Сецесія ваших студентів* 1901. p.

Отсей зазив сенату до оборони Almae matris — супроти мнимої дикости визвав остаточну відповідь наших студентів. B дні 3. грудня 1901, зявила ся депутація з чотирьох: Комарянського, Барвінського, Гузара і Вовчука, в університеті та зложила в ректораті заяву, на разі іменем 440.

A друга депутація наших студентів з чотирьох: Евгена Бурачинського, Володимира Темницького, Ол. Меленя і Тита Галущинського поїхала була до Відня, де в дні 2. грудня 1901, пп. Романчук і Барвінський представили їі міністрови просвіти д-ру Гa p т л e в и. По представленню справи відповів міністер, що наші студенти за далеко пішли у пориві свого темпераменту. Про оснуваннє українського університету у Львові не дав він приречення, але заявив, що при помочі стипендій треба виобразовувати спосібних кандидатів професорських, та апелював до членів депутації, щоб успокоювали сврїх товаришів і уживали лєґальних доріг... Ha домаганнє членів депутації, щоби застановлено виклади в львівськім університеті до часу залагодження справи — відніс ся міністер до Львова, та дійсно в дні 3. грудня 1901, оголошено застановленнє викладів иа далі. Але в сім дні вже проголосили наші студенти свою сецесію...

Ha день 7. грудня 1901, скликали наші студенти загальні збори товариства „А к а д e м і ч н а Г p о м а д а“

у Львові, розвязали се товариство i передали майно товариства до завідуванняНауковому Товариствуіме- ни Шевченка. Рівночасно, в сім дні була депутація нашої львівської інтеліґенції під проводом п. Роман- ч у к а у міністра просвіти, щоби по змозі допровадити іще до залагодження справи.

Наслідом сеї конференції вніс п. Романчун-по· новну інтерпеляцію до міністра просвіти в справі громадної сецесії руських студентів з львівського університету, та поставив запити, чи міністер хоче запорядити, щоби сенат академічний видав нову при- мирюючу проклямацію до всіх студентів, — щоби права руської мови в тім університеті були шанувані,

— щоби руські катедри закладали ся, та щоби руські студенти в разі їх повороту на львівський університет не були переслідувані. Ha сю інтерпеляцію з tQ*'i*Z- грудня 1901, відповів міністер просвіти д-р Гap- т e л ь, що він є прихильний для справи, але пере- дувсім домагаєсь, щоби руські студенти в e p н у л и на дорогу лєґальну...

Отся відповідь Міністра була невдоволяюча. Наші студенти не моглн вже завернути і перевели сецесію всіх товаришів, в числі 600, з львівського університету. B сім ділі знаменне було становище митрополита о. Ш e п т и ц ь к о г о. Міністер просвіти вижидав реляції, а польський сенат думав, що митрополит не допустить до сецесії богословів. Ta в дні 14. грудня 1901, вислав о. митрополит Шептицький до ректорату духовної семинарії у Львові письмом сей приказ:

„3 днем завтрішним семинар замикає ся. O зарядженню належить донести властям". Питомці духовної семинарії виписались в комплєті...

До Палати послів Ради державної у Відні прийшло з краю около вісімсот петицій з домаганнєм заложен- ня руського університету у Львові. Але руські посли в і д л о ж и л и н а г л и й в н e c о к п. Романчука, бо пора була найнедогіднійша в тодішних відносинах парляментарних до сього, щоб мати вигляди на ухва-

леннє наглости нашоТ справи університетської. Під загрозго засистування конституції радила Палата послів над буджетовою провізорією і при сій нагоді промовляв п. B а с и л ь к о. Він заявив, що Руський клюб не має найменшої причини голосувати за бу- джетом, — можуть се робити ситі сторонництва, котрих бажання узглядняє правительство, а руську молодь спровокували польські власти університетські та міністер вндав свій розпорядок на підставі неправдивих інформацій...

Ta наше громадянство в краго не було вдоволене з сього, що посли відложили наглий внесок в справі університету, та підносились голоси, що через поне- вільне уступленнє наших студентів з львівського університету — справа не тільки не сталась безпредме- товою, але іще більше актуальною, бо як раз зі своєї рідної землі вибираєсь кілька сот молодих людей в чужину — з причини невиносимих відносин, які запанували на львінському університеті...

Наша університетська молодь повандрувала на чужі університети: у Відні, Празі і Кракові, де її без перепон приняли, а тільки університет в Чернівцях відмовив приняття. Цілий наш нарід в краю постояв за своїми студентами та хоч незаможний, — громад- ними збірками дав спромогу їм на довший побут і студії в чужині.

У Львові заложено: комітет для запомоги академіків під проводом дир. д pa Ярослава Кулачковського, де нарід складав жертви на своїх синів, що пішли в чужий світ...⁷⁸)

Таким чином довершилась у нас поДЇя, якої не бувало від часу еміґрації німецьких студентів з Праги в p. 1409.

18.