5. Екокоридори як солучні структурні елементи екомережі: обгрунтування, виокремлення, оцінка, типізація

Враховуючи головне функціональне призначення екокоридорів - забезпечення міграції і розселення видів - та критерії вибору територій для їх функціонування (просторовий, екотопічний, територіального зв’язку, біорізноманіття, созологічний), обґрунтуємо виокремлення і розрахуємо головні параметри, проведемо оцінювання головних екокоридорів перспективної екомережі Поділля.

Сполучними територіями загальнодержавного значення, обґрунтованими розробниками схеми екомережі України, які проходитимуть територією Подільського регіону, є субширотний Галицько-Слобожанський та два субмерідиональні - Бузький і Дністровський екокоридори. При цьому важливо враховувати не лише наукові принципи побудови, а й максимально зважати на екологічну й економічну можливість реалізації цієї програми. Однак аналіз наукових розробок і публікації стосовно екомережі України дає підставу стверджувати, що субмеридіональні екокоридори, виокремлені у долинах основних річок, є досить проблемними, оскільки річкова долина є антропогенізованою територією.

Тому основну увагу привернемо до Галицько-Слобожанського широтного екокоридору, зокрема до можливих його конфігурацій і розгалужень у межах Поділля.

Галицько-Слобожанський (Кременецько-Слуцький) лісостеповий екокоридор є найбільшим за протяжністю, звивистістю, охопленістю території. За своїм географічним положенням він є центральним в Україні та перетинає зону широколистяних лісів і лісостеп. В межах Поділля виділяється його декілька складових частин. Зокрема екокоридор проходить Гологоро-Вороняцьким кряжем, Кременецьким кряжем, південно-східною частиною Малого та південою частиною Житомирського Полісся. Його призначенням є збереження унікальних для Поділля і України центральноєвропейських ялицево-сосново- букових, реліктових присередземноморських звичайнодубових, скельнодубових пралісів, дубово-грабових лісів.. В межах екокоридору зосереджене природне ядро загальнодержавного значення: Кременецьке, а також природні ядра регіонального значення: Суразьке, Середньогориньське, Мальованківське та ряд природних ядер місцевого значення.

За оцінками фахівців екокоридор забезпечує охорону близько 40 видів рослин і грибів та ЗО видів тварин з Червоної книги України, що складає відповідно близько 7 та 8% їх загальної кількості. Із Зеленої книги України екокоридор забезпечує збереження близько 15 синтаксонів або 11% їх загальної кількості.

За особливостями землекористування в межах подільської частини екокоридору можна виокремити ряд відтинків: перший - від с. Крутнів Кременецького району до околиць м. Кременця проходить істотно розчленованою територією Вороняцько-Кременецького кряжу. Відзначається мозаїчною структурою ландшафтів, в основі якої лежить передування лучних (15,1% території) та лісових (27,2%) угруповань із значною часткою орних земель (45,1%) та земель під населеними пунктами і дорогами (близько 10%) (табл. 10.5., рис. 10.12.).

Другий відтинок від м. Кременця до с. Болотківці зосереджений у пасмі Кременецьких гір та їх відрогів. Має більш однорідну ландшафтну структуру з переважанням лісової рослинності. Його ширина тут коливається від 4 до 10 кілометрів. У структурі землекористування переважають ліси, під якими зайнято близько 58% території, ще 13,3% території зайнято лучною і лучно-болотною рослинністю, незначна частка земель зосереджена під орними землями, дорогами, населеними пунктами (26,5%). Ця ділянка екокоридору відповідає всім його функціональним вимогам, насичена чисельними заповідними об’єктами.

Рис 10.12. Фрагмент території Крутнівського відтинку екокоридору

Третій відтинок екокоридору від с. Болотківці до долини р Случ проходить низовинною залісненою територією. Його характеризує високий ступінь залісненості і залуженості (77,9%), наявність чисельних водойм і водоболотних угідь, які сприяють збереженню біорізноманіття та середовища його існування.

В межах подільської частини екокоридору зосереджено 107 заповідних об’єктів (станом на 1.01.2008), серед них: філіал державного природного заповідника, 38 заказників, регіональний ландшафтний парк, чисельні пам’ятки природи загальною площею 27396,03 гектарів. Серед заказників загальнодержавного значення до екокоридору приурочені Веселівський та Довжоцький ботанічні заказники, лісовий заказник “Суразька дача”, який контактує з екологічним коридором, Михельський гідрологічний заказник.

Особливу цінність екокоридору складають ландшафти філіалу державного природного заповідника “Кременецькі гори” (ключова територія загальнодержавного значення), поліські ландшафти у межах Середньогоринського та Мальованківського природних ядер.

Таблиця 10.5.

Структура земельних угідь в межах Кременецько-Слуцького екокоридору, %

У південно-західній частині екокоридору природна рослинність істотно фрагментована, що дає підставу для виділення територій відновлення вздовж горбогірного пасма в околицях населених пунктів: 1) Дунаїв, Рудка, Кокорів, Комарин, Старий Тараж на площі близько 20 км²; 2) Борщівка, Старий Тараж, Почаїв, Лосятин площею близько 18 км².

Товтровий екокоридор простягається в межах Товтрового пасма від Гологоро- Кременецького кряжу до долини р. Дністер. На заході він межує з Вороняками, північному сході з областю Північного Поділля, на півдні з Прут-Дністровською областю, з південного заходу органічно входить до області Західного Поділля. Вкритий лісовою, лучно-степовою, наскельно-степовою, чагарниковою, агрокультурною рослинністю.

Основу природної рослинності Товтрового пасма формують лісові та лучні угруповання. Ліси поширені осередками і займають найвищий гіпсометричний рівень товтрових горбів. Залісненість товтрового пасма складає 33%. Лучні угруповання, що використовуються в якості вигонів та пасовищ, займають підніжні частини силових місцевостей. їх частка у структурі земельного фонду складає близько 17%. Прилеглі до основного пасма території розорані. Частка орних земель становить близько 40%. Ширина Товтрового пасма коливається від 2 до 6 кілометрів.

Екокоридор сприяє формуванню міграційних шляхів між природними ядрами Розточчя і Опілля, Малого Полісся, Північного і Західного Поділля з Покутсько- Буковинськими ландшафтами. Він є місцем зростання унікальних наскельно-степових та лісових угруповань. У межах подільських товтр зростає понад 1050 видів вищих судинних рослин, серед яких значна частка ендеміків та реліктів, що обумовлено сприятливістю умов життєдіяльності. Тому проектування тут Медоборсько-Сатанівської і Княжпільсько- Совиярської ключових територій загальнодержавного значення та Циківської і Панівецької ключових територій місцевого значення є підтвердженням унікальності ландшафтів

Проектування екомережі Поділля західноподільських товтр.

Найбільш інтенсивним у межах Товтр є сільськогосподарське землекористування та використання надр, які виступають основними чинниками антропогенізації товтрових ландшафтів, про що свідчать наступні показники (табл.

Таблиця 10.6.

Господарська освоєність Товтрового кряжа,%

В межах досліджуваної території еродованість ріллі в розрізі сільськогосподарських підприємств змінюється від 6% до 86,1% і в середньому становить 30%. За останній час ступінь еродованості орних земель різко зросла, про що свідчить переважання у структурі еродованих угідь слабозмитих ґрунтів.

В границях Товтрового природного округу третину орних земель займають схили з крутизною понад 3,° на схилах крутизною понад 5° розташована 1/5 частина орних земель, що є екологічно невиправданим та істотно активізує протікання ерозійних процесів.

Інтенсивна господарська діяльність супроводжувалась деградацією природної рослинності, що в результаті, призвело до значного зниження залуженості ландшафтів Товтр. Фрагментованим є лісовий покрив території. Незважаючи на високий ступінь лісистості території (до 33% загальної площі кряжу), на територіях окремих сільських рад, зокрема Киданецької, лісистість складає всього 3,1%.

Рис. 10.13. Фрагмент Товтрового екокоридору на відтинку медоборських товтр

Аналіз структури землекористування в розрізі основних ландшафтів показує, що найбільші площі під природною рослинністю зайняті в Красненському ландшафті - 60 %, в Мильнівському 52 %, в Збаразькому - 43 %, Товтровому - близько 48%.

Структура землекористування ландшафтних районів Товтрового кряжа показує високу частку орних земель, низьку частку лук і пасовищ, та належну залісненість території. Тому зміну структури землекористування необхідно проводити шляхом ренатуралізації ландшафтів за рахунок орних земель, розташованих на схилах крутизною понад 5°. Під цими землями знаходиться біля 20140 гектарів, що складає 20% загальної площі досліджуваної території. Частина орних земель з крутизною схилів 5-7° може бути залуженою

Прикладна екологія багаторічними травами, а землі крутизною понад 7° підлягають залісненню. Це дало б можливість збільшити площі під природною рослинністю з нинішніх 50% до оптимальної величини 60%.

Абсолютно невиправданим є використання земель Товтрового кряжу під гірничо- видобувні розробки. В межах Товтрової гряди зосереджено 49 кар’єрів і розробок корисних копалин, на площі близько 1,5%, внаслідок чого територія кряжу зазнає потужного техногенного пресингу з боку гірничо-видобувної промисловості.

За характером змін і перетворень природних процесів і компонентів природи промислові ландшафти є найбільш антропогенізованими. В межах їх територій змінюється не лише грунтово-рослинний покрив території, а також її літологічна основа. Закриття кар’єрів та наступна рекультивація порушених та відпрацьованих промислових земель дали б змогу не тільки збільшити площі під природною рослинністю орієнтовно на 1,5%, а й значно покращити естетичність краєвидів, що особливо важливо для їх туристсько-рекреаційного використання.

Заповідність товтрового пасма є високою і становить близько 33%. Товтрові ландшафти охороняються на теренах державного заповідника, заповідної зони НПП, 35 заказників (додаток 3). Разом з тим, необхідно створювати нові природно-заповідні території, особливо у границях Збаразького ландшафту, заповідність якого сягає всього 0,6%. Згідно з переліком перспективних для заповідання територій та об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного та місцевого значення, в межах цієї території запропоновано створити наступні заповідні об’єкти: регіональний ландшафтний парк “Збаразькі Товтри”, ландшафтні заказники “Товтровий степ №1”, “Гори Стрийовецькі”, пам’ятки природи: “Складка облямування у рифових вапняках в с. Біло криниця”, “Колодїївські велетні”, “Гонтова гора”; заповідного урочища “Залужанський ліс”. Однак цей перелік потребує деякого доповнення. Наприклад, ландшафти двох товтрових найвищих горбів (г. Гонтова і г. Зембова) з прилеглими лісовими територіями доцільно оберігати у ландшафтних заказниках. Це дасть можливість взяти під охорону певну частку площ мильнівського і збаразького ландшафту, які виділяються на загальному фоні низькою заповідністю, що сприятиме покращанню збереженості і функціональності товтрового екокоридору (табл.10.7.).

Таблиця 10.7.

Частка природо-заповідних територій в межах ландшафтів Товтрового кряжа

Враховуючи природну унікальність Товтрового пасма, доцільно провести першочергову повномасштабну ренатуралізацію ландшафтів, в якій поєднати заліснення схилів північно- східної експозиції, з відтворенням лучно-степової та наскельно-степової рослинності на схилах південної та південно-західної експозицій і виходах скельних порід. Зонами ренатуралізації доцільно вважати відтинки Товтрової гряди між населеними пунктами Серетець, Загір’я, Новий Олексинець, Башуки, Кобилля, Іванчани, Добриводи, Ігровиця на площі близько 12000 га, м. Збараж, Стриївка, Киданці, Максимівка, Кретівці на площі близько 4000 га, Закупне, Івахнівці,Свершківці, Вільхівці на площі близько 16000 га, Слобідка-Смотрицька, Чорна, Крачківці на площі близько 8000 га, Калиня, Фурманівка, Китайгород на площі близько 12000 га.

Дністровський екокоридор проходить долиної річки Дністер межею Поділля з Прикарпаттям і Покуттям, а тому відіграє важливу зв’язуючу функцію між ними. В границях досліджуваної території він має субширотне поширення. Схили дністровської долини вкриті лісовою, лучною, степовою та наскельно-степовою рослинністю, яка носить перехідні риси

від бореальної до середземноморської. У Подністров’ї проростає понад 1100 видів судинних рослин, серед яких висока частка ендеміків та реліктів, що обумовлено сприятливістю природних умов життєдіяльності. Подільсько-прикарпатська і подільсько-покутська частини дністровського екокоридору повинні бути спрямовані на підтримання процесів розмноження, обміну генофондом, міграції і поширенням видів на суміжні території. В межах екокоридору знаходиться 96 різних за розмірами і функціональним призначенням заповідних об’єктів (додаток И). Ширина екокоридору досягає 10 км, водночас у найвужчих місцях він обмежується каньйоноподібною долиною завширшки до 2 км. У межах екокоридору розташовано шість перспективних ключових територій: Дністровсько-Стрипська, Заліщицька, Шупарська, Панівецька, Ушицько-Наддністрянська, Ямпільська.

За особливостями структури землекористування подільську ділянку долини Дністра можна поділити на декілька відтинків: перший - від с. Устя-Зелене до с. Стигла в межах Монастириського адміністративного району характеризується мозаїчною структурою природокористування, особливостями якої є переважанням лук, пасовищ, чагарників над лісовою рослинністю. Висока частка забудованих та розораних земель, оскільки значна частина поселень приурочена до елементів річкової долини. Мозаїчність ландшафтів цієї частини долини Дністра обумовлена значним ступенем їх освоєності та антропогенної перетвореності (табл. 10.8.).

Другий відтинок річкової долини від с. Стигла Монастириського району до с. Зелений Гай Заліщицького району характеризується більш оптимальною структурою землекористування, домінуюче положення в якій зайнято лісовими масивами штучного походження з фрагментами лучно-степової та чагарникової рослинності. Лісопосадки проводились тут у 50 - 60-і роки і представлені культурою сосни чорної. Населені пункти знаходяться за межами дністровського каньйону, а крутосхили вкриті природною рослинністю.

Третій відтинок долини Дністра від с. Зелений Гай Заліщицького адміністративного району до гирла р. Збруч відрізняється особливою освоєністю дністровської долини. Природна рослинність зустрічається тільки на крутосхилах. В межах цієї ділянки екокоридору значна частка земель зосереджена під ріллею, садами, виноградниками, в населених пунктах особливо розвинуте тепличне господарство. Особливістю господарського сектора дністровської долини є культивування ранніх овочевих, ягідних культур, садівництво та виноградарство, які потребують істотного використання хімічних засобів захисту рослин, що неминуче веде до забруднення довкілля.

Таблиця 10.8.

Структура земельних угідь в межах Дністровського екокоридору, %

Водночас цей відтинок екокоридору насичений багаточисельними заповідними об’єктами і територіями (рис. 10.14). Так в його межах заповідається 14 “стінок” з унікальною наскельно-степовою рослинністю, багатою на реліктові та ендемічні види, низка геологічних відслонень, у тому числі Трубчинське відслонення силуру, фрагменти пралісів, декілька десятків вікових та екзотичних дерев. Особливо цінні види рослин охороняються в ботанічних заказниках загальнодержавного значення: “Урочище “Криве”, “Жижава” і “Обіжева”.

П’ятий відтинок екокоридору знаходиться між річковими долинами Збруча і Ушиці. Лівобережні схили річкової долини є безлісими, значні площі зайняті під садово-огородними товариствами, місцями масового відпочинку населення. Правобережжя цього відтинку дністровської долини більш заліснене і залужене, менші площі зайняті під поселеннями. Тут зростає площа водного дзеркала та частка лук у структурі землекористування. Зосереджено близько 35 заповідних об’єктів, у тому числі ПНП „Подільські Товтри”. Не зважаючи на високий ступінь заповідності території, тут простежуються негативні процеси і тенденції як ерозія крутосхилів, закладення садів і виноградників, використання отрутохімікатів, засмічення території рекреантами і т. ін.

На відтинку дністровської долини від гирла р. Ушиці до гирла р.Вільшанки спостерігається зменшення частки лісів, заповідних територій та зростання частки луків. Високим є ступінь господарського освоєння території. Від населеного пункту Нагоряни Могилів-Подільського адміністративного району долина Дністра є державним кордоном України і структурні елементи екомережі повинні виконувати функції пограничник (контактних) елементів, враховуючи особливості міждержавного природоохоронного співробітництва.

Рис. 10.14. Фрагмент Дністровського екокоридору в урочищі „Криве”

Ландшафти дністровської долини широко використовуються в туристсько- рекреаційних цілях. У межах регіонального ландшафтного парку “Дністровський каньйон” та природного національного парку „Подільські Товтри” виділені зони масового відпочинку і оздоровлення, на яких доцільно оптимізувати антропогенні навантаження і особливо будівництво. У межах Подільського Подністров’я відбуватиметься зміна акцентів господарювання у напрямку екологічно безпечного сільського господарства та розвитку туристсько-рекреаційної сфери.

Дністровський екокоридор потребує проведення значних ренатуралізаційних заходів спрямованих на створення буферних зон, на зменшення фрагментованості рослинного покриву, запровадження екологічно безпечного сільськогосподарського виробництва, призупинення видобутку мінеральної сировини, відведення на місцевості водоохоронних зон, запровадження ощадливого режиму природокористування.

Серетський меридіональний екокоридор виступає межею у середній і нижній своїй частинах між Тернопільським і Гусятинським ландшафтами, а тому виділяється ландшафтним різноманіттям. В його основі знаходиться долина р. Серет. Природна рослинність екокоридору представлена лучною, лісовою і водно-болотною. Ширина його коливається від одного до чотирьох, а інколи і шести кілометрів. В межах екокоридору знаходиться 61 заповідний об’єкт, а також він з’єднює чотири ключові території: Верхньосеретську, Яблунівську, Галілейську, Заліщицьку.

За особливостями природокористування в межах екокоридору можна виділити п’ять ділянок, які відрізняються за структурою природокористування.

У верхній частині екокоридору на відтинку від границі з Львівською областю (с. Межигори) до м. Тернополя річкова долина є широкою, з виположеними схилами, вкритими переважно болотною, лучною і лісовою рослинністю (рис.9.15). Тут створені одні з найбільших водосховищ, що сприяє підтопленню і заболоченню прилеглих територій. В структурі землекористування річкової долини, шириною близько 2-4 кілометрів, домінуючими є землі під водою (25,6%), болотною та лучною рослинністю (33,7%), 20,2% зайнято лісовими угрупованнями і тільки 20,3% території знаходяться під населеними пунктами, орними землями, дорогами (табл.10.9). Таким чином, цей відтинок екокоридору без особливих ренатуралізаційних заходів придатний для повноцінного виконання своїх функцій.

Відтинок екокоридору між м. Тернополем та с. Буданів за структурою землекористування істотно відрізняється від попереднього. Тут різко звужується і поглиблюється річище, знижується ступінь зарегульованості річкового стоку. Населені пункти та присадибні ділянки впритул наближені

Рис. 10.15. Фрагмент Серетського екокородору в межах Чистилівського орнітологічного

заказника

до річки, ширина водоохоронних зон візуально зменшується, оскільки вони не скрізь відведені на місцевості і зростає частка орних земель в межах річкової долини. В структурі землекористування провідне місце займають землі під населеними пунктами, дорогами, ріллею (54,6%), під лучною рослинністю зайнято близько 21,3% території, ще 16,4% земель

Прикладна екологія зайнято під лісами, і 7,7% під водою. Належне функціонування екокоридору на цьому відтинку можливе за умови ренатуралізації земель річкової долини, залуження земель в межах річкової заплави, заліснення прилеглих схилових місцевостей, впорядкування землекористування на присадибних ділянках і відведення водоохоронних зон.

На відтинку між с. Буданів та с. Сосулівка в структурі землекористування річкової долини помітні значні відмінності. Зокрема збільшується частка земель під лісами (31,2%), зростає часта земель, зайнятих лучною рослинністю до 30,1%, значно зменшується частка земель під населеними пунктами, дорогами, ріллею (29,8%); дещо зростає площа водного плеса (до 8,9%).

Таблиця 10.9.

Структура земельних угідь в межах Серетського екокоридору, %

Населені пункти розташовуються в безпосередньому наближені до русла, зростає зарегульованість річкового стоку, забрудненість води, у тому числі за рахунок скидів неочищених комунальних та сільськогосподарських стоків, погіршується структура землекористування.

Схили річкової долини переважно заліснені і залужені, скорочується щільність людських поселень, переважна більшість населених пунктів знаходиться за декілька сот метрів від річкової долини. Цей відтинок річки потребує відведення водоохоронних зон на місцевості.

На відтинку від с. Сосулівка до впадіння Серету в Дністер долина річки приймає каньйоноподібний характер. З однієї сторони, це сприяє збільшенню її залісненості і залуженості, приуроченості частини населених пунктів до схилово-терасових місцевостей; з іншої сторони - виположені частини верхніх терас майже повністю освоєні, забудовані і розорані (рис. 10.16).

Саме у цих частинах річкової долини з’являється необхідність впорядкування природокористування за рахунок заліснення і залуження крутосхилів і терасових місцевостей.

Оптимізацїї природокористування у межах екокоридору сприяє функціонування ряду значних за площею заповідних об’єктів, у тому числі заказників загальнодержавного значення: Чистилівського орнітологічного, Серетського гідрологічного, Яблунівського ботанічного, Касперівського ландшафтного.

Загалом в межах екокоридору зосереджено заповідних територій та об’єктів загальною площею близько 10361,38 гектарів. Перелік заповідних об’єктів може бути доповнений перспективними до створення регіональними ландшафтними парками, приуроченими до річкової долини : “Залізцівсько-Вертелківським”, “Княжий ліс”, “Середньосеретським”.

В межах екокоридору знаходиться ряд природних ядер регіонального значення: Серетсько-Чистилівське (Верхньосеретське) природне ядро в складі Серетського гідрологічного, Чистилівського орнітологічного заказників загальнодержавного значення,

регіонального ландшафтного парку “Загребелля”, ботанічного заказника “Чагарі Кутківецькі”, Горішньоівачівського гідрологічного заказника місцевого значення.

Рис. 10.16. Фрагмент Серетського екокоридору у каньйоноподібній долині річки

Заліщицьке природне ядро в межах ботанічних заказників загальнодержавного значення „Обіжева”, „Урочище „Криве”, Касперівського ландшафтного заказника та Касперівсько-Городоцького іхтіологічного заказника.

Галілейське природне ядро в межах лісового заказника загальнодержавного значення „Дача Галілея”. В межах впливу екокоридору знаходяться Яблунівське природне ядро місцевого значення.

?нільський меридіональний екокоридор виділяється в межах Бережансько- Монастириського горбогір’я. Значна залісненість та залуженість території, невисока розораність сільськогосподарських угідь дають змогу розглядати цей регіон в якості меридіонального коридору, що виступає шляхами міграції біоти між Гологоро- Кременецькою грядою і долиною Дністра.

Віссю екокоридору є долина р. Золота Липа, однак північна його частина на відтинку від с. Розгадів до с. Рудники знаходиться на межиріччі Золотої Липи і Нараївки, а у своїй південній частині на відтинку від с. Рудники до смт. Коропець він виходить на межиріччя Золотої Липи і Коропця. Таке розташування екокоридору зумовлене значною освоєністю та забудованістю долини Золотої Липи і збереженістю природної рослинності на межиріччях.

За структурою природокористування територію екокоридору можна поділити на два відтинки: перший - від с. Поточани до с. Носів; другий - від с. Носів до околиці смт. Коропець (табл. 10.10).

На першому відтинку 51,4% площ зайнято під лісовою рослинністю, яка частково фрагментавана на відтинку с.Поручин - с. Лапшин - с.Вербів. Під луками зайнято близько 17,5% площ, близько 3,5% території під водою. Окультурені ландшафти: забудовані, розорані землі, присадибні ділянки займають близько 27,6%. Така структура землекористування засвідчує здатність території належними чином виконувати функції екологічного коридору (рис. 10.17).

Відтинок екокоридору від с. Носів до околиці смт. Коропець перетинає долину р.

Прикладна екологія Золота Липа і проходить по її лівобережжю. Він характеризується відмінною від попереднього відтинку структурою землекористування: площі під лісами зростають до 63,2% території, площі під луками зменшуються до

Таблиця 10.10

Структура земельних угідь в границях Опільського екокоридору, %

14%, зменшуються і площі під водою до 1,5% та під забудовою, орними землями, дорогами до 22,3%. Екокоридор перетинає долини р. Коропець і р. Бариш і в околицях с. Берем’яни стикується з Дністровським екокоридором. До позитивних особливостей Опільського екокоридору слід віднести істотну його залісненість і суцільність, віддаленість від населених пунктів і доріг, належну ширину.

У екокоридору є можливість виконання своїх функцій без особливих ренатуралізаційних заходів.

У межах екокоридору знаходиться 58 заповідних об’єктів загальною площею 2240,41 га, а також Голицько-Підвисоцьке природне ядро, в основі якого є Голицький ботаніко-ентомологічний заказник загальнодержавного значення, заповідна зона РЛП „Бережанське Опілля”, Підвисоцький карстово-спелеологічний заказник місцевого значення та Підгаєцьке природне ядро у складі загальнозоологічного заказника „Рудники”. До екокоридору приурочене Дністровсько-Стрипське природне ядро, яке знаходиться у місці сходження двох екокоридорів: Опільського та Дністровського.

Рис. 10.17. Краєвиди опільських ландшафтів в околицях м. Бережани

Збруцький екокоридор знаходиться у двох фізико-географічних областях: Північного і Західного Поділля, однак основну сполучну функцію виконуватиме в границях Західного Поділля, налагоджуючи зв’язки між природними ядрами ландшафтів Медоборів і долини Дністра. Екокоридор розділяє Медоборське природне ядро на частини Красненського і Товтрового ландшафтів. Річка Збруч є зарегульованою, формуючи каскади водоймищ і водосховищ (рис.10.18.). Наявність водних плес з залісненими берегами створює сприятливі умови, у яких можуть тимчасово перебувати окремі види птахів.

За структурою землекористування цей екокоридор є найменш заліснений (близько 20%), найбільш господарськи освоєний (розораність і забудованість складає відповідно 48% і 12 %). Решта території зайнята під лучною рослинністю і водою.

Рис. 10.18. Мартинківське водосховище на р. Збруч

Наявність на вказаному відтинку 36 заповідних об’єктів загальною площею 16257,7 га (додаток М), часткова залісненість і залуженість річкової долини сприятимуть формуванню екокоридору міжрегіонального значення. Водночас долина Збруча потребує значних ренатуралізаційних заходів, оскільки її ландшафти зазнали певних антропогенних змін і перетворень через забудову і розораність.

Південно-Бузький екокоридор є одним із основних сполучних територій між ландшафтами Північного і Східного Поділля та ландшафтами Придніпровської височини. Екокоридор приурочений до річкової долини і відрізняється значною мозаїчністю і неоднорідністю. В межах екокоридору зосереджена значна частина водоболотних угідь, які є місцями тимчасового перебування міграційних видів. Екокоридор має суцільне поширення і належну ширину, що сприяє виконанню ним основних функцій. Його ширина коливається від 2 до 6 кілометрів. До екокоридору приурочено декілька природних ядер: Бужоцьке, Буго- Деснянське (Вінницьке), Бершадьське, Ладижинське. Територія екокоридору за едафічними умовами є подібною до відповідних умов ключових територій, які він поєднує. Заповідність території є середньою, враховуючи приуроченість 60-и заповідних територій площею 7207,75 га.

За особливостями землекористування екокоридор можна поділити на декілька відтинків:від витоку р. Південний Буг до місця впадіння у неї р. Бужок; від місця впадіння р. Бужок - до місця впадіння р. Десна; від місця впадіння р. Десни - місця впадіння р. Шпиківка; від місця впадіння р. Шпиківка до границі з Кіровоградською областю.

На першому відтинку річка є маловодною з низькими заболоченими берегами, слабо врізаною долиною, шириною русла до 10 м, чисельними населеними пунктами, сільськогосподарськими угіддями. Для відтинку характерно високий ступінь господарського освоєння території (близько 71%), низька частка залісненості річкової долини (7%), середній рівень залуженості (18%) високий рівень меліорованості річкової долини і каналізованості річища (табл. 10.11.).

На другому відтинку між притоками р.Бужок і р. Десна структура землекористування річкової долини істотно відмінна від першого відтинку. Зростає її залісненість (до 30%), збільшується площа водної поверхні за рахунок зарегульованості стоку (до 5%), істотно зменшується розораність та забудованість території (до 48%). За таких умов зростає ширина екокоридору, покращуються природні умови міграції і тимчасового перебування в екокоридорі видів тварин.

На третьому відтинку екокоридору р. Південний Буг стає значно повноводнішою, зростає глибина врізу річкової долини, ширина долини коливається від 300 до 1000 метрів. У структурі землекористування зменшується частка лісів (до 12%), різко зростає частка забудованих і розораних земель (до 64,8%). Територія екокоридору на цьому відтинку потребує проведення значних ренатуралізаційних заходів.

Таблиця 10.11.

Структура землекористування в межах Південно-Бузького екокоридору

Четвертий відтинок екокоридору характеризується врізом річища у платоподібну поверхню на 25-50 метрів. На окремих ділянках береги високі і круті, а русло - порожисте. Зарегульованість річкового стоку сприяє зростанню площі водної поверхні і збільшенню ширини русла до декількох сот метрів. Залісненість річкової долини носить тут фрагментарний характер. Ця ділянка річки наділена значними рекреаційними ресурсами, використовується в рибогосподарських, комунально-господарських цілях.

Формування екологічних коридорів приурочено до гідромережі, районів збереження лісової, лучної і водоболотної рослинності (табл. 10.12.).

Таблиця 10.12.

Екологічні коридори - структурні елементи регіональної екомережі

Однак структура землекористування на ряді відтинків річкових долин не відповідає функціональному призначенню екокоридорів, тому першочерговими пропонуються заходи із відновлення режимів водоохоронних зон, ренатуралізації річкових заплав, заліснення річкових терас і крутосхилів, впорядкування землекористування прируслових частин населених пунктів, зменшення антропогенного навантаження на водні екосистеми [118].