Соціальна ідентичність у контексті сучасних зарубіжних психологічних досліджень
У сучасній науці активно досліджувалася тема особистіс- ної і соціальної ідентичності, а також проблеми впливу соціа- льного середовища на механізми ідентифікації (праці Е. Гід- денса, Е.
Гоффмана, І. Кона, Дж. Марсія, Дж. Міда, А. Турена, В. Ядова та ін.). Розробки психологів (А. Адлера, Л. Вигот- ського, Е. Еріксона, В. Мухіної, С. Рубінштейна, З. Фройда, К. Хорні, Т. Шибутані, К. Юнга та ін.) значно поглибили ро- зуміння динаміки становлення ідентичності у процесі психіч- ного розвитку людини. Найбільш узагальнене вираження проблематика ідентичності знайшла у філософських працях Т. Адорно, Р. Баумайстера, Т. Воропай, Н. Костенко, В. Мала- хова, В. Павленка, В. Федотової, Ю. Хабермаса, М. Хайдегге- ра, В. Хесле, М. Хоркхаймера.У психіатрії поняття «ідентичність» спочатку з’явилося у контексті вивчення феномену «кризи ідентичності», що опи- сує стан психічних хворих, які втратили уявлення про самих себе і послідовності подій свого життя, потім американський психоаналітик Е. Еріксон переніс його в психологію розвитку, показавши, що криза ідентичності є нормальним явищем роз- витку людини [5].
У конструкціоністських моделях аналізу соціальна іден- тичність одночасно виступає як форма відображення реаль- ності і похідна процесу створення образу соціального світу. Одним із основних пояснювальних підходів є визнання конс- труювання реальності, що зумовлює утворення єдності групи. Соціальна ідентичність виступає тут як динамічна система конструктів, у якій зосереджені уявлення людини про себе як представника соціальних спільнот, що супроводжується оцінними і смисловими проявами (Г. М. Андрєєва, П. Бергер, Л. Р. Іонін, Дж. Келлі, Т. Лукман, Т. Р. Стефаненко). У роботах даного напрямку, згідно з Г. М. Андрєєвою [1], проблема соціа- льної ідентичності, як предмета соціального пізнання, спря-
мована на вивчення механізмів, за допомогою яких людина усвідомлює себе частиною тієї соціальної реальності, у якій вона живе і діє, а також усієї сукупності соціальних чинників, які зумовлюють ці процеси.
У 2002 році М. Бревер і С. Роккас запропонували нове поняття «Social Identity Complexity» (складність соціальної ідентичності) — теоретичне поняття, що позначає суб’єктивні репрезентації внутрішньогрупових стосунків індивіда серед її / його множинних групових ідентичностей. Складність со- ціальної ідентичності відображає рівень подібності у сприй- манні людиною груп, до яких одночасно вона належить. Якщо людина сприймає як подібні різні категорії, це свідчить про наявність у неї простої соціальної ідентичності, натомість чим більше вона бачить відмінностей між інгрупами, тим більш складна її соціальна ідентичність. Членство у багатьох соціальних групах (численні соціальні ідентичності) зумов- лює більшу складність соціальної ідентичності, що призво- дить до розвитку більш досконалої, цілісної ідентичності, яка у свою чергу сприяє відкритості людини до змін, прийняттю загальнолюдських, універсальних цінностей та розвитку то- лерантності до невизначеності.
Перші дослідження соціальної ідентичності стосувалися толерантності до інших расових та етнічних груп. Нині це по- няття широко застосовується відносно представників різних, часто конкуруючих між собою професій (K. Gonsalkorate,
A. van Dommelen). Дослідники стверджують, що фахівці із високим рівнем складності соціальної ідентичності мають широке коло професійних інтересів, позитивно ставляться до підвищення своєї кваліфікації, добре адаптуються на но- вому робочому місці. На відміну від них, фахівці із низьким рівнем складності соціальної ідентифікації нерідко відчува- ють значний стрес за умов необхідності розширення своїх професійних обов’язків, більш конфліктні та менш адаптовані у професійній спільноті.
Поняття складності соціальної ідентичності відрізняєть- ся від інших підходів до розуміння того, як численні групо- ві категоризації впливають на міжгрупові аттитюди. Напри- клад, згідно із моделлю інгрупової ідентифікації (S. Gaertner,
J. F. Dovidio), якщо людина залучена до різних, підпорядкова- них одна одній соціальних груп, то позитивні аттитюди стосо- вно вищої за статусом групи поширюються на усіх її членів, тобто самокатегоризація відбувається лише для групи, вищої за статусом.
Натомість у теорії складності соціальної ідентич- ності акцентується увага на те, що самокатегоризація здійс- нюється одночасно у різних групах, до яких входить людина, та не залежить від їхнього статусу та ролі у житті людини.Зазначимо, що у зарубіжних дослідженнях 2012-2013 рр. все більшого поширення набувають поняття «складність осо- бистісної ідентичності» (self-identity complexity), «складність соціальної ідентичності» (other-identity complexity) та «склад- ність мультикультурної ідентичності» (multicultural-identity complexity). Науковці вважають, що складність ідентичнос- ті по суті є різнобічністю людини, різномаїттям її інтересів, захоплень, паттернів поведінки тощо. Зокрема, M. E. Martin- Adkins наголошує, що складність особистісної ідентичності
— це усвідомлення людиною своїх різних, часто суперечливих властивостей і поведінкових моделей, багато в чому цей тер- мін дотичний до поняття «когнітивної складності»; складність соціальної ідентичності — це толерантне ставлення до інших людей, повага до їхнього способу життя, особистісних якос- тей і звичок; натомість складність мультикультурної ідентич- ності набуває все більшого значення в умовах глобалізації, трансформації різних культур і суспільних практик та поля- гає у безоціночному, толерантному ставленні до різноманіт- них процесів сьогодення.
Проводячи аналогію із вітчизняним освітнім контекстом, де стверджується, що головним завданням виховання та осві- ти є «формування всебічної розвиненої особистості», можна сказати, що сучасна освіта спрямована на формування люди-
ни зі складною соціальною, особистісною та мультикультур- ною ідентичністю.
Базуючись на дослідженнях М. Бревера і С. Роккаса, G.V. Bo- denhausen виділяє три рівні складності особистісної ідентич- ності: домінантність, компартменталізація та інтеграція.
Домінантність — найнижча форма складності ідентифі- кації, коли одна із ідентичностей панує над усіма іншими потенційно можливими. Строга домінантність виражається у дезадаптації, наявності численних стереотипів і упереджень, натомість ієрархічна домінантність виявляється у позитивно- му ставленні лише до людей із подібними домінуючими іден- тичностями.
Компартменталізація є порівняно вищою із домінантністю формою ідентифікації та виникає тоді, коли численні соціа- льні категорії особистості існують незалежно одна від одної.
При цьому вираженість різних видів ідентичностей є ситуа- тивною та значною мірою зумовленою зовнішніми обставина- ми. Компартменталізація прямо протилежних ідентичностей часто виражається у внутрішньоособистісних конфліктах та когнітивних дисонансах, вирішення яких частково залежить від рівня загального розвитку особистості.Інтеграція — це найвища форма ідентифікації, що полягає в одночасній представленості у свідомості людини різних ви- дів ідентичностей, які безконфліктно співіснують та дозволя- ють людині використовувати різні, часто нестандартні, форми поведінки та мислення.
А. Reid і К. Deaux використовували поняття «соціальні іден- тичності» та «особистісні риси» замість соціальної та особи- стісної ідентичності. Розуміння того, що соціальні репрезен- тації охоплюють як соціальні, так і особистісні ідентичності, призводить до актуалізації проблеми когнітивної організації елементів ідентичності в цілому.
Криза соціальної ідентичності визначається як невідповід- ність критеріїв самоідентифікації новому порядку речей, як розпад уявлень про те, чим є особистості і народи, ще нещо-
давно так легко ідентифіковані у певній традиції. Синонімом кризи ідентичності вважається маргінальність як неможли- вість «однозначної», «стабільної» самоідентифікації соціаль- ного суб’єкта. Необхідно використати поняття маргінальності у проясненні проблеми кризи ідентичності в умовах соціаль- них трансформацій. Тема кризи ідентичності претендує бути наскрізною для маргінальної свідомості, коли колишня іден- тичність втрачена, а нова ще не склалася.
На думку прихильників дискурс-аналізу, у сучасному світі криза ідентичності може бути подолана тільки за посередни- цтвом креативної діяльності, яка зрештою поглиблює рух му- льтикультуралізму — тенденції епохи глобальності, де немож- лива тільки лише стабільна соціальна ідентичність, і тоді те, що звикли називати кризою ідентичності, виступає тут нор- мою.
М. Бревер (М. Brewer) узагальнила соціально-психологіч- ні, соціологічні та політологічні підходи до проблеми ідентич- ності та виокремила чотири загальні види соціальної ідентич- ності (мультиідентичності):
1) особистісно-центровані соціальні ідентичності — по- значають те, яким чином властивості групи інтерналізуються окремими її членами та стають частиною їх Я-концепції;
2) реляційні соціальні ідентичності — визначають особис- тість у контексті її стосунків з іншими людьми у процесі спі- льної групової діяльності;
3) групоцентровані соціальні ідентичності — аналогічно до колективного Я та соціальних ідентичностей, визначених М.
Хоггом (M. Hogg);4) колективні ідентичності — визначають процес, за яким члени групи хоча й не поділяють групових інтересів, але вклю- чені у соціальну взаємодію та звертають увагу на думки інших членів групи стосовно них.
М. Бревер при вивченні проблеми соціальних дилем, тоб- то процесу соціального вибору у важких умовах, виявила, що групова ідентифікація забезпечує основу для вирішення соціа-
льних дилем залежно від відповідності ідентичності рівням колективної взаємозалежності. До членів колективу автор від- носить тих, хто має доступ до загальних ресурсів або послуг і розуміє при цьому, що персональне використання цих ресур- сів впливає на можливості всіх інших членів. Внесок соціа- льної ідентичності в кооперацію в умовах соціальних дилем може залежати від того, чи є ефект загального категоріального членства однаковим у різних за розміром і ознаками групах.
М. Бревер і Ш. Шнейдер описують ефект соціальної іден- тичності, коли люди знаходятьсяу конфронтації із соціальни- ми дилемами. Внутрішньогрупове змагання припускає внут- рішньогрупову кооперацію, причому більшу, ніж це зазвичай виходить у міжособистісних дилемах. Соціальна ідентифіка- ція може допомогти зменшити тенденції деструктивної кон- куренції з групами, коли ціна внутрішньогрупового зв’язку не збільшується. Повинні бути вищі за субординацією цілі, щоб індивіди прагнули до кращої кооперації.
Базуючись на принципах конструктивізму, італійський соціолог А. Мелуччі (A. Melucci) [34] одним із перших вво- дить поняття колективної ідентичності у соціальний аналіз і наполягає на процесуальному підході до дослідження цьо- го феномену. Аналізуючи праці з проблеми ідентичності бі- лоруський філософ Г. Міненков приходить до висновку, що у науковій літературі вживанням понять соціальна і групо- ва ідентичність переважно позначають колективну ідентич- ність, як, наприклад, у відомій праці Р. Дженкінса (R. Jenkins)
«Соціальна ідентичність» (Jenkins R., 1996: Social Identity. London: Routledge).
В основі поняття «колективна ідентич- ність» лежать класичні соціологічні конструкти «колективна свідомість» (Е. Дюркгейм), «класова свідомість» (К. Маркс), Verstehen (М. Вебер), Gemeinschaft (Ф. Тенніс). При цьому у модернізмі вважалося, що члени колективу інтерналізують ознаки та властивості групи та набувають спільних для усіх особливостей. У постмодернізмі підкреслюється соціальне конструювання ідентичності як основи колективної самості.
За І. Штраубом (I. Straub), колектив, або «ми-ідентичність», є образом, що конструюється колективом, образом, з яким іден- тифікують себе усі його члени.
А. Мелуччі називає колективною ідентичністю процес
«конструювання» системи дії. Колективна ідентичність — це інтерактивний процес визначення, який здійснюється певною кількістю індивідів (або груп на складнішому рівні) і пов’яза- ний з орієнтаціями їхніх дії і полем можливостей обмежень, у якому ця дія відбувається. Колективна ідентичність як про- цес включає когнітивні визначення, пов’язані з цілями, засо- бами і полем дії; вона звернена до мережі активних відносин між індивідами, які взаємодіють, вступають у комунікацію, впливають один на одного, домовляються і приймають рішен- ня; колективна ідентичність ніколи не є закінченою калькуля- цією за принципом витрати-вигоди, завжди мобілізує емоції та схильна до розвитку і трансформації.