Знесенє панщини в 1848 роцї.

B початку 1848 p. писав князь Мет- терніх, перший тодїшнїй мінїстер в Австрії, в своїм дневнику ось яку „ворожбу на 1848 рік⁴*: „Нїколи ще рік не розпочинав ся так тихо й спокійно.

^!) Aus Metternichs nachgelassenen Papieren, том VIT, Pplitisches Horoskop des Jahres 1848,

B часї, коли горе найдужше тисне їх, може бути щаслива зміна їх долї вже ось-ось за порогом.

Так було і в 1848 роцї.

Дня 13. марта вибухла в Віднї революція. По кровавих уличних розрухах уряд уступив. Запроваджено свободу друку, позволено людности мзти своє власне військо, так звану народню гвардію, авкінцї надано констітуціюта обіцяно скликати сойм для уложеня законів на підставі рівности всїх людий. У краю запанувала безмірна радість. Ta на відомість про віденьські події почали ся розрухи і в Празї, Кракові й у Львові. Тілько що тут ходило

0 щось инше, а не о саму свободу. Поляки від разу почали думати, що тепер пора виконати свій плян, так погано розбитий у 1846 роцї, і бодай у Галичинї зробити собі самостійну Польщу. Зараз 18. марта вони уложили адрес до цї- саря, в котрім домагали ся, заведеня польської мови по всїх школах, урядах

1 судах у Галичинї, окремого заряду Галичини, загальної амнестії, т. є даро- ваня кари для всїх засуджених за політичні справи, установленя сойму з усїх верстов людности, скасованя цензури, уоруженя міщан для удержаня супокою

й порядку в краю, наданя ширших прав міським магістратам, заведеня шкіл по всїх селах, обсадженя всїх урядів родовитими краянами і видаленя всїх чужин- цїв, і в кінцї цїлковитого знесеня панщини та всїх підданських повинностий, „бо галицькі дїдичі хочуть їх своїм підданим подарувати".¹)

Хто би читаючи сей адрес подумав, що галицькі дїдичі зробили ся на раз такі щедрі, й справдї забажали подарувати своїм підданим панщину і всї данини, той дуже би помилив ся.

^J) Adres Galicyi do NajjasniejszegO Pana 18. marca 1848 r. друкованийна окреиих аркушах по польськи, по руськи й по німецьки.

тим селянам і бояли ся їх, коли поперед усего домагали ся уоруженя міщан. Очевидно вони бояли ся, що ану-ж селяни захочуть юрбами напасти на міста і повторити тут те, що дїяло ся в 1846 роцї по селах. .

Під впливом нової і так несподї- | вано здобутої свободи почало ся уЛьвові горячкове житє. Найзагорільші Поляки завязали тут полїтичне товариство „Раду Народову". Ce товариство, хоч нїким не вибиране і не уповажнене, почало поводити ся як яка власть, наказувати, діктувати. Розумість ся, одна з перших справ, порушених Радою Народовою, то було власне знесене панщини. Польські верховоди хотїли як найскорше сповнити те, що було обіцяно в адресї з 18. марта. Почала ся завзята агітація. Про конечність дарованя панщини самими дїдичами писали по газетах, видавали відозви, друкували вірші, а один якийсь горячий панок написав навіть по руськи ось яку „Піснь радости“:

PryIyfcila Iastiwonka do naszoho sela,

Oy pryiszIa nam nowynonka dla wsich nas weseIa.

Oy letila Iasfciwonka ta po nad rikojn,

Zmylowaly sia laszenki nad naszoj bidojn.

Zjichaty sia ta di Lwowa, staly rozmawlaty: Zanychajmo na panszczynu ehlopiw nahaniaty.

Zanychajmo wyhauiaty, hotli toho bude,

Bo i chlop iiy towaryna, bo і chlopy ludy.

Rada w radu, rada w radn, treba sia zliodyty: Chlopy ludy, jak і druhi, z lud'my treba zyty. Jeden_t druhy, treti kaze — і usyi prystaly, Szczoby z chlopom w zhodi zyly, z chiopom sia

[brataly.

Napysaly do Cisara, nechaj о thn znaje,

Szczo dla chlopiw pan sia swojej panszczyny zri-

’ [kaje.

Pryletila lastiwonka ta do nas z wesnqju;

Oj pryicbaw pan zi Lwowa do nas z nowynoju.

Oj pryichaw taj skazaw nam: Pomahaj bib, ludy! Jak buwalo, tak buwalo, teper dobre bude.

Nema teper wze panszczyny, nema hatamana, Szczob chodyw koladmvaty po pid wikna z rana. Nema chlopa, nema pana, lesze wsi jednaki,

Tak wsi choczem і tak usiji zadajut Po}aki.

Jak suskly, jako bratia tra sia myluwaty,

Bo wsich jeden Otec Panbih_t jedna zemla maty. Oj letila lastiwonka wid sela do sela,

Rozijszla sia nowynoiika dla wsich nas wesela. - Oj letita lastiwoiika po nad berehamy,

Noj Lacby budut zdrowi, trymajmo z Lachamy!

Сей остатнїй рядок показує, чого властиво хотїло ся Полякам. Так само, як у 1846 роцї, вони бажали обіцянкою знесеня панщини потягти руського хлопа, аби „тримав з ними“, аби поклав свою руську голову під польське евангеліє, аби своєю кровю та своїми кістками помагав будувати самостійну польську державу на своїй земли,

Ta на лихо „Ляхи“ не квапили ся сповнювати ті красні мрії міських патріотів. Велика часть шляхти анї слухати не хотїла про дароване панщини, а деякі панські слуги відгрожували ся хлопам: „Почекай, песїй сину, Польща буде, то я з тебе шкіру здіймуѴ) Львівські патріоти польські дуже гнївали ся на се і в початку цвітня видали по поль- ськи відозву ,,Do Gromady^tt, де нїби то іменем дїдичів заявляють: „Chcqc dac wam dow6d zyczliwosei naszej, oswiad- czamy \vam przed Bogiem і surnieniem, iz od dnia dzisiejszego nie zqdamy od was juz zadnych powinnosci. Prawa moze stanowid tylko monarcha razem z catym narodem. Przekonani tedy jestesmy, iz wystucha naszej prosby, ze wyda prawo, ze ziiiesie panszczyznQ і ze odtqd jako bracia і sqsiedzi obok siebie zyc b3dz1emy w zgodzie і w milosci. Jako w tem za- dnej zdrady і zadnego faiszu niema, da- ,jemy wam to na pismie dla kazdej gro- mady z osobna і przy swiadkach podpisuje to oswiadczettie kazdy wiasciciel Inajqtku^tt.

. V) Див. Dziennik Naroilowy, wyd. L. Ko- reeki, Dwinv 1848, Nr. 327, д. \. тая.

в відозві, не було би мало законної важности; але пани й не квапили ся підписувати його, і тілько деякі, як князь Сангушко, зважили ся голими словами дарувати панщину. Але селяни не вірили панам. Вони були певні, що тілько один цїсар може дарувати панщину, і ждали спокійно.

За те уряд не міг ждати спокійно. Він бачив добре, до чого пруть польські загорільцї, і хоч на разї чув себе безсильним, то все таки не хотїв випускати з рук тої решти власти, яку мав. Його одинока надїя була на селянство, котре в 1846 роцї показало ся таким ворогом польських забаганок. Коли Полякам удасть ся позискати те селянство для себе через дароване панщини, тодї — намісник Стадіон був про се переконаний — австрійський уряд може хоч зараз забирати ся з Галичини. 1 він постановив собі не допустити до сего.

Правда, він не міг заборонити жадному дїдичеви дарувати в своїм маетку підданим панщину, бо на се позволяли закони ще від часів Йосифа II. Але він жбухнув на загорільцїв коновкою холодної води, пригадуючи дїдичам роз- порядженєм із 5. цвітня 1848 p. ті приписи закона, які треба було сповнити

•

при такій даровизнї. „Кождий властитель дібр“ — сказано в тім циркулярі ~ „що хоче своїм підданим дарувати панщину безплатно, повинен поперед ycero в відповіднім циркуловім урядї виказати ся гіравними доказами на те, і що він необмежений властитель маетности і має право свобідно розпоря- джати своїм маєтком, і що той маєток вільний від довгів. Коли огтак викаже своє право до робленя даровизни, повинен виставити на се правосильний документ, і в нїм ясно та виразно заявити, що дарує панщину безумовно (bez\varimkowo), а права, які доси мали селяни до свойого пана (отже право пасти в панських лїсах, брати з них топливо, загалом так звані сервітути), через сю даровизну не будуть зовсїм змінені анї зменшені. Коли дїдич заявить, що хоче дарувати панщину під певними умовами й застереженями, через що дотеперішнї права підданих були би змінені або зменшені, або на них були би наложені нові повинности, то се нїяка даровизна, і може стати ся тілько за згодою не тілько пана, але також підданих¹¹.

nL .*■ < ■

люд обіцянкою дарованя панщини або змушував дїдичів до такого дарованя.

Обурене польських патріотів на Стадіона за ті розпорядженя було страшенне. Ta він готовив їм инший, далеко твердший горіх на зуби. За його радою приготовлювано вже в Віднї цїсарський патент „про знесене всякої роботизни й инших підданських повин- ностий у Галичинї“. Сей патент, підписаний цїсарем Фердінандом д. 16. цвітня, вже 22. і 23. цвітня, тоб-то на сам Великдень, був оголошений народови. Сей патент, що в історії Галичини·, а особливо в історії нашого народа зазначує безмірно важну хвилю, бо значить цілковиту, переміну дотеперішнього житя, наводжу тут у цїлости.

„Ми Фердінанд I, з ласки божої цїсар австрійський і т. д.

„Від коли обняли Ми правлїнє, особливим предметом ненастанної і пильної Нашої уваги було добро повірених Нашому стараню королівств Галичини й Володимирщини. Необхідною умовою всякої дїйсної поправи видавало ся Нам поперед усего усунене тих перешкод, які спиняють запевнене й розвій добробиту і впорядковане адміністрації сего краю.

„Одною з найголовнїйших перешкод признали Ми в значній части . краю нерозмірність між обємом підданських повинностий належних дїдичам, і ґрунтовою власністю, з якої ті повин- і [ ности мають бути постачувані. Шкідли- |

• вим для піддвигненя краю признали Ми I - й те, що правно признаний рід посїло- „ сти найчисленнїйшої верстви земських

: посїдачів, а власне підданського стану,

! не був іще запевнений згідно з загальним цівільним законом, а через* те ті земські посїдачі не могли доступити тих користий, що прислугують праву влас- ности і річевому кредитови.

„Аби усунути сю перешкоду і протерти робучому рільникови дорогу до осягненя лїпшого житя, наказали Ми патентом із д. 13, цвітня 1846 p. скасо- - ванє далеких фірманок і помічних днїв (толок), а Нашою постановою з д. 12.

' листопада 1846 p. упорядковане робо- j тизни як найголовнїйшої підданської I повинности на підставі виказів ґрунтового податку з p.

кредиту на тих ґрунтах до двох третин їх вартости.

„В часі, копи переводжено регуляцію панщини відповідно до Наших приписів, стали ся в краю такі подїї, що треба було надати відповідний напрям .i більший обсяг задуманим Нами способам для піднесеня його добра. B ріж- них частях краю заявили посїдачі дібр, що хочуть безплатно дарувати своїм підданим панщизняну повинність. Іменем посїдачів земських дібр подано Нам також просьби за знесенєм усїх підданських повинностий з рівночасним роз- вязанєм сервітутів. Ta через таке посту- пованє могли-б бути наражені на небезпеку в своїх правах не тілько ті власти- телї дібр, що не мали наміру увільню- вати своїх підданих безплатно від повинностий, але також і ті вірителї, що мали на добрах зафундовані свої позички, а се дало би нові похопи до сва- рів і заворушеня між мешканцями краю.

„3 уваги на ті обставини, що не допускають нїякої проволоки з викона- нєм наказаних Нами способів, ,спонукані горячим бажанєм, аби запевнити добробит сїльського люду через цїлковитезне- сенє панщизняної роботизни та инших підданських повинностий наложених на

Ч. 155. 11

селянські (рустікальні) грунти, і то за. певнити основнїйше, як би се можна і було зробити через урегульоване робо-

тизни, а надто спонукані прихильним наміром, аби можна забезпечити власти- r телїв земських дібр від нехибних потря- I сень у їх маеткових відносинах, а в кінці бажаючи скріпити загальну безпеку I в краю і довести до тривкого заспоко- ! еня всю людність, наказуємо:

„1. Bci роботизни ii инші підданські повинности грунтових господарів, халупників і комірників мають перестати з днем 15, мая 1848 p.

..2. Дотеперішні служебности мають лишити ся ненарушені, але за се піддані обовязані, о скілько схочуть викопувати права служебности на панських грунтах, складати відповідну оплату, а встановлене тої оплати полишаєть ся поперед усего добровільній умові підданих зі своїми панами.

„Де-ж годї би було зробити таку \ \ угоду, там заплату вимірить у річній готівці сам уряд гіісля приписів закона про підданих, а обі сторони можуть собі по- І шукувати свойого права в судї. Для підданих, котрих панщина через регуляцію роботизни була зменшена о нецїлу третину ix дотеперішньої урбаріяльної по-

винности, ся заплата не повинна бути більша понад дві третини їх дотепері- шнїх правно належних урбаріяльних і до- мінїкальних та десятинних повинностий, а що до инших підданих вона не може бути висша понад той вимір їх згаданих правно належних повинностий, який би показав ся по згаданій регуляції панщини. Там, де вже тепер за уживане таких служебностий правосильно установлений чинш, той сам вимір мае лишити ся й на дальше.

„3. Коли де піддані через подїл дібр виконують право служебности, що випливає з підданського звязку, на грунтах не їх безпосереднього, але чужого пана, то ся служебність лишаєть ся й на далї, але піддані мають обовязок платити чинш за уживане сеї служебности, вимірений так, як було сказано в попереднім уступі, до державного скарбу, котрий їх викупує з урбаріяльних повинностий.

„4. За се посїдачі земських дібр, починаючи від 15. мая 1848 p., будуть увільнені:

а) від оплати урбаріяльного податку; податок віддесятин духовенство платити буде й на далї по кірцеви з десятини ;

б) вія обовязку — давати запомогу підданим у їх потребі;

в) від обовязку укладаня ґрунтових

книг там, де вони ще не уложені і від їх провадженя.; |

г) від обовязку заступуваня своїх I

підданих у справах спірних; 1

д) від плаченя додатку на покритє коштів сторожі безпеки;

є) від поношеня видатків сполучених із доставою рекрутів на місце асен- терунку та їх живленем — се від тепер мають покривати громади;

ж) від плаченя додатку на кошти лїченя людий від заразливих хороб і при заразах на худобу.

„5. Постановами про будуще заведене перших інстанцій будуть увільнені властителї дібр по змозї як найшвидше також від тягару завідуваня й відбираня постійних податків, а також від видатків і одвічальности звязаної з виконуванем \ цівільного судівництва і з зарядом справ ' полїтичних.

„6. Разом із увільненєм посїдачів ґрунтових дібр від тягару удержуваня судівництва та заряду справ цівільних відпадає також наложена доси на кожду домінїкальну маєтність — як правний застав -- запорука в осьмій части вар-

тости (октава) за всякі претенсії, що випливають із підданського звязку, і з за- відуваня сирітським маетком, -- а від сеї хвилі ся запорука за всякі претенсії, які повстадуть із за дїяльности або за- недбаня аж до д. 15. мая 1848 p., зни- жуеть ся на шіснацяту часть.

„7, B усіх тих полекшах знайдуть властителі дібр часткову винагороду за втрату роботизни та инших підданських данин. При вимірі відплати, принятої найвисшим скарбом, мас за се відшиб- нути ся одна третина вартости бувших доси повинностий. Дальша відплата o- біймае вартість служебностий. яких піддані мають право уживати на панських ґрунтах, о скілько ті служебности не будуть знесені через добровільну умову; а де лишать ся на далі, там піддані за уживане служебностий мусять платити. За решту правно належних урбаріяльних і доміиїкальних поборів у десятині, які ще не будуть покригі, дана буде дідичам і всім управненим до урбаріяльних поборів винагорода коштом краю (держави) на підставі обчисленя вартости відповідно до цін принятих у провізорії грунтового податку, але й відси одна часть, пятий процент, має бути відшиб- нений на кошти та видатки побору.

„8. Як і відки має бути покрита винагорода, яку найвисший скарб повинен заплатити дїдичам, се буде вияснено докладнїйше в констітуційній до; розі. I

„9. Поки не буде остаточно встановлений вимір винагороди попереднім 1 ; докладним розслїдженєм стану повин-

. иости, котра має вважати ся гіравною належністю відповідно до дотеперішніх приписів, властителям земських дібр ! і всїм управненим до урбаріяльних по

борів будуть видані облїгації як зада’ ток на будущу належність винагороди;

ті облігації будуть видані на таку суму, яку виносила вартість посїданя до 15. мая 1S48 p., о скілько не покаже ся грунтова перешкода проти правности був> ших гіовинностий чи то з огляду на їх I

належність, чи з огляду на їх величину.

. „10. Приписи про виміренє згада- |

ного задатку, про спосіб його виплати \ і про речинцї, коли має бути та виплата, будуть у найкоротшім часї додатково окремим циркуляром подані до загальної відомости.

„11. Винагорода, яку платить riy- бличний скарб за знесену повинність роботизни, заступає з правного огляду саму повинність, значить, підпадає під

річеві права, що лежать на самих добрах.

„12. Для винагороди буде зложена у Львові провінціяльна комісія під проводом краевого губернатора з членів заряду скарбових доходів, провінціяль- ного сойму та прокураторії скарбу.

• „13. Коли би кому здавало ся, що

при остатнїм установленю суми винагороди його покривджено, то йому вільно удати ся до цівільного суду і жадати кориснїйшого виміру винадгороди на підставі приписів, які в тім зглядї в свій час будуть видані.

„Надїемо ся, що властителі' земських дібр 1 піддані побачуть у тих Наших розпорядженях, що ми видали по стараннім розміркованю загального добра, при тім узгляднивши наглячі відносини і для обопільної користи, новий доказ Нашої ненастанної дбалости про їх добро, і що особливо посїдачі підданських грунтів, халупники та комірники, котрих повинноєти Ми касуємо навіть із посвяченєм публичного скарбу, покажуть ся гідними тої наданої їм ласки через послух для законів, удержуване спокою та порядку, вистерігаючи ся всяких замахів на особи й чиюбудь власність, через незломну вірність і при-

хильність для Hac і до Нашого уряду, а також через щире запомаганє власти- телїв земських дібр, обробляючи їх поля за умірковану денну плату. '

„Дано в нашім головнім і столичнім містї Відні д. 17. цвітня 1848 р.“

із слів сего патенту не трудно побачити, що він не був нїчим новим, страшним, революційним, анї знов нїчим таким несподїваним і наскоро злїпленим, як кричали галицькі шляхтичі. Ce було тілько завершене тої роботи, яку розпочав Иосиф II. ще 1785 p. Зібрано тут до купи і введено в жите головні провідні думки безсмертного цїсаря з деякими поправками, що стали ся конечні по звиш 60 роках пропущених марно, а надто ще по кровавій науцї 1846 року. Цїсар Фердінанд зрештою не важив^ся де в чому йти навіть так далеко, як Иосиф II. I так відступлено від Йосифової засади, що з кождих 100 p. гуртового доходу з селянського грунту 70 p. має йти на удержанє селянина, 18 на пана, а 12 на уряд, але признано панам право до відшкодованя за всю ту панщину, яку побирали доси, без огляду на те, чи се буде під силу селянинови, чи може й зруйнує його. Цїсарський патент станув зовсїм на становищи панів, що

панщина та підданські данини, се приватна власність, хоча міг зовсім добре станути й на иншім становищі і сказати, що селяни як найчисленнїйша та най- пожиточнїйша верства людности, поперед усего державна власність, а висисаючи, гноблячи, кривдячи та y- нижуючи їх панщина завдала величезну шкоду державі, і зносить ся як річ шкідлива.

3 різні 1846 p. і з давнїйших розмов шляхотського сойму про переміну панщини уряд винїс той погляд і впровадив його до свойого патенту, що справу переміни панщизняних відносин не можна полишати на добровільну угоду між панами й селянами, як се на примір було зроблено в Прусії в 1825 роцї. Уряд мусїв держати сю справу в своїх руках, коли не хотїв, аби з одного боку пани пустили селянина з під своєї опіки зовсїм голим і без клаптика землї, а з другого боку, аби в сю справу не вмішали ся революційні агітатори та не наробили йому ще більшого заколоту в краю, як був у 1846 роцї.

Справа відшкодованя поставлена в патентї зовсїм ясно. Відшкодоване мало бути дане панам зі скарбу дер-

жавного, або як голосили тодї наро- довиурядники, від цїсаря. Хоча в патенті говорить ся раз „коштом краю", то знов „коштом держави", або коштом „найвисшого скарбу", або в кінцї коштом „публичного скарбу", то все те . виходить на одно і значить скарб дер- I жавний, бо нїяких инших „краевих" скар- 1 бів тодї не було, і саме слово „край" значило цїлу державу, а те, що ми тепер називаємо краями (Галичина, Чехія і т. д.), називало ся годї завсїгди „про- він ція".

Вула в тім патентї ще одна важна помилка, котра потім стягла на Галичину великі клопоти та кошти, Замісь означити від разу вартість панщини і всїх підданських данин у грошех на основі виміру податкового і з гори подати суму, яка має бути заплачена дїдичам як відшкодоване, уряд по щось відложив се на неозначений час, заповів зложене окремої комісії і виданє окремих приписів для сеї справи. Побачимо далї, що з сего вийшло при означеню і сплачу- ваню так званої індемнїзації.

Львівська ґубернїя покористувала ся тим патентом по свойому, аби завдати рішучий удар польським повстанським змаганям. Циркуляром із д. 22.

цвітня оголошено сей патент по краю. Комісарі та инші циркулярні урядники мали з бубнами їздити по селах, зтара- банювати народ, відчитувати та виясняти йому патент і при тім виголошувати промови, напоминати людий до вдячно- чти й вірности цїсареви. A що ті урядники переважно були Нїмцї, то їм з гори уложено й надруковано концепт такої промови. Для цїкавости наводжу його тут також дословно: '

„Промова до підданих при O г O Л O ш e H ю ц и P K у л я p ю O з н e- сеню паньщини і инших данин підданьчих. Оголошеним вам тепер знесеньом панщини і решти данин підданьчих Єго Величество Найяснїйший' наш Цїсар виповів обітницю, котру вам зносяще найвижшим патентом з дня 13. березня 1846 далекиї підводи і дни ви- помоги тими словами учинила, що ся Єго Величество певній віддают надїї, що піддані спокойне і з уфностев змін ждати будут, котрії нам наше отцевскоє старанс о обще добро краю потребним окаже.

„За той дар, которий тілько ласцї Єго Величества Найяснїйшого Цїсаря увдячувати маєте, бо Пани дїдичі за свою страту винагородженье од Ряду отрима-

зт, маєте Єго Величеству Найяснїйшому Іїсареви слюбувати, що в вашей вірно- ти ко ним кріпко і непоколиблено зі- танете, і жадними представленями од ірихільности для них, не дасте ся від- іровадити, що розпорядженям і розкатам їх Рядів, а іменно уряду циркулярюго, тілько добро ваше і цїлого краю, їпіку прав ваших і Панів дїдичних і всїх мешканців мающим на цїли, охочо бу- іете ся поводувати, що наказам Домінїї іко висшої зверхности будете послу- иними, Пана дїдичного і Єго намістни- ;ів поважати і шановати будете і єго >соби і маєтку не ткнете; на остаток, до ни тілько ви сами од каждого зако- юченія спокою, каждого якого будь їагроженя або ще ускодженія чужої їласности і особистого безпеченьства 5удете ся встримувати, але навет вспільне і вашев Домінїов сильно дїлати будете, іби і нїкто інший таких ганебних чинів ie позваляв си; що про тоє о каждім,