]. Згід- но з теорією З. Фройда, завдяки ідентифікації формується
«Супер-его», як, наприклад, у процесі ідентифікації дитини з батьком, який слугує їй своєрідною ідеальною моделлю. Слід зазначити, що в працях дослідників теорії З. Фройда, зокрема Ф. та Р. Тайсонів, висловлюється думка, що введений З. Фрой- дом у 1923 році термін «Супер-его» ним же самим вживається непослідовно, нерідко він замінює його «Его-ідеалом» [15].
Мотивами ідентифікації як несвідомого ототожнення суб’єкта з об’єктом, згідно з З. Фройдом, постають страх втра- ти любові або страх перед покаранням. Відтак ідентифікація є взаємодією, визначеною біолого-психологічними аспекта- ми, і її головною метою лишається біологічна та психологічна адаптація. Ідентифікація розглядається психологом як спроба дитини перейняти силу батька, матері чи певного лідера, мі- німізувавши таким чином відчуття страху перед реальністю. Ідентифікація відображає внутрішній світ людини, її емоційні сили. Розвиток ідентифікації, згідно з З. Фройдом, складаєть- ся з двох процесів: біологічний — організм як ієрархічна орга- нізація поміж живих органічних систем у життєвому циклі та соціальний — систематизація організмів у групи, які визначе- ні географічно, історично й культурно.
Е. Еркісон наголошує на соціальному механізмі ідентифікації. Вчений виділяє іден- тифікацію (інтеракцію з шанованими представниками сус- пільства, лідерами) як одну з форм становлення ідентичнос- ті поруч із інтроекцією (вживання в образ) і, зрештою, фор- муванням ідентичності за рахунок інтеграції ідентифікацій у єдине ціле.Досить рідко у доробку З. Фройда згадується ідентичність, причому ця лексема вживається не у статусі терміна чи понят- тя. Зокрема, він згадує ідентичність у своїх працях, описуючи ситуації зі своєї психотерапевтичної практики. У праці «Тлу- мачення сновидінь» вчений, зокрема, звертається до аналізу
ідентичності сприйняття та ідентичності мислення, наголо- шуючи на їхній важливості в психотерапевтичному процесі [17].
У праці «Тотем і табу» З. Фройд вживає слово «ідентич- ність», описуючи ототожнення людьми певних племен зі сво- їми тотемами, досліджуючи психологічні витоки тотемізму. Феномен ідентичності людини й тотема знаходить вивчення у цій праці. Зокрема, вчений порушує питання про підстави такої ідентичності як первісної форми людської самосвідо- мості, розглядаючи відношення людини і тотема, який фор- мує щільно пов’язану з ним ідентичність людини [18]. Також З. Фройд вдається до поняття «ідентичність» у праці «Проект наукової психології» (1895, за життя вченого не опублікова- ний): «Таким чином, метою і завершенням всіх мисленнєвих процесів є досягнення стану ідентичності» [2].
Феномен ідентифікації З. Фройд описує як інструмент формування Супер-его серед захисних механізмів. Термін
«захисні механізми» вчений вперше вживає у праці «Захисні нейропсихози», а також надалі в цілій низці праць, на озна- чення боротьби Его з травмуючими думками та афектами. За- хисні механізми покликані змінити ієрархію усвідомлюваних та неусвідомлюваних компонентів системи цінностей з метою знешкодження травмуючих чинників. Всі захисні механізми мають спільну властивість: вони покликані забезпечити стій- кість та незмінність уявлення особистості про себе.
Навіть коли механізми психологічного захисту спотворюють сприй- няття реальності людиною, суть їхня полягає у збереженні психологічного здоров’я. Механізми психологічного захисту є особливою формою психологічної активності та переробки інформації з метою збереження цілісності Его.Е. Еріксон аналізує Фройдову концепцію особистості Ід (Воно) — Его (Я) — Супер-его, та бере її за основу моделю- вання ідеї про три рівні ідентичності [4, с. 54-99]. Ід З. Фройд розглядав як власне біологічне підґрунтя людської поведінки, належить до несвідомої частини структури людської особис-
тості. Ід охоплює сферу інстинктів, природних потреб, реф- лекторних дій і є своєрідним посередником між психікою та соматикою. Его, згідно з З. Фройдом, відповідає свідомості, самосвідомості людини, сприйняттю та оцінюванню нею себе та своєї поведінки. Супер-его постає певною надсвідомою формацією й відіграє роль «цензора» як система ідеальних уявлень про моральні цінності, норми та вимоги до поведін- ки. Базовим конфліктом у системі З. Фройда є конфлікт між несвідомими спонуками та моральним цензором Супер- его, який розв’язує Его, враховуючи «моральний кодекс» і прагнучи задовольнити потреби Ід. Відтак Его постає си- лою свідомості, здатною інтегрувати триєдність особистості і розв’язати породжені специфікою самої структури особис- тості конфлікти. Е. Еріксон формулює концепцію ідентич- ності, висвітлюючи розвиток Его і Супер-Его. Паралельно з фройдівською триєдністю структури особистості Е. Еріксон формулює триєдність структури особистісної ідентичності, базуючись на трьох рівнях аналізу людської природи: індивід- ному (відповідає Ід), особистісному (відповідає Его) та соці- альному (відповідає Супер-его). На першому рівні ідентич- ність визначається усвідомленням людини свого перебування в певній даній фізичній оболонці, в певній протяжності у часі та часово-просторових межах. Також формується усвідомлен- ня минулого та майбутнього. Другий рівень ідентичності ви- значається усвідомленням людиною власної самототожності, унікальності, неповторності свого життєвого досвіду.
Цей рі- вень є елементом ідентичності, якому притаманно те, що «ус- відомлений особистістю досвід власної здатності інтегрувати всі ідентифікації з потягами libido, з розумовими здібностями, набутими в діяльності, та зі сприятливими можливостями, які пропонуються соціальними ролями» [4, с. 31]. І третій рівень ідентичності, згідно з Е. Еріксоном, є особистісним конструк- том, який відображає внутрішню відповідність людини су- спільним та груповим нормам, стандартам та ідеалам (чітко
простежується аналогія з фройдівським Супер-его). Саме цю структуру Е. Еріксон виокремив як соціальну ідентичність.
Незважаючи на те, що Е. Еріксон наголошував, що він тіль- ки розвинув психоаналітичну теорію З. Фройда, в процесі формулювання змісту поняття ідентичності вчений суттєво скоригував та доповнив чотири позиції фройдизму.
По-перше, Е. Еріксон поглиблює зміщення акценту з Ід на Его, до якого З. Фройд став схилятися наприкінці своєї діяльності. В Еріксоновій концепції саме Его є самостійною структурою особистості, основою людської поведінки та дія- льності, спрямованою на розвиток соціальної адаптації. На відміну від З. Фройда, який вважав, що Его перебуває в боротьбі та вирішенні конфлікту між моральними нормами та біологічними інстинктами, Е. Еріксон наголошував, що Его взаємодіє з реальністю безпосередньо за участю пам’яті, уваги та мислення. Варто зазначити, що таке Его досягає ідентично- сті мислення, про яку говорив свого часу З. Фройд [18]. Там, де у З. Фройда йдеться про «захисні механізми», Е. Еріксон говорить про адаптивні функції, і саме в їхньому розвитку ба- чить позитивний результат вирішення кризи кожного етапу розвитку людини та формування її психосоціальної ідентич- ності.
По-друге, фройдівське розуміння впливу батьків на фор- мування особистості в концепції Е. Еріксона суттєво розши- рюється, і на перший план виходять історичні умови та куль- турний контекст як чинники формування Я. У працях, при- свячених феномену ідентичності, Е. Еріксон наводить низку спостережень за людьми різних етнічних середовищ, культур- них формацій, контекстів звичаєвого права й доводить зна- чення історичного та культурного контекстів у формуванні та становленні ідентичності людини. «Замість того, аби прийма- ти на віру як обов’язкову модель ірраціональної поведінки людини такі «даності», як едипів комплекс, ми досліджуємо, як суспільний устрій визначає структуру родини; адже, як сказав наприкінці життя З. Фройд, «супер-его» визначається
не тільки особистими якостями самих батьків, а й усім тим, що вплинуло на них: смаками й нормами суспільного класу, до якого вони належать, та їхніми національними особливос- тями», — відзначає Е. Еріксон [4, c. 56].
По-третє, Е. Еріксон розширив часовий проміжок виник- нення травмуючих ситуацій та їхнього впливу на подальший розвиток психіки людини. Протягом усього свого професій- ного шляху З. Фройд наголошував на визначальності впливу дитячих переживань і травм на формування дорослої особис- тості й не присвячував уваги розгляду особистісного розвит- ку опісля генітальної фази. Натомість Е. Еріксон у своїй теорії охоплює весь життєвий континуум особистості від народжен- ня й до глибокої старості. На кожному етапу розвитку, згідно з концепцією вченого, людина має потенціал для опрацювання конфліктів і переходу на інший щабель зрілості. На будь-якій стадії людина може розвиватись або деградувати, кожен етап містить свої небезпеки, а не тільки час раннього дитинства, як на цьому наголошував З. Фройд.
І по-четверте, Е. Еріксон спростував класичний фройдівсь- кий розподіл структури людської психіки на свідоме та несві- доме. З. Фройд у своїх працях та своїй професійній діяльності ставив за мету розкрити всі нюанси впливу несвідомих психіч- них процесів на особистість і знайти причини психопатоло- гій зрілої людини в її травмах дитинства у психосексуально- му контексті. Натомість Е. Еріксон звертав увагу на здатність людини долати психосоціальні труднощі, приймати виклики кожного етапу розвитку психіки і в різні проміжки часу роз- кривати різні якості. Відтак акцент ставиться на домінанті Его — на противагу Фройдовому фаталізму з’являється ідея особистісних та соціальних криз, кожна з яких дає суб’єкту змогу особистісного зростання, підвищення соціальної адап- тивності та компетентності. Власне кажучи, Е. Еріксон дає людству просту схему конструктивного розуміння власного життя: кожна значуща життєва проблема є викликом, котрий діагностує рівень зрілості та адаптивності особистості, також
кожен етап дає змогу вирішити невирішені конфлікти поперед- ньої стадії, одначе дається це вже доволі важче.
Можна припустити, що Фройдова позиція стосовно того, що функціонування зрілої особистості характеризується здат- ністю продуктивно працювати і підтримувати задовільні між- особистісні взаємини [27] наштовхнула Е. Еріксона розвива- ти схематично окреслений З. Фройдом компонент вирішаль- ності соціальної адаптивності та соціалізованості в розвитку самоусвідомлення людини.
Ґрунтуючись на працях З. Фройда, можна зробити висно- вок, що він впритул наближався до опису ідентичності як уявлення людини про власне «Я», якому властиве суб’єктив- не відчуття індивідуальної самототожності та цілісності. В його працях ми почасти знаходимо першопочатки пізніше викристалізованого поняття ідентичності, котре постає в до- робку З. Фройда як частково усвідомлене, а частково несвідо- ме ототожнення людини себе з різноманітними категоріями
— віком, роллю, групою, культурою, соціальним положенням. Базова стабільність ідентичності, яку сформулював Е. Ерік- сон, З. Фройдом розглядається як стабільність ступеня вира- женості конфлікту між Ід та Супер-его. Відтак підтриманню стабільності та збереженню часової протяжності ідентичності сприяють описані вченим захисні механізми. Проаналізував- ши психоаналітичні праці З. Фройда, можна зробити висно- вок, що саме механізми психологічного захисту спрямовані на підтримання стабільності образу Я особистості, її самооцін- ки, а відтак, й ідентичності. З описаних механізмів такими мо- жуть бути: витіснення зі свідомості джерел конфліктних пе- реживань, трансформація конфліктних переживань з метою запобігання виникненню конфлікту. Можна стверджувати, що ідентичність як умову біолого-психологічної рівноваги
«Я» З. Фройд ставить на вищий щабель після ідентифікації, зумовленої біолого-психологічними аспектами забезпечення адаптації людини. Ідентифікація постає в його працях як ци- вілізаційний чинник, а ідентичність — як психопротекторний.
Між едиповими конфліктами (психосексуальний контекст), які слугують могутньою мотиваційною силою, яка сприяє формуванню Супер-его, та конфліктами, описаних Е. Ерік- соном, криз ідентичності (психосоціальний контекст) можна провести чітку структурну паралель.
Питання внеску З. Фройда у формування терміна «ідентич- ність» потребує подальшого вивчення, причому це вивчен- ня має базуватись на ретельному дослідженні оригінальних першоджерел, оскільки історія науки свідчить, що перекладні тексти нерідко можуть містити огріхи в інтерпретації вузько- спеціалізованих термінів та понять. Під час аналізу наукового доробку З. Фройда в перекладах різних авторів дослідники стикаються, зокрема, зі змішанням понять «ідентифікація» та
«ідентичність», які в різних джерелах вживаються як тотожні. Порівняльний аналіз теоретичної бази першоджерел З. Фрой- да та Е. Еріксона може відкрити нові невідомі сторінки історії формування та становлення поняття «ідентичність», що може стати неоціненним внеском у розвиток сучасної вітчизняної психологічної науки.