2.1. Аналіз фінансового стану банківської системиУкраїни на макро- і мікрорівняхз точки зору виникнення кризових явищ

Для того, щоб визначити стратегію антикризового управління ба- нківською системою в Україні, доцільно проаналізувати кризові яви- ща, які відбувалися за останні роки, і визначитися з перспективами розвитку банківського сектора.

Найбільш суттєвим кризовим явищем у банківській системі Укра- їни можна вважати її стан у 1998 році. Слід зазначити, що цю ситуа- цію в основному спричинила криза в Росії.

У цей період Національний банк та Кабінет Міністрів України вжили заходів з метою запобігання можливій дестабілізації на грошо- во-кредитному ринку внаслідок азіатської та російської фінансових криз у 1997 і 1998 роках, а саме:

• із 7 вересня 1998 року введено обов’язковий продаж валютних надходжень на користь резидентів;

• запроваджено проведення безготівкових операцій із купівлі-про- дажу вільно конвертованої валюти лише через Українську та Кримську міжбанківські валютні біржі;

• для забезпечення валютного ринку іноземною валютою органі- зовано продаж готівкової іноземної валюти на аукціонах Україн- ської міжбанківської валютної біржі;

• під час подання заявок на купівлю іноземної валюти введено обов’язкові підтвердження клієнтом фактичного надходження товару та отримання послуг;

• введено обмеження на здійснення резидентами попередньої (аван- сової) оплати у вільно конвертованій валюті за договорами про купівлю імпортних товарів та послуг;

• установлено обмеження на купівлю валюти банками – нерезиден-

тами;

• запроваджено обмеження на продаж іноземної валюти фізичним особам;

• знижено рівень маржі за операціями з купівлі-продажу валют із

10 до5 %;

• уповноваженим банкам було заборонено мати відкриту валютну позицію;

• призупинено кредитування в іноземній валюті;

• підвищено норми обов’язкового резервування для банків і вилуче- но з їх покриття обсяги активів, розміщених у державних цінних паперах;

• посилено роботу із залучення Національним банком коштів від банків на депозитні рахунки;

• Міністерство фінансів України здійснило заходи щодо конверсії ОВДП, які перебували у власності Національного банку та коме- рційних банків.

Зазначені заходи дали змогу зменшити вплив наслідків фінансової кризи в сусідній державі на грошово-кредитний ринок України, знач- ною мірою відновити збалансований режим функціонування всіх його сегментів – кредитного, валютного та фондового, а також уникнути руйнування банківської системи.

Падіння реального ВВП тривало протягом 1997-1999 рр., особли- во після серпневої кризи 1998 року в Росії, хоча його темпи рік у рік уповільнювалися.

ційних очікувань на прийнятному рівні. Однак фіскальна ситуація за- лишалася складною, тож економічна активність значною мірою зале- жала від стану світових ринків капіталу. В Україну надходив здебіль- шого спекулятивний капітал іноземних інвесторів, але після азіатської кризи інвестори почали масово залишати ринки, що розвиваються, зо- крема український.

Інфляція знизилася із 40 % у 1996 році до 10 % у 1997 році та до

7 % до кінця серпня 1998 року. Різке її зростання у вересні та жовтні було обумовлене різкою вересневою девальвацією, пов’язаною із кри- зою в Росії.

Падіння ВВП (на 3 % в 1997 році) протягом 8 місяців 1998 року теж призупинилося. Причина – значний урожай та активізація будівництва. Однак через світову фінансову кризу, зокрема російську, обсяги світової торгівлі зменшилися, що пригнітило розпочате економічне зростання в Україні. Зрештою, ВВП у 1998 році скоротився ще на 2 %.

Ключові причини різкого падіння російського рубля та українсь- кої гривні у другій половині 1998 року в принципі однакові. Обидві країни зазнали бюджетної кризи та уповільнення процесу структурних і системних реформ. Із цим пов’язана наявність значних бюджетних дефіцитів, різноманітних бюрократичних обмежень підприємницької діяльності, відсутність податкових реформ. Падіння економіки поси- лювало бюджетну кризу.

В умовах значних і стабільних бюджетних дефіцитів покладатися на монетарну політику як на інструмент впливу з метою утримання

ситуації під контролем можна було лише протягом короткого проміж- ку часу. Із 1995 року в Росії та з 1996 року в Україні відбувся перехід від фінансування бюджетних дефіцитів шляхом емісії центрального банку до випуску урядових цінних паперів та федеральних облігацій позики в Росії, а також облігацій внутрішньої державної позики в Україні.

Така політика дала можливість уповільнити зростання грошової бази, стабілізувати курси національних валют, знизити інфляцію.

серія криз в азіатських країнах.

Широкомасштабний відтік капіталів за кордон (який посилився внаслідок ефекту поширення), ініційований нерезидентами, після чого до нього приєдналися резиденти. Він створив значні труднощі для фі- нансування Державного бюджету і швидкого скорочення міжнарод- них резервів. Різке зниження рівня резервів ще більше зашкодило до- вірі інвесторів щодо спроможності обох центральних банків захистити національні валюти від різкої девальвації. Обидва центральні банки не вдалися до стерилізації грошової бази під час припливу капіталів (і зростання зовнішніх резервів) через скорочення чистих внутрішніх активів. Із початком відпливу капіталу різниця в рівнях зовнішніх ре- зервів і грошової бази не дала змоги забезпечити достатньої підтрим- ки національної валюти на випадок спекулятивної атаки.

Національний банк України практично відновив широкомасшта- бне бюджетне фінансування шляхом купівлі ОВДП на первинному ринку. Зауважимо, що з погляду сьогоднішнього дня некоректно дорі- кати центральним банкам за відсутність жорсткої монетарної політи- ки, адже в той час вони не мали реальної незалежності (новий Закон “Про Національний банк України” ухвалено Верховною Радою лише в 1999 році). Монетарна політика по суті була заручницею бюджетних дисбалансів того періоду.

Темпи інфляції наприкінці 1998 року вдалося загальмувати за- вдяки тому, що Національний банк України зміг стабілізувати обмін- ний курс і продовжував здійснювати жорстку монетарну політику.

Незважаючи на подібність ключових причин девальваційних

криз, ситуація в Україні виявилася не настільки драматичною, як у Росії. Виділимо основні відмінності в перебігу криз:

• відносний рівень боргу уряду Росії, а також відносний рівень дефі-

циту її Державного бюджету були вищими, ніж в Україні;

• структура зовнішньої торгівлі в Росії має принципові відмінності від структури цього показника в Україні, тому девальвація в Росії призвела до важчих інфляційних наслідків;

• оскільки українська банківська система на той час поступалася в розвитку російській, на її балансі не було такої значної, як у Росії, позиції з іноземних запозичень, що певною мірою згладило деваль- ваційні наслідки;

• через недостатній розвиток фондового ринку Україна уникнула ма-

сового відтоку капіталу;

• наша країна офіційно не оголошувала дефолту облігацій ОВДП, a руйнівні наслідки дефолту в Росії допомогли переконати інвесто- рів у необхідності добровільної конверсії заборгованості;

• Національний банк України та уряд України не вдалися до декла- рацій щодо намірів вжити рішучих заходів стосовно комерційних банків, натомість запровадили певні оперативні заходи реорганіза- ції банківської системи та валютної біржі.

• фінансова криза в Росії швидко перетворилася на урядову, що фак- тично сприяло зростанню паніки на валютному та фінансовому ри- нках. Україна спромоглася уникнути серйозної політичної напруги.

Із 1998 року Україна співпрацювала з МВФ за програмою розши-

реного фінансування (EFF). Ключовими її цілями стали зміцнення державних фінансів та реалізація амбітних структурних перетворень

із метою сприяння економічному зростанню і підвищенню життєвих стандартів населення. Водночас ужито заходів для протидії негатив- ному впливу регіональних шоків.

З огляду на регіональні шоки і погіршення перспектив зовніш- нього фінансування програмою передбачалося проведення жорсткішої бюджетної політики, реструктуризація боргових зобов’язань і запро- вадження нового валютного коридору.

Реалізація монетарної політики здійснювалася у рамках виконан- ня критеріїв ефективності, які включали нижню межу для змін чистих міжнародних резервів та стелю для чистих внутрішніх активів Націо- нального банку України. Грошова база розглядалася як індикатор мо- ніторингу.

Україна частково пережила банківську кризу, але, за заявою Голови Ради НБУ А. Гальчинського, банківська система ще майже півроку буде відчувати результати відтоку коштів з банків унаслідок “помаранчевої революції” [103, 95].

У 2004 році своєчасні та скоординовані дії Національного банку України на всіх сегментах грошово-кредитного ринку сприяли попе- редженню фінансової кризи, яка могла виникнути як наслідок полі-

тично-економічної ситуації в період проведення президентських ви-

борів.

Національний банк України розробив нормативні документи, які регламентують його відносини з банками під час регулювання грошо- во-кредитного ринку на всіх його сегментах – кредитному, валютно- му, фондовому. Це Положення про формування банками обов’язкових резервів, Положення про процентну політику, Положення про регу- лювання ліквідності банків України, Положення про регулювання дія- льності банків України, План рахунків бухгалтерського обліку Націо- нального банку і комерційних банків та багато інших.

Характеризуючи риси фінансової кризи України, відзначимо, що вона викликана переважно психологічними очікуваннями.

грошовому і валютному ринках наприкінці 2004 року була скоріше не кризою, а проявом негативних тенденцій, що не встигли себе прояви- ти протягом останніх років.

Конкуренція дрібних за європейськими масштабами фінансових

установ за ринкові ніші при незначній диверсифікації послуг, з одного

боку, і зростання заощаджень населення при одній з найвищих реаль- них відсоткових ставок в Європі, з іншого боку, повинні були рано чи пізно призвести до різкого збільшення дефіциту ліквідності комерцій- них банків. В останні роки банки фінансували переважно ті проекти, які приносили найшвидші прибутки, тобто пов’язані з експортною

чи імпортною діяльністю (зокрема, добувна промисловість) і з прива-

тним споживачем (оптова і роздрібна торгівля, яка становить майже

40 % в кредитному портфелі банків). Доречно згадати вислів Дж. Стюарта Мілла про те, що “паніка не знищує капітал, вона лише розкриває ступінь його попереднього знищення через його вкладення в безнадійно непродуктивні справи” [102].

Виділимо характерні риси кризи на фінансовому ринку України.

Сучасні теорії, які розглядають моделі економічних криз, звичай- но розділяють останні на два типи: валютні кризи і фінансові кризи. Перші мають місце при різких змінах руху капіталу поміж країнами і змінах валютних курсів. Другі виражаються в неплатоспроможності банківської системи, різкому падінні ціни активів – переважно на ри- нку цінних паперів. При неплатоспроможності банківської системи мають місце масові вилучення коштів з банків. Можлива націоналіза- ція, державні програми санації проблемних банків чи проблема знач- ної частки проблемних боргів у кредитному портфелі банків. Слід за- значити, що говорити про наявність валютної кризи чи відтік капіталу з України поки що передчасно. Незважаючи на панічну купівлю ва- люти приватними особами, в останні чотири місяці 2004 року Націо- нальний банк України виконував основну функцію – забезпечення стабільності національної грошової одиниці, за рахунок якої однак не було досягнуто інших цілей, зокрема, підтримки низького рівня цін та контролю за грошовою масою.

Обсяг цих вилучень за дев’ять тижнів, починаючи з листопада, становив майже 4,5 млрд. грн. За цей же період чистий обсяг купівлі валюти населенням перевищив еквівалент 1,73 млрд. дол. США (або

9, 359 млрд. грн. за ринковим курсом). Тобто купівля валюти майже наполовину забезпечувалася попередніми заощадженнями, тоді як другу половину становили вилучення з банківської системи. Слід за- значити, що відношення загальної суми наявних готівкових гривневих коштів до обсягу вкладень на депозити приватних осіб, тобто схиль- ність останніх до утримання заощаджень в банківській системі, скоро- тилася незначним чином з 2,13 на початку 2003 року до 1,9 на грудень

2004 року. Причому, якщо взяти до уваги обсяги коштів у валюті, то тут відношення становить майже 1:1, тобто нагальних чинників вини- кнення кризи практично не спостерігалося. Основною причиною ви- никнення кризи була структура кредитного портфеля банків, а також незначною мірою диверсифікація послуг.

Розглянемо, передусім, ті чинники, які підштовхнули до різкої зміни тенденції нарощування вкладень населення в банки. Як відомо, до цього спонукали інфляційні очікування. З початку року в період до початку кризи у вересні-жовтні частка валютних вкладень була досить високою, становлячи станом на травень 39 % від усіх коштів, однак через відсутність девальваційних чинників протягом року спостеріга- лося відносно повільне зростання вкладень в іноземній валюті і їх час- тка скоротилася, становивши вже 22 % в питомій вазі вкладень на кі- нець листопада. Лише протягом останнього тижня жовтня, перед ви- борами, вкладення становили 133 млн. дол. США, після чого невдовзі вони почали знижуватися і досягли негативного значення.

Першочерговим поштовхом до різкого короткострокового зрос- тання депозитних доларових вкладень наприкінці жовтня стала тенде- нція активної купівлі населенням валюти – якщо з початку року спо-

стерігалася тенденція переміщення продажу валюти над купівлею, то з вересня все відбувалося навпаки: населення запасалося валютою, яку було продано з валютних резервів НБУ через посередників в особі комерційних банків. Закономірно, що інтервенції НБУ на валютному ринку саме з вересня були постійно негативними, а це відобразилося на зниженні валютних резервів майже на 3 млрд. дол. США.

Інша закономірність проявилася в тому, що при особливо актив- ній купівлі валюти населенням протягом листопада приріст спожи- вання був невисоким і рівень інфляції за листопад був незначним –

1,6 %. Зріс індекс споживчих цін на продукти харчування і цін на по- слуги, переважно електроенергії, де рівень валової доданої вартості був від’ємним протягом декількох місяців року. Зростання цін у про- мисловості становило 2,2 % головним чином за рахунок зростання цін

на хімічну продукцію.

Щодо роботи банків у цей період, слід зазначити, що погіршили- ся нормативи ліквідності багатьох з них, зокрема, показник адекват- ності капіталу в першій за активами групі знизився на 9,6 % в середи- ні 2003 року до 8 % на кінець листопада 2004 року. Окрім того, НБУ різко збільшив обсяги рефінансування – починаючи з листопада, було проведено операцій з рефінансування в обсязі понад 15 млрд. грн., що майже в 10 разів більше за весь обсяг з початку року.

Реальні наявні доходи виросли на 16,2 % за січень-жовтень, що

закономірно позначилося на високому рівні витрат і інфляції протягом вересня-жовтня. Однак потенціал споживання утримувався заоща- дженнями, витраченими на закупівлю валюти. Тобто при збереженні тенденції недовіри населення до банків, валютна готівка має тенденцію до збільшення. Що, по-перше, знизить споживчі можливості

населення, по-друге, змусить банки ще більше звертатися до НБУ за рефінансуванням.

Враховуючи вищевикладене і характерні риси попередніх фінан-

сових криз, можна виділити такі причини кризи 2004 року в Україні:

• слабка диференціація бізнесу банків;

• відсутність чи незначна присутність інших посередників фінансо-

вого ринку;

• незначна частка цінних паперів у кредитному портфелі банків;

• відсутність консолідації банків в останні роки при швидкому роз-

ширенню філіальної мережі;

• відсутність передумов приватних вкладень на довготривалий період;

• макроекономічні наслідки, зокрема високий рівень інфляції, який стримує стимули довгострокових гривневих вкладень;

• висока питома вага доларових вкладень, що зробило реальні валю-

тні ставки досить високими;

• недостатньо жорсткий контроль за активними операціями комер-

ційних банків.

Таким чином, після десятиріччя економічного застою 2000 рік

став першим роком реального економічного зростання з часу отри- мання Україною державної незалежності. Збільшення обсягів реаль- ного ВВП на 6 % дало поштовх до широкомасштабного піднесення української економіки. У 2001 році темпи зростання реального ВВП сягнули 9,1 %. Протягом 2000-2004 років реальне зростання ВВП у середньому за рік перевищувало 8 %, тобто цей показник був значно вищим, ніж в Центральній і Східній Європі (3,8 %) та країнах СНД (8 %). Його максимальне значення (12,4 %) припало на 2004 рік.

Однак економічне відновлення розпочиналося з дуже низької ба- зи. Порівняно з більшістю інших країн із транзитною економікою реа- льний випуск в Україні протягом 1990-х років скоротився більш як удвічі.

Затримка структурних реформ і несприятливий бізнес та інвести-

ційний клімат гальмували інвестиції. До того ж економічне зростання через нерівномірність розподілу національного доходу не супрово- джувалося зростанням стандартів життя більшості населення.

Якщо поштовхом до економічного зростання, починаючи з 1999 року, було в основному збільшення обсягів експорту, то в подальші роки дедалі вагомішого значення для цього процесу по- чав набувати і внутрішній попит.

Прискорене зростання світового попиту стимулювало експорт української сталі як за рахунок обсягів, так і завдяки підвищенню сві- тових цін на метали. Разом зі зростанням ВВП у Росії і відповідним зростанням експорту машинобудування та хімії щорічне збільшення

обсягів експорту, починаючи з кінця 2002 року, перевищувало 25 % і спричинило значне позитивне сальдо поточного рахунку та накопи- чення міжнародних резервів.

Прибутки експортних галузей підживлювали інвестиції та бум

у будівництві. Швидке збільшення обсягів кредитів банківської сис- теми у приватний сектор економіки та зростаючі доходи населення стимулювали внутрішній попит.

Іншими потужними чинниками економічного піднесення були рі- зке зростання цінової конкурентоспроможності економіки після гли- бокої девальвації гривні у другій половині 1998-го та 1999 року і ви- користання значних резервних виробничих потужностей.

Рівень інфляції був помірним, але, починаючи з другої половини

2002 року, виник суттєвий інфляційний тиск та стійкий тренд до зрос- тання як споживчих цін, так і цін виробників. Починаючи з найнижчої точки, що припала на середину 2002 року, коли 12-місячна плинна ін- фляція мала від’ємні значення, у першій половині 2005 року даний показник перевищив 14 %.

З одного боку, це пояснювалося ціновими шоками у вигляді зал- пового підвищення цін на низку продуктів харчування внаслідок ни- зького врожаю 2003 року та адміністративним підвищенням цін на житлово-комунальні і транспортні послуги в умовах недостатнього розвитку ринку та структурної перебудови в промисловості і сільсь- кому господарстві, з іншого – впливом монетарного фактора у вигляді підвищення темпів зростання пропозиції грошей.

Індекс цін виробників у 2004 році, реагуючи на зростання світо- вих цін на енергоносії та метали, перевищив 24 %. Широка базова ін- фляція перевищила 9 %, що було відображенням впливу монетарного фактора.

Фіскальна політика до середини 2004 року залишалася доволі стриманою. Дефіцит консолідованого бюджету за методологією МВФ

становив у 2003 році 0,7 % від валового внутрішнього продукту. Таке становище відображало і зростаючу заборгованість із повернення по- датку на додану вартість.

Цінова конкурентоспроможність залишалася достатньо високою, девальвація реального ефективного обмінного курсу, починаючи з 2002 року, відображала меншу інфляцію в Україні порівняно зі зва- женою по країнах – торговельних партнерах (головним чином – знач- ною інфляцією в Росії) та посиленням рубля і євро відносно долара США, а отже, і відносно гривні.

Починаючи з 2000 року Україна запровадила режим керованого плаваючого обмінного курсу замість валютного коридору.

У контексті фактичної прив’язки до долара США (починаючи із

2000 року) суттєве зростання грошових агрегатів супроводжувалося однозначними показниками інфляції, що було віддзеркаленням проце-

су ремонетизації української економіки.

Монетарна політика в цей період характеризувалася масовими і значною мірою нестерилізованими валютними інтервенціями Націо- нального банку України.

Рішення НБУ вдаватися до операцій стерилізації тільки в обме- жених обсягах відображало точку зору, згідно з якою високі темпи збільшення грошової маси відповідали зростанню попиту на гроші, з огляду на реальне економічне зростання та посилення важливості грошових розрахунків (після багатьох років переважання бартеру в українській економіці та різних форм не грошових розрахунків).

Наприклад, частка продукції промисловості, включаючи продук-

цію паливно-енергетичного комплексу, яка реалізувалася за гроші, зросла із 48 % у 1999 році приблизно до 72 % у 2000 році, тоді як час- тка продукції промисловості, яка реалізувалася за бартерними угода- ми, зменшилася приблизно з 33 % до близько 17 %. Також у 2000 році значно скоротився обсяг бартерних угод у міжнародній торгівлі. З огляду на уповільнення річної інфляції, починаючи з жовтня

2000 року, НБУ поступово знижував ставку рефінансування – з 27 % за станом на кінець вересня 2000 року до 8 % у 2004 році. Національ- ний банк України продовжував і політику поступового зниження рів- ня мінімальних резервних вимог.

Незважаючи на постійні заходи з боку Національного банку України щодо вдосконалення пруденційного регулювання та банків- ського нагляду, кредитна експансія та якість кредитного портфеля бан-

ківської системи в цей період викликали стурбованість. Відношення обсягів кредитів банківського сектора до ВВП у 2004 році зросло до

30 % (для порівняння: у 2000 році цей показник становив 12,4 %). Кредити становили понад 2/3 від загальної суми банківських активів, що було чи не найвищим показником серед транзитних економік.

2005 рік істотно відрізнявся від попередніх п’яти років швидкого економічного зростання. Різке погіршення умов торгівлі разом зі зна- чною апреціацією реального ефективного обмінного курсу стали чин- никами зменшення позитивного сальдо поточного рахунку (із 10,5 % від ВВП у 2004 році до 3,1 % у 2005 році). Зростання ВВП суттєво за- гальмувалося – із 12,4 % у 2004 році до 2,6 % у 2005 році.

Монетарна політика, згідно з якою підтримувалася прив’язка гривні до долара США, була недостатньо гнучкою для реагування на

зміну макроекономічних умов, хоча НБУ здійснив кілька кроків у на-

прямі більшої гнучкості обмінного курсу. Першим із них було пом’якшення заходів валютного регулювання щодо вимоги обов’яз- кового обміну експортної виручки та положення, яке зобов’язувало нерезидента попередньо розміщувати на депозитному рахунку повну суму за угодою купівлі державних облігацій.

У серпні Національний банк України скасував заборону, якою від банків вимагалося здійснювати лише односторонні операції (з боку купівлі або продажу) на валютному ринку протягом одного дня, а та- кож дозволив форвардні операції.

Фіскальна політика нового уряду в 2005 році продовжила процес експансіоністського зростання поточних витрат, яке започаткував по- передній уряд у 2003-2004 роках, перерозподіляючи загальні витрати від корпоративного сектора з високим рівнем заощаджень на користь сектора домогосподарств із нижчим рівнем заощаджень. Водночас

відставання структурних реформ та передбачене бюджетом різке зро-

стання податкового тягаря пригнічувало попит на приватні інвестиції.

Інфляція зросла до дворозрядних значень. Із 2000 року в умовах монетарного устрою, який базувався на захисті де-факто фіксованого обмінного курсу гривні щодо долара США, інфляція була дуже неста- більною упродовж останніх шести років, особливо в 2005 році. При- чини інфляційного тиску упродовж останнього періоду корінилися головним чином у потужному внутрішньому попиті на продукти хар- чування в умовах значних підвищених соціальних витрат і заробітної плати, а також під впливом тенденції до зростання вартості адмініст- ративних послуг. У другій половині 2005 року інфляція знизилася (до 10 % із 15 % у середині року) внаслідок уповільнення сукупного попиту, що позначилося на утворенні від’ємного розриву відносно по-

тенційного ВВП.

Незважаючи на це, і надалі існують значні інфляційні ризики з огляду на різке зростання цін на імпортний газ та подальше погір- шення умов торгівлі.

Відсутність чіткої та зорієнтованої на ринок структурної політи- ки пригнічує і без того складний інвестиційний клімат, що створює тиск на економіку з боку пропозиції. Затягування дискусій щодо обся- гу та процедури перегляду прийнятих раніше рішень щодо приватиза- ції в першій половині 2005 року посилило невизначеність щодо прав власності: внутрішні та зовнішні інвестори зайняли вичікувальну по- зицію. Однак нова урядова команда змогла здійснити успішну прива- тизацію найбільшого металургійного підприємства – Криворіжсталі (виручка становила 4,8 млрд. дол. США).

Незважаючи на деякі успішні політичні та економічні кроки в на- прямі вступу до COT, відсутність політичного консенсусу та затримка структурних реформ продовжували перешкоджати прискореній трансформації на шляху до ринкової економіки. Україна, як і багато інших країн із новою економікою, постала перед необхідністю вирі- шення дилеми: підтримувати існуючий де-факто режим прив’язки до долара США (із незначними коливаннями) чи перейти до режиму, за якого обмінний курс коливатиметься у значно ширших межах.

Упродовж останнього десятиріччя (з короткою перервою у період різкої девальвації гривні в 1998-1999 pp.) українська влада фактично використовувала кілька різновидів режиму фіксованого обмінного ку- рсу. До кризи в Росії Національний банк України застосовував вузь- кий коридор обмінного курсу гривні щодо долара США. Після цієї кризи Національний банк України з 2000 року проголосив режим ке-

рованого обмінного курсу, однак із того часу і нині де-факто викорис-

товує прив’язку до долара США (рис. 2.1).

600

500

400

300

200

100

0

1994 1996 1998 2000 2002 2004 2006 2008

Рис. 2.1. Динаміка курсу гривні щодо долара США

в середньому у 1996-2006 рр., грн.

За гнучкішого обмінного курсу Україна зможе проводити більш незалежну монетарну політику, впроваджуючи в економіку своєрід- ний стабілізатор, який нейтралізуватиме дію внутрішніх і зовнішніх шоків. Водночас в умовах експансійної фіскальної політики та недо- статньо стійкої фінансової системи Україні ще зарано переходити до більшої лібералізації потоків капіталу – досягнута макроекономічна стабільність може наразитися на значні ризики.

На наш погляд, слід розглянути фактори, що викликають необ-

хідність введення плаваючого валютного курсу.

По-перше, за суттєвого позитивного сальдо поточного рахунку платіжного балансу України Національний банк України був змуше- ний для підтримання курсу викуповувати значну кількість іноземної валюти. Збільшення чистих міжнародних резервів (NIR) пов’язано із відповідним зростанням монетарної бази та пропозиції грошей в економіці.

По-друге, стерилізація грошової маси у дуже великих обсягах є надто витратною для Національного банку і для економіки в цілому як із точки зору зменшення прибутку НБУ, так і з огляду на зростання процентних ставок та ефекту витіснення. А отже, стерилізаційні захо- ди не можуть використовуватися упродовж тривалого часу. Тому зна- чне збільшення грошової маси при одночасному гальмуванні темпів реального економічного зростання та зменшенні темпів ремонетизації економіки створює інфляційне зависання, яке разом із м’якою фіска-

льною політикою вже певною мірою реалізується у прискоренні спо- живчих цін. Але ще важливіше те, що інфляція є дуже нестабільною та непрогнозованою.

Враховуючи заяви керівників держави про курс на транспарент- ність економічної політики, зменшення корупції, встановлення одна- кових правил гри для всіх учасників ринку та у разі підкріплення цих заяв реальними кроками у напрямі структурних реформ, можна також очікувати на певне зростання іноземних інвестицій, зокрема, прямих іноземних інвестицій, що буде додатковим чинником тиску в напрямі зміцнення гривні. Ще одним джерелом припливу капіталу є купівля нерезидентами державних цінних паперів за внутрішніми запозичен- нями уряду та зростання зовнішнього боргу резидентів.

Але вагоміший аргумент на користь більшої гнучкості обмінного

курсу гривні – це те, що українська економіка є дуже відкритою (від- ношення експорту до ВВП у 2004 році становило 60,6 %, а середнє відношення експорту до ВВП за останні чотири роки перевищувало

55 %; відповідно середнє відношення товарообігу до ВВП становило близько 110 %). Тому економіка України залишається доволі вразли- вою як до зовнішніх, так і до внутрішніх шоків. 3 огляду на це за більш незалежної монетарної політики із гнучкішим обмінним курсом економіка може краще пристосуватися до таких шоків. Враховуючи загальну думку щодо недооцінки реального обмінного курсу гривні, мова має йти не про обов’язкове (а тим більше планове) зміцнення номінального обмінного курсу або навпаки – не про цілеспрямовану девальвацію з метою “підтримки експортних галузей”, а про більшу гнучкість залежно від ситуації на валютному ринку, стану платіжного

балансу тощо. Тобто обмінний курс буде визначатися більшою мірою

ринковими методами та відповідати тим фундаментальним чинникам, які складатимуться в економіці. Це спонукатиме всіх суб’єктів еконо- мічної діяльності перебирати на себе частину валютних ризиків і зму- сить валютних спекулянтів не розхитувати ринок, а рухати його в по- трібному напрямі.

Слід зазначити, що в Україні режим керованого плавання офіційно функціонував із часу валютної кризи 1998 року, політики здебільшого ставляться до запровадження більшої гнучкості обмінного курсу з упе- редженістю, висуваючи низку відповідних аргументів та застережень. Така поведінка навіть отримала загальну назву – “острах плавання”.

Найтиповіші аргументи не на користь введення режиму більшої гнучкості обмінного курсу такі:

• втрата цінової конкурентоспроможності як українських експорте- рів, так і виробників, що працюють на внутрішній ринок, через де- шевший імпорт в умовах значного зміцнення гривні;

• наявність значних валютних дисбалансів банківської системи та бі-

знесу;

• втрата курсового орієнтира для всіх макроекономічних агентів;

• впровадження фіксованого обмінного курсу потребує стриманої фіскальної політики. Тому в разі зростання внутрішніх запозичень зросте й приплив спекулятивного капіталу і відповідно збільшить- ся ризик валютної кризи.

Як свідчить міжнародний досвід, переходити до більшої гнучкос- ті валютного курсу краще за сприятливих макроекономічних умов – економічного зростання, фінансової стабільності, позитивного сальдо поточного рахунку [59].

Слід розглянути сьогоднішній стан банківської системи України та чинники, що можуть спричинити виникнення банківської кризи.

Міжнародна рейтингове агентство Fitch Ratings опублікувало звіт, який надає оцінку ризикам банківських систем 81 країни світу: Україна опинилася серед 16 країн з найуразливішою банківською сис-

темою [49]. На думку Fitch Ratings, вже в найближчому майбутньому Україна може опинитися в п’ятірці країн з самою уразливою банківсь- кою системою.

Вірогідність збільшення ненадійності банків відображає індика- тор MPI (так званий макропруденційний індекс). У звіті наведені мо- жливі напрямки зміни MPI в різних країнах через шість місяців, у то- му числі і в Україні. Так, передбачається, що наша країна буде пере- ведена з категорії MPI2 в нижчу категорію MPI3 (табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Матриця системних ризиків банківської системи, за даними Fitch Ratings

* Індикатор банківської системи (BSI) використовується для оцінки якості або стійкості внутрішнього стану банківського сектора. Шкала оцінки BSI має рі- вні від A (дуже висока якість) до E (найнижча якість).

** Макропруденційний індикатор (MPI) дає оцінку за шкалою, що має рівні

від 1 (низький) до 3 (високий). Цей індикатор вказує на те, якою мірою тенденції зростання обсягів кредитування, цін на активи і реальний обмінний курс валют впливають на уразливість банківської системи.

Причиною такого невтішного прогнозу слугував негативний роз- виток показників банківської системи України з початку 2006 року. З цього приводу доцільно виділити основні тенденції, що спричиня- ють виникнення кризи в банківській системі.

По-перше, це значні темпи споживчого кредитування. Стурбова- ність аналітиків Fitch Ratings викликають дуже високі темпи зростання споживчого кредитування в нашій країні. За методикою Fitch Ratings, країна, яка відповідає категорії MPI2, повинна мати реальні темпи зрос- тання кредитування – не більше 15 % (в Україні 30-40 %). За 2006 рік обсяг ринку кредитування фізичних осіб збільшився у 2,3 раза у порів- нянні з 2005 роком. Питома вага кредитів, наданих фізичним особам, у структурі кредитного портфеля банків України склала 31,66 %. Темпи зростання обсягів кредитування є стрімкими, свідченням цьому є при- ріст кредитного портфеля за 2006 рік (табл. 2.2).

При цьому вітчизняній банківській системі притаманні ризики,

пов’язані з кредитуванням, а саме: розриви в термінах і сумах між па-

сивами і активами (криза ліквідності); відставання рівня доходів насе- лення, його неплатоспроможність; погіршення якості кредитних портфелів; індикатор відношення суми кредитів, виданих фізичним особам, до валового внутрішнього продукту. За даними НБУ, на кі- нець 2006 року загальна сума кредитів, виданих банками фізичним особам, перевищила 50,9 млрд. грн. (на початку року цей показник знаходився на рівні 33 млрд. грн.), що складає близько 40 % від суми кредитів, виданих юридичним особам, і більше 17 % поточного пока- зника ВВП.

Таблиця 2.2

Банки-лідери на ринку кредитування населення (станом на 01.01.2007)

Назва банку Кредитний портфель на 01.01.2007, млрд. грн.

Приріст за 2006 р., % ПриватБанк 28,76 78,7 Райффайзен Банк Аваль 21,74 70,7 УкрСиббанк 18,21 198,7 Укрексімбанк 13,99 89,6 Промінвестбанк 14,46 21,7 Укрсоцбанк 12,69 75,0 Ощадбанк 4,56 129,3 Банк “Надра” 7,24 70,7 Форум 5,09 113,8 Банк “Фінанси і кредит” 4,15 30,1 Кредитпромбанк 3,49 85,6 Укрпромбанк 4,84 30,4 Брокбізнес банк 3,67 31,1 ПУМБ 3,04 60,8

По-друге, доларизація економіки. Головним показником інтервен- ції іноземної валюти в країні вважається рівень доларизації – співвід- ношення депозитів в іноземній валюті до грошової маси. Цей показник до кінця серпня склав 26,97 % проти 23,6 % на початок 2006 року, з кі- нця 2004 року зріс на 4,6 % (для порівняння: в Польщі рівень долариза- ції нині складає всього 12,3 % (рис. 2.2).

До такого стану призвело перш за все накопичення валютних де- позитів при фактично незмінному рівні депозитів в гривні. Темпи зро- стання зобов’язань банків в іноземній валюті були найбільшими за останні декілька років і склали 53,8 % – 70,2 млрд. грн. на кінець

2006 року (рис. 2.3).

При цьому прагнення населення і підприємств до накопичення валютних депозитів небагато в чому відрізняється. З одного боку, ім- портери накопичували валютні кошти, необхідні для здійснення імпо- рту в умовах істотного його зростання, і це є цілком природним зро-

зумілим операційним чинником. З іншого боку, політична нестабіль- ність змусила решту підприємств сумніватися в стабільності гривні і зробити вибір на користь заощаджень у вільно конвертованій валюті. Такої ж моделі економічної поведінки дотримується і населення.

60

50 46 44,2

41,8

41,7

42,2

43,3

49,5

38,1

40

38,4

30

32,3

32 31,9

36,4

34,3

27

23,3 18,7 19,2 20,8 24,2 23,6

22,3 18,1 18,6 20,7 24 23,5 26,9

0

1999 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007

кредити в іноземній валюті в загальному обсязі банківс ьких кредитів

час тка депозитів в іноземній валюті в загальному обсязі банківс ьких кредитів грошова мас а в іноземній валюті в загальній грошовій мас і (М3)

час тка депозитів в іноземній валюті в грошовій мас і (М 3)

Рис. 2.2. Динаміка показників доларизації економіки України в 2000-2006 рр.

60

48,7

50

46,9 45,8

38,4

40 32,5

32,3

42,1 39,9 41,7

36,4

25,9

34,3

42,4

38,1

27,4

24,5

30

20

10

32 23,8

31,9

21

24,4

0

2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006

депозити фізичних осіб в іноземній валюті у загальному обсязі депозитів

депозити в інозамній валюті с уб'єктів гос подарювання в загальному обсязі депозитів час тка депозитів в іноземній валюті в загальному обсязі залучених банками депозитів

Рис. 2.3. Динаміка доларизації депозитів у банках у 2000-2006 рр.

Необхідно відзначити і значну кредитну активність в іноземній валюті – її обсяг зріс на 95,8 % і є рекордним показником за останні роки. Основним чинником такого істотного зростання, окрім зростан- ня імпорту, є велика привабливість кредитів, враховуючи їх вартість. Населення і підприємства вважають, що платити ставку в 11,2 % річ- них за валютним кредитом значно вигідніше, ніж 15,2 % річних за кредитом в гривні (рис. 2.4).

70

60

47,6 44,9

55,4 55,1

59

49,5

63,9

46 41,9

41,7 42,2 43,3

42,7

50

40

30

20 15

10

0

44,2 41,8

30,4

40,5

39,6 39,6 38,6

2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006

кредити в іноземній валюті фізичним особам у загальному обсязі наданих їм кредитів

кредити в іноземній валюті с уб'єктам гос подарювання в загальному обсязі

наданих їм кредитів

кредити в іноземній валюті в загальному обсязі наданих їм кредитів

Рис. 2.4. Динаміка доларизації банківських кредитів у 2000-2006 рр.

У доларизованій економіці іноземна валюта бере участь у грошо- вому обігу і тим самим впливає на формування попиту на гроші. При- чому попит на іноземну валюту мають як суб’єкти зовнішньоекономі- чної діяльності, так і населення та суб’єкти господарювання, діяль- ність яких не пов’язана із зовнішніми зв’язками. Наслідком цього є підвищена чутливість суб’єктів економіки до динаміки валютного курсу та висока залежність внутрішнього грошового обігу від шоків зовнішнього ринку.

Із високим рівнем доларизації економіки пов’язані великі валютні

ризики девальвації чи ревальвації. Через волатильність курсу напрям руху капіталу, номінованого в іноземній валюті, може змінитися, що загрожуватиме стійкості фінансової системи. Аби уникнути подібної ситуації, необхідно підтримувати стабільність курсу за допомогою ін- струментів грошово-кредитної політики. Наслідком такої політики в Україні стала деформація каналів грошової пропозиції. Про це свід- чить те, що основним каналом безготівкової емісії гривні є купівля іноземної валюти для формування золотовалютного резерву. Для цих цілей, наприклад, у 2005 році спрямовано 81,7 % введених в обіг На- ціональним банком України платіжних засобів [20].

Негативний вплив доларизації полягає також у стимулюванні ін- фляційних процесів в Україні через розширення грошової пропозиції і тим самим пом’якшення монетарної політики. Крім того, результатом доларизації економіки є недоодержання сеньйоражу, тобто емісійного

доходу, важливого фінансового ресурсу кожної країни. Недоодержан- ня емісійного доходу прямо пропорційне рівню заміщення гривні іно- земною валютою.

Таким чином, за умов, що склалися в Україні, назріла потреба

в проведенні більш активної політики, спрямованої на подолання не- сприятливих тенденцій у грошово-кредитній системі країни. В її основі, на нашу думку, має бути комплекс заходів, спрямованих на нівелювання впливу чинників, що породжують доларизацію економіки України.

По-третє, невідповідність обсягу довгострокових кредитів і дов- гострокових депозитів, постійне збільшення розриву між ними з ура- хуванням валютних дисбалансів. За даними НБУ, обсяг кредитів, ви- даних українськими банками на 01.01.2007, склав 245,52 млрд. грн. При цьому на депозитах і поточних рахунках банків знаходиться

184,2 млрд. грн., що на 42,62 млрд. грн. менше виданих коштів. Най-

більший розрив намітився між довгостроковими залученими і розмі- щеними коштами. Так, обсяг наданих довгострокових кредитів збіль- шився на 81,7 %, а довгострокових депозитів на 57,4 %, що в абсолю- тному відношенні складає розрив у 74,6 млрд. грн.

Необхідно відзначити, що, кредитуючи населення такими швид- кими темпами, банки спонукають до виникнення інфляційних проце- сів: швидке зростання кредитування фізичних осіб збільшує внутрі- шнє споживання і сприяє зростанню цін на різних ринках (доказом виступає зростання цін на нерухомість при лібералізації ринку іпотеч- ного кредитування). Розрив між довгостроковими кредитами в інозе- мній валюті і довгостроковими депозитами в іноземній валюті зріс більш ніж в 4 рази у порівнянні з кінцем 2004 року.

Таким чином, зростаючий кредитний портфель банків у валюті стає все менш забезпечений валютними депозитами, все більше кош- тів потрібно буде залучати безпосередньо за кордоном, що пов’язано з інвестиційною привабливістю України.

В Україні вже відносно давно проголошено стратегічний напрям на євроінтеграцію. Основними етапами на цьому шляху мають бути: визнання України країною з ринковою економікою, вступ до COT, асоційоване членство в ЄС.

Дедалі глибша інтеграція української економіки у світову зумов- лює більшу чутливість країни до зовнішніх шоків. Це спонукає як до проведення автономної монетарної політики, так і до використання таких ринкових інструментів, як ключова процентна ставка Націона- льного банку України. Обмеженість у використанні процентної ставки як інструмента монетарної політики може, по-перше, призвести до надлишкової ліквідності в банківській системі, а по-друге, – ускла- днює монетарне управління.

У цьому контексті частина топ-менеджменту України дедалі час- тіше визнає необхідність запровадження гнучкішої політики обмінно- го курсу, проте при цьому або асоціює гнучкість лише із цілеспрямо- ваним зміцненням (чи девальвацією) номінального курсу гривні щодо долара, або визнає таку можливість у віддаленій перспективі.

Зауважимо, що гнучкість обмінного курсу не обов’язково перед- бачає вільне плавання. Спочатку Україна може дозволити коливатися гривні в ширшому коридорі або прив’язати її до кошика валют (ска- жімо, долара та євро), а не лише до долара. Досвід переходу від фіксо- ваного до плаваючого режиму обмінного курсу низки країн із перехі- дною економікою та нових ринкових економік, а також підтримання балансу між гнучкістю та стабільністю будуть корисними для України в цьому сенсі. Зростання експорту – один із ключових факторів еко- номічного піднесення України. Тому можливе зміцнення гривні ви-

кликає стурбованість щодо обмеження експорту і зниження конкурен-

тоспроможності української економіки.