Ідеальна структура екомережі та її геопросторові компонентні і функціональні елементи

Основною метою даного розділу є розкриття і обґрунтування ландшафтно- екологічних підходів, системи вимог до проектування регіональних екомереж (PEM), апробації дослідницьких методик виділення основних структурних елементів PEM, з’ясування її ролі у складі національної екомережі.

Провідна роль у науковому забезпеченні створення екомереж має належати ландшафтознавчому підходу, оскільки ландшафтні комплекси складатимуть основу майбутньої екомережі, а процес функціонування екомереж відбуватиметься за умов тісних взаємозв’язків з ландшафтним середовищем. Охорона ландшафтних комплексів, які є реальними і потенційними складовими екомережі, повинна здійснюватися за максимально можливою програмою, мета якої - дійсне збереження природи - зазначає В.М.Пащенко. Ландшафтознавчому аналізу розбудови екомереж присвячено ряд праць, аналіз яких був поданий у першому розділі дисертації. Наскрізним для них є бачення ландшафтознавчих засад розбудови національної екомережі. Поряд з тим автори зауважують недостатнє наукове опрацювання ключових аспектів ландшафтознавчого підходу в обґрунтуванні розбудови перспективних екомереж.

Необхідність ландшафтознавчого обґрунтування проблеми забезпечення розбудови

екомережі України В.Т. Гриневецьким визначається наступним чином:

комплексною природничо-географічною, передусім ландшафтознавчою, об’єктно- предметною суттю проблеми;

неоднаковими ландшафтними передумовами і наслідками природокористування у різних зонах і регіонах України;

потребою виявлення і ландшафтознавчого тлумачення цих передумов та їх можливих природно- та антропогенно спричинених змін у перспективі (в розрізі фізико- географічних одиниць різного рангу); ландшафтознавчий аналіз і прогнозування змін цих передумов стосовно сукупності і різноманіття природокористування;

необхідністю глибокого ландшафтознавчого осмислення і вироблення цілісного системно-територіального бачення реальних шляхів, способів і методів вирішення вузлових „екомережних” і загальнотериторіальних природоохоронних проблем держави.

Сутність і завдання ландшафтознавчих досліджень розбудови єдиної екомережі України доцільно сконцентрувати за такими напрямами:

з’ясування зонально-регіональної репрезентативності чи унікальності кожного з природних ядер та реальних коридорів екомережі;

вивчення фізико-географічних, геохімічних, природно-антропогенних умов взаємодії об’єктів екомережі з суміжними територіями;

вивчення сучасних та можливих у перспективі умов формування, динаміки та еволюції фізичних станів базового і „коридорно-екомережного” ландшафтного різноманіття під впливом різноманітних місцевих чинників;

розробка фізико-географічної та моніторингово-ландшафтознавчої класифікації об’єктів екомережі;

узгодження обґрунтованого режиму довготривалого функціонування ландшафтного різноманіття „екомережних” об’єктів та антропогенізованих ландшафтних структур.

Серед ландшафтознавчих засад розбудови національної екомережі В.М. Пащенко окреслює п’ять груп положень:

екомережу України формувати і розвивати на комплексній природознавчій основі, насамперед ландшафтознавчій;

природними ядрами національної екомережі мають бути ландшафтно репрезентовані природоохоронні території високих рівнів заповідання;

кожний великий природний регіон - усі ландшафтні краї в межах ландшафтних зон і підзон, а в перспективі також більшість ландшафтних областей - повинні мати ландшафтно репрезентативні природоохоронні території, які б виконували роль регіональних природних ядер національної екомережі;

регіональні природні ядра національної екомережі слід цілеспрямовано формувати на основі наявних об’єктів природно-заповідного фонду або створювати, виходячи з можливостей ренатуралізації антропогенно змінених ландшафтних комплексів;

оскільки національна екомережа країни повинна бути функціональною складовою європейської екомережі, необхідна розбудова транскордонних природоохоронних об’єктів міжобласного та міждержавного значення - і природних ядер, і природних екокоридорів між ними.

За умови реалізації ландшафтознавчого підходу до формування екомережі, як зазначають Ю.М.

1. Складовими елементами екомережі мають бути різнорангові ландшафтні комплекси - фацїї, урочища, місцевості тощо як безпосередні об’єкти природокористування.

2. На відміну від інших просторових поєднань ландшафтних комплексів, екомережа характеризується біоцентрично-мережевою структурою, головною функцією якої є біотичні зв’язки між ландшафтами.

3. Екомережа є ландшафтним (системним) утворенням. Визначальна її ознака - наявність зв’язків обміну речовиною, енергією, інформацією між складовими. Мінімальною достатньою умовою функціонально цілісної екомережі є наявність у кожного природного

Прикладна екологія ядра екомережних зв’язків хоча б одного різновиду із хоча б одним із природних ядер цієї екомережі.

4. Основним типом функціональних зв’язків, наявних в екомережі, що забезпечують її функціональну цілісність, є міграційні біотичні зв’язки. їх наявність є емерджентною властивістю екомережі, яка відсутня у випадку мережі територій та об’єктів природно- заповідного фонду.

5. Крім міграційної функції, екомережа виконує ряд інших важливих функцій, зокрема середовищетвірну, ресурсну, господарську. Виконання екомережею цих функцій є необхідною умовою для належного збереження ландшафтного і біотичного різноманіття, формування і підтримання природного середовища, оптимального для життєдіяльності людей.

6. Екомережа є просторово і функціонально динамічним утворенням і повинна розглядатись як система, що розвивається.

7. Належне функціонування екомережі можливе лише за умови здійснення відповідного управління нею.

Серед сучасних науково обґрунтованих підходів до опрацювання і конструктивного вирішення природоохоронних завдань саме ландшафтознавчий підхід націлений на комплексне, а не компонентне, галузеве вирішення органічно поєднаних проблем збалансованого використання і охорони ресурсних цінностей природи. Виходячи з цих завдань, пропонується розвивати нову науково-прикладну галузь ландшафтознавства - природоохоронну, основне завдання якої полягало б в обґрунтуванні оптимальної організації ландшафтокористування та комплексної охорони ландшафтів.

інформацієзнавчі, які включають знання, інформацію у сфері об’єктно-предметного поля, цілей та інтересів природоохоронного ландшафтознавства;

науково-навчальні, що полягають в обґрунтуванні наукових засад і створенні відповідних передумов підготовки фахівців нового профілю;

функціональні - безпосереднє методолого-методичне, менеджментне і дорадче забезпечення виконання широкого спектру робіт - від моніторингових і проектних до прогностичних і нормо- та законотворчих;

пошукові - дослідження проблем раціональної розбудови напряму, розробка, апробація та впровадження технологій організації невиснажливого природо - ландшафтокористування, відтворення оптимізацїї і примноження ресурсних цінностей ландшафтів та ін.;

загальноосвітні - запровадження у навчальний процес і суміжні наукову та рекреаційну сфери ландшафтознавчих знань та підходів до гармонізації стосунків суспільства і природи, збереження і відтворення всієї повноти ландшафтного різноманіття.

Необхідність запровадження комплексного ландшафтознавчого підходу у природоохоронну сферу України зумовлена об’єктивними передумовами. Вони пов’язані з надмірно низькою відносно Європи часткою ландшафтів, що мають близький до природного стан (12,7% проти 36-38%), низькою часткою заповідності ландшафтів (4,5% проти оптимальних 10-12%), високою часткою еродованих земель (35%), найвищою у Європі розораністю і виснаженістю земель.

Виходячи з характерних особливостей віртуальної екомережі в її ландшафтознавчій інтерпретації, можна зробити висновок, що екомережа - це кероване людиною функціональне цілісне ландшафтне утворення центрично-мережевого типу, яке забезпечує необхідні умови для міграції біоти, для збереження ландшафтного і біотичного різноманіття та виконання середовищетвірної, ресурсної та господарської функцій.

Серед шляхів формування перспективної національної екомережі і її регіональних складових пропонують ряд заходів:

кількісне розширення (за площею) та якісне збагачення (за ландшафтним різноманіттям) природно-заповідного фонду за рахунок створення нових заповідних об’єктів із резервованих територій;

- укрупнення розрізнених природоохоронних об’єктів через об’єднання кількох суміжних у Проектування екомережі Поділля природоохоронні об’єкти вищого статусу;

поповнення потенційних природних ядер екомережі ландшафтними комплексами, які є зонально та регіонально репрезентативними;

пошук природних коридорів для національної екомережі, що реально з’єднають основні природні ядра міжнародного, національного та регіонального рівнів екомережі;

забезпечення дієвості природних коридорів через визначення необхідних сполучних територій і запровадження у них ощадливого природокористування із послабленим антропогенним впливом на ландшафтні комплекси;

забезпечення процесів ренатуралізації ландшафтних комплексів у межах природних ядер та сполучних територій;

визначення захисних, буферних смуг екомережі як об’єктивно необхідних для її надійного функціонування;

забезпечення послаблених режимів природокористування в межах буферних смуг; виховна і просвітницька робота з різними верствами населення для забезпечення безперешкодного функціонування екомережі.

На запитання, „Чи можливе у принципі створення реально діючої екомережі?”, відповідь матиме стверджувальний характер. Найпереконливішим свідченням цього є факт існування в природі (у минулому і тепер) аналогічних утворень - біоцентрично-мережевих ландшафтних структур. Тому завдання охорони таких структур і відтворення їх корінного стану (які можна розглядати як два основні напрями діяльності з формування екомереж та їх управління), на думку ряду авторів є цілком реальними для виконання.

Використання ландшафтознавчих принципів означає застосування теоретичних положень ландшафтознавства при обґрунтуванні конкретного змісту й алгоритму таких оцінювальних досліджень. Застосування ландшафтознавчих принципів при оцінюванні складових природи конкретизує керівну інформацію, пов’язану з ландшафтознавчим підходом. Реалізація таких принципів зобов’язує застосовувати до об’єктів оцінювання теоретичні знання про комплексність ландшафтних утворень з їхніми всебічними зв’язками. Визначальним аспектом конструктивно-географічного дослідження ландшафтознавчих засад формування і розвитку екомереж є визначення критеріїв оцінювання ландшафтних комплексів. Як зазначає В.М. Пащенко, - при оцінюванні ландшафтів для цілей оптимізацїї природно-заповідного фонду і створення екомережі головними слід вважати наукові ландшафтознавчі критерії зонально-регіональної репрезентативності домінантних і субдомінантних ландшафтних комплексів. При цьому важливе значення матимуть критерії природної збереженості і, відповідно, критерії антропогенної зміненості та перетвореності ландшафтних комплексів, віддаленості теперішніх їхніх станів від станів природних.

Оскільки регіональні екомережі є структурними складовими національної, а та у свою чергу буде складовою частиною Загальноєвропейської екомережі, головні цілі їх побудови повинні співпадати. Вихідними теоретичними положеннями проектування регіональної екомережі мають виступати:

1) забезпечення збереження всього комплексу екосистем, місцезнаходжень біотичних видів і їх генетичного різноманіття, а також ландшафтів європейського і національного значень;

2) виокремлення для біотичних видів територій, площі яких є достатніми для підтримання видів в екологічно нормальному стані;

3) збереження і відновлення біотопів і ландшафтів фізико-географічних районів та областей як центрів біотичного і ландшафтного різноманіття;

4) забезпечення можливостей для міграції і розселення видів;

5) надання екосистемам річкових долин, горбогірних заліснених територій функцій екологічних коридорів;

6) створення умов для відновлення ключових елементів порушених екосистем;

7) захист природних систем від можливих антропогенних загроз.

Головними елементами ідеальної структури екомережі повинна виступати біоцентрично-мережева конфігурація ландшафту. Реальні біоцентри, якими є ділянки з

Прикладна екологія природною рослинністю незалежно від їх природної цінності, сполучаються у єдину мережу системою біокоридорів (річково-балково-яружною мережею з фрагментами лісових, лучних, степових, болотних фітоценозів). Біоцентрично-мережева конфігурація є природною канвою майбутнього узору екомережі. Вона може бути неоптимальною, малоефективною, оскільки сформована у значній мірі непродуманим природокористуванням. Завдання вбачається в оптимізацїї цієї структури задля впорядкування біотичних міграцій у ландшафті. Біоцентри і ключові території мають різні критерії виділення і ефективного функціонування, однак механізм зв’язків між ними є подібним у обох структурах, що дає підставу використання біоцентрично-мережевої конфігурації ландшафту для оцінки ступеня об’єктивності просторових структурних елементів екомережі.

10.1.