Зїзд руських учених у Львові, в жовтні 1848. p.

Николай Устіяновйч, парох Славська, піддав „Головній Руській Раді" думку про потребу скликання зїзду „письменників і прихильників народної просвіти". Думка отся принялась і приступлено до скликання зїзду руських учених.

Відозву з запрошеннєм учених руськнх на зїзд до Львова, на день 19. жовтня 1848, оголосилн 1. ве-

Кесня 1848: Николай Устіянович, Іван Товарницький, Інх. Малиновський, Теодор Леонтович, Іван Заржи- цький, Іван Слимаковський, Іван Жуковський, Лев Сосновськнй і Іван Бориснкевич.

Завданнєм сего зїзду руських учених було:

1) Установити для язика нашого однакі форми, та для письма нашого приймнтн найвідповіднійший правопис (писовню), висвітлитн ріжннцю мови нашої від язнка старославянського, також від російського і від ■польського.

2) Дати ученнм нашим нагоду, щоби до себе зблизили ся і получнли ся до спільних праць літературннх.

3) Утворити інститут народний на спосіб „Матн Чеської" як охорону нашої літератури.

B сїй відозві було сказано: „Без всякої ріжниці нашого політичного пересвідчення о щастю народнім, без ріжнииі ісповідання, получім ся всі Русини в тім сильнім переконанню, що правдиве щастє народови нашомутілько на підставі просвіщеннязацвисти може.“ Тут годі не згадати про знаменні перепони зїзду руських ученнх у Львові в p. 1848, що зобра-

o. Николай Устіянович

жує нам очевидець Стефан Качала ось якими слова- Мн (Polityka Polakow, стор. 292): „В дні отворення сього зїзду ґраф ҐолуховсЬкі, тоді віцепрезидент намісництва, листовно остерігав о. Куземського, провідника Ради руської, щоби зїзду не отвирано, бо його розжене ґвардія народова. B обуренню питали Русини: Чи ґВардія народова провадить уряд в краю? Ta коли з провінції багато зїхалось було до Львова, треба було щось зробити і тому вислаио депутацію до коменданта Генерала Гаммерштайна з запитом, чи побоювання порушені віцепрезидентом є того роду, що збори не можуть видбутися?

Головний комендант дав успокоюючу відповідь і збір відбув ся.

B часі нарад повідомлено їх провідника, що кінна ґвардія народова випроваджує свої коні, але нема страху, бо Генеральна команда запорядила відповідні протиспособи. **

Отсе було перше свобідне зібраннє руських учених в їх питомій батьківщині...

Наради зїзду руських учених, при участи около сто осіб, відбували ся від 19. до 26. жовтня 1848. p. в музейній салі духовної семинарії у Львові. Нарадам проводив о. Михайло Куземський.

О. Іван Жуковськнй відчитав програму зїзду і пояснив її; о. Л e в T p e щ а к о в с ь к и й, парох з Рудна під Львовом, виголосив промову про потребу подбати про наші справи господарські (економічні), та

о. Николай Устіянович визначився своїмкрас- номовством, висказуючи яка праця жде нас, заки дійдемо до свого відродження. Одначе, — сказав він, — ні ворожий польський Табор ні жмінка його руських прихильників не може відстрашити нас від сьої праці. Осередком життя народу стане рідна мова, що у вікових 6opotb6ax трохи не останним лишилася для нас майном. Тільки на власних підвалинах підноситься честь народу...

Як організатор літературної роботи виступив товариш Маркіяна Шашкевича: Яків Головацький. Ha сім зїзді відчитав він: „Розправу о язиці южио- рускім і єго нарічіях", в котрій виказував: „мильність- виображень, начеб то мало-руский язик був нарічієм польського або знов велико-руского язика...“

„Зїзд учених" поділиВ ся на секції та у важнійших. справах відбувалися наради злучених секцій. 3 нарад і ухвал сего зїзду годиться згадати: піднесеннє потреби засновання господарського товариства; видання історії Руси; заведення окружних читалень; заложен- ня історичного товариства і організації шкільннцтва, — а найбільше часу зійшло на спорах за мову, народну чи церковно-славянську, і за правопис, між фонетиками і етнмольоґами (йороборцями і йоро- філами...)

Зїзд руських учених у Львові дав також почин до завязання наукового товариства „Руська Матиця" у Львові.

Перший зїзд руських учених був явною маніфестацією галицьких Українців, що вони бажають на національній основі розвивати свою народність, мову і літературу...

B отсім знамсні історнчнім шукаймо того західного коріння нації української, котре відживало і пускало на провссні свої живі паростн.

11.