Дальші наради Сонму галицького, 1903. p. і несподівана сецесія.

Отвираючи Сойм — привитав маршалок краєвий граф. C т а н и c л а в Б а д e н і послів руської народности і просив їх, щоби йому не відказували свого довіря та заявив, що у нього найдуть тепле зрозуміннє

промовив кілька

речень по руськи, при чім зазначив, що є готовий попиратн народний, культурний і економічний розвій

>кого народу.

народу руського, так само як польського, але не за- вагаєсь виступити проти обявів ненависти суспільної чи народної.

Отсими заявами представились оба достойники краєві. Маршалок граф Станислав Бадені заявляв прилюдно, що ніхто з розумних польських політиків не вірить в те, щоб можна дійти до спольонізування Русинів, та був приклонником політики угодової супроти Русинів народовців, а рішучим ворогом руссо»· фільства. Намісник граф Андрій Потоцкі був політиком менше виробленим та завзятим консерватистом і чоловіком вдачі абсолютної, а перехилював ся до галицьких Руссофілів, бо Українці своїм радикалізмом не підходили під його консервативні почування.

Під авспіціями сих двох мужів розпочалась осінна сесія Сойму.

Заступником маршалка краєвого заіменував був цісар: о. митрополита Андрея Шептищького.

Посол Олесницький поставиввнесок назміну статуту краєвого і соймової ординації виборчої, на засадах: заведення в громадській курії в и б о p і в б e з п о c e p e д н и X та утворення нової курії для тих, що на полі прав публичних до сеї пори були видіди- чені. Сей внесок перейшов до комісії для реформи виборчої, — значить, що шляхотсько-польська більшість зачала вже погоджуватися з конечністю реформи виборчої.

Опісля, супроти внеску п. C т а п і н ь c к о r о, з польської людової партії, о запровадженнє язика польського у внутрішній службі ї переписці всіх урядів в Галичині, відповів п. O л e с н и ц ь к н й в дні 19.

Отсей M i H O p H И Й T о н промови голови Клюбу соймового вказував на те, що є тенденція: лагідним способом виєднати згоду польської більшости сой- мової на узглядненнє домагань ставлених нашими послами в інтересі політичнім руського народу. Над галицьким Соймом зависла атмосфера якогось дивного вижидання та в осередку сього положення була справа оснування руської ґімназії в Станиславові. Сею політикою не був вдоволений „Народний Комі- тет“ та в „Ділі“ виказував потребу обструкції, щоби нищити Сойм краєвий, бо там не добудемо заспокоєння наших домагань...

Тим часом зайшла нова демонстрація наших c т у д e н т і в на львівськім університеті, з приводу вибору звісного професора кс. Фіялка ректором університету.

Наші студенти запротестували проти сього вибору і зажадали, щоб кс. Фіялек уступив, бо він дразнить їх почування, — та в дні 17. жовтня 1903. p. обкидали його на університеті гнилими яйцями. 3 сього вийшла хрія університетська. Сенат університетський зараз виключив руських студентів — демонстрантів з університету і віддав справу самого нападу проку- раторії державній до урядування, а всепольські студенти заняли вхід до університету і постановили не впускати руських студентів до університетського будинку.

Через сей менше розважний крок наших студентів знова заострилась польсько-руська боротьба. Bce- польська молодь уладила нічний напад на руську духовну семинарію, а наша молодь хотіла приступом брати університет. B сій справі звернули ся: о. митрополит Ш e п тиц ь ки й і ректор духовної семинарії о.

Ta заки притихла боротьба на львівськім університеті — галицький Сойм вдруге став видо-

в и щ e м с e ц e с і ї заступників руського народу. Справа оснування руської гімназії в Станиславові була одним з тих актів, котрим польські верховоди переповнили чашу терпеливости наших послів. „Коло п о л ь c ь к е“ ухвалиЛо, що поки — що не годить ся на заснуваннє руської гімназії в Станиславові та рішучо застерігає ся проти сього, щоби без ухвалн Сойму вставляти до державного буджету квоту на удержаннє гімназії. I в сім не помогли представлешщ маршалка краевого і намісника, ані цісарські слова!

B дні 29. жовтня 1903. p.⁸¹) поставлено справу p у c ь к о ї ґ і м н а з і ї в C т а н и c л а в о в і на чергу нарад Сойму. За негайним оснуваннем руської гімназії в Станиславові промовляли посли: Барвінський, Король, Могильницький і Олесницький, але польська більшість соймова не далась переконати і відкинула відносний внесок. Отсе було знаком по- біди всепольських думок в польській суспільности і сим чином виявилось, що польські національні демократи є гірші для нас як польська консервативна шляхта.

По такім вирішенню справи зложив голова руського соймового Клюбу п. O л e c н и ц ь к и й з а я в у такого змісту, що по виборах в 1901. p., Народний Зїзд припоручив руським послам на о c т а н н у п p о б у іще раз вступити до Сойму, та в разі, колиб політика соймової більшости вчинила їх положенне неможливим в Соймі, виступити з Сойму і відкликати ся до руської суспільности; що помимо політики крайно льояльної з боку руських послів найшли ся вони в неможливости дальшого співділання в Соймі, котрий відкинув мінімальне домаганнє нашого народу — в імя одного тільки мотиву: ненависти і змагання до знищення культурного розвитку руського народу, а дво- літний досвід пересвідчив їх, що в тім Соймі не буде для нас справедливости, — тому поклигуючись на

^е1) Руський Клюб соймовий оголосив дня 28.

Історія політ, думки

свою деклярацію з 30. грудня 1901. p. лишають руські посли Сойм і оставляють представникам польського народу в Галичині відповідальність за приневоленнє їх до сього кроку, та підносячи всенародний грімкий протест проти тяжкого насильства ідуть вони в т о й н a p о д, к о т p и й ї x тут в и c л а в, а дальше вже належить до нього...

По сій заяві складали наші посли свої мандати посольські. Тоді маршалок краевий граф Стани- c л а в Б а д e н і зворушений промовив, що він і більшість соймова мають жаль з приводу зложення мандатів зі сторони руських послів, бо він мав надію спільних і пожиточних праць, — та висказав бажанне, щоби звязь з руськими послами навязалась на ново для добра краю і обох народностей.

A щоби перед світом оправдати сю незвичайну подію політичну, — другого дня виступив в Соймі п. Давид Абрагамович з польською декляраці- ею, в котрій намагав ся ложними подіями виказувати, що руському народови в Галичині не дієсь ніяка кривда, та що сецесія руських послів була тільки кличем до боротьби проти Поляків...

35.