2. Алгоритми аналізу стану довкілля та компонування елементів перспективної екомережі

Проектування екомережі - це, перш за все, визначення її структури. Загальне уявлення про структуру як просторово-часову організованість геосистем може бути використано і стосовно екомережі.

I_tII_tIII- підсистеми регіональної екомережі

Рис. 10.1. Граф екомережі Поділля

тобто на внутрішні системоутворювальні зв’язки. І, нарешті, третій, динамічний або часовий

аспект, давав можливість розглядати її не тільки як організованість складових частин геосистеми у просторі, але й як впорядкованість зміни її станів у часі. Таким чином, для пізнання структури екомережі необхідно чітко визначити всі її частини, а потім вивчити механізм їх ваємозв’язків, пам’ятаючи при цьому про динамічний підхід. Якщо уявити структурну модель екомережі у вигляді графа, то вершини останнього будуть відповідати природним ядрам, а ребра - зв’язкам між ними або екокоридорам (рис. 9.1). Чисто візуальний аналіз графа екомережі вказує на те, що екомережа Поділля складається з трьох підрозділів (I,II,III), які відрізняються внутрішньою взаємозв’язаністю і відносною автономністю та обособленістю. Вони наділені розгалуженою мережею внутрішньопідсистемних зв’язків і недостатніми зв’язками між підсистемами. У просторовому аспекті приуроченість цих підсистем відповідає межам фізико-географічних областей.

Розуміння структурних елементів екомережі є досить широким внаслідок різнобічного їх трактування.

У зв’язку з цим, деякі автори вважають за доцільне проведення певної кореляції термінів і понять. В цьому контексті доцільне проведення еколого-географічного аналізу структурних елементів екомережі у такій логічній послідовності: критерії виділення структурних елементів, їх типологія, оцінка, проектування.

Таблиця 10.1.

Структурні елементи екомереж

Природні ядра (ядра біорізноманіття або ключові природні території) є вузловими елементами екомережі і включають, у першу чергу, територіально замкнуті ділянки найбільшого природного різноманіття. Вони є резерватами генетичного, видового, екосистемного і ландшафтного різноманітя, а також середовищ існування організмів, територіями, добре інтегрованими у ландшафти.

Відіграють важливе значення для збереження ендемічних, реліктових і рідкісних та зникаючих видів.

Разом з тим деякі вчені вважають, що позамасштабне трактування терміна “природне ядро” не сприяє узгодженому використанню наукової термінології і пропонують природні ядра локальної екомережі іменувати терміном “біоцентр”, природні ядра регіональних екомереж - “регіональними центрами біорізноманіття”, природні ядра міжрегіональних екомереж - “природними ядрами” [490]. На думку автора, це дещо ускладнить наукову термінологію з проблематики екомереж, оскільки в основу природних ядер локального, регіонального, міжрегіонального чи національного рівня входить один або декілька біоцентрів, об’єднаних між собою функціональними зв’язками. Іменувати біоцентром об’єкт, який складений декількома взаємозв’язаними біоцентрами, мабуть, недоречно. Ієрархія природних ядер як і екокоридорів повинна відповідати ієрархії екомережі. Основу природних ядер високих рангів складатимуть природні заповідні

Прикладна екологія території високого рангу заповідності (біосферні та природні заповідники, заповідні зони природних національних парків). Водночас до локальних та регіональних природних ядер можуть входити ландшафтні, ботанічні, лісові, орнітологічні, гідрологічні заказники чи заповідні зони регіональних ландшафтних парків, що відповідають критеріям виокремлення природних ядер.

Базовими критеріями відбору природних ядер дослідники вважають:

- ступінь збереженості природи на певній території та її різноманіття;

- рівень багатства та захищеності різноманіття;

- рідкісність різноманіття;

- наявність ендемічних, реліктових та рідкісних видів;

- репрезентативність різноманіття;

- типовість різноманіття;

- повнота різноманіття;

- оптимальність розміру і природність меж;

- ступінь функціонального значення різноманіття;

- відповідність корінній (інваріантній) ландшафтній структурі;

- можливість інтеграції в національну та Європейську екомережі тощо.

При визначенні ключових територій необхідною умовою є забезпечення репрезентативності, тобто кожна біогеографічна провінція має бути представлена в екомережі принаймні однією ключовою територією. Однак зазначена вимога не сприятиме належній репрезентативності ключових ландшафтів більшості фізико-географічних областей і фізико-географічних районів. Тому вважається доцільним репрезентувати ландшафтні особливості фізико-географічних областей і районів природними ядрами регіонального і локального значення.

Ю.Р. Шеляг-Сосонко, М.Д. Гродзинський та В.Д. Романенко (2004) розробили детальну систему критеріїв для вибору ключових територій міжрегіональної екомережі басейну Дніпра. З урахуванням згаданої системи критеріїв Т. Андрієнко-Малюк, Л. Вакаренко, Є. Гребенюк та ін. запропонували аналогічну систему для регіональної екомережі (табл. 10.2.).

Таким чином, у процесі вибору ділянок для створення ключових територій екомережі перевага надається тим ділянкам, які задовольняють більшій кількості вищеназваних критеріїв.

За своїм значенням ключові території можна розділити на три групи:

• території, що відзначаються різноманітністю або унікальністю біоти;

• території, на яких добре збереглися природні ландшафти, що мають континентальну, національну або регіональну цінність;

• території, які представляють собою перетворені людиною ландшафти, що мають значну історико-культурну цінність.

При проектуванні регіональних екомереж необхідно враховувати загальний стан природного рослинного покриву і тваринного населення регіону. Для територій, на яких природний рослинний покрив майже повністю знищений, кожна ділянка з рослинністю, близькою до природної, має бути включена до екомережі. Тому й вибір ключових територій може здійснюватися з урахуванням не лише сучасного стану біоти, а й можливостей її відновлення в майбутньому. Для регіонів, на території яких природний рослинний покрив зберігся добре і відзначається незначною фрагментованістю, в якості ключових територій мають вибиратися лише найцінніші ділянки.

Буферні зони оточують природні ядра і захищають їх від зовнішніх негативних впливів, створюючи сприятливі умови для розвитку і самовідновлення. Вони відрізняються від природного ядра ступенем захисної функції і природності різноманіття. Вони є перехідними смугами між природними територіями і територіями господарського використання та сприяють оптимізацїї форм господарювання у проміжних за станом і функціями ланках. Основною функцією буферної території є забезпечення захисту територіальних елементів екомережі від негативного антропогенного впливу. Тому вони Проектування екомережі Поділля повинні мати площу, достатню для захисту ключових

Таблиця 10.2.

Критерії вибору ключових територій регіональної екомережі [за М.Д.Гродзинським]

територій та екокоридорів від дії зовнішніх негативних факторів й оптимізації певних форм господарювання з метою збереження наявних і відновлення втрачених природних цінностей. При проектуванні конкретних локальних та регіональних екомереж критерії виділення буферних територій визначаються особливостями ключових та сполучних територій, для захисту яких і створюється перша.

Екологічні коридори (сполучні території) суцільні або архіпелагоподібні лінійно витягнуті просторові структурні елементи - забезпечують і підтримують процеси міграції, обміну і поширення видів на суміжні території і зв’язують між собою природні ядра.

Прикладна екологія Функціональне призначення екокоридорів як шляхів міграції, колонізації і обміну генами через несприятливі умови здійснюється на різні географічні відстані. їх форма може бути різною: від лінійно прямої до лінійно звивистої. Важливо, щоб до них увійшла максимальна кількість природних об’єктів, щоб вони наслідували природні границі і були достатньо просторими для створення належних умов різноманіттю. Екокоридори, як і природні ядра, наділені різними рангами, а отже, відіграють відповідну роль. Ширина екокоридору і його міграційна сприятливість, багатство умов існування та еконіш є визначальними критеріями їх функціонування. Ширина локальних екокоридорів не може бути меншою 500 метрів. Більшість показників виокремлення екокоридорів співпадають з показниками обґрунтування природних ядер. В загальних рисах їм притаманні: оптимальні умови для виживання організмів, можливості для поширення і міграції, місця, придатні для відпочинку і живлення міграційних тварин, можливості для інтеграції у Європейську екомережу.

Базовими критеріями відбору сполучних територій (екокоридорів) є природність меж, достатність ширини і протяжності для забезпечення міграції видів, їх розмноження, переживання несприятливих умов. Це пов’язано з тим, що головною функцією екокоридорів є забезпечення просторових зв’язків між ключовими територіями. Саме тому головним критерієм для їх виділення є міграційний. Екокоридором є така територія (або сукупність територій), вздовж якої можуть відбуватися обмін генетичним матеріалом і міграції між ключовими територіями.

Основними умовами для цього є:

• довжина екокоридору має бути не більшою за відстань, на яку мігрує більшість видів, що існують на ключових територіях, які поєднує екокоридор;

• ширина екокоридору дозволяє популяціям ефективно використовувати його як канал міграції та розселення;

• едафічні умови екокоридору аналогічні або близькі до едафічних умов тих ключових територій, які він об’єднує;

• всередині екокоридору немає міграційних бар’єрів або інших факторів, які можуть заважити міграції та розселенню видів.

Крім сполучного значення, екокоридор може мати самостійне значення для збереження біо- та ландшафтного різноманіття. Це особливо важливо для територій або акваторій гідроекологічних коридорів, які самі по собі мають високий рівень біорізноманіття. Критерії відбору сполучних територій наведені у табл.10.3.

Відновлювальні території (зони потенційної ренатуралізації) призначені для відновлення просторової цілісності природних ядер, буферних зон, екокоридорів. Це можуть бути території з деградованими природними елементами, однак із збереженим середовищем існування, що сприяє їх швидкому відновленню, наприклад, зріджені ліси, вибиті луки, осушені торфово-болотні ділянки тощо. У певних випадках це можуть бути радіаційно забруднені землі або агроценози.

Відновлювальні території створюються у складі екомережі з метою подальшого її розвитку й удосконалення її функціонування. Це території, на яких необхідно і можливо відновити природний рослинний покрив і здійснити репатріацію видів рослин та тварин. Це потенційний резерв, за рахунок якого можливо збільшити в майбутньому площу ключових та сполучних територій. Тому основними критеріями вибору відновлювальних територій є збереження на них середовищ існування, навіть якщо природне біорізноманіття повністю знищене (осушені торфовища, деградовані лучні та степові природні пасовища, зріджені ліси, агроценози інтенсивного використання) та реальна можливість проведення ренатуралізаційних заходів. Крім цього, необхідно оцінити територію з огляду її умовної відповідності критеріям, що наведені у таблицях 10.2, 10.3, тобто під кутом зору її умовної відповідності ключовій або сполучній території. Умовність полягає у тому, що певна відновлювальна територія після проведення відповідних заходів щодо ренатуралізації, може бути включена до складу ключової або сполучної території чи безпосередньо перетворитися на ключову або сполучну територію.

Таблиця 10.3.

Критерії відбору сполучних територій екомережі [за М.Д.Гродзинським]

Території природного розвитку призначені для підвищення ефективності екомережі. Це території екстенсивного використання, які є біологічно значимими, але сильно фрагментованими або морфологічно цілісні, але порушені і забруднені. Ними можуть бути території з рідкісними, ендемічними, регіонально цінними видами, ділянки лісової, степової, лучної рослинності, які носять острівний характер і віддалені від природних ядер та екокоридорів, які потребують заходів зі збереження. До них входитимуть окремі невеликі за площею заповідні об’єкти, які за певних організаційних заходів можуть увійти до структурних елементів екомережі в якості потенційних природних ядер, екокоридорів чи інтерактивних елементів, які відгалужуватимуться від природних ядер чи екокоридорів і виконуватимуть функцію поширення їх впливу на прилеглу територію.

З урахуванням значення у забезпеченні вирішення розглянутих функцій, елементи екомережі поділяють на п’ять рангів або рівнів, а саме: біосферний, всеєвропейський, національний, регіональний та локальний.

Оскільки біосферних заповідників на території Поділля немає і не планується їх створення у найближчій перспективі, у структурі регіональної мережі будуть відсутні природні ядра біосферного та європейського значення. Вузловими елементами екомережі Поділля виступатимуть природні ядра національного, регіонального та локального значень.

Основою природних ядер національного значення виступають території наявних та перспективних природних заповідників, заповідні зони діючих та перспективних природних національних парків.

Природні ядра регіонального значення формуватимуться на базі територій діючих

Прикладна екологія заказників загальнодержавного значення та частково заповідних зон регіональних ландшафтних парків.

В основі локальних природних ядер знаходитимуться території діючих та перспективних заказників загальнодержавного та місцевого значення.

Серед еко коридорів, що з’єднуватимуть природні ядра відповідного рангу перспективної екомережі Поділля виділятимуться: національні, міжрегіональні, регіональні і локальні.

Серед національних екокоридорів, які проходитимуть на півночі і півдні регіону, виділяють Галицько-Слобожанський субширотний та Дністровський субмеридіальний. До регіональних екокоридорів Поділля відносять Товтровий, Опільський, Серетський, Південнобузький. Решта екокоридорів носитимуть локальний характер.

10.1.3.