До питання про становлення поняття «професійна ідентичність» у психологічній науці

Професійна ідентичність формується під час реалізації професійного розвитку людини, здійснення професійної під- готовки фахівця, становлення індивіда як професіонала. Від гармонійного й успішного становлення професійної ідентич- ності багато в чому залежить психологічна безпека особисто- сті й осіб, які її оточують.

Спроби наукового дослідження професійного становлення й самовизначення особистості здійснювалися ще на початку ХХ ст. Зокрема, Ф. Парсонс у 1909 році сформулював деякі принципи диференційно-діагностичного напрямку теорій професійного розвитку. Вчений вважав, що кожна людина має особливості, за якими вона найкраще відповідає одній єдиній професії; задоволення від професійної діяльності та успіхи на роботі залежать від того, наскільки індивід відповідає ви- могам обраної професії; вибір професії є усвідомленим і раціо- нальним процесом, у якому особа самостійно чи з допомогою консультанта з профорієнтації обирає найвідповіднішу галузь майбутньої професійної діяльності [36, с. 177].

У 1920-х роках дослідники відзначали, що однією з основ- них складових юнацького віку є пошук свого місця в житті та вибір майбутньої професії. Вивчали ці проблеми Ш. Бюлер, Е. Шпрангер, Е. Гінзберг. Останній досліджував процес вибо- ру професії спеціально, і саме він відзначав, що професійний

пошук є тривалим і складним процесом, який включає в себе цілу низку пов’язаних між собою рішень. У процесі вибору професії більш ранні рішення надалі обмежують нові мож- ливості, що закінчується своєрідним компромісом між вну- трішніми і зовнішніми факторами. Професійний розвиток, за Е. Гінзбергом, є послідовною зміною специфічних за сво- єю якістю фаз (стадій) переходу від особистісних імпульсів до професійних побажань [14].

На підставі досліджень Е.

– «пробудження», котре характеризується процесом іден- тифікації дитини з людьми, котрі її оточують. Ця фаза включає у себе етапи «фантазії» (4-10 років, переважан- ня дитячих потреб), «інтересів» (11-12 років, «примі- ряння» на себе професійних ролей), «здібностей» (13-14 років, прояви здібностей та їх співвідношення із вимога- ми соціуму);

– фаза «дослідження», коли відбувається реальне «про- гравання» різних ролей. Тут можливі етапи «експери- менту» (у 15-17 років — попередній вибір професії, її випробування), «переходу» (реалізації «Я-концепції»

— у 18-21 рік), «проби» (оволодіння професійною майс- терністю у 22-24 роки);

– стадія «консолідації» за мету має вироблення стійкої професійної позиції;

– стадія «збереження» є переважно часом намагань зберег- ти набутий професійний статус (триває протягом 45-64 років життя);

– стадія «зниження» є періодом відходу від активного професійного життя [38].

Таким чином, вже у працях Д. С’юпера можна бачити ціл- ком оформлену концепцію професійного розвитку й стано- влення особистості, ґрунтовану на результатах досліджень попередніх поколінь вчених. Одночасно з поняттям стадіаль- ності Д. С’юпер увів і поняття професійної зрілості, що автор визначав як поведінку особистості, відповідну до професій- них завдань, адекватних конкретному віку.

Як бачимо, працям Д. С’юпера, як і деяких інших фахівців, котрі ґрунтувалися на дослідженнях Ш. Бюлер, притаманне застосування в теорії професійного розвитку «Я-концепції». Таким чином, дослідження професійної ідентичності, відтак і становлення самого цього поняття, тісно пов’язане з вивчен- ням ідентичності взагалі та «образу Я» («Я-концепції»).

Протягом тривалого дослідження вченими встановлено, що ідентичність є динамічною структурою, котра змінюється й формується впродовж усього людського життя. Крім того, процес зміни й формування ідентичності є нерівномірним і нелінійним. Основним чинником формування ідентичності є бажання індивіда набути певної ідентичності.

Зважаючи на набуті знання щодо професійного розвитку особистості, зокрема праці Е. Шпрангера, нову концепцію фор- мує Д. Голланд, котрий, крім усього іншого, пов’язує з розви- тком особистості ще й екологію. За висновками Д. Голланда, професійний розвиток обмежується, по-перше, визначенням індивідом власного особистісного типу, по-друге, віднайден- ням тієї професійної галузі, яка йому найбільше відповідає і, по-третє, вибором одного з кваліфікаційних рівнів тієї профе- сійної галузі, згідно з рівнем інтелекту та самооцінки. Основ- ну увагу Д. Голланд приділяв описові типів особистості [33].

Подальші дослідження поступово просувалися у напрямку зближення понять «ідентичність» і «професіоналізація осо- бистості», все чіткіше висвітлюючи їх пов’язаність між собою. Певної уваги на взаємозв’язок типу особистості та обраної професії, як і вплив професійних характеристик на особливо-

сті характеру, звертав і К. Леонгард у своїй знаменитій праці

«Акцентуйовані особистості» [11, с. 12-13].

Достатньо поширеним поглядом на професійну ідентич- ність є ставлення до неї, як до позитивного результату про- фесійного самовизначення, певного показника рівня розвит- ку особистості як професіонала. В багатьох дослідженнях за- рубіжних науковців проблематика професійної ідентичності пов’язана з процесом становлення професіонала. Зокрема, М. Аргайл ще на початку 1970-х років наголошував на пря- мому зв’язку ідентичності з професіоналізацією особистості. На думку вченого, саме взаємодія з колегами, іншими членами професійної спільноти, сприяє індивідові не лише об’єктивно оцінити власний рівень оволодіння професією, але й повніше засвоювати професійні стандарти [30].

Р. Фінчман і П. Родес більшої уваги надають усвідомленню професійних норм, вимог і цінностей, які відбуваються у про- цесі оволодіння професією. Формування професійної ідентич- ності, на думку дослідника, виступає як співставлення у ході професіоналізації індивідуальних особливостей та соціаль- них впливів, що дає змогу індивідові здійснювати професійну саморегуляцію [32]. Дж. Зонненфелд вказує, що професійна ідентичність з’являється і розвивається в процесі професійно- го зростання індивіда. Кар’єрне зростання супроводжується поступовим переходом від часткових ідентичностей (окремих професійних якостей) до концептуальної, більш загальної, професійної ідентичності (усвідомлення власного статусу й ролі у професійній спільноті) [37].

Для досліджень професійної ідентичності пострадянської школи, на теренах країн СНД, більш характерним є посилан- ня на системність і структурність психічних і психологічних явищ, пошук взаємозв’язків між різними рівнями ідентично- сті, значна увага до вивчення формування ідентичності в про- цесі професійного навчання і здійснення професійної діяль- ності.

К. Абульханова-Славська розробила типологію ідентично- сті відповідно до характерних особливостей самовираження індивіда у професійній діяльності, відзначаючи важливу роль особистісної активності у самовизначенні:

– 1 тип ідентифікації — самовираження через вибір мак- симально близької до особистісних характеристик про- фесії;

– 2 тип ідентифікації — самовираження через вибір про- фесії, котра дає можливість руху щаблями професійної майстерності, зміни професійного статусу у бік підви- щення — через розвиток особистості й виконання вимог і завдань професії;

– 3 тип ідентифікації — самовираження відбувається шля- хом удосконалення і розвитку особистісних якостей і здібностей, професія актуалізує потенційні здібності й розкриває перспективи розвитку;

– 4 тип ідентифікації — самовираження ґрунтується на розвитку здібностей, самоконтролю, самоаналізу, планування творчої активності.

Наведена концепція є досить цікавою з погляду професій- ного консультування й діагностики.

Дослідники країн СНД у своїх працях здебільшого наголо- шують на тому, що професійна ідентичність є продуктом до- сить тривалого за часом процесу особистісного і професійного розвитку. Досить яскраво ця тенденція виявляється у кон- цепції О. Єрмолаєвої. Тут автор підсумовує, що професійна ідентичність формується лише на вищих рівнях оволодіння професією і є виразником стійкого узгодження головних еле- ментів процесу професійного розвитку. Аналізуючи різні ета- пи оволодіння професією та їх співвідношення з відповідни- ми рівнями ідентичності, О. Єрмолаєва доводить, що ступінь самоідентифікації суб’єкта з професією визначає можливість реалізації перетворюючої функції ідентичності. Таким чином, професійна ідентичність є регулятором, що здійснює стабілі-

зуючу й перетворюючу функції, які разом забезпечують і са- мовизначення, і розвиток професіонала [6, с. 80-87].

Російськими колегами у 2010 році було проведено дослі- дження особливостей становлення первинної професійної ідентичності в період нормативної кризи переходу до юності. Результати дослідження дали змогу зробити такі висновки:

1. Первинною професійною ідентичністю у широкому сен- сі є процес професійного розвитку, котрий характеризується зміною всіх чинників структури взаємовідносин особистос- ті, а також результат процесу, що виявляється в усвідомленні своєї належності до певної професії та професійного співто- вариства. У вузькому сенсі первинна професійна ідентичність

— це психологічна готовність до майбутньої діяльності, що розглядається через інтеграцію особистісних новоутворень, частково сформованих під час попереднього кризового етапу розвитку (Я-концепція та особистісна спрямованість), і ново- утворень нормативної кризи (досягнута его-ідентичність).

2. Дослідження підтвердило гіпотезу про те, що протягом переживання нормативної кризи переходу до юності, процес зміни системи особистісних відносин диктує специфічну ди- наміку нормативної кризи, під час якої формується психоло- гічна готовність до первинного освоєння професії.

3. На підставі теоретичного дослідження описано модель розвитку первинної професійної ідентичності нормативної кризи переходу до юності в студентів. Ця модель складається з: характеристики соціальної ситуації розвитку (об’єктивний, суб’єктивний і рефлексивний рівні); складові первинної про- фесійної ідентичності (ставлення до себе, як до професіонала, ставлення до обраної професії, до професійного співтоварист- ва); фази нормативної кризи.

4. Кореляційний аналіз підтвердив модель розвитку пер- винної професійної ідентичності нормативної кризи переходу до юності [16, с. 80-81].

Значна частина українських психологів, як послідовників пострадянських наукових шкіл, притримуються поглядів ро-

сійських колег. Зокрема, Д. Барашева, розглядаючи проблему професійного становлення й розвитку професіонала, поділяє концепцію Є. Климова щодо класифікації стадій професійно- го зростання особистості [1].

З іншого боку, В. Зливков досліджує професійну іденти- чність більше в руслі робіт західних фахівців, не забуваючи при цьому звертатись і до досвіду колег з країн СНД. Позицію Е. Еріксона у В. Зливкова висвітлює погодження з тим, що для становлення профідентичності дуже важливим є так зване ри- туалізоване спілкування, яке може виявлятися, наприклад, у захисті дисертації чи іспитах на професійну зрілість, допуск до самостійної професійної діяльності. Такі форми мають ве- лике значення для всіх членів професійного співтовариства, котрі беруть у ньому участь. Водночас В. Зливков орієнту- ється на підхід Н. Іванової та О. Конєвої, котрі вважають, що професійна ідентичність є поняття інтегративне, яке виражає взаємозв’язок характеристик особистості, що забезпечують професійну орієнтацію, дозволяють реалізувати потенціал у професійній діяльності, передбачати потенційні результати вибору професії [9].

Таким чином, підсумовує автор, професійна ідентичність постає інтегративним показником особистості, у якому пев- ною мірою синтезовано і реальні здатності, і певні інтенції, спроможні перетворитися (за певного збігу обставин) на реа- льну структуру [9].

Розглянувши наведені вище концепції й визначення, мо- жемо підсумувати, що дослідження тем, прямо пов’язаних із професійним становленням особистості активно здійснюва- лося ще на початку ХХ ст. Тоді ці питання розглядалися в ру- слі вікової психології, як один із елементів вивчення процесу дорослішання та становлення особистості.

З появою терміна «ідентичність», пов’язаних із даним по- няттям досліджень, зокрема З. Фройда, Е. Еріксона та Е. Фром- ма, дослідники професіоналізації особистості поступово все частіше звертаються до поглядів цих вчених. Навіть саме сло-

восполучення «професійна ідентичність» було вжито Е. Ерік- соном, але не розвинуто як самостійний предмет вивчення, втім, як і поняття «ідентичність» не було детально розробле- но З. Фройдом. Однак погляд на професійну ідентичність як важливу складову самосвідомості особистості швидко став переважати в наукових колах, і почалося опрацювання вже самого концепту професійної ідентичності.

Психологи західних шкіл не надають важливого значення виокремленню саме професійної ідентичності, воліючи більше зосереджуватись на ідентичностях соціальній або психосоціа- льній, до яких вони відносять й ідентичність професіонала.

На теренах же пострадянських країн, вочевидь, через тра- диційно значну роль вивчення проблем професійної орієнта- ції, професійної освіти й професіоналізації загалом, вивчення професійної ідентичності пішло у руслі педагогічної психоло- гії, і призвело до більш чітко окресленого визначення як пред- метної сфери, так і самого поняття. Це не означає, що тема вичерпана, бо навіть у визначенні професійної ідентичності є дуже багато розбіжностей між поглядами різних дослідників. Крім того, сучасні українські й російські психологи все біль- ше схиляються до однієї думки, що крім певних основополож- них спільних рис, процес набуття професійної ідентичності представниками різних професій має багато відмінностей, що залишає значні масиви недосліджених проблем.