Різня 1846 p. і реґуляція панщини.

По великихарештованях польських революціонерів у Галичині, по процесах і засудах, котрі цїсар д. 1. сїчня 1845 p. злагодив, дарувавши жите 50 засудженим на смерть, а надто 40 із них і всяку дальшу кару, здавало ся, що якийсь час був спокій у Галичинї.

славский, уложив ось який плян. Повстане мало розпочати ся по селах, ДЇ- дичі повинни були узброУти свою рідню i свою прислугу, а по змозї також своУх селям, котрих мали позискати для , повстаня обіцянкою знесеня пангцини. 1 3 тими уоруженими купами мали в озна- J чений день зібрати ся в повітовім містУ, ’ опанувати там урядові будинки, каси, магазини, а особливо ноперед усего військові коменди і склади оружя та амуніціУ. Тодї треба було покликати до оружя міщан і решту людности, і з тими силами наперти на столицю краю і захопити в своУ руки всї краєві власти ■ й каси.^[20])

Ha папері сей плян виглядав дуже | гарно, але для кождого незаслїпленого і знайомого з краєвими відносинами в Галичині він мусУв видати ся не видумкою розумного чоловіка, але хиба вибриком фантазії божевільного. Треба було не знати краю анї людий, аби хоч на одну хвилину подумати, що селянин, руський чи польський, битий і гноблений доси шляхтою, на саму голословну обіцянку полекші повірить тій шляхтї

і піде з нею проливати свою кров за відбудоване Польщі, піде бити того Німця, в котрім доси гіривик- бачити свойого опікуна, свій захист проти шляхетської самоволї.

Ta хоч і який безглуздий був плян Мєрославского, горячі польські патріоти, особливо молодіпаничі, повірили в його можливість і кинули ся горячо підготовляти край до повстаня. Горячійші почали завчасу підмовляти селян, особливо по деяких округах західної Галичини, та тим осягли лиш одно: між селянством шибнула поголоска, що за рік прийдуть „Поляки“ і будуть різати хлопів. Люди стрівожили ся і декуди н. пр. у селї Косїна, почали узброювати ся в цїпи та в коси і збирати ся в купи для оборони проти нападу. Розуміеть ся, mo й перед властями хлопи не таїли ся з тим, що знали, і вже від марта 1845 p. почали ся нові арештованя.¹)

Ta польські патріоти не тратили надїї. 3 Франції прислано лїтом 1845 p. емісарія (висланця) Теофіля Вішньов- ского, а незабаром потім появив ся в західнїх округах другий польський емісарїй Едвард Дембовский. Ti два

б Sala, там-же. стор. 124—127.

мужі мали приготовляти повстане один у східній, а другий у західній части краю. Вішньовский завязав таємний революційний комітет у Львові, а Дем- бовский у Тарнові. Потім оба почали обходити села, перебираючи ся раз за t • панських льокаїв, то знов за хлопів, | Жидів, дротарів або урядників, криючи ся по дворах, пасїках або й по хлопських хатах, і всюди завязуючи менші комітети, втягаючи людий до окружного виступленя або збираючи грошеві датки. Шляхта, котра молодша, радо йшла за їх покликом; особливо горячо заняли ся повстанем молоді графи Be- сьоловскі коло Тарнова. Також богато панських урядників, лїсничих, економів, мандаторів і латинських ксьондзів приступало до змови. За те богатші пани, магнати, не радо дивили ся на ті при- | готованя. Вони бачили, шо з сеї муки і не буде хлїба, бояли ся втяганя хлопів до руху, а декотрі прямо ворожили, що I хлопи замісь на Нїмцїв готові кинути ся на польських патріотів.

I от деякі пани, бачучи, що не можуть запобігти бурі, виїздили за границю, а инші удавали ся до уряду доносячи йому що знали про пригото- ваня та просячи, аби арештовано заго-

рільцїв.¹) Ta уряд не дуже квапив ся, чи то не маючи в руках певних доказів, чи може з яких инших причин.

Реченець повстаня визначено на 18. лютого 1846 p. Ta сей день став ся початком страшної гайдамаччини, що розпочавши ся коло Тарнова розширила ся по всїй західній Галичинї. Уоружені шляхтичі, економи, лїсничі та инші охотники почали збирати ся по дворах. Декуди покликувано селян і підговорювано їх до революції; та ті відповідали скрізь погрозами та заявами вірности

^:) Fr. hr. Wiestoiowski, PamiQtnik z r. 1845—1846. L\vow, 1868, а також рукописний „Gios w tece obywatela galicyjskiego zamarly z powodu niedozwolonego przez rz^d zebrania siQ Stanow prowincyi na zwyczajny sejm postulatowy 1846 roku“, рукопис у моїм посїданю.

Ч. 155. 9

цїсареви. Тодї шляхтичі самі вирушили в дорогу до умовлених місць. Ta декуди вже того дня прийшло до бійки: селяни не хотїли пускати своїх панів, або грозили арештувати їх, а пани відповідали на се вистрілами. Тодї селяни, j бачучи, що не жарт, кидали ся на панів, I били їх страшенно і побитих або ледво живих везли до міста. Селянські варти порозставлювані по всїх дорогах переймали повстанців, вязали їх i' відбирали їм оружє. A коли розширила ся відомість про те, що в місточку Пільзнї повстанці попередньої ночи напали на дім бурмістра Маркля, витягли його з ліжка і вбили серед подвіря, то лю- | тість народня вибухла страшенною пожежею. Мазури не тілько били й мордували тих повстанців, яких поарешту- вали по дорогах, але купами кинули ся нападати на двори, нищити, грабувати й мордувати всїх мужчин від малого до великого, инодї завдаючи їм страшенні муки.¹)

) Про мазурську різню 1816 p. написано дуже богато книжок по части в оборонї повстанців, по части в оборонї австрійського уряду.

I) Про се див. Sala, вказана книжка, стор. 230—233, а також AViezieh stann WL Czaplicki), Rzez w Horozanie, Lwow, 1872.

коло 60 повстанців, і вони виконали справді одинокий у тій цїлій революції напад на військову коменду в тім місточку, вбили двох гузарів, а решту змусили вернути до Бережан, та ба- чучи свої сили за слабі для нападу на Бережани, розбігли ся по домах.¹)

Я тілько коротко згадав тут про події „кровавого пущаня“ 1846 року, хоча про них можна би написати цїлу книжку. Ta нс тут місце на таке оповідане. Для нас важно пізнати наслідки, які мала різня 1846 року на дальший розвій панщизняної справи не тілько в нашім краю, але і в цїлій Австрії. A наслїдки ті були дуже великі.

Мазурська різня була мов гарматній вистріл серед глубокої нічної ти- шини. Всї сполошили ся: і уряд і шляхта і навіть селяни побачили, що панщизняному порядкови приходить конець, що далї так довго не може бути. Серед селян уже тодї була розширена поголоска, що панщинї конець і що цїсар роздасть селянам усї панські землї.О Розумість ся, що коли по вспо- коєню розрухів уряд знов наказав ce-

лянам робити панщину, повстав декуди, особливо в тарнівськім окрузї, опір супроти сего, і треба було аж військової сили, аби примусити нарід до послуху ненависним панам. „Для цїсаря ми готові робити, заявляли селяни, але для панів не будемо, хоч би нам прийшло ся всїм наложити головами**.¹)

Ta про те уряд і сам не вірив, аби можна було таким силуваним конем довго робити. Найстарший цїсарський мінїстер Меттерніх зараз по різнї переняв ся думкою, що коли не в цїлій Австрії, то бодай на разї вГаличинїтреба швидко й рішучо взяти ся до переміни громадських порядків. Він хотїв надати селянським ґрунтам вільну пожиткову власність, перемінити панщизняну робо- тизну на умірковане учиншованє, знести правну ріжницю між підданими й панами, відібрати панам право суду над селянами і позаводити цїсарські суди першої інстанції, завести державну поліцію й жандармерію по цїлім краю.

Губернатор архикнязь Фердінандд’Есте; і для того прирадив цїсареви відкликати Фердінанда з губернаторства, а на його місце вислати моравсько-шлеського губернатора графа Рудольфа Стадіона як тимчасового придворного комісаря „для j тривкого заспокоєня зарівно дїдичів як ! і підданих¹⁴.¹)

Ta для такого тривкого заспокоєня Стадіон не зробив нїчогісїнько. Правда, його приїзд до Галичини попередили цїсарські патенти з 9. марта і 13. цвітня 1846 p., котрими скасовано обовязок підданих до безплатного їждженя в далекі фірманки з панським добром, скасовано далї обовязок підданих вносити всяку скаргу на сам перед до домінїї, а тілько в разї її неполагодженя тут обертати ся до циркулу, і позволено їм у кождій справі просто обертати ся до цїсарської власти, а надто поручено галицькій губернії застановити ся над цілковитим скасованєм панського судів- ництва і мандаторів і над переміною панщини на очиншованє²). Але ті патенти не задовольнили анї підданих анї панів. Для підданих се ще зовсїм

не була давно ожидана воля ; пани бачили в тих урядових уступках селянам урядову заплату за різню. Ta коли уряд силкував ся по свойому залагодити болючу та пекучу рану, шляхта почала смілїйше підносити голову. B червнї 1846 p. з’їхало ся 107 дїдичів до Львова, аби особисто удати ся до гр. Стадіона і протестувати проти вмішуваня уряду в відносини між дїдичами й підданими. Розуміючи, на що заносить ся, Стадіон що духу виїхав до Відня. He заставши його дома дїдичі уложили пропамятне письмо, підписали його всї і післали до Відня Стадіонови з просьбою, аби зложив висловлені в нїм жаданя у стіп цісарського трону. Чого-ж домагали ся ті шляхетні панове?

Пригадавши страшні подїї з лютого і становище деяких цїсарських урядників, котрі буцїм то самі найгірше бунтують селян, зойкають панове в тяж- \ кій розпуцї: „1 чого-ж хочуть від нас ті урядники? Чи хочуть так сприкрити нам панщину, аби ми самі просили о її скасованє?“ Очевидно се видавало ся панам дїдичам найбільшим нещастєм, до якого могли-б їх довести неприхильні їм урядники.

„Становий сойм — пишуть вони далї — давно зрозумів, що всї тепе- рішнї відносини не дадуть удержати ся і не раз (?!) домагав ся зміни. Так, усї ми давно вважали потрібною зміну, котра би зробила конець страшенному < марнованю часу й робучих сил, яке йде J тепер на шкоду обох сторін. Сойм домагав ся усталеня прав селянина, але без нарушеня прав дїдича; уґрунтованя добробиту хлопа, але без нашої руїни, і обмеженя самоволї урядників, якої ми тепер зазнали в найбільшій мірі. По остатнїх подїях ми вважаємо таку зміну конечною, і вона мусить прийти зараз, бо дотеперішнї відносини не дадуть уже на довший час привернути ся“.

Як бачимо, шляхетні панове сміло й рішучо домагали ся такої зміни, щоб і вовк був ситий і коза цїла. „Та ми хочемо — писали вони далї -- аби та зміна була зроблена при нашій участи, бо ж тут мае рішати ся про нашу при- ' ватну власність. Задля сеї зміни ми принесемо жертви, великі жертви, але хочемо принести їх самі, а не хочемо, аби нам накидувано їх без права і без справедливости*¹.

Далї пригадують дїдичі, що 1845 p. вибрана становим соймом з цїсарського

дозволу комісія мала застановити ся над доконанем потрібних змін, і жадають, аби та комісія як найшвидше була введена в житє і заняла ся своєю працею. A поки ся комісія не випрацює докладного пляну змін, жертволюбні дїдичі жадають і домагають ся, „аби дотеперішній, законами усвячений стан був піддержаний і аби селян змушено до точного сповнюваня їх обовязків“.

„А як би ~ читаємо далї в тім знаменитім поданю — коли будь могла бути мова про замінутеперішньоїхлоп- ської роботизни та осипів чи то на грошеве очиншованє, чи на цілковитий викуп, то в усякім разї самі селяни мусять понести кошти T O ї п e P e M і H и. A перед тим мусить бути селянам вияснено, що дїдичі мають несумнївне право до тих перемінених чи викуплених панщизняних повин- ностий, мусить бути викорінена та хибна думка, немов би селянин міг без жадної відплати і без жадних данин задержати в своїх руках той ґрунт, який по- сїдае тепер“. Ha се за мало військових екзекуцій, котрі би треба раз у раз держати по всїх селах, за мало тисячів палок на непокірних. Найлїпший спосіб був би такий, аби „в разї несповнюваня

панщизняних повинностий дїдич міг непокірного підданого зараз вигнати з • грунту". Очевидно дїдичам дуже усмі- хало ся забиране хлопських ґрунтів! Чуючи, що панщина не нинї то завтра мусить бути знесена, вони раді були | загарбати в свої руки як найбільше j землї, пустити на волю як найбільше селян зовсїм голих і безземельних, знаючи добре, що тодї й без панщини будуть мати дешевих і покірних робітників.

У додатку дїдичі жадали від гр. Стадіона, аби поусував і покарав не тілько тих урядників, що буцїм то заохочували селян до різні й рабунку в лютім 1846 p., але також усїх тих, що обіцювали селянам знесене або зменшене панщизняних повинностий, бо се,

' мовляв, найнебезпечнїйші бунтівники, .

котрих дїдичі гірше боять ся, нїж най- I л червонїйших комунїст.ів¹). г

Як бачите, наука дана шляхтї кро- j; вавим пущанєм була зовсїм даремна. 1 3 таким самим мідяним чолом, як упе- , рец, вона й тепер говорила, що готова понести жертви для добра селян, а на правду не хотїла уступити їм нїчогісїнько, ^[21]

рада була перед увільненем обдерти їх із землї просяклої їх потом і слїзми, а на разї не бачила нїчого пильнїйшого, як найострійшї кари на непокірних селян, ба навіть на всїх тих, хто так чи сяк смів підкопувати її ненажерливе па- нованє. Ce мусїв зрозуміти й ґр. Стадіон, бо подержавши у себе кілька недїль шляхетське подане, звернув його панам назад із острою наганою веїм тим 107 дїдичам за те, що посміли подібні жа- даня подавати до цїсарського трону.

Ta се були не веї жаданя, з якими тодїшнї пани носили ся, хоча й не виказували їх у поданях до цїсаря, а тілько■ в писанях друкованих за границею. B однім такім писаню вони висловляли ось які жаданя:

1. Розширене прав станового сойму — розумієть ся, без допущеня до него ширших верств, а особливо селян.

2. Заведене польської мови обо- вязково в урядах і школах цїлого краю; розуміеть ся, про істнованє якоїсь руської мови в більшій частині краю і про які будь права тої мови нема навіть згадки.

3. Злагоджене цензури. Требазнати, що друковане книжок і газет у ту пору було дуже утруднене. Bce написане

треба було на сам перед давати до про- читаня окремим урядникам, що звали ся цензорами. Вони могли з написаного вичеркувати, що хотїли, а могли пере- черкнути й усе написане. Польські дї- * дичі жадали тілько злагодженя цензури, I а не цілковитого її знесеня. Цїлковита I свобода друку, котра би давала голос 1 і їх противникам, з давен давна була для них ненависна.

4. Зміна підданських відносин (тобто панщини) без укороченя прав дїди- чів. Крім тих дальших змін вони жадали зараз:

5. Покараня всїх селян-різунів і тих урядників, що нїби то заохочували до різнї;

6. зломаня опору селян проти від- роблюваня панщини і арештованя хлопських проводирів, і B кінцї

7. звільненя панів від обовязку — запомагати підданих у разї нещасть, передновків і инших потреб.¹)

Ta уряд і не думав сповнювати ті жаданя. Навіть постанови патентів із 9.

*