Що таке була панщина?

Дня 3. (15.) мая обходить наш народ по многих селах памятку знесеня панщини. Ce велике свято і повинно стати ся всенароднїм, правдиво хлопським святом. Чим більше буде наш народ доходити до свідомости своїх прав і інтересів, тим величнїйше буде обходити памятку того дня, що дав йому можність розвою, дав йому людську й господарську свободу.

Коли згадати нашим старим людям про панщину, то вони поперед усего пригадають, що панщина — то був такий порядок, при котрім хлоп мусїв робити панови. Воно справдї так було, але робота на панськім полї була тілько

одним проявом панщизняного порядку. Люди теперішнього поколіня, що вже не затямили того порядку, не легко можуть уявити собі його і мусять добре пошпортати в старих книгах і паперах, поки відгребуть його повний образ.

' Перша, основна річ у пащизнянім порядку була та, що законом признана була нерівність між л юдьми: признано було одних повноправними, панами, а решту людий так чи сяк неповноправними. Ce відносило ся не до самого тілько хлопа. Цїсар у державі мав необмежене право, сам займав ся і заграничною полїтикою і школами і судівництвом і військом, дорогами й торговлею, “ одним слозом, усїми державними справами. Правда, він держав собі мінїстрів, котрих сам вибирав і котрі тілько перед ним були одві- чальні; але вони були тілько цїсарські порадники і цїсар не мусїв їх слухати, але міг і без них робити, що хотїв.

Урядники були, так сказати, цїсарські очи, вуха й руки, і вся держава була по закону цїсарська власність; держава була для цїсаря, а не цїсар для держави. Сам народ, сама суспільність не повинні були мішати ся до цїсар-

ськогоправлїня. Тілько для поради цї- сареви, для висказуваня жадань (посту- лятів) деяких (не всїх!) верств народа істнували по краях сойми шляхотські або постулятові.

Міщани, купцї, Жиди не мали доступу до того сойму з виємком бурмістра Львова, котрий не був вибираний, а тілько був іменований урядом. Міщани мали й окрім того менші права від шляхти. Правда, панщини вони не

робили, але з виємком кількох більших „вільних“ міст мусїли крім державного податку платити домовий чинш панам дїдичам. Значить, пани були хоч у части властителями не тілько селян, але й міщан, мали право жадати від них частини їх працї — не за якусь свою заслугу, а тілько з того титулу, що пан уродив ся в палацу, а міщанин у простій хатї і нїби то жив на панськім грунтї.

Ще більше обмежені права мали Жиди. Правда, панщини й вони не робили так само, як міщани, а тілько платили чинш, а в додатку за те, що були Жидами, мусїли платити осібний податок, так зване свічкове; сей податок звав ся так від того, що його вимірювали після того, кілько котрий Жид свічок засвічує в шабас. Окрім того ще Жиди не мали права жити на селї, бути урядниками, ходити до висших шкіл, бути офіцерами у війську, — одним словом, були правдивими мачошиними дїтьми в державі. Правда, Жиди вміли обходити деякі з тих законів, жили по селах, держали коршми, хоч се було їм виразно заборонено; але робили се тілько з відома і з волї панів шляхтичів, котрі з давен давна, ще в старій

Польщі, привикли були не рушити ся анї кроку без Жида і котрих не відучили від того кроваві лекції Хмельниччини та Гайдамаччини, де народнїй гнїв у однаковій мірі обертав ся проти панської самоволї, як і проти жидівського визиску та збиткованя.

Ta весь тягар тої суспільної нерів- ности і кривди в найгювнїйшій мірі спадав на той стан, котрий у книгах і письмах уже й тодї вважали основою, прогодівником цїлої суспільности, — на стан селянський. Нерівність, що була основою панщизняного порядку, на хлопах відбивала ся найтяжше. Правда,

під Австрією хлопови стало троха ле- кше, нїж було під Польщею; хлоп не був уже панська власність і хлопський грунт не був панська власність; та про те все таки хлопські права були мало чим більші від прав робучої худоби.

Хто держить робучу худобу, мусить ї дати їй їсти, запевнити їй яку таку стайню, бо инакше худоба пропаде і його буде'страта. Оттак за панщизня- них часів хлоп мав поле й хату, аби з того і на тім жив і працював ; але по за тим він належав до пана. Тай не можна сказати „мав“ так, як ми се тепер розуміємо. Поле, хата, навіть худоба були тілько на половину його власність; зверхню власність над усїм тим мав пан. Він був немов опікуном того хлопа; без панського дозволу хлоп не міг анї продати анї заміняти анї дїлити, анї побільшувати анї вменшувати своєї власности. Без панського дозволу він не міг навіть женити ся.

Його праця, даремна, безплатна була панським капіталом. Хлоп обовязаний був робити панщину, хоч самі пани вже й позабували, за що він її робить. Одні : казали, що за той ґрунт, на котрім си- 5 дить і котрий, мовляв, був панська власність; другі казали, що за ту обо-

рону, яку колись пани давали хлопови від Татар та всяких грабівників, а вре- штУ инші казали по просту, що то так Бог дав, що так з віку-правіку установлено, аби хлоп робив на пана, що то таке вже натуральне право.

Крім роботи пішої або тяглої — як до заможности хлопа -- пани вибирали від хлопа ще державні податки і побирали для себе ріжнородні данини: кури, яйця, мітки, мід, хміль і иншіхлопськівироби. Bce те було позаписуване в таких реєстрах, що звали ся інвентарії, і належало ся панови законом. Ta крім того деякі пани видумували нові данини й тягарі не записані в інвентаріях: посилали тяглих господарів безплатно і на їх власний кошт у далекі дороги з панським добром, а піших уживали як післанцїв, змушували їх працювати на панськім більше, нїж було приписано в інвентаріях, гнали на роботу навіть у недїлї і врочисті свята. Надто деякі пани мали звичай роздїлювати зі своїх горалень горівку на хлопів: річно мусїв хлоп узяти й випити стілько а стілько кварт чи гарцїв і, розуміє ся, заплатити або відробити. Таким делїкатним способом пани при- учували нашого хлопа довгі часи до

Ч. 155. 2

пянства, аби потому могли сказати всїм тим, що хотїли поправи хлопськоїдолї: „Що? Ви хочете для хлопа людських прав? Глядїть, яке то *Obrzydliwebydl^l^tt Правда, австрійський уряд богато разів забороняв сей гарний звичай не приписаний у жаднім інвентарі, але звичай держав ся декуди аж до самого 1848 року.

Хлоп не мав права свобідно переходити з місця на місце, він був при- вязаний до своєї рілї. Коли йому було дуже зле у пана, він не раз утїкав, але в такім разї тратив свій ґрунт і хату, робив ся голим жебраком, волоцюгою, опришком. Тілько за панським дозволом міг хлоп перебрати ся з одного села в друге, та мусїв панови замісь себе дати на свій грунт иншого господаря. Так само не міг хлоп без панського дозволу давати дїтий до школи до міста. B загалї пани не любили письменних панщизняків; навіть такі, що в селї десь від дяка навчили ся троха читати та писати, були їм дуже немилі і вони старали ся віддавати їх чим борше до війська. A до війська брали тодї з разу на 20, пізнїйше на 12 лїт: Значить, хто раз пішов тай то ще в чужі краї, той уже рідко коли вернув.

Тілько пан сам мав право давати хлопських дїтий чи то до ремесла, аби потім мати з них своїх власних ремісників, чи й до висших шкіл; але уряд не приймав хлопських дїтий до висших шкіл, поки пан не посвідчив на письмі, що звільняє того хлопця від панщини.

Хлопський ґрунт після австрійських законів не був панською власністю: пан не міг його самовільно від хлопа відібрати або дарувати комусь иншому або прилучити до свого власного ґрунту. Але той грунт так само не був і хлопською власністю в такім значіню, як ми се нинї розуміємо. Хлоп мав на нїм жити, відроблювати з него панщину і давати данини таплатити урядовий податок,' так звану „урбарію"; але не міг того грунту анї продати, анї дарувати, анї своїм дїтям тестаментом переказати, анї подїлити; на все те треба було панського дозволу. Хлоп не міг на свій грунт затягнути позички, не міг його поправити. Він був справдї xy- добою, що пасе ся на ґрунтї, але не може сказати, що се її ґрунт.

Коли який хлоп утїк від пана з жінкою й дїтьми, то полишений ним ірунтназивався пусткою. Пан немав права прилучити його до свойого ґрунту, але був обовязаний осадити там якогось иншого хлопа.

Цїсарські патенти дуже остро наказували, аби обшир хлопських, так званих рустікальних грунтів незмен- шував ся, а обшир панських, домінї- кальних ґрунтів не збільшував ся коштом хлопських. Ta про те дуже богато таких пусток пани таки поприлу- лучували до своїх ґрунтів, позасаджували лїсом або позаорювали.

Пан мав над хлопом право суду, надзору й опіки. Він сповняв супроти хлопа все те, що нинї сповняють староства, ради повітові, повітові суди й низші податкові уряди. Пан сам або через свойого мандатора стягав із хлопів цїсарський податок, вибирав рекрута, іменував громадї війта й присяжних, роздїлював і казав виконувати шарварки, накидав фірманки, посилав людий на варти, організував погонї за злодїями та конокрадами, провадив вступні слїдства з усякими злочинцями,

мав право вязнити підозрених. Окрім того мав пан над хлопами право віт- цївське — патрімонїяльне, т. зн. міг їх карати на тїлї, і на лихо нїякий закон не обмежував розміру тої кари.

Так виглядав той порядок, за котрим деякі наші пани й досї зітхають, уважаючи його найвідповіднїйшим для себе. Хлопи не дармо проклинали той порядок і доси проклинають його в піснях і оповіданях; не дармо по скасо- ваню панщини ставили хрести і під ними закопували панщину в видї фля- шки з горівкою. Панщина для хлопа значила ненастанну кривду, темноту, здичінє і втрату почутя людської гід- ности. Бодай такі порядки нїкому й не снили ся !

Ta запитаєте може: відки-ж узяли ся, з яких соків виросли ті порядки? Як се могло стати ся, що величезна більшість народа могла попасти в такий негідний стан, у таку власть малої меншости? Попробую на се відповісти коротеньким історичним оглядом.