Ключові території як вузлові структурні елементи екомережі: обгрунтування, оцінка, типізація

Виокремлені з допомогою картографічних методів ареали суцільного поширення природної рослинності, ядра і смуги підвищеної концентрації „червонокнижних” видів рослин і тварин, а також ареали концентрації „зеленокнижних” угруповань дають можливість перейти до визначення місць приуроченості основних структурних елементів екомережі та їх еколого-географічної характеристики.

Природними ядрами національного значення, згідно з зазначеними критеріями, в межах Поділля виступають п’ять ключових територій:

1) філія природного заповідника „Медобори” - „Кременецькі гори” - площею близько 1000

га;

2) природний заповідник „Медобори”, а також органічно доповнюючі його на лівобережжі Збруча Сатанівський лісовий заказник та Іванковецький ландшафтний заказник загальнодержавного значення площею близько 12 000 га;

3) Княжпільський та „Совий яр” - ландшафтні заказники загальнодержавного значення, що репрезентують заповідну зону НПП „Подільські Товтри” площею близько 1500 га;

4) Буго-Деснянський загальнозоологічний заказник загальнодержавного значення площею близько 1000 га;

5) Бритавський лісовий заказник загальнодержавного значення та ботанічний заказник місцевого значення „Червона гребля” площею близько 4500 га.

Кременецьке природне ядро (ключова територія) (1) приурочене до Кременецького фізико-географічного району Середньоподільської височинної області зони широколистяних лісів [419]. В його основі лежать структурно-денудаційні горбогірні місцевості з вододільними останцями, ярами і балками Кременецького кряжу, розташованого між річками Іква і Вілія.

Основу природного ядра формуватиме філіал природного державного заповідника „Медобори” - „Кременецькі гори” площею 1000 га, який розташований у межах західної частини Кременецьких гір. До периферійної частини ядра приурочено 4 ботанічних та З загальнозоологічних заказники та 14 ботанічних і 7 геологічних пам’яток природи, які створюють надійну буферну зону природному ядру. Вона завжди може бути використана для його розширення. Загальна площа заповідних територій буферної зони складає понад 2000 гектарів. Більшість заповідних територій була створена у 80-х роках минулого століття і ландшафти перебувають під природоохоронним режимом понад двадцять років.

Найціннішими геологічними та геоморфологічними об'єктами даної території у науковому, дидактичному та естетичному відношеннях:

мальовничі останцеві гори з відносними висотами 160-170 метрів, схили яких вкриті рослинністю, - типові ерозійні утворення, що майже повністю позбавлені ознак рівнинно-пластового рельєфу (гори Божа, Бона, Стіжок та ін.);

велика кількість ярів і балок різних типів;

численні понори, карстові колодязі, ніші, карнизи, печери довжиною десятки і сотні метрів, утворені внаслідок широкого розвитку карстово-суфозійних явищ у сарматських вапняках на вершинах гір.

Ботаніко-ценотична цінність території полягає у високій концентрації рідкісних, реліктових та ендемічних видів. 44 види рідкісних рослин, 25 видів ендемічних рослин і 19 видів реліктових рослин свідчать про значний вік даної флори і її високу самобутність. На це вказують результати наукових досліджень і публікації В.Г. Бессера (Besser, 1809, 1822), І.Ф. Шмальгаузена (1866), А.Л. Анджеєвського (1861, 1862), Й. Мотики (Motyka, 1937), П.С. Роговича (1969), В.О. Шиманської, Б.В. Заверухи (1962, 1964, 1965, 1985), М.В. Клокова (1974) С.В. Зелінки (1972, 1974, 1979, 1995, 1998), О.О. Кагала (1984, 1992), Н.В. Мшанецької (1995, 1998), В.А. Онищенко (1998), Г.І. Оліяр (1996) та багатьох інших.

До Європейського Червоного Списку тварин і рослин, які перебувають під загрозою зникнення, віднесені жовтозілля Бессера (Senecio besseranus Minder.) та шавлія кременецька (Salvia Cremeneeensis Bess.).

Особливу флористичну групу Кременецьких гір становлять 44 види, які занесено до "Червоної книги України".

Степова рослинність займає невеликі площі. Найбільш поширені асоціації: різнотравно-типчаково-осокова та різнотравно-типчакова, причому обидві утворюють петрофільні варіанти. Характерним для західної частини Кременецьких гір є наявність костриці валіської. Незначні ділянки займають асоціації чебрецево-типчакова, різнотравно- бородачева, різнотравно-пирієва та формація чебрецю Бессера.

Лучна рослинність представлена суходільними та заплавними луками. Перші представлені крупнозлаковими та дрібнозлаковими луками. Степові луки представлені формацією тонконога вузьколистого. Суходільні луки займають значні площі на схилах гір, ярів, лісових галявинах, узліссях тобто там, де з певних причин не здійснювалось розорювання земель. Вони представлені формаціями мітлиці тонкої (Agrostis tenuis), костриці червоної (Festuca rubra), самосилу гірського (Teucrium montanum), чебрецю подільського (Thymus podolicus).

Заплавні луки займають певні площі в днищах долин із невеличкими потічками. Через надмірне випасання більшість лучних ділянок перебуває у незадовільному стані, з незначною густотою трав'янистого покриву.

Петрофільна рослинність представлена формаціями чебрецю подільського, самосилу гірського, сонцецвіту сивого, а чагарники - формаціями вишні степової, таволги середньої, сливи степової.

З рідкісних рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України (1987), зустрічаються чотири степових формації ковили волосистої, осоки низької, ковили пірчастої, костриці бліднуватої та одне лісове угрупування - асоціація грабово-дубового лісу волосистоосокового та яглицевого (старі типові насадження).

Багаторічні дослідження викопного палеозоологічного матеріалу (К. Татаринов, І. Підоплічко, В. Марисова, 1957-1977) свідчать про величезний відрізок формування сучасної фауни Кременецьких гір - з верхнього пліоцену до кінця голоцену.

Так в нішах та ущелинах Дівочих скель у свій час були знайдені рештки-кістки печерного ведмедя, волохатого носорога, первісного коня і зубра, гігантського і північного оленів, печерної гієни, песця, копитного лемінга, мамонта та ін. Загальний видовий склад викопних хребетних тварин Дівочих скель перевищує 90 форм.

Сучасна фауна Кременецьких гір має типовий видовий склад лісових зооценозів з невеличкими змінами кількісного характеру порівняно з іншими природними районами Поділля. Наприклад, тут значно більше часничниць, ропух, прудких ящірок, веретільниць, може трапитись мідянка. У цих місцях збереглися такі рідкісні в наш час птахи як підорлик малий, лелека чорний, пугач, червоний шуліка, малий строкатий дятел, кам'яний дрізд. Із ссавців у горах є ще три види вовчків (сірий, лісовий, горішковий), лісова куниця, борсук, яких уже практично немає в інших лісових масивах. У дуплястих липах знаходять надійний притулок руді вечірниці та інші рукокрилі, а також сірі сови, голуби, синяки, сиворакші.

З мисливських видів тварин тут зустрічаються борсук звичайний (Meles meles), занесений до Червоної книги України, білка звичайна (Sciurus vulgaris), заєць сірий (Lepus europeus), лисиця звичайна (Vulpes vulpes), куниця лісова (Martes martes), борсук лісовий (Meles meles), козуля звичайна (Capreolus capreolus), свиня дика (Sus scrota), інколи заходять лось, вовк.

На території Кременецьких гір зустрічаються види, що занесені до Європейського Червоного списку тварин і рослин: слимак виноградний, вусач великий дубовий західний, бражник Прозерпіна, аполлон, мурашка руда лісова, деркач, нічниця велика, вухань бурий.

Сучасні аерофотознімки засвідчують наявність суцільних лісових смуг північно- східного спрямування, що забезпечують надійні міграційні зв’язки біоти Кременецьких гір з малополіськими елементами. Зв’язки з біотою Вороняк і Гологір дещо ускладнені відсутністю стійких міграційних стосунків за рахунок значної антропогенної зміненості і перетвореності природних ландшафтів даних територій.

Ландшафтна структура природного ядра є різноманітною і багатою за рахунок особливого географічного положення території - у контактній зоні широколистяних і мішаних лісів. Крім того, особливість орографії - горбогірний характер поверхні - зумовила ландшафтну строкатість і мозаїчність. Поєднання широколистяних і лучно-степових природних комплексів визначає ландшафтну структуру даної території. Домінуючими для Кременецького природного ядра є ландшафти ерозійно-денудаційних лесових височин з сірими і темно-сірими опідзоленими ґрунтами під грабовими і буковими лісами у поєднанні з ландшафтами розчленованих лесових рівнин з сірими і темно-сірими опідзоленими ґрунтами під грабовими дібровами. Ландшафтна структура є типовою для Кременецьких гір і нетиповою для Середньоподільської височинної області, ступінь розораності якої є високим.

Ландшафти природного ядра збережені у своєму природному стані, тут заборонена будь-яка господарська діяльність. Однак вони перебувають у безпосередньому контакті з антропогенізованими поселенськими і сільськогосподарськими територіями у перспективному для розвитку туристсько-рекреаційного комплексу регіоні.

До складу Кременецького природного ядра можна віднести ще два відділених на 1,5- 2 км від основного масиву біоцентри з надійними міграційними зв’язками через заліснені території.

Враховуючи той факт, що природне ядро розташоване в межах філіалу природного заповідника, його ранг може бути визнано як загальнонаціональний.

Медоборсько-Сатанівське природне ядро (ключова територія) (2) приурочене до середньої частини Товтрового природного району Західно-Подільської височинної області. Як зазначають О.М. Маринич, В.М. Пащенко, П.Г. Шищенко, товтрові грядово-горбисті височини, складені рифовими вапняками, з опідзоленими грунтами, грабовими дібровами найбільш варті уваги як природні комплекси фізико-географічної області [220]. Сформувались Товтри близько 15-20 мли. років тому як бар’єрний риф теплого Сарматського моря з решток морських організмів, які збереглися з відповідними ознаками і формами у тутешніх вапняках. Унікальність їх походження доповнена мальовничістю скельних виходів, кам’яних полів, чисельних форм поверхневого карсту та унікальною наскельно-степовою рослинністю на схилах південних експозицій.

Головне пасмо проглядається у вигляді ланцюга горбів з відносними висотами над поверхнею плато 50-60 м і абсолютними висотами 440-250 метрів. У районі природного ядра відносна висота горбів досягає 100 м над долиною р. Збруч, ширина головного пасма в межах масиву природного заповідника становить 500-600 м, а переважаючі абсолютні висоти горбів - 350-380 м з найвищою вершиною г.Бохіт (413 м).

Природний заповідник „Медобори”, створений у 1990 році, займає найбільш збережену ділянку Медоборських товтр. Крім головного масиву, до складу заповідника увійшли урочища „Шум”, „Козина”, „Кокошинський ліс” (рис. 9.13), а також останцеві вапнякові горби із степовою рослинністю, сполучені у єдиний заповідний об’єкт пасмами товтр. Загальна площа природного ядра загальнонаціонального значення складає 9521 гектар.

Флора природного ядра нараховує близько 1000 видів вищих судинних рослин (80% флори Товтрового кряжу), з яких 37 видів занесено у Червону книгу України, 5 - занесено до Європейського Червоного списку, 130 є регіонально рідкісними, підтверджено зростання 160 видів мохоподібних 188 - лишайників, 369 видів грибів.

Одними із перших флористичні дослідження цієї території проводили В.Г. Бессер (1809, 1920, 1823, 1837, 1832) та його учень А.Л. Анджеєвський (1823, 1830, 1855, 1862, 1869), а також А. Завадський (1835, 1836). Дослідженню флористичних особливостей Медобор присвячені праці Й. Пачоського (1896, 1899, 1910, 1915), В. Шафера (1904, 1910, 1913, 1914, 1923, 1930, 1935), Ю.Д. Клеопова (1938, 1941), М.М. Круцкевич (1937, 1958, 1962, 1967), 1.1. Мороза (1970,1973), Б.В. Заверухи (1980), О.О. Кагала (1995, 2003), Г.І. Оліяр (1995, 2002, 2003) стану лісів, фітоценотичної структури та лісівничо-таксаційних особливостей деревостанів - В.Д. Бондаренка, Г.Т. Криницького, В.О. Крамарця (2006) та інших.

а)

б)

Рис. 10.13. Медоборсько-Сатанівське природне ядро: а) орієнтовні межі, б) вид з космосу Лісові угруповання займають до 95% площі природного ядра і є типовими для даної території. Корінними для природного ядра є дубово-грабові, грабово-дубові, дубово-грабово- ясеневі, дубово-букові насадження.

Особливу цінність становлять ділянки степової, лучно-степової та наскельно- степової рослинності з рідкісними формаціями осоки низької, ковил волосистої та пірчастої. Крім характерних степових, тут зростає багато волино-подільських ендемів та погранично-

Прикладна екологія ареальних видів: шавлія кременецька, шиверекія подільська, змієголовник австрійський, аконіти кущистий і шерстистовустий, ясенець білий, ковила волосиста та пірчаста, вівсюнець пустельний, ломиніс цілолистий, півники угорські, цибуля подільська, молочай волинський, зіноваті біла, подільська та Блоцького, відкасник осотовидний.

Фауністичний комплекс заповідника репрезентує типову лісостепову групу, в якій представлені всі фонові види Подільсько-Придністровського зоогеографічного району. На території природного ядра зустрічається понад 1200 видів комах, п’ятнадцять із яких занесені до Червоної книги України, 182 види птахів, 14 із яких є рідкісними, 44 види ссавців, 6 з яких є червонокнижними, 9 видів риб..

Територія природного ядра зосереджена в межах Медоборського і Товтрового ландшафтів за К.І. Геренчуком чи Красненського і Товтрового ландшафтів за П.І. Штойком. Ландшафтознавчі дослідження Товтр проводили В. Бессер (1828), Н.П. Барбот-де-Марні (1868), В. Тейсейр (1894, 1900), С. Рудницький (1913), В.Д. Ласкарєв (1914), К.І. Геренчук (1949) та інші вчені. Медоборський ландшафт є найбільш монолітною і залісненою частиною головного пасма Товтр. Він включає наступні види місцевостей: місцевості похованих рифових споруд, місцевості групових та ізольованих, переважно конусоподібних рифових вершин, які власне називають товтрами; місцевості головного рифового кряжу, місцевості високих ділянок головної рифової гряди; місцевості розлогих міжрифових рівнин.

До особливостей природного ядра необхідно віднести високий ступінь збереженості ландшафтів і його безпосередній контакт з Сатанівсько-Івахновецьким біоцентрами Хмельниччини, які у перспективі можна розглядати як єдине Медоборсько-Сатанівське природне ядро. Ландшафти території мають значну історико-культурну цінність, оскільки археологічними дослідженнями виявлено язичницькі городища-святилища XI-XII cτ., а також знайдено у 1848 році поблизу с. Личківці Збруцького ідола (Святовита), який сьогодні знаходиться у Краківському археологічному музеї. Три давньоруські городища-святилища разом з селищами-супутниками (яких вже відомо 15) становлять єдиний археологічний комплекс - Збруцький культовий центр.

Сатанівсько-Іванковецький фрагмент природного ядра репрезентує товтровий ландшафт (за К.І. Геренчуком) Західно-Подільської фізико-географічної області і безпосередньо контактує з Медоборським природним ядром. Така територіальна близькість двох природних ядер на перший погляд дає підставу для їх об’єднання у єдине Медоборсько- Сатанівське природне ядро. При проектуванні основних структурних елементів екомереж Поділля чи України таке об’єднання є обгрунтованим, однак кожне із ядер представляє девчому відмінні медоборський і товтровий ландшафти Товтрового природного округу. Тому при розробці схеми регіональної екомережі Хмельниччини це ядро має право на існування, слугуючи основним контактним елементом з екомережею Тернопільщини. До особливостей природи цієї частини ключової території відносять значне розширення товтрового пасма, імовірно, внаслідок підйому масивного блоку Товтр і наявність ряду крупних викопних рифових масивів. У межах Гримайлівських Товтр Головне пасмо представлене кількома пасмами, напрямок простягання яких співпадає із напрямками імовірних розломів. Для Головного пасма характерні широкі (200-400 м), практично округлі у плані, вирівняні вершинні поверхні та продовгуваті, витягнуті у меридіональному напрямі, вузькі і злегка опуклі гребені. Простягання Головного пасма змінюється з північно-західного діагонального на субмеридіональний. На цій ділянці Товтр також простежується характерний крутий уступ південно-західної експозиції. Асиметрію схилів порушує крутий схил східної експозиції до долини р. Збруч. Значна кількість бічних товтр з абсолютними висотами від 325-330 м.

В основі частини природного ядра знаходяться два заказники загальнодержавного значення: Сатанівський лісовий площею 1778 га та Іваньковецький ландшафтний на площі 1020 га, що приурочені до суцільного лісового масиву товтрової гряди. У Сатанівському лісовому заказнику охороняється найбільший в області природний масив бука європейського віком понад 150 років на східній межі поширення цього виду. Окрім цього у заказнику зосереджені ділянки грабово-дубових та грабово-ясеневих лісів з багатим видовим складом дерев: кленів гостролистого та польового, дуба звичайного, явора, берези повислої, липи Проектування екомережі Поділля серцелистої тощо. Із червонокнижних видів тут зустрічаються булатка великоквіткова, корячка чемерниковидна, любка зеленоквіткова, лілія лісова, цибуля ведмежа, гніздівка звичайна та інші. Серед червонокнижних видів птахів зареєстрований підорлик малий, ще 46 видів птахів списків Бернської конвенції і підлягають охороні.

В Іванковецькому ландшафтному заказнику під охороною перебувають дубово- буково-грабові насадження з низкою рідкісних видів рослин. Місцями зустрічаються вікові букові деревостани. Із червонокнижних видів рослин у заказнику збереглися: булатка великоквіткова, гніздівка звичайна, зозулині сльзи яйцевидні, корячка пурпурова та чемерниковидна, любка зеленоквіткова, молочай волинський, підсніжник білосніжний, сколполія карніолійська, цибуля ведмежа. Із сорока дев’яти видів птахів, які підлягають охороні, 6 - червонокнижних, два із яких (підорлик малий та лелека чорний) гніздяться у заказнику. Із рідкісних видів ссавців зареєстровані борсук, вовк, вовчок горішковий, вовчок сірий, нічниця ставкова, підковоніс малий.

На периферії східної частини ядра розташований ландшафтний заказник загальнодержавного значення „Велика і мала Бугаїха”, в якому охороняються вкриті грабово- дубовими та грабово-ясеневими лісами товтри і виявлено зростання десяти видів червонокнижних рослин України та понад 50 рідкісних видів тварин. Західна межа природного ядра проходить по лівобережній частині долини р. Збруч.

Княжпільсько-Совиярське (Товтрове) природне ядро (ключова територія) (3) представляє ландшафти Збаразько-Смотрицького фізико-географічного району Західно- Подільської височинної області зони широколистяних лісів. Ключова територія приурочена до бічних товтр межиріччя Тернави і Гниловодки між населеними пунктами Княжпіль - Супрунківці - Деревяне - Суржинці, а також до пониззя долини р. Студениці (рис. 10.14). Основу природного ядра формують Княжпільський ландшафтний заказник загальнодержавного значення, в якому охороняється мальовнича ділянка Товтр, вкрита типовими подільськими дібровами та ландшафтний заказник загальнодержавного значення „Совий яр”, де на крутосхилах Товтр поєднуються дубово-грабові ліси з чагарниковим степом на кам’яних відслоненнях. Загальна площа природного ядра складає понад 1600 гектарів. Ключова територія репрезентує західноподільські ландшафти Збаразько- Смотрицького фізико-географічного району. До своєрідності природних ландшафтів необхідно віднести наявність товтрового пасма з плоско- і широковершинними горбами з крутими, а подекуди і скелястими схилами, з виходами на поверхню рифових вапняків, що карстуються. Особливу цінність становлять флора і фауна природного ядра, вікові деревостани у складі дуба звичайного і дуба скельного, бука лісового, кленів гостролистого і польового, ясена, липи та реліктової береки. У трав’яному покриві зростають кадило мелісолисте, аконіт Бессера, первоцвіт високий, горицвіт весняний, а також рідкісні і зникаючі види - зозулині черевички, булатка великоквіткова, коручка пурпурова, листовик сколопендровий, лілія лісова, любка дволиста, підсніжник звичайний, сон великий, сон чорніючий. З представників фауни тут зустрічаються лисиці, дикі свині, лісові куниці, зозулі, а також рідкісні види - полоз лісовий, борсук звичайний. У заказниках зустрічаються рідкісні види комах: жук самітник, красотіл пахучий, сатурнія руда. До червонокнижних видів птахів заказників належать: орлан білохвіст, журавель сірий, сорокопуд сірий. До рідкісних видів птахів заказників, занесених до списків Бернської конвенції, відносять 38 видів, серед яких: волове очко, одуд, сова сіра, канюк звичайний, мухоловка мала, деркач та інші.

Наукові дослідження даної території пов’язані з іменами К. Кесслера (1851, 1856), Г. Бельке (1853, 1858), А. Анджеєвського (1862), П. Роговича (1869), Й. Пачоського (1910), С. Маковецького (1911), В. Боголепова (1913, 1915), П. Бучинського (1915), В. Шафера, С. Кульчицького, Б. Павловського (1924), В. Храневича (1926, 1929), Д. Богатського (1928), Ю. Сластенка (1929, 1932), Ф. Гриня, М. Котова (1931), М. Косеця (1937), М. Круцкевич, Г. Кузнецової, Г. Козія (1963), Г. Куковиці (1963), Б. Заверухи (1975, 1976), Ю. Шеляг- Сосонка (1974, 1980), К. Татаринова (1973, 1980), С. Ковальчука (1984, 1987), Л. Любінської, Я. Дідуха, О. Кагала, М. Матвеева (2006) та інших.

Рис. 10.14. Княжпільско-Совиярське природне ядро: а) орієнтовні межі, б) вид з космосу

У периферійній зоні природного ядра знаходяться два ботанічні заказники: Нижні Патринці та Чапля загальною площею 257 га, які можна розглядати як перспективні біоцентри, а також як природні осередків наявних міграційних шляхів.

Водночас ключова територія межує з рекреаційними зонами долин річок Тернави та Студениці, що негативно відбивається на стані південної частини охоронних природних комплексів. Постає завдання в науковому обгрунтуванні рекреаційних навантажень прилеглих територій на предмет виконання ними функції захисної зони природного ядра.

Буго-Деснянське (Вінницьке) природне ядро (ключова територія) (4) репрезентує ландшафти на границі Калинівсько-Козятинського та Липовецько- Погребищенського фізико-географічних районів Північно-Західної Придніпровської височинної області на границі з Середньо бузькою височинною областю лісостепової зони. Ландшафти носять перехідний характер, а тому обособлюють риси контактних природних комплексів. Основу ключової території формує Буго-Десенський загальнозоологічний заказник площею 1073 гектари. Приурочений до другої тераси р. Південний Буг і її лівої притоки - р. Десни (рис. 10.15). Заказник вирізняється поєднанням угруповань водно- болотної та лісової рослинності, різноманітністю видового складу, високою біопродуктивністю угруповань. Охороняється лісостеповий ландшафт з водно-болотним комплексом, який має важливе ґрунтозахисне і водорегулююче значення, є осередком відтворення і розселення чисельних видів флори і фауни.

Видове різноманіття рослин представляють: гніздівка звичайна, зозулині сльози яйцевидні, лілія лісова, любки дволиста й зеленоквіткова, осока тінелюбива, пальчатокорінник бузинний, а також рідкісні реліктові види: клопогін європейський, сальвінія плаваюча, плауни булавовидний і щитолистий, рідкісні для Поділля види: василистник водозборолистковий, гладіолус черепитчатий, гронянка півмісяцева, ірис сибірський, купальниця європейська, ломонос цільнолистковий, осоки Буксбаума, Гартмана, проміжна і дерниста. У заплавах річок поширені рослинні формації рогозів вузьколистого і широколистого, осок омської і попільної, які формують рідкісні для Поділля кореневищно-

б)

Рис. 10.15. Буго-Деснянське природне ядро: а) орієнтовні межі, б) вид з космосу

Фауна природного ядра представлена як типовими (кабан, козуля, ондатра, лисуха), так і рідкісними видами (бобер, видра річкова, черепаха болотна, чапля сіра та інші).

Цілеспрямовані дослідження території Середнього Побужжя, до якого відноситься і дана ключова територія, розпочались у XIX ст. Зокрема про рослинність Поділля опубліковані цікаві праці Р.Е. Траутфеттера (1851), О.Л. Андржеєвського (1855), Н.В. Кузнецова (1897), І.Ф. Шмальгаузена (1895), В.В. Монтрезор (1881, 1897). О.О. Савастіянов у 1925 році опублікував відому і донині актуальну працю „Дика рослинність Поділля”, заклавши в околицях Вінниці перші експериментальні ділянки для детального вивчення рослинності. Дослідження флори і рослинності Середнього Побужжя другої половини XX ст. пов’язані з іменами М. Куксіна (1958), В. Осичнюка (1960),

B. Бурдейного, М. Рубіна (1967), П. Макаренка (1970), В. Ізюмського (1980), Т. Андрієнко,

C. Блюма (1982), Ю. Шеляг-Сосонка (1987) та багатьох інших.

Оскільки весь природний комплекс заказника є основою ключової території, а не тільки його зоологічний компонент, доречно було б змінити статус цього заповідного об’єкта з загальнозоологічного на ландшафтний. Приуроченість природного ядра до периферійної зони м. Вінниці потребує наукового обґрунтування організації рекреаційної діяльності в межах зеленої зони міста аби уникати інтенсивного антропогенного впливу зі сторони рекреантів.

Чечельницьке (Бритавсько-Чевоногреблянське) природне ядро (ключова територія) (5) репрезентує ландшафти Балтсько-Савранського фізико-географічного району Південно-Подільської височинної області лісостепової зони. Основу ключової території формують два біоцентри в межах Бритавського ботанічного заказника загальнодержавного значення площею 3259 га та Червоногреблянського ботанічного заказника місцевого значення площею 1492 гектари (рис. 10.16). Найбільш вивченою у ботанічному аспекті є територія Бритавського заказника завдяки дослідженням, проведеним наприкінці 80-х років

б)

Рис. 9.16. Чечельницьке природне ядро: а) орієнтовні межі, б) вид з космосу

Прикладна екологія д.б.н. Т.Л. Андрієнко. До ботанічних особливостей Бритавського грабово-дубового лісового масиву належать наявність у його складі рідкісних рослинних угруповань, занесених у Зелену книгу України, в яких добре представлене ядро субсередземноморських та балканських видів. Серед них: осока парвська, ковила волосиста, шоломниця висока. Ці ліси характеризуються представленістю у деревостані дуба скельного, а в підліску - реліктового виду кизилу справжнього. Серед червонокнижних видів рослин заказника зустрічаються: сон великий, лілія лісова, любка дволиста, цибуля ведмежа, скополія карніолійська, тюльпан дібровний, фіалка біла, бруслина карликова, осока затінкова, коручка пурпурова, підсніжник білосніжний. Основу Червоногреблянського заказника складають реліктові дубові ліси кизилові, своєрідність рослинних угруповань яких зумовлена особливістю геоморфологічної будови та рельєфу території. Питання їх збереження і заповідання піднімались Ю.Р. Шеляг- Cocohkom. Дубові ліси кизилово- конвалієві займають найвищий гіпсометричний рівень північних та західних схилів невеликих підвищень. До крутих схилів південної експозиції приурочені дубові ліси кизилово-егоніхонові, нижчі гіпсометричні рівні зайняті дубовими лісами зірочниковими. У тальвегах балок поширені грабово-дубові ліси з домінуванням у трав’яному покриві червонокнижної цибулі ведмежої. Серед рідкісних угруповань зустрічаються дубовий ліс плющовий та дубовий ліс барвінковий.

Наступну типологічну групу природних ядер складають ключові території регіонального значення, які відповідають зазначеним критеріям і репрезентують ландшафти фізико-географічних областей.

Суразьке природне ядро (ключова територія) (6) представляє ландшафти Лановецько-Теофіпільського фізико-географічного району Середньоподільської височинної області. Основою природного ядра є територія лісового заказника загальнодержавного значення “Суразька дача”, взятого під охорону у 1978 році. Це унікальний високопродуктивний, штучно створений дубово-ясенево-модриновий, сосново-ялиновий лісовий масив, визначний зразок створення хвойно-широколистяних стійких деревостанів, який має велике наукове і пізнавальне значення, створений наприкінці XIX на початку XX століття площею 3864 га. За типом лісу переважають грабові діброви, сосняки, соснові дубняки і дубові сосняки, вільшаники і березові вільшаники. На окремих ділянках Суразької дачі зустрічаються високопродуктивні дубові насадження природного походження, які є єдиними у Тернопільській області.

В межах заказника виділяються:

- ділянки повної охорони (забороняється будь-яка діяльність) - заповідна частина, сюди входять особливо цінні лісові масиви з наявністю ендемічних видів дерев - генетичні резервати суборевого екотипу дуба;

- особливо охоронні старовікові сосново-дубові і дубові острівні масиви на крейдяних відкладеннях, ліси, що мають наукове і історичне значення - заповідно-показові об’єкти В.Г. Дубровинського;

- ділянки суворої регуляції або обмеженої господарської діяльності - буферна зона генетичних резерватів - місцевість з природним або частково зміненим станом ландшафту, що оточує найбільш цінні ділянки генетичних резерватів та захищає їх від дії зовнішніх факторів природного походження або спричинених діяльністю людини; буферна зона особливо охоронних старовікових сосново-дубових і дубових масивів на супісках міоценового періоду та крейдяних відкладеннях; ділянки лісу, що мають спеціальне господарське значення (лісонасіннєві); постійні науково-дослідні ділянки; мережа типологічних профілів; заказні ділянки насаджень природного походження та новостворені лісові культури.

Це дає змогу виокремити як саме ядро, так і чіткі границі буферної зони. Приурочене до межі регіональних екомереж Тернопільщини і Хмельниччини, воно виконує функцію міжрегіональної сполучної ланки. Тут переважають дубово-ясенево-модринові, дубово- соснові, сосново-дубові та соснові насадження. У трав’яному покриві трапляється любка дволиста. З тварин водяться: лось, козуля, свиня дика, лисиця, куниця лісова, заєць, багато птахів

Верхньосеретське природне ядро (ключова територія) (7) репрезентує західно- подільські ландшафти Зборівсько-Теребовлянського фізико-геогрфічного району. Природне ядро займає відтинок долини р. Серет між с. Городище Зборівського району і с.Чистилів Тернопільського району. Це широка заболочена долина річки Серет, де збережена водно- болотна рослинність з рідкісної орнітофауною. До складу природного ядра входять два заказники загальнодержавного значення: Серетський гідрологічний площею 1192га та Чистилівський орнітологічний на площі 321 га. У Серетському гідрологічному заказнику низинні трав’янисті болота охороняються з 1980 року. Тут переважають очеретяні, осокові та очеретяно-осокові угруповання. Згідно із геолого-геоморофологічним районуванням боліт України (Бачуріна, Брадіс, 1958, 1962 р.р.; Брадіс, Бачуріна, 1959, 1969 р.р; Кузьмічов, 1973 р. та ін.), болота розміщені е Подільському районі лісостепової торфоболотної області. Серетські болота розвинулись виключно в заплаві р. Серет і мають у своїй основі водотривкі відклади. Велике значення для утворення цих боліт має наявність ставків, гребель, звужень річища, пов’язаних з геологічною будовою. Глибина боліт досягає 2-3 метри. Водно- мінеральне живлення цих боліт відбувається в основному за рахунок повеневих вод, поверхнево-стічних вод, що стікають з високих берегів, і в меншій мірі ґрунтових вод.

Болота розміщені у верхів’ї Тернопільського водосховища і є регулятором його водного режиму, притулком і місцем відтворення багатьох видів водно-болотних птахів: куликів, очеретянок, мартинів, норців, качок, жайворонків, сов, боривітру, луня болотного та ін.

Серетські болота є важливими місцями нересту, нагулу та зимівлі, місцевих видів риб з невеликими популяціями - вугра річкового, рибця, яльця, в’язя, голованя, умбри, сома, а також карася, коропа, окуня, плотви та інших, мають визначальне місце для підтримання їх популяцій, а також важливе водорегулююче значення.

У межах Чистилівського орнітологічного заказника охороняються водно-болотні угіддя в заплаві р.Серет, які є місцем оселення багатьох видів водоплавних та водно- болотних птахів. Більша частина водоболотного масиву поросла заростями очерету звичайного, а біля 100 га зайнято розрідженими угрупованнями вільхи сірої (повнота 0,2-0,3), що росте на підвищеннях. Прогалини між деревами зайняті переважно угрупованнями лепешняку великого з домішкою типової болотної рослинності. На окремих ділянках зростають півники болотні, аїр, рогіз. В прирусловій частині значні ділянки зайняті заростями тілорізу алоєвидного. В окремих місцях росте осока пухирчаста, хвощ річковий жабурник, глечики, жовтець та інші.

Тут можна зустріти чернь білооку, гоголя звичайного, луня польового, вівсянку чорноголову, сорокопуда сірого, горностая - видів, занесених до Червоної книги України. Гніздяться кулики, качки, норці, чирки, чернь, мартини, горобині, з хижих - лунь болотний та боривітер, та багато інших видів птахів. Місце відпочинку під час перельотів гуски сірої.

Флора ключової території досліджувалась С.В. Зелінкою, Л.С. Балашовим, В.О. Шиманською (1984), орнітофауна - вченими Тернопільського національного педагогічного університету А. Талпошем, Б. Страшнюком, В. Квашою, а також науковою експедицією Кам’янець-Подільського університету під керівництвом М. Матвеева.

Ландшафти ключової території в значній мірі піддані антропогенному впливу через риборозведення у верхів’ї Серету, зарегульованість річкового стоку, скидання і змив у річку забруднених стічних вод, ведення сільськогосподарського виробництва на прилеглих територіях, близькість людських поселень. Буферна зона природного ядра є неширокою, внаслідок чого низькою є захищеність біоцентрів. Дослідження екологічного стану верхів’я р. Серет, які проводилось науковою експедицією Тернопільського педуніверситету у 1994 році, дали можливість виявити основні джерела антропогенних забруднень території та скласти карту антропогенних навантажень на ландшафти.

Галілейське природне ядро (ключова територія) (8) репрезентує західноподільські ландшафти Чортківсько-Кам’янець-Подільського фізико-географічного району. До складу природного ядра входить лісовий заказник загальнодержавного значення „Дача Галілея” площею 1856 га, створений у 1974 році. Територія заказника займає

Прикладна екологія межиріччя р.р. Серету і Нічлави. Охороняється штучно створений високопродуктивний масив переважаючих дубових лісів з багатьма екзотами. Головними лісоутворюючими породами є дуб звичайний, граб з незначними домішками ясена звичайного, липи серцелистої, черешні, бука. У підліску - ліщина, клен татарський, бруслина бородавчаста. Трав’яний покрив утворюють осока волосиста, осока гірська, яглиця звичайна, маренка запашна, зірочник лісовий, медунка м’якенька, печіночниця звичайна та інші. Зростає багато рідкісних та екзотичних деревних порід: горіх чорний, горіх сірий, горіх маньчжурський, сосна чорна, сосна Веймутова, модрина європейська, модрина японська, ялиця біла. Дача Галілея - місце оселення значної кількості диких тварин: козулі, лисиці, борсука, тхора чорного, лося, підорлика великого; трапляється також пугач, занесений до Червоної книги України.

Разом з буферною зоною, до складу якої входить Озерянський загальнозоологічний заказник, площа природного осередку складає 4184 га.

Заліщицьке природне ядро (ключова територія) (9) приурочене до місця сходження каньйоноподібних долин річок Дністра, Серету і Тупи на стику Касперівського ландшафтного заказника загальнодержавного значення, Касперівсько-Городоцького іхтіологічного заказника місцевого значення, Обіжевського ботанічного заказника загальнодержавного значення, ботанічного заказника загальнодержавного значення в урочищі Криве. До природного ядра приурочені геологічні і ботанічні пам’ятки природи. Всі вони є складовими регіонального ландшафтного парку „Дністровський каньйон”. Площа природного ядра понад 1000 га. Тут збережено високий ступінь природності території та її різноманіття, оскільки заповідний режим більшості об’єктів запроваджений у 70-х і 80-х роках минулого століття.

У Касперівському ландшафтному заказнику охороняються унікальні природні комплекси долини р.Серет з мальовничим водосховищем. Береги річки і водосховища високі, скелясті з оригінальними формами вивітрювання вапняків. Вздовж долини, у верхній частині схилу корінних берегів - виходи (відслонення) сарматських пісковиків і вапняків, часто у вигляді торця суцільної плити.

Рослинність представлена окремими лісовими масивами і ділянками степу. У лісових насадженнях переважають грабові діброви з домішками липи, клена гостролистого, дуба скельного, підлісок утворюють ліщина, клен татарський, терен, шипшина. Значну цінність має рідкісна скельна та степова рослинність. Особливу цінність створюють ковила волосиста і пірчаста, сон великий, шиверекія подільська - види, занесені до Червоної книги України, горицвіт весняний, кизильник чорноплідний, півники угорські - занесені до Переліку рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів рослинного світу на території Тернопільської області. Багатий і тваринний світ, зустрічаються видра річкова, борсук звичайний - види тварин, занесені до Червоної книги України, а також багато мисливських видів фауни: заєць сірий, лисиця звичайна, козуля звичайна, куниця лісова, тхір звичайний, куниця кам’яна, ондатра мускусна та інші.

В Обіжевському ботанічному заказнику охороняється лісове урочище на високому лівому березі Дністра. Схили, складені із вапняків, глибоко розчленовані, в межах заказника вони переходять в розгалужену у верхів’ї вузьку долину, по днищу якої тече невеликий потік, що впадає у р.Дністер. Складний рельєф та особливості геологічної будови зумовлюють своєрідність мікроклімату і рослинного покриву.

Більша частина заказника вкрита грабовими і дубово-грабовими лісами, місцями з домішками клена гостролистого, клена польового, липи серцелистої, ясена, черешні. У підліску зростають ліщина, бруслина бородавчаста, бруслина європейська. У верхній частині південних схилів сформувались ліси з дуба скельного. Багатий трав’яно-чагарниковий покрив; тут на різних ділянках, залежно від умов, поширені копитняк європейський, яглиця звичайна, осока волосиста, зеленчук жовтий, зірочник ланцетовидний та багато інших видів лісової трав’янистої флори. Особливу цінність становлять фрагменти степових ділянок, що розташовані на схилах південної експозиції.

З видів рослин, занесених до Червоної книги України, зустрічаються вовчі ягоди

звичайні, зозулині черевички справжні, клокичка периста, ковила волосиста, ковила пірчаста, лілія лісова, підсніжник звичайний, первоцвіт дрібний, сон чорніючий, таволга польська, шоломниця весняна, ясенець білий. Багата флора заказника і рослинами, занесеними до Переліку рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів рослин на території Тернопільської області. Серед них аконіт молдавський, вишня кущова, воронець колосистий, горицвіт весняний, мигдаль степовий, одинарник європейський, півники злаколисті, півники угорські, плющ звичайний, сон широколистий, стародуб широколистий, холодок лікарський, цибуля гірська, цибуля подільська [472, 473, 478].

Урочище „Криве” - ботанічний заказник загальнодержавного значення. Розташований в межах крутого схилу р.Дністер південної експозиції, між селами Добрівляни та Городок Заліщицького району. Охороняється ділянка лучно-степової та скельної рослинності. Особливу цінність становлять сон чорніючий і великий, ковила волосиста, ясенець білий - види рослин, занесені до Червоної книги України, сон широколистий, півники угорські, цибуля подільська та гірська, ефедра двоколоса, мигдаль степовий - занесені до переліку рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів рослинного світу на території області.

Касперівсько-Городоцький іхтіологічний заказник місцевого значення розташований в Заліщицькому районі, в межах р.Серет від Касперівської ГЕС до її гирла. Перебуває у віданні Кулаківської (12,7га), Дунівської (7,1га), Касперівської (9,7га), Городоцької (5,5га) сільських рад. Площа 35,0 га. Охороняється ділянка р.Серет як місце проживання та відтворення вирезуба - виду, занесеного до Червоної книги України.

Касперівські скелі - відслонення, геологічна пам’ятка природи місцевого значення. Розташовані поблизу с.Касперівці Заліщицького району на верхній частині схилу долини р.Тупа площею 5,0 га. Охороняється відслонення товщі ясно-сірих грубо- та дрібнозернистих вапняків у вигляді обривистого карнизу, які складені переважно рештками морських їжаків і моховаток з домішками кварцового піску і зерен глауконіту. Такий склад порід рідко зустрічається у природі. Вапняки відносяться до альбського ярусу (нижня крейда). По всьому схилу долини розкидано багато великих брил цих вапняків, які надають місцевості своєрідної краси. Відслонення має наукове і естетичне значення.

Сеноманські богатирі - геоморфологічне утворення, геологічна пам’ятка природи місцевого значення. Розташовані біля с.Лисичники Заліщицького району на вершині правого схилу долини р.Серет площею 2,0 га. Охороняються стовпоподібні скелі висотою 7-8 метрів і шириною в основі 5-6 метрів, складені вапняками сеноманського ярусу (верхня крейда). Скелі досить мальовничі. Схил навколо них покритий трав’янистою рослинністю, серед яких є рідкісні види.

Природне ядро репрезентує унікальні природні ландшафти каньойоноподібних долин річок Середнього Подністров’я з багатою і різноманітною біотою. Компоненти природи і природні ландшафти території були об’єктами дослідження В. Гаєвського (1931), Г.С. Куковиці (1973), М.П. Чайковського (1977, 1981), К.І. Геренчука (1979), О.М. Маринича (1980), П.Т. Ященка, Є.М. Гребенюка, Л.О. Тасенкевич (1988), В.О. Шиманської, М.П. Чайковського, Л.П. Царика (1998), М.Я. Сивого, В.М. Кітури (1999), П.Л. Царика (2005) та інших.

Приуроченість природного ядра до долин річок Дністер і Серет зумовлює його вузлове розташування на стику Дністровського національного і Серетського міжрегіонального екокоридорів і високу ступінь розгалуженості ймовірних міграційних шляхів. Природне ядро разом із Дністровським екокоридором є вузловим контактним елементом екомереж Поділля, Покуття і Прикарпаття.

Разом з тим високою є господарська освоєність ландшафтів на прилеглих до природного ядра територіях. В долині Дністра біля с. Добровляни інтенсивний розвиток отримало тепличне господарство (вирощування ранніх овочів), в межах акваторії Касперівського водосховища і прилеглих схилах долини р. Серет розвивається рекреаційне господарство. На прилеглих до заказників територіях розвинуте рільництво, спостерігається висока щільність сільської забудови.

Михельсько-Клиновецьке (Середньогоринське) природне ядро (ключова територія) (10) у складі „Михельського” гідрологічного заказника загальнодержавного значення, гідрологічних заказників місцевого значення Урочище „Клиновецьке” та Гнилий ріг, пам’ятки природи загальнодержавного значення „озеро Святе” та ряду інших заповідних територій має площу понад 2000 гектарів. Ключова територія презентує малополіські ландшафти Смигівсько-Славутського фізико-географічного району. Одним з біоцентрів ключової території є унікальне сфагнове болото в межах заказника площею понад 109 га, де зростають верба чорнична, пальчаптокорінник м’ясочервоний, а також рідкісні водно- болотні види рослин: журавлина болотна, андромеда багатолиста, пухівка піхвова, лохина, багно болотне та інші. Фауну даної території представляють лось, козуля, заєць-русак, лисиця, а також бекас-кулик, сорокопуд-жулан, малинівка, зяблик, дрізд чорний, щеврик лісовий, вівчарик-ковалик.

До складу ключової території входить природний комплекс озера Святого - гідрологічної пам’ятки природи загальнодержавного значення. Займаючи незначну територію воно вирізняється особливостями своєї природи. Озеро гляціального походження. Біля берегів озера утворились сфагнові плави, в основі яких кореневища болотних рослин. Це свідчить про процес заростання озер, характерний для боліт Карелії, Північної Білорусі. На плавах сформувались угруповання осоки пухнастоплодної і пухівок, місце зростання рідкісних реліктових рослин: шейхцерїї болотної, ситника бульбастого, осоки багрової, журавлини болотної, образків болотних, бобівника трилистого, вовчого тіла болотного. У приводній смузі ростуть осоки омська і здута, очерет, рогіз широколистий. У прилеглих лісах домінуючим деревним видом є сосна, зустрічаються береза, дуб. Серед травянисто! флори лісів поширені: костриця червона, куничник наземний, орляк, чорниця, верес, зустрічається рідкісний ендемічний вид - гвоздика несправжньорозчепірена. Місце гніздування понад 20 видів птахів, серед яких: норці малий і чорний, чирок-свистун, лунь болотяний, бекас, очеретянки велика й лучна канюк, чеглик. Рідко трапляються чапля сіра та мартини звичайні.

Озеро Святе є осередком бореальної флори та рослинності, з рідкісними сфагновими плавами, тваринним світом.

Ключова територія не має вузлового біоцентру, однак об’єднює в єдине функціональне ціле декілька територіально розрізнених біоцентрів за рахунок наявності між ними природних міграційних шляхів у природних фітоценозах. Збереженість природних ландшафтів є запорукою тісних зв’язків природних комплексів з сусідними. Її приуроченість до Кременецько-Слуцького лісового екокоридору є сприятливою для міграційних можливостей біоти.

Мальованківське природне ядро (ключова територія) (11) у межах заповідної зони регіонального ландшафтного парку (РЛП) ’’Мальованка” площею декілька тисяч гектарів. Ключова територія представляє ландшафти Малого Полісся і Житомирського Полісся у межах Баранівсько-Високопічанського фізико-географічного району. Своєрідність природи проявляється у неглибокому заляганні кристалічного фундаменту, наявності відкладів колишнього зледеніння у вигляді флювіогляціальних пісків і суглинків, на яких утворились дерново-середньопідзолисті грунти, зовсім відсутні у сусідньому Малому Поліссі. Значно поширені тут чорноземно-лучні карбонатні грунти, а також сірі опідзолені грунти, що надає цьому фізико-географічному району відмінних рис і вказує на своєрідність природи. Найбільш поширеним видом ландшафтних місцевостей є помірно і погано дреновані землі з супіщаними і піщаними дерново-слабопідзолистими грунтами, під якими зайнято до 60% території. Вони вкриті сосновими і дубово-сосновими лісами, суходільними луками, а подекуди і торфовими болотами.

Біля 60% території РЛП заліснено. Соснові ліси зростають на дерново-підзолистих піщаних грунтах і їх різновидах. Разом із березово-сосновими лісами вони поширені у північній частині парку. Дубово-сосновими лісами зайняті знижені плоскі міжсхилові ділянки. У підліску зростають чорниця, брусниця, одинарник європейський, грушанки мала і круглолиста, щитник шартрський, ортилія однобока. Широколистяні (переважно дубові) ліси приурочені до сірих лісових грунтів головним чином Полонщини. У деревостанах

Проектування екомережі Поділля зустрічаються поодинокі осика, береза, граб. Дубово-грабові ліси розташовані невеликими ділянками на підвищеннях в Полонському районі. Значні площі зайняті вільшаниками, які приурочені до знижених обводнених ділянок.

Луками зайняті значні території у північно-західній і південній частинах парку. Вони приурочені до понижених форм рельєфу - заплавних місцевостей, котловин осушених боліт, древніх долин стоку льодовикових вод. Мають вторинне походження, оскільки займають зведені вільшняки, осушені землі.

Болотами, які відзначаються значним різноманіттям, на території парку зайняті значні площі. Найчастіше зустрічаються евтрофні болота, однак найбільш цікавими є сфагнові болота біля с. Мальованка.

Озера в межах парку майже відсутні, оскільки територія не зазнала впливу материкового зледеніння. Більшість водойм утворилась на місці колишніх торфорозробок, які затягуються хиткими сфаговими плавами.

Флора ключової території відзначається значним багатством і різноманіттям, незважаючи на свій відносно молодий вік. Тут зосереджено понад 600 видів вищих судинних рослин, серед яких є гляціальні релікти - верба чорнична, верба лапландська, баранець звичайний, росичка круглолиста, третинний релікт - кадило сарматське. Оскільки в межах ключової території знаходяться крайні межі ареалів поширення багатьох видів, то їх охорона має особливе значення. У складі флори виявлено 14 видів, занесених до Червоної книги України: баранець звичайний, плаун колючий, осока Буксбаума, осока затінкова, верба чорнична, лілія лісова, любки дволиста та зеленоквіткова, пальчатокорінники м’ясочервоний, плямистий, травневий, фукса, підсніжник білосніжний, гніздівка звичайна та 37 регіонально рідкісних видів.

Із рідкісних угруповань, що занесені до Зеленої книги України, є дубові ліси трясучковидноосокі (східна межа ареалу поширення), латаття сніжно-білого, їжачої голівки малої (південна межа ареалу поширення), дубово-соснові ліси рододендроново-чорницеві (фрагмент угруповання).

В межах ключової території виявлено 26 видів червонокнижних тварин: 5 видів ссавців, 10 видів птахів, 11 видів комах. Серед ссавців - видра річкова, горностай, борсук, птахів - лелека чорний, орел-карлик, змієїд, підорлик малий, сорокопуд сірий, комах - бражник Прозерпіна, подалірій, жук-олень, ванесса чорно-руда, синявець мелеагр, сатурнія мала та інші. Незважаючи на тривалий антропогенний вплив на ландшафти, вони збережені у природному стані. Територія відносно рідкозаселена, з суцільним рослинним покривом. Сильно почленована водною і водно-болотною мережею. Представлена багатим біотичним і ландшафтним різноманіттям. Знаходиться в границях лісового екокоридору і має всі передумови для формування тут однієї із базових ключових територій, що репрезентують поліські ландшафти в екомережі Поділля. Її природу досліджували В. Тишецький (30-і роки XIX ст), П. Рогович (50-і - 70-і роки XIX ст), І. Шмальгаузен (80-і роки XIX ст.), Й. Пачоський (90-і роки XIX ст.), А. Барбарич (30-і - 50-і роки XX ст.), Є. Брадіс (50-і - 70-і роки XX ст.), Ю. Шеляг-Сосонко (70-і - 90-і роки XX ст.), Г. Куковиця (70-і - 90-і роки XX ст.). Сучасні дослідження флори і рослинності проводять Т. Андрієнко, О. Прядко, Л. Юглічек, Р. Арап, В. Онищенко, Л. Любінська, С. Ковальчук, Р. Білик та інші.

Бужоцьке природне ядро (ключова територія) (12) у складі Моломолинцівського гідрологічного заказника загальнодержавного значення у долині р. Бужок, Ярославківського орнітологічного заказника місцевого значення розташованого на цій же річці, Щедрівського орнітологічного заказника місцевого значення та гідрологічного заказника „Башта” у долині р. Південний Буг загальною площею близько 2 тис. гектарів. Домінуючими є водно-болотні ландшафти Середньоподільської височинної області Меджибізько-Деражнянського фізико- географічного району [419]. Серед особливостей природи необхідно відмітити вріз річкових долин у Подільську височину на 60-80 м, що спричинило формування терасованих положистих схилів у поєднанні із спадистими. Річкові долини з широкими заболоченими днищами шириною до 1-2 км. Тут поєднюються ландшафтні місцевості плоско-хвилястих вершин міжрічкових пасом з опідзоленими чорноземами і темно-сірими опідзоленими

грунтами та спадистих схилів цих пасом, що представлені хвилястими силовими місцевостями з сірими і ясно-сірими опідзоленими грунтами. Нижні надзаплавні тераси з плоским рельєфом часто вкриті глибокими мало гумусними чорноземами, а днища долин та балок зайняті торфовищами та низинними луками. У долинах річок Бужок, Південний Буг та Вовк зазначеного природного ядра поєднується своєрідна флора, орнітофауна та іхтіофауна. Зокрема, серед водноболотних рослин поширені осоки, очерет, рогіз широколистий, рогіз вузьколистий, зарості верб. У Вовчанському гідрологічному заказнику наявні такі види, як: цикута отруйна, кизляк болотний, теліптерис болотний, ситник мілководний, червонокнижна орхідея пальчатокорінника м’ясочервоного. У Моломолинцівському заказнику зустрічаються угруповання цінних лікарських рослин у складі валеріани високої, гірчака перцевого. У гідрологічному заказнику „Башта” представлені типові заплавні угруповання з осок омської, чорної та здутої з типовими болотними рослинами: бобівником трилистим, вовчим тілом болотним, вербозіллям звичайним, чистцем болотним, теліптерисом болотним, хвощем рябим. Серед рідкісних рослин - плавун щитолистий. Багатий і фауністичний склад заказника, у якому 51 вид птахів підлягають охороні, серед них крижень, чирок-тріскунок, червоноголовий нирок, сіра гуска, лебідь-шипун, чисельні лиска, водяна курочка, деркач, рідкісні для Хмельниччини бугай, шугайчик, квак, чепура велика, плиска жовтоголова, а також три види (гоголь, журавель сірий та сорокопуд сірий) занесені до Червоної книги України). У заказнику зустрічається понад сорок видів риб, серед яких: стерлядь, щука, в’язь, короп, лящ, плітка, ялець, головень, краснопірка, окунь білий та строкатий товстолобики, уклея та інші.

Ландшафти природного ядра приурочені до річкових долин, які знаходяться під значним антропогенним пресом. Забруднення річок, зарегульованість стоку, вилов риби, приуроченість чисельних поселень, освоєння прилеглих сільськогосподарських територій - все це негативно відбивається на збереженні і відновленні природи унікального водно- болотного масиву.

Ушицько-Наддністрянське природне ядро (ключова територія) (13) репрезентує ландшафти Могилів-Подільсько-Ямпільського фізико-географічного району Придністровсько-Східно-Подільської фізико-географічної області. До складу природного ядра входять три біоцентри в межах діючих заповідних територій: ботанічний заказник „Наддністрянський” площею 709 га, ландшафтний заказник „Калюський” площею 1832 гектари та Дністровський ландшафтний заказник місцевого значення на площі 480 га заснований у 1989 році.

Ботанічний заказник місцевого значення “Наддністрянський” заснований у 1990 р., розташований у Муровано-Куриловецькому лісництві, кв. 38-40, 42, 44, 45, 48-5. Охороняються дубово-грабові насадження, в трав'яному покриві яких зростають рідкісні та зникаючі види рослин.

Ландшафтний заказник „Калюський” приурочений до річкової каньйоноподібної долини лівої притоки Дністра р. Калюсь, вкритої як лісовою, так і наскельно-степовою рослинністю.

Оскільки заповідні території були створені в період 1989-1990 р.р., необхідний певний час на повноцінне відновлення природних ландшафтів.

Ландшафтний заказник місцевого значення „Дністер”, який розташований на схилах лівого берега Дністра між селами Жван та Наддністрянське, виступає надійною буферною зоною природного ядра. У перспективі його можна розглядати в якості ареала потенційного розширення ядра. Тут охороняються ділянки степової рослинності з протиерозійними насадженнями сосен.

Водночас територіальна розпорошеність біоцентрів, висока антропогенізованість прилеглих територій, вимагають розробки дієвих заходів з ландшафтно-екологічної оптимізацїї території.

Згарське природне ядро (ключова територія) (14) приурочене до річкової долитни р.Згар і репрезентує пограниччя Браїлівсько-Тульчинського і Барсько-Літинського фізико- географічних районів Середньобузької височинної області лісостепової зони. Природне ядро

Проектування екомережі Поділля приурочине до долинних природних комплексів правої притоки р. Південний Буг - р. Згар. Основу природного ядра складає Згарський загальнозоологічний заказник загальнодержавного значення площею понад 3018,7 гектарів, в якому з 2002 р охороняються водно-болотні угіддя з унікальною природною рослинністю і тваринним населенням. Долина річки широка, в межах двох кілометрів, заболочена, з покатими схилами. Русло і заплава р. Згар з ділянками відпрацьованих торфовищ і ставками, залишені для натурального відновлення, служать місцем поселення унікальної в області колонії сірих гусей, озерної чайки, каравайки, білої чаплі, ходуличника, копиці, скопи, орлана-білохвоста та інших видів, які занесені до Червоної книги України. Із рідкісної флори тут зростають сальвінія плаваюча і зозулинець блощичний, із ссавців - горностай, видра річкова, занесені до Червоної книги України.

У заказнику добре представлені типові рослинні асоціації. У поясі мілководних рослин поширені: сусак зонтичний, півники болотні, осока струнка, осока пухирчаста, осока прибережна, цикута отруйна та інші.

Пояс комишів репрезентують комиш озерний, очерет звичайний, рогіз вузьколистий, ситняг болотний тощо.

У третьому найбільш віддаленому поясі з глибиною води до 2 м домінують глечики жовті, латаття біле, рдесник плаваючий та інші.

Антропогенізоване оточення природного ядра вимагає розробки заходів з оптимізації природокористування прилеглих територій.

Ямпільське природне ядро (ключова територія) (15) репрезентує ландшафти Могилів-Подільсько-Ямпільського фізико-географічного району Придністровсько-Східно- Подільської височинної області лісостепової зони і займає смугу терас долини Дністра. Характерною рисою природних умов території є значне поширення крутосхилів, густа гідромережа і глибокі врізані каньйоноподібні долини. Територія природного ядра приурочена до нижнього відтинку річкової долини Мурафи. Долина річки має чітко виражений каньйоноподібний характер з крутими прямовисними схилами висотою понад 100 метрів. Крутосхили вкриті природною лучно-степовою, чагарниковою рослинністю, верхня частина їх є залісненою. Південна частина ядра та його буферна зона безпосередньо виходять до північного схилу дністровської долини. Оскільки характерною рисою природи району є теплий, майже степовий клімат з тривалим періодом вегетації і теплим довгим літом, то серед природної рослинності домінуючими є теплолюбові і суховитривалі види. Такі кліматичні увоми сприяють вирощуванню цілого ряду вимогливих до тепла культур, що обумовлює використання терасованих схилів для садівництва та виноградарства. Основу природного ядра складає ботанічний заказник загальнодержавного значення „Урочище „Білянський ліс” площею 218 га. В урочищі представлені цінні дубові насадження з переважанням дуба скельного та домішкою береки. В підліску зростає кизил, а в трав'яному покриві - осоки парвська і низька, ковила волосиста та інші види [49, 376]. Оскільки заповідний об’єкт має площу меншу 500 га то розширення площі ядра до оптимального значення можливе за рахунок наступних заходів:

створення нового заповідного об’єкта, приуроченого до долини Дністра між населеними пунктами Михайлівка та Дорошівка - ландшафтного заказника орієнтовної площі близько 200 га;

розширення наявного ботанічного заказника за рахунок залісненої річкової долини Мурафи між населеними пунктами Петрашівка та Дорошівка орієнтовною площею біля 100 га.

Третю типологічну групу природних ядер складають ключові території місцевого значення, які репрезентують природні ландшафти фізико-географічних районів.

Журавлівське природне ядро (ключова територія) (16) знаходиться в зоні контакту Середньобузької височинної області з Придністровсько-Східно-Подільською височинною та представляє ландшафти Ладижинсько-Бершадського фізико-географічного району. Основу природного ядра формує територія ботанічного заказника загальнодержавного значення „Журавлівська дача” площею 582 га, створеного у 1982 році.

Прикладна екологія Під охороною знаходиться високопродуктивна грабова діброва, що є еталоном подільських мезофітних лісів. У деревостані, крім домінуючих дуба і граба, зустрічається ясен, трапляються явір та рідкісна берека. Особливу цінність становить фрагмент грабової діброви скополієвої, де у травянистому покриві домінує скополія карніолійська. Зустрічаються ареали масового зростання рідкісних на Поділлі цибулі ведмежої, підсніжника звичайного [391, 109].

Антропогенне оточення природного ядра, розташованого на вододільному регіональному екокоридорі, вимагає проведення ренатуразізаційних заходів з відновлення природної лучно-лісової рослинності, а також виокремлення на місцевості конкретних меж буферних зон.

Голицько-Підвисоцьке природне ядро (ключова територія) (17) приурочене до горбогірних ландшафтів Миколаївсько-Бережанського фізико-географічного району області Розточчя та Опілля зони широколистяних лісів. В основі природного ядра знаходяться: Галицький ботаніко-ентомологічний заказник загальнодержавного значення, а також запроектовані до створення карстово-спелеологічний заказник місцевого значення в урочищі ’’Підвисоке” та заповідна зона регіонального ландшафтного парку „Бережанське Опілля” загальною площею від 500 до 1000 гектарів межиріччя рр. Нараївки і Золотої Липи.

В межах ботаніко-ентомологічного заказника загальнодержавного значення, розташованого між селами Kyp’яни і Демня Бережанського району південного і південно- західного схилу гори Голиця, охороняються лісові, лучно-степові, лучні і частково болотні фітоценози. В заказнику зростає понад 300 видів судинних рослин, з яких 22 види, занесені до Червоної книги України, понад 50 видів відносять до рідкісних регіональних. Особливу цінність становлять анемона розлога, билинець комарниковий, відкасники осотовидний і татарниколистий, вовчі ягоди пахучі, гіпокрепіс чубатий, гніздівка звичайна, жовтозілля Бессера, зозулинці салеповий і шоломоносний, ковила найкрасивіша, коручка темно-червона, лілія лісова, молочай волинський, пальчатокорінник бузиновий, сон великий, ясенець білий. До регіонально рідкісних і таких, що перебувають на грані зникнення, видів рослин належать: в’язіль увінчаний, воловик Барель’є, волошка тернопільська, горицвіт весняний, конюшина блідо-жовта, гірська та червонувата, кадило сарматське, молочай мигдалевидний, наперстянка великоцвіта, осока низька, підмаренник забутий, перстач білий, півники угорські, скорзонера пурпурова, сюзирінхій гірський, тринія багатостеблова, чебреці одягнений і подільський, юринея вапнякова та інші.

У заказнику виявлені понад 130 видів комах, 70 видів хребетних тварин, що говорить про багату і різноманітну фауну даної території. З червонокнижних видів тварин тут представлені горностай і борсук звичайний.

Перші наукові дослідження природи цієї території датуються 1923, 1926 роками і повязані з публікаціями відомого польського ботаніка Ш. Вердака [533, 534]. Результати подальших флористичних досліджень Голиці опубліковані у працях Г.С. Куковиці (1976), М.П. Чайковського (1979, 1981), Б.В. Заверухи (1988), С.В. Зелінки, М.М. Барни, Н.Д. Шанайди, В.М. Черняка, М.І. Адамів (1994). Комплексні ландшафтно-біотичні дослідження проведені М.М. Барною, Л.П. Цариком, В.М. Черняком, Б.Р. Пилявським., С.С. Подобівським., М.В. Питуляком (1997), географо-ботанічні И.М. Свинком, В.М. Черняком, П.М. Дем’янчуком (1999), геологічні умови формування карстових ландшафтів висвітлені у праці И.М. Свинка, П.М. Дем’янчука, Д.І. Ковалишин (2005) та інших.

Ландшафти природного ядра добре збережені. Понад 30% території є залісненою. Серед лісових формацій представлені букові, грабово-букові і дубово-букові ліси. Ключова територія приурочена до Опільського екокоридору, який є сполучною ланкою між Гологоро- Вороняцько-Кременецьким горбогірним поясом і долиною р. Дністер. Формування перспективних заповідних територій сприятиме створенню більш чітких просторових контурів природного ядра. За своїм статусом Голицько-Підвисоцьке природне ядро є локальним та одним із контактних елементів регіональної екомережі з екомережею Прикарпаття.

Підгаєцьке природне ядро (ключова територія) (18) представляє ландшафти акумулятивно-денудаційних височин, з сірими і темно-сірими лісовими грунтами, з грабовими і буковими дібровами Миколаївсько-Бережанського фізико-географічного району Розтоцько-Опільської горбогірної області зони широколистяних лісів. Основу природного ядра формує загальнозоологічний заказник місцевого значення „Рудники”, розташований в межах одноіменного лісового урочища між селами Рудники і Боків Підгаєцького району, у кв. 53, 54, 106-112 Литвинівського лісництва Бережанського державного лісомисливського господарства. Площа 418,0 га. Охороняється численна мисливська фауна: заєць сірий, козуля звичайна, куниця лісова, лисиця звичайна, білка звичайна, свиня дика та інші представники фауни.

Серед рослинних угруповань тут домінують буково-дубово-грабові та буково- ясенево-кленові насадження, цінні у науковому, господарському та естетичному відношеннях.

З метою повноцінного збереження всього природного комплексу, а також з метою дотримання відповідності критеріям організації ключової території доцільне розширення заповідного об’єкта за рахунок прилеглих лісових територій до 500-550 га та його реорганізація у ландшафтний заказник.

Стрипсько-Дністровське природне ядро (ключова територія) (19) приурочене до пограниччя Західно-Подільської фізико-географічної області з Розточчям і Опіллям у місці впадіння р. Стрипи у Дністер і представляє ландшафти Ходорівсько-Бучацького фізико- географічного району. Саме в місцях розмежування природних зон, країв, областей за оцінкою П.Г. Шищенка та М.Д. Гродзинського зосереджені найбільш різноманітні за структурою ландшафти.

До складу природного ядра входять декілька біоцентрів, розташованих у границях регіонального ландшафтного парку „Дністровський каньйон”. Серед них Берем’янська наскельно-степова ділянка, Хмелівська ділянка - ботанічні пам’ятки природи місцевого значення, Шутроминська діброва - ботанічна пам’ятка природи, Сокілецька колонія чапель - зоологічна пам’ятка природи, Сокілецькі водоспади, геологічна пам’ятка природи у с. Литяче.

Біоцентри цього природного ядра приурочені до Стрипсько-Дністровського каньйону, долини річок заліснені і створюють суцільний ареал природної рослинності, збереженість якої обумовлена труднодоступністю річкових схилів і відсутністю людських поселень у річкових долинах. Ядром зайнята територія між наступними населеними пунктами: Миколаївка, Сокілець, Скоморохи, Жнібороди, Берем’яни, Хмелева, Литяче, Шутроминці Бучацького та Заліщицького районів.

До природних особливостей території належить органічне поєднання типових і рідкісних рослинних угруповань каньйоноподібних річкових долин. Зокрема на південно- східній околиці с. Берем’яни Бучацького району, на лівому крутому схилі долини р.Дністер південно-східної експозиції площею 18,0 га охороняється аборигенна скельна та степова флора в межах урочища „Червона гора”. Особливу цінність становлять ясенець білий, зіновать подільська - види, занесені до Червоної книги України, молодило руське, півники угорські, герань криваво-червона - рідкісні і такі, що перебувають на грані зникнення. Місце оселення корисної ентомофауни.

Хмелівська ботанічна пам’ятка природи місцевого значення знаходиться в межах лісового урочища „Свершківці”, на лівому крутому схилі р.Дністер. На площі 8,7 га охороняються скельно-степові фітоценози на девонських відкладах. Особливу цінність становить горицвіт весняний - рідкісний і такий, що перебуває під загрозою зникнення вид рослин на території Тернопільської області. В Шутроминському лісовому урочищі „Нирків” на площі 85 га охороняються цінні природні комплекси на схилах лівого берега Дністра. Рослинність представлена переважно дібровою з дуба скельного віком 60-130 років. На відслоненнях гірських порід розташовані ділянки степової і скельної рослинності з рідкісними та ендемічними видами. Особливу цінність становлять цибуля круглоголова, ясенець білий, ковила вузьколиста - види рослин, занесені до Червоної книги України,

Прикладна екологія півники угорські, молодило руське, цибуля гірська і подільська - занесені до Переліку рідкісних і також таких, що перебувають під загрозою знищення, видів рослинного світу на території області.

Разом з тим унікальність природних комплексів ядра підкреслюється наявністю у його межах цінних гідрологічних, геологічних і зоологічних об’єктів. Сокілецька колонія чапель - зоологічна пам’ятка природи місцевого значення. Розташована поблизу с. Сокілець Бучацького району, в кв.71 вид.20, 21, 27 Язлівецького лісництва Бучацького держлісгоспу в межах лісового урочища „Язлівець”. На площа 7,0 га охороняється колонія сірих чапель, яка існує тут біля 65-75 років.

Гідрологічна пам’ятка природи місцевого значення ’’Сокілецькі водоспади” розташована поблизу с. Сокілець Бучацького району, в кв.75 вид.1 Язлівецького лісництва Бучацького держлісгоспу в межах лісового урочища „Язловець”, в долині потічка, що починається з джерела в селі. На площі 1,0 га охороняється каскад водоспадів, що становлять значну наукову, естетичну і пізнавальну цінність.

Травертинові скелі в околиці с. Литяче Заліщицького району є геологічною пам’яткою природи місцевого значення. Розташовані на південно-східній околиці села, на лівому схилі долини р. Дністер площею 0,5 га охороняються відслонення мальовничих травертинових скель з печерами, що мають науково-пізнавальне значення.

Дана територія була об’єктом дослідження багатьох вчених, зокрема: Ю. Клеопова (1927), В. Гаєвського (1931), В. Шафера (1935, 1936), Ф. Гриня (1950), М. Круцкевича (1958, 1962), Г.О. Кузнецової (1958, 1967), Ю.Р. Шеляг-Сосонка (1970), М.П. Чайковського (1977, 1981, 1997), BO. Шиманської і Л.П. Царика (1997), М.Я. Сивого, В. Кітури (1999), Й.М. Свинка, О.В. Волік (2004) та інших.

Ландшафти природного ядра з усіх сторін оточені поселенськими територіями і сільськогосподарськими угіддями, а тому мають обмежену перспективу свого розширення. Відчуватиметься постійний антропогенний влив на них. А тому прогнозоване природне ядро матиме площу близько 500 га і статус місцевого значення. Однак його розташування є стратегічним на перетині Опільського і Дністровського екокоридорів, що безумовно розширює напрямки міграційних потоків живих організмів.

Семиківсько-Ішківське природне ядро (ключова територія) (20) представляє західноподільські ландшафти Зборівсько-Теребовлянського фізико-географічного району, приурочене до річкової долини р. Стрипи. До складу природного ядра входять Семиківський гідрологічний заказник загальнодержавного значення, Ішківський загальнозоологічний заказник місцевого значення та Ішківський орнітологічний заказник місцевого значення загальною площею понад 1500 га. Семиківський гідрологічний заказник розташований в межах заболоченої річкової заплави від с.Росоховатець Козівського району до с.Соснів Теребовлянського району. Створений відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР від 25.02.1980 р. №132, у 1992 році заказник отримав статус заповідного об’єкта загальнодержавного значення, площею 164,0 га. Репрезентує типові болота для Західного Поділля. Охороняє низинні трав’янисті болота, де переважають очеретяні, осокові та очеретяно-осокові угруповання. З водно-болотних птахів водяться кулики, очеретянки, мартини, норці, качки, сови, лунь болотний та ін.

Болота відіграють велику роль у живленні р.Стрипи, ґрунтових вод і виступають як природний фільтр очищення забруднених вод. Середня їх глибина - 2,5 м. Мають важливе водорегулююче значення. Ішківський загальнозоологічний заказник місцевого значення, розташований в межах Ішківської сільської ради Козівського району, в т.ч. у кв.43-46 Козівського лісництва (лісове урочище „Ішків”). Оголошений об’єктом природно- заповідного фонду рішенням виконавчого комітету Тернопільської обласної ради від 30.06.1986р. №198. Площа 1251,0 га. Охороняється чисельна мисливська фауна. Зустрічається борсук звичайний - вид, занесений до Червоної книги України, заєць сірий, білка звичайна, лисиця звичайна, куниця лісова, козуля звичайна, куріпка сіра - цінні мисливські види тваринного світу та ряд інших тварин.

Ішківський орнітологічний заказник місцевого значення приурочений до північної

околиці с. Дворище Козівського району, в межах колишніх торфорозробок. Оголошений об’єктом природно-заповідного фонду рішенням Тернопільської обласної ради від 18.03.1994р., площею 80,0 га. Охороняються чисельна водно-болотна та мисливська орнітофауна. Зустрічається лебідь-шипун, крижень звичайний, листка, норець великий, водяна курочка, лунь болотний та багато інших видів птахів.

Верхньогориньське природне ядро (ключова територія) (21) розглядається як перспективна ключова територія, яка представляє ландшафти лесових височин з сірими і темно-сірими грунтами, з грабовими дібровами Лановецько-Теофіпільського фізико- географічного району [419]. Приурочене до межиріччя рр. Горині та Гориньки в межах дубово-грабового лісового масиву. До природного ядра входять три біоцентри, представлені невеликими заповідними об’єктами. Ботанічна пам’ятка природи - бучина в урочищі „Братерщина”розташована поблизу с.Борщівка Лановецького району, у кв.22 вид.4 Лановецького лісництва в межах лісового урочища „Братерщина”. Оголошена об’єктом природно-заповідного фонду рішенням Тернопільської обласної ради від 21.08.2000р. №187. Пам’ятка природи перебуває у віданні Кременецького держлісгоспу ДЛГО „Тернопільліс”, площею 4,0 га. Охороняється буково-ясеневе насадження Ia бонітету віком 70 років.

Ботанічна пам’ятка природи місцевого значення - модриново-кленове насадження в урочищі „Братерщина” знаходиться поблизу с. Борщівка Лановецького району, в кв.18 вид. 10 Лановецького лісництва Кременецького держлісгоспу в межах лісового урочища „Братерщина”. Оголошене об’єктом природно-заповідного фонду рішенням виконавчого комітету Тернопільської обласної ради від 14.03.1977р. №131, площею 1,6 га. Охороняється високопродуктивне модриново-кленово-ясенево-грабове насадження віком 80 років, цінне у господарському, науковому та естетичному відношеннях. Ботанічний заказник місцевого значення „Кіптиха” займає водно-болотний масив, розташований між селами Нападівка і Красна Лука Лановецького району. Створений відповідно до рішення Тернопільської обласної ради від 18.03.1994p, площею 40,0 га. Охороняється типова водно-болотна рослинність.

У найближчій перспективі дані заповідні об’єкти увійдуть до заповідної зони регіонального ландшафтного парку „Верхньогоринський”. Розширена заповідна зона РЛП складе основу природного ядра, тоді як рекреаційна зона парку виконуватиме функцію його буферної зони.

Білогірське природне ядро (ключова територія) (22) репрезентує ландшафти Лановецько-Теофіпільського фізико-географічного району в межах контактної зони між Волинською та Подільською височинами. Перспективну ключову територію запропоновано створити з метою збереження біотичного та ландшафтного різноманіть прилеглих лісових масивів і водно-болотних угідь долини р. Горині. Основу природного ядра формує масив широколистяного лісу на площі близько 800 га, оточений сільськогосподарськими угіддями. Його південна частина межує з заболоченою долиною р. Тростянки - лівої притоки Горині. Разом з водно-болотним масивом площа перспективного ядра сягатиме більше 1000 га. В межах зазначеної території доцільно створити ландшафтний заказник місцевого значення „Білогірський”, до складу якого увійде нині діюча ботанічна пам’ятка природи місцевого значення „Дзвінки”.

Антропогенне оточення ключової території передбачає виділення ренатуразізаційної зони на межі контакту природного ядра з річковою долиною Горині, а також встановлення надійних буферних зон довкола ключової території та вздовж екокоридору.

Яблунівське природне ядро (ключова територія) (23) репрезентує ландшафти лесових височин, розчленовані долинами, врізаними в палеозойські відклади, з чорноземами типовими малогумусними і чорноземами опідзоленими, з острівними дубовими дібровами Зборівсько-Теребовлянського фізико-географічного району на його межі з Гримайлівсько- Гусятинським фізико-географічним районом. Природне ядро приурочине до вододільних місцевостей межиріччя р. Серету та р. Нічлави. Його сновою є Яблунівський ботанічний заказник загальнодержавного значення. Розташований поблизу сіл Яблунівка, Федорівка, Майдан, Емілівка та м. Копичинці Гусятинського району, в кв.1-16, 30-40, 46-56, 63-70, 73, 74

Прикладна екологія Копичинського лісництва Чортківського держлісгоспу в межах лісового урочища „Дача „Яблунів”, створений відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР від 16.12.1982 р. №617, перебуває у віданні Чортківського держлісгоспу ДЛГО „Тернопільліс”, площею 2103 га. Охороняється територія з ділянками різновікових дубово-грабових насаджень і другорядних деревостанів, під наметом яких зростає шафран Гейфеля, підсніжник звичайний, цибуля ведмежа, любка дволиста - види рослин, занесені до Червоної книги України. Ландшафти природного ядра знаходяться під охороною впродовж 26 років, що свідчить про високий ступінь їх природності. Значна площа заповідного об’єкта дозволяє виділити функціонально надійну буферну зону, в межах якої знаходиться декілька заповідних об’єктів, у тому числі і Федорівський ботанічний заказник місцевого значення на площі 12 га. Західна частина природного ядра безпосередньо контактує з буферною зоною Серетського екокоридору, що обумовлює надійні міграційні шляхи біоти.

Наукові дослідження зазначених ботанічних заказників проводили М.П. Чайковський (1977, 1993), Л.П. Царик, М.П. Чайковський, М.В. Потокій,

О.В. Сінгалевич, Т.Є. Царик (1993), С.В. Зелінка, Р.Л. Яворівський (1998), В.М. Черняк, Г.Б. Синиця (2008) та інші.

Скала-Подільське природне ядро (ключова територія (24) представляє ландшафти лесових височин, розчленовані долинами, врізаними в палеозойські відклади, з чорноземами типовими малогумусними і чорноземами опідзоленими, з острівними дубовими дібровами Чортківсько- Кам’янець-Подільського фізико-географічного району. До складу ключової території в якості її біоцентрів увійдуть наступні заповідні об’єкти: пам’ятка природи загальнодержавного та місцевого значення - урочище „Подільська бучина ” в Іванкові, „Скала-Подільська діброва”, „Куртина дуба червоного”, а також вікові дуби Скала- Подільського лісництва.

Подільська бучина - ботанічна пам’ятка природи загальнодержавного значення. Зростає поблизу с. Іванків Борщівського району, в кв. 93 вид. 6, кв. 94 вид. 8, 9, кв. 97 вид. 6, кв. 98 вид. 1 Скала-Подільського лісництва Чортківського держлісгоспу в межах лісового урочища „Дача „Скала-Подільська”. Оголошена об’єктом природно-заповідного фонду Постановою Ради Міністрів УРСР від 14.10. 1975р. №780-р. Пам’ятка природи перебуває у віданні Чортківського держлісгоспу ДЛГО „Тернопільліс”, площею 20,0 га.

Охороняється унікальний для Подільської височини залишок природної бучини, що відзначається високою продуктивністю і біологічною стійкістю. Крім того у деревостані зростають дуб звичайний, ясен, береза повисла, граб звичайний. Підлісок рідкий, представлений бруслиною бородавчатою, бруслиною європейською, бузиною чорною. У трав’яному покриві зустрічається шафран Гейфеля - вид рослин, занесений до Червоної книги України.

Скала-Подільська діброва - ботанічна пам’ятка природи місцевого значення. Зростає поблизу с.Цигани Борщівського району, в кв. 74 вид. 6, 10 Скала-Подільського лісництва Чортківського держлісгоспу в межах лісового урочища „Дача „Скала-Подільська”. Оголошена об’єктом природно-заповідного фонду рішенням виконавчого комітету Тернопільської обласної ради від 05.11.1981р. №589. Пам’ятка природи перебуває у віданні Чортківського держлісгоспу ДЛГО „Тернопільліс”, площею 12,9 га. Охороняється високопродуктивне дубово-яворо-грабове насадження 1 бонітету віком 80 років, цінне у науковому, пізнавальному та господарському відношеннях.

Скала-Подільська колонія чапель - зоологічна пам’ятка природи місцевого значення. Розташована поблизу с.Цигани Борщівського району, в кв. 85 вид. 1 Скала-Подільського лісництва Чортківського держлісгоспу в межах лісового урочища „Дача Скала-Подільська”. Оголошена об’єктом природно-заповідного фонду рішенням виконавчого комітету Тернопільської обласної ради від 13.12.1971р. №645. Пам’ятка природи перебуває у віданні Чортківського держлісгоспу ДЛГО ’’Тернопільліс”. Площа 10,5 га. Охороняється колонія сірих чапель в кількості 10-12 гніздових пар, що розміщені на деревах дуба висотою біля 20 метрів, яка існує тут протягом кількох десятиліть.

Скала-Подільські дуби - вікові дерева, ботанічна пам’ятка природи місцевого

значення. Зростають поблизу с.м.т. Скали-Подільської Борщівського району в Кам’янець- Подільському військовому держлісгоспі. Оголошені об’єктом природно-заповідного фонду рішенням виконавчого комітету Тернопільської обласної ради від 30.08.1990р. №189. Пам’ятка природи перебуває у віданні в/ч 1067. Площа 0,08 га. Охороняється сім дерев дуба звичайного (черещатого) віком понад 200 років та діаметром 112-118 сантиметри, цінних у науково-пізнавальному та естетичному відношеннях.

З метою об’єднання розрізнених фрагментів природного ядра доцільно створити Скала-Подільський лісовий або ландшафтний заказник.

Територію природного ядра досліджували А. Завадцкі (1835), В. Шафер (1935), В. Гаєвський (1937), М.П. Чайковський (1977, 1993), Н.Д. Шанайда, М.І. Адамів,

В.С. Зелінка, В.М. Черняк (1994), В.М. Черняк, Г.Б. Синиця (2008) та інші.

Незважаючи на певний ступінь антропогенізованості ландшафтів і територіальну розрізненість біоцентрів, ядроформуючу роль тут виконують лісові масиви, які сприяють формуванню функціональних зв’язків між ними.

Шупарське природне ядро (ключова територія) (25) представляє ландшафти високих Дністровських терас, розчленованих долинами, врізаними в палеозойські відклади, з сірими і темно-сірими лісовими грунтами, чорноземами глибокими з грабовими дібровами Чортківсько- Кам’янець-Подільського фізико-географічного району Західно-Подільської височинної області зони широколистяних лісів. До складу ключової території увійде Шупарський ботанічний заказник загальнодержавного значення. Розташований поблизу сіл Шупарка та Сков’ятин Борщівського району, в кв.14-28, кв. 29 вид.1, 2, 11 Наддністрянського лісництва Чортківського держлісгоспу в межах лісового урочища „Дача „Шупарка”. Створений відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР від 01.07.1981р. №2. Перебуває у віданні Чортківського держлісгоспу ДЛГО „Тернопільліс”. Площа 695,0 га. Охороняються території з ділянками буково-дубово-грабових та дубово-грабових лісів з домішкою хвойних порід, під наметом яких зростає шафран Гейфеля - вид рослин, занесений до Червоної книги України. Є окремі куртини плюща, східна межа суцільного поширення якого знаходиться у даному заповідному об’єкті.

Із представників тваринного світу найбільш поширені такі лісові види як свиня дика, заєць-русак, козуля європейська, білка та інші.

Природне ядро знаходиться під охороною понад 25 років, а значить відбувається відновлення природного стану геосистеми, її основних компонентів. Ключова територія приурочена до Дністровського екокоридору своєю південною стороною. З інших сторін її оточують сільськогосподарські угіддя та частково сільські населені пункти, що не сприяє налагодженню різнонаправлених міграційних зв’язків. З півночі вона межує з масивом широколистяних лісових насаджень, який складатиме буферну зону ключової території.

Панівецьке природне ядро (ключова територія) (26) репрезентує ландшафти Збаразько-Смотрицького (Товтрового) фізико-географічного району Західно-Подільської височинної області зони широколистягних лісів. Основою біоцентру природного ядра є ботанічний заказник загальнодержавного значення „Панівецька дача” на площі 923 гектари. У заказнику охороняється з 1974 року ділянка Товтр у долині р. Смотрич, вкрита грабово- дубовим лісом з домішком берези повислої, ясена звичайного, липи серцелистої, в’яза гірського, груші звичайної, береки. У підліску зростають клен татарський, калина звичайна, бузина чорна та ліщина звичайна. Багатий травяний покрив заказника, особливу цінність якого мають ділянки степової рослинності, приурочені до схилів південної експозиції. Тут зустрічаються такі рідкісні види рослин як: шиверекія подільська, скополія карніолійська, ковила українська, крокус Гейфеля, любка дволиста, занесені до Червоної книги України.

Багатою є фауна ключової території, представлена чисельними видами птахів (49 видів), рідкісними комахами та ссавцями. 47 видів птахів ключової території включені до списків Бернської конвенції, два види - орел-карлик і пугач занесені до Червоної книги України. Серед рідкісних видів птахів, які тут гніздяться, представлені: осоїд, синиця чорна, золотомушка жовточуба, дятел зелений, боривітер звичайний, берестянка, деркач та інші. З рідкісних видів комах тут зустрічаються красотіл пахучий, вусач великий, подалірій, жук- олень, жук-самітник, сатурнія грушова та інші.

Ключова територія примикає до каньйоноподібної долини р. Смотрич, що сприяє існуванню природних міграційних шляхів з Дністровським екокоридором.

До проблемних сторін ключової території необхідно віднести її антропогенне оточення населеними пунктами та сільськогосподарськими угіддями].

Циківське природне ядро (ключова територія) (27) розташоване у Збаразько- Смотрицького (Товтрового) фізико-географічного району Західно-Подільської височинної області зони широколистяних лісів. Одним із біоцентрів природного ядра виступатиме Циківський ландшафтний заказник загальнодержавного значення площею 290 гектарів. Другий біоцентр представлятиме ландшафтний заказник загальнодержавного значення „Сокіл” на площі 56 га. Біоцентри сполучені між собою товтровим горбогірним коридором і утворюють цілісну ключову територію. У Циківському заказнику охороняються мальовничі ділянки Товтр, що межують з каньйоноподібною долиною р. Смотрич. Під наметом широколистяного лісу зростає ряд рідкісних видів: клокичка периста, лунарія оживаюча, бруслина карликова, шафран Гейфеля, скополія карніолійська, гніздівка звичайна, коручка морозниковидна, ясенець білий, занесені до Червоної книги України. Унікальним для Поділля є здерев’янілий столітній плющ звичайний. Багатою є фауна заказника представлена козулею, дикою свинею, лисицею, куницею, зайцем, їжаком, хом’яком. Серед птахів тут зустрічаються пугач, сова сіра, сова вухата, дятлик, славки та інші.

У ландшафтному заказнику „Сокіл” охороняється товра одноіменної назви, одна з найвищих на території Хмельницької області. Схили вкриті заростями дерену, глоду, шипшини, ялівцю звичайного. Зростають рідкісні цибуля подільська, зіновать біла, зіновать подільська, молочай волинський, осока біла, а також ковила волосиста, ковила пірчаста, занесені до Червоної книги України. Заказник є місцем гніздування багатьох птахів, серед яких червонокнижний вид - пугач.

Ключова територія приурочена до річкової долини Смотрича, що сприяє забезпеченню природних зв’язків з Дністровським екокоридором. Її антропогенне оточення негативно відбивається на встановленні надійної буферної зони у західній частині природного ядра.

Ярмолинецьке природне ядро (ключова територія) (28) приурочене до Красилівсько-Ярмолинецького фізико-географічного району Середньо-подільської височинної області зони широколистяних лісів. Ключова територія складатиметься з чотирьох ізольованих сільськогосподарськими угіддями лісових масивів, що знаходяться в околицях м. Ярмолинці. Це ділянки грабово-дубових насаджень, в межах яких у 1998 році створено три лісові заказники місцевого значення: „Євеліна” площею у 320 га, „Чорний ліс” на площі 289 га та „Соколівщина” - площею 218 гектарів.

Значна антропогенна перетвореність природи не сприяє виділенню чітких границь біоцентрів і буферних зон. Вірогідною є можливість заліснення частини сільськогосподарських угідь між лісовими урочищами „Чорний ліс” і „Соколівщина”, що сприяло б зменшенню фрагментованості території перспективного природного ядра Ключова територія потребує комплексного ландшафтознавчого наукового дослідження і вивчення.

Віньковецьке природне ядро (ключова територія) (29) розташоване у Ялтушківсько-Копайгородському фізико-географічному районі Придністровсько-Східно- Подільської височинної області Подільсько-Придніпровському краї лісостепової зони. Створення ключової території запропоновано в межах лісового масиву площею понад 9 тис. га, який знаходиться між Станіславкою, Вінківцями та Слобідкою-Охримовецькою. Масив приурочений до міжбасейнових плакорних місцевостей, які виконують важливі водозбірні функції і можуть входити до складу екокоридору, який зв’язує Ушицький екокоридор з вододільним Бузько-Дністровським, що розмежовує два річкові басейни.

В основу природного ядра входять наступні заповідні території, які є біологічним центрами перспективної ключової території: Віньковецький ландшафтний заказник площею 35 га та Віньковецький ботанічний заказник на площі 14,5 га, створені у 1994 році. Однак у перспективі необхідно створити Віньковецький лісовий заказник, площею близько 900 га до

Проектування екомережі Поділля складу якого увійшли б вищеназвані заповідні об’єкти.

Вовчанське природне ядро (ключова територія) (ЗО) репрезентує ландшафти межі Меджибізько-Деражнянського фізико-географічного району Середньо-Подільської височинної області Західно-Українського краю зони широколистяних лісів. Основу ключової території формує Вовчанський гідрологічний заказник місцевого значення площею 1629,5 га, приурочений до водно-болотних місцевостей р. Вовк. Типовий для Поділля природний комплекс заплавних лук, боліт, водойм зазнав істотних антропогенних змін і нині відбувається поступове відновлення його складових. У заказнику представлене рідкісне водне угруповання латаття білого. Флористичний склад заказника є різноманітним. Тут наявні деякі види рослин на південній межі свого поширення: цикута отруйна, кизляк болотний, теліптерис болотний. Виявлена популяція лучно-болотної орхідеї пальчатокорінника м’ясочервоного, занесеного до Червоної книги України. На болотах зростає малопоширений вид - ситник мілководний.

Найчисельніша група хребетних представлена водоплавними та навколоводними видами птахів. Тут поширені крижень та чирок-тріскунок, червоноголовий нирок, сіра гуска, лебідь-шипун. Чисельними є лиска, водяна курочка, деркач, дрізд-чикотень, очеретянки. Відмічені ремези, лунь лучний, чапля сіра, квак, бугай, велика біла чапля, лелека білий. Всього зареєстровано 49 видів птахів, що підлягають охороні. З них три види занесені до Червоної книги України, однак зустрічаються тут під час міграцій. Це - журавель сірий, сорокопуд сірий, пелікан рожевий. 46 видів птахів занесені до додатків Бернської конвенції. Заказник є цінним об’єктом у гідрологічному та ботаніко-зоологічному аспектах.

Кузьминське природне ядро (ключова територія) (31) представляє ландшафти Староконстянтинівсько-Хмільницького фізико-географічного району Середньо-Подільської височинної області Західно-Українського краю зони широколистяних лісів. Основою природного ядра є Кузьминський орнітологічний заказник, розташований у річковій долині Случа. Територію заказника формують водне плесо водосховища з прилеглими до нього лучно-болотними ділянками, які є місцем знаходження чисельних видів водно-болотної фауни. Тут зустрічаються чапля сіра, інколи чепурка (мала біла), мартини звичайний і сріблястий, крячки річковий, білокрилий і чорний, а також чисельні очеретянки, пастушки, качки.

Флора і фауна заказника потребують їх подальшого вивчення. Згідно схеми перспективного розвитку територій та об’єктів природно-заповідного фонду Хмельницької області, Кузьмінський орнітологічний заказник увійде до заповідної зони майбутнього Верхньобузького ПНП, що сприятиме формуванню складових перспективної ключової території місцевого значення.

Хоморське природне ядро (ключова територія) (32) репрезентує ландшафти Грицівсько-Любарського фізико-географічного району Середньо-Подільської височинної області Західноукраїнського краю зони широколистяних лісів. Основу ключової території формує Великоберезнянський орнітологічний заказник місцевого значення створений у 1993 році площею 500 га. Заказник приурочений до водно-болотних місцевостей гирла р. Скрипівки та заплави р. Хомори. У заказнику охороняються типові для Середнього Поділля угруповання рослин і тварин, серед яких особливу цінність складають торфянисті луки та низинні болота. Серед типових представників флори тут зустрічаються щучник дернистий, мітлиця собача, ситник скупчений, осока чорна, а також очерет, осока омська,калюжниця болотна, теліптерис болотний, жовтець повзучий та інші. Серед представників тваринного світу тут найбільш представлені водно-болотні птахи (водяна курочка, деркач, очеретянки, чапля сіра, квак, бугай), річкова іхтіофауна (карась, короп, плітка, лящ, окунь річковий), ссавці (ондатра, підковоніс малий, ласка, кріт звичайний) і земноводні (жаби озерна і ставкова, жаба травяна, кумка звичайна). Приуроченість до річкової долини лісового урочища „Дубинка” сприяє його залученню до буферної зони ключової території.

Територія перспективного природного ядра потребує комплексних наукових досліджень для об’єктивного виділення на місцевості меж біоцентру, власне ядра і буферної зони.

Сниводське природне ядро (ключова територія) (33) приурочене до Калинівсько- Козятинського фізико-географічного району Північно-Західної Придніпровської височинної області Подільсько-Придніпровського краю лісостепової зони України. Зарегульована ставками долина р. Сниводи є територією збереження видового різноманіття та кількісного багатства птахів. За оцінкою експертів „ІВА програми” в межах водно-болотних угідь р. Сниводи на площі 1000 га забезпечується життєдіяльність деяких видів птахів, що знаходяться під загрозою глобального зникнення, а також забезпечується охорона птахів, що утворюють скупчення національного та регіонального значення з несприятливим охоронним статусом у Європі.

Ця обставина вимагає від місцевих органів подання обгрунтування на створення Сниводського орнітологічного заказника загальнодержавного значення. Такий заказник доцільно створити з окремих ділянок на відтинку між населеними пунктами Іванів-Уланів. Він виконуватиме функцію як середовища існування місцевих видів птахів, так і забезпечуватиме середовищетвірні функції і для перелітних птахів.

Барське природне ядро (ключова територія) (34) представляє ландшафти Барсько- Літинського фізико-географічного району Середньобузької височинної області Подільсько- Придніпровського краю лісостепової зони України. Перспективне природне ядро приурочене до заплавних місцевостей річок Рів і Ровок. Зарегулювання стоку чисельними дамбами, підняття рівня поверхневих і підземних вод у прилеглих територіях сприяли розвитку процесів заболочення. Природні і антропогенізовані водно-болотні угіддя стали місцями гніздування чисельних місцевих і перелітних птахів. Тут зустрічаються типові угруповання лучної і водно-болотної рослинності, також чисельними є водно-болотні птахи. Серед типових птахів тут поширені ходулочник, бекас, дика качка. З рідкісних тут зустрічаються чапля сіра, гуска сіра.

З метою повноцінного збереження природного комплексу акваторії річок Рів і Ровок з прилеглими заплавними місцевостями тут доцільно створити орнітологічний заказник місцевого значення. Територія заказника доцільно формувати з двох основних ділянок: першу - оз. Гармаки і прилеглих річково-долинних місцевостей на р. Ровок; другу - відтинок р. Рів від околиць м. Бар до впадіння у неї р. Ровок.

Шпиківське природне ядро (ключова територія) (35) репрезентує ландшафти Браїпівсько-Тульчинського фізико-географічного району Середньобузької височинної області Подільсько-Придніпровського краю лісостепової зони України. Ключова територія приурочена до вододільних масивів широколистяних лісів, які зростають в урочищі „Лиса Гора” та „Марциново” з абсолютними висотами 301-299 метрів. Орієнтовна плоша лісових масивів близько 800 га. Тут поширені грабово-дубові деревостани штучного походження. Окремі ділянки лісу віком понад 100 років взяті під охорону у ботанічній пам’ятці природи „Шпиківська дубина”площею 2,3 га, заснованої у 1984 р. Формування перспективного природного ядра передбачає наукове обгрунтування створення лісового заказника місцевого значення на площі близько 500 га. Створення заказника сприятиме повноцінному збереженню частини вододільних лісових масивів, які в умовах регіональної екомережі виконуватимуть роль середовищ існування лісових тварин, підтримання ними процесів розмноження, обміну генофондом, міграції та поширення видів на суміжні території].

Мурафське природне ядро (ключова територія) (36) приурочене до Могилів- Подільсько-Ямпільського фізико-географічного району Придністровсько-Східно-Подільської височинної області Подільсько-Придніпровського краю лісостепової зони України. В основі знаходиться ландшафтний заказник місцевого значення „Мурафа” площею 220 га. Розташований між селами Скалопіль і Вила Ярузька, долина р. Мурафа. Вила-Ярузька, Лозівська, Мазурівська сільські Ради. З 1990 року охороняється ділянка каньйоноподібної долини річки Мурафа як еталон каньйоноподібних річок Подільського Подністров’я. У перспективі заказник потребує свого розширення у напрямку Абрамівської Долини вверх за течією річки.

Піщанське природне ядро (ключова територія) (37) представляє ландшафти Томашпільсько-Піщанського фізико-географічного району Придністровсько-Східно- Подільської височинної області Подільсько-Придніпровського краю лісостепової зони України. Основу ключової території формує ботанічний заказник загальнодержавного значення „Горячківська дача” на площі 774 га. Розташований у Рудницькому лісництві, кв. 10-16, 21-24, 28, 29, 31, 33. Ставківська і Миролюбівська сільські Ради. З 1974 року охороняється діброва природного походження з домішкою дуба скельного віком 85-105 р. Особливої охорони потребують дуб скельний та рідкісні трав'янисті види: скополія карніолійська, кадило сарматське, венерині черевички та інші.

Бершадьське (Гайдамацьке) природне ядро (ключова територія) (38) приурочене до річкової долини р. Південний Буг і її притоки р. Дохни, репрезентує Ладижинсько- Бершадьський фізико-географічний район Середньобузької височинної області у пограниччі з Гнівансько-Гайсинським фізико-географічним районом тієї ж області. До складу ключової території входять ботанічний заказник загальнодержавного значення „Гайдамацька балка” площею 1217 гектарів та Крушинівський ботанічний заказник місцевого значення на площі 594 га.

Один з біоцентрів природного ядра приурочений до ботанічного заказника” Гайдамацька балка”, розташованого на території Цибулівського лісництва. Це типова для Поділля розгалужена балка, вкрита дубово-ясеневими та дубово-грабовими лісами з участю береки, черешні, явора, липи. Під наметом лісу збереглись рідкісні угруповання цибулі ведмежої та скополїї карніолійської - рослин, занесених до Червоної книги України.

Ладижинське природне ядро (ключова територія) (39) репрезентує ландшафти Гніваньсько-Гайсинського фізико-географічного району Середньобузької височинної області Подільсько-Придніпровського краю лісостепової зони України. Основу ключової території фомують ландшафтний заказник загальнодержавного значення „Коростовецький” на площі 370 га та Ладижинський ботанічний заказник місцевого значення площею 500 га. Коростовецький заказник розташований у Басалачівському лісництві кв. 108 - 113. Ладижинсько-Хуторянська сільська Рада. З 1999 року охороняються високопродуктивні соснові та дубові насадження віком понад 90-110 р. над мальовничою долиною Південного Бугу. Ладижинський заказник заснований згідно з рішенням облвиконкому № 263 від 25. 10. 1990 р. Розташований у верхів'ях Ладижинського водосховища з прибережною смугою на території Ладижинської міської ради. Це єдина на Україні ділянка р. Південний Буг, на якій зростає водяна папороть марселія, чотирьохлистяна сальвія (рослини, занесені до Червоної книги України).

Іллінецько-Дашівське природне ядро (ключова територія) (40) приурочене до долини річки Соб і репрезентує Гнівансько-Гайсинський фізико-географічний район Середньобузької височинної області на границі з Центральнопридніпровською височинною областю. До складу природного ядра входять Іллінецький та Дашівський ботанічні заказники загальнодержавного значення. Охороняються типові для плакорів Подільської височини лісові масиви, які виступають біоцентрами ключової території місцевого значення. Під охорону в Іллінецькому ботанічному заказнику взято грабово-дубово-ясеневе насадження з домішкою ясена, явора, черешні. У підліску зростають бруслина європейська, свидина, ліщина. Багатий травяний покрив утворюють осока волосиста, зірочник лісовий, копитняк європейський,яглиця звичайна. Серед рідкісних видів трапляються: скополія карніолійська, любки дволиста та зеленоквіткова, коручка широколиста, цибуля ведмежа, гніздівка звичайна, коручка морозниковидна - види, занесені до Червоної книги України.

Дашівське ясенево-дубове високопродуктивне насадження з участю граба, черешні та явора у трав'яному покриві представлене масовим зростанням цибулі ведмежої, а також скополїї карніолійської та ряду представників сімейства орхідних: любки зеленоквіткової, коручки темно- червоної і широколистої, гніздівки звичайної - видів, які занесені до Червоної книги України. [80, 109]

Оскільки природне ядро репрезентує лісові угруповання і знаходиться в межах залісненої території у нього є всі передумови оптимізацїї структури на найближчу перспективу. Зокрема, потребують свого розширення Дашівський та Іллінецький ботанічні

Прикладна екологія заказники. Обмеження лісокористування доцільно ввести на території буферної зони природного ядра.

Погребищинське (Гопчицьке) природне ядро (ключова територія) (41) репрезентує ландшафти Липовецько-Погребищенського фізико-географічного району Північно-Західної височинної області у пограниччі з Північно-Східною Придніпровською областю. Основу природного ядра формує біоцентр у межах ландшафтного заказника загальнодержавного значення „Гопчиця” площею 780 гектарів, розташований у с. Гопчиця: Гопчицька, Морозівська, Новофастівська сільські Ради.

Охороняється каскад ставків загальною площею 80 га з великою кількістю водоплавної птиці та двома лісовими масивами, де зростають цінні види лікарських рослин. Однак надмірна розораність території, відсутність різноманітної природної рослинності як в межах природного ядра, так і його буферної зони не створюють сприятливих умов для його функціонування. Тільки продумані ренатуралізаційні заходи спроможні відродити природні умови для повноцінного функціонування природного ядра і його зв’язків з іншими структурними елементами екомережі.

Типологію ключових територій екомережі можна провести за наступними критеріями: особливостями ландшафтної приуроченості, представленістю типовими угрупованнями, статусом в екомережі тощо (табл.10.4.).

Так двадцять чотири природні ядра екомережі репрезентують ландшафти зони широколистяних лісів. П’ятнадцять природних ядер представляють ландшафти лісостепової зони.І тільки два природні ядра є представниками зони мішаних лісів.

Водночас природні ядра репрезентують природу дев’яти фізико-географічних областей. Найщільніше природні ядра зосереджені в межах Західно-Подільської височинної області (11 природних ядер) та Середньо-Подільської височинної області (11 природних ядер). Тільки на територіях трьох фізико-географічних областей немає підстав на даний період виділяти перспективні ключові території. Це фрагменти областей Волинської височини, Північно-Східної Придніпровської височини та Центральнопридніпровської височинної областей.

Таблиця 10.4.

Ключові території в межах головних ландшафтів Поділля

У геоморфологічному відношенні переважна більшість ключових територій приурочена до річкових долин. Кременецька, Медоборська, Циківська, Княжпільсько- Совиярська, Голицько-Підвисоцька, Підгаєцька ключові території репрезентують природу горбогірних паєм. Середньогоринська і Мальованківська ключові території приурочені до низовинних поліських місцевостей.

Стосовно представленості ядрами природних угруповань, переважна більшість із них репрезентують степово-лучно-лісові угруповання різних орографічних рівнів: горбогірних, рівнинно-вододільних, рівнинно-річководолинних. Природні ядра зони мішаних лісів представляють водоболотно-лучно-лісові низовинні угруповання. Вінницьке, Згарське, Гопчицьке природні ядра приурочені до водоболотно-лучно-лісових угруповань височинних територій. Верхньосеретське, Верхньогоринське, Семиківське, Білогірське, Бужоцьке, Вовчанське, Кузьминське, Барське природні ядра представляють водоболотно-лучні угруповання верхів’я річкових долин Подільської височини. Суразьке, Яблунівське, Галілейське, Скала-Подільське, Іллінецько-Дашівське, Чечельницьке та Шупарське - репрезентують лісово-лучні угруповання височинно-рівнинних територій. Стрипсько- Дністровське, Заліщицьке, Ушицько-Подністровське, Ладижинське, Мурафське природні ядра репрезентують степові та наскельно-степові угруповання, найбільш багаті за видовим різноманіттям і рідкісні на Поділлі.

10.1.