Висновки

Отже, можна стверджувати, що психотерапевт — це силь- на особистість із стабільним психічним здоров’ям. Головною рисою психолога гуманістичного спрямування, ми вважаємо, бажання допомагати людям, із повагою сприймати іншу осо- бистість та вміти налагоджувати контакти з людьми.

Професійні якості психотерапевта: спрямованість на допо- могу людям: бажання допомагати людям та розуміти людей; повага до думки іншої особистості, навіть, якщо ти її не поді- ляєш; вміння налагоджувати контакти з людьми, фасилятив- ність; спрямованість на іншого при одночасному збереженні професійної об’єктивності; сенситивність; професійна відпо- відальність; терпимість.

Особистістні якості психотерапевта: гуманістична спря- мованість особистості; інтегрованість цінністно-мотиваційної сфери; адекватна самооцінка, інтелектуальні здібності; здат- ність до рефлексії; креативність; прагнення до пізнання та саморозвитку, емоційна стійкість; врівноваженість; здатність до саморегуляції та самоорганізації; наполегливість; ціле- спрямованість, комунікативні здібності; соціальний інтелект; комунікативна толерантність; емпатія.

Проблема вивчення ідентичності у психотерапії — не окре- мо взята проблема, а співіснування двох особистостей — пси- хотерапевта і клієнта.

Психотерапевт, допомагаючи клієнту, виконує подвійну задачу: він є і спостерігачем, і безпосереднім учасником життя людини. Як спостерігач він має бути достатньо об’єктивним, щоб забезпечувати необхідний мінімум контролю за проце- сом і зуміти врятувати клієнта від надмірного занурення в не- гатив, якщо той виявиться схильним до цього. Як учасник він занурюється у життя клієнта, що довіряє йому свої найпотаєм- ніші таємниці.

Подвійна роль — спостерігача й учасника — потребує від психотерапевта великої майстерності: поєднувати чисто люд- ську участь, співчуття і прийняття холодним розумом; про- фесійною зібраністю і постійною готовністю дослідити не- звідане; філософське і практичне мислення; сенситивність і емоціональність.

Обираючи професію психотерапевта, якщо вибір був вір- ним, особистість прислухається до свого внутрішнього голо- су, який їй говорив, що вона повинна реалізувати себе власне у цій якості, як того потребує процес індивідуалізації, адже сама Самість потребувала цього. І власне завдяки прагненню до все більшої професійної ідентичності створюються умови для особистісного зросту психотерапевта.