13.3.2. Храми

Сім’я охоче відвідує синтоїстський храм щотижня. Задоволенням є прогулянки в його садах, під час яких здійснюється ритуал очищення: п’ють воду із священних фонтанів, користуючись стародавніми склянками.

Нині в Японії нараховується близько 80 тисяч синтоїстських храмів. Кожен з них, як правило, присвячений культу одного з камі. Разом з тим існують храми, в яких вшановується декілька камі водночас, наприклад, декілька духів сусідніх гір або всіх духів загиблих на війні солдатів, або духів усіх членів прославленого роду. Найчастіше відвідуються храми, боги яких є покровителями того чи іншого виду діяльності людей або допомагають у певні моменти життя людини. Існують камі, які спонукають до успіху у службовій кар’єрі, допомагають складати екзамени, оберігають від пограбувань, катастроф, пожеж тощо. На селах у синтоїстських святилищах у богів просять багатих урожаїв і дощів.

Звичайно храм розміщений у мальовничій місцевості, де дбай­ливо оберігають природний ландшафт: у парках, біля витоків рік, під­ніжжя гір. Трапляються храми, які взагалі не мають будь-яких спеці­альних побудов. До таких належать храми на честь Ооліва в префек­турі Нара і на честь Капасана в префектурі Сайтама. Це просто обгоро­джені ділянки, які вважаються священними місцями, як правило, прямокутний майданчик, вкритий галькою, обкладений камінням і обв’язаний солом’яним шнуром, що з’єднує чотири кутових стовпи. Посередині такого священного місця розміщений або камінь (івісана), або стовп, або дерево (хіморогі). Сюди під час церемонії викликається божество. Подібні святилища існували й у сиву давнину.

Звичайний синтоїстський храмовий комплекс складається з двох і більше споруд. Основні з них призначені для камі, мають назву хайден, а зал для молитви називають хайден. В головному приміщенні міститься синтай (дослівно «тіло камі»). Вважається, що саме в синтай вселяється душа камі.

Якщо об’єктом поклоніння є дух гори або священного гаю, хонден може взагалі бути відсутнім. Про святість території нагадує сименава - канат, сплетений з рисової соломи, із звислими кистями і стрічками паперу. Взагалі таким канатом позначають усі місця, де постійно присутні або можуть появитися камі. Крім того, священна територія може бути обнесена парканом з дерев’яних планок, який називають мідзугахі, Арагац.

Перед входом на територію хондена завжди стоїть дерев’яна споруда, що нагадує ворота, - торія. Вона і справді нагадує про те, як богиня Амаїерасу заховалась в небесному грогі і настала темінь. Щоб змусити богиню вийти зі свого сховища, інші боги поклали перед входом у грот сідала з півнями. Ці сідала і є образом торій. Зазвичай від торій до входу на головну храмову споруду веде стежка з гравію, вздовж якої встановлені кам’яні рапарі. Між торіями і хонденом встановлені спеціальні баміни з водою для ритуального обмивання рота і рук. Конструкція основної побудови храмового комплексу може мати кілька варіантів. Найпростіші архітектурні стилі - сум’ясі та оторі. Споруду, створену в одному з них, збудовано з твердого непокорованого дерева, якому надано прямокутної форми. Його двоскатний дах - кірідзума - підтримують масивні круглі кутові стовпи, а накритий він корою японського кипариса. В подовженій стіні побудови також є від трьох до п’яти стовпів, що нагадують кутові. На двох кінцях гребеня даху встановлено хрестоподібні споруди - тігі.

У храмах, побудованих в архітектурному стилі нагаре, схил даху з боку веранди подовжений і утворює піднавіс. У храмах, присвячених богу війни Хаті ману, приміщення для віруючих приєднано до голов­ної храмової споруди. В такому випадку карнизи дахів обох споруд з'єдную і ьия.

Перша будівля синтоїстських святинь появилася ще в VI ст. н.е., але невідомо, як вони виглядали, тому що в Японії існує традиція перебудовувати й оновлювати храми. Вона пов’язана з уявленнями про постійне оновлення і відродження життя. Досі храми на честь Ісе реконструюються кожні двадцять років. Раніше це було звичним явищем для всіх храмів.

Крім двох основних будівель храмового комплексу, до нього можуть входити й інші допоміжні споруди: зал для піднесення дарів, синсендзе (місце д ля приготування священної їжі), сямусе (офіс), хара- ідзе (місце для заклинань), кагураден (подіум для танців) і т.д. Архітек­тура допоміжних будівель не надто відрізняється від архітектури головної.

Всередині більшості храмів нема зображень богів. Взагалі варто зазначити, що зображень богів, крім синтал, нема, зате бувають зобра­ження тварин: лисиць, мавп, оленів, яких супроводжують відповідні божества. Біля вівтаря - скринька для пожертв. Віруючому достатньо кинути туди монету, плеснути кілька разів у долоні, викласти вголос чи подумки кілька разів свою справу чи побажання - і воно здійс­ниться.

Взагалі суть релігійного культу синто - це єднання людини з природою. Тому найчастіше храми будували на березі океану, коло водойм чи на чудово оформленому подвір’ї з різними за величиною деревами, кущами, квітами. Цікаво, що вхід до деяких храмів робився надзвичайно маленьким. І для того, щоб зайти в нього, треба було низько нахилитись. Ще одна особливість деяких храмів -у них можна відкрити будь-яку стіну, щоб помилуватись краєвидом, послухати вітер, море тощо.

Розсувалася і стеля для милування зоряним небом. Цікавою в Японії є традиція: двічі на рік уся нація виходить помилуватися красою зоряного неба.

Як уже зазначалось, у храмах нема образів, статуй, є тільки циновки - килимки, на яких сидять віруючі. Так само й у вівтарі - тільки склянки чистої води. Японець може годинами сидіти у храмі і дивитись, як розцвітає троянда. Тут закладена основна ідея синто - розквіт, перспектива, розвиток. Синто - це релігія молодості, оновлення, сподівання.

Традиційно найсвященнішим місцем в Японії, зі значенням національного центру, є Великий храм в Ісе, освячений присутністю сонячної богині Аматерасу, прародительки імператорського роду. Цей храм розміщений поблизу Ісе на японському острові Хонсю (в районі сучасного міста Нагоя). У великих і малих храмах, що становлять комплекс, вшановують, крім Аматерасу, ще близько 40 різних богів, в тому числі Тосуке - богиню їжі та плодючості, Ідзанамі та Ідзанагі та ін. За легендою, храм в Ісе був створений Ямато-хіме, дочкою дванадцятого імператора Сусаніна (літописні дані його правління належать до IV ст.). Вона відправилась у подорож, узявши із собою священне дзеркало, яке Аматерасу передала своєму внуку Нінгі. Ямато-хіме пройшла довгий шлях, доки добралась в Ісе, де велика богиня дала їй знати, що хоче перебувати саме в цій країні, куди повертаються хвилі і де дме божественний вітер. Тоді у верхах ріки Ісудзу був споруджений храм, в який Аматерасу вперше спустилась із неба. Дзеркало богині Аматерасу зберігається в спеціально посвяченому нею внутрішньому храмовому комплексі й лежить у човні, оскільки дочка імператора значну частину свого шляху подолала саме на човні.

З часів середньовіччя мешканці Японії проводять паломництва до цього храму, щоб стати ближчими до божества, яке заснувало націю.

Впродовж останнього століття, відколи Японія перетворилася в цивілізовану національну державу, особливого значення набули декілька святинь, що стосуються імператорського дому і його божественних предків, які створили Японію.

Другим ключовим храмом — а він став предметом гострих дискусій щодо статті про «національні» храми — є храм Ясу куні. Впродовж останнього століття це святилище стало центральним місцем поховання солдат і матросів, що загинули при виконанні своїх обов’язків. Але якими би не були розбіжності в питаннях про

державний синтоїзм і його можливості, відродження мілітаристського духу, напевно, свідчить, що храм Ясу нині є одним з головних прикладів «державного» сакрального простору.

Варто зазначити, що у системі синтоїстського культу є і храмові свята - мазурі, які влаштовують раз або двічі на рік потягом одного чи кількох днів. На свята храм прибирають і прикрашають. Обряди в іакі дні особливо пишні й часто перетворюються на театральні вистави.

З вищезазначеного можна зробити висновок, що храми є вагомою складовою віровчення синтоїзму. 1 те, де саме ці храми встановлюва­лися, як їх утримували, яка їхня форма, як до них ставилися і ставляться в сучасній Японії, є доказом побожності нації.

Щоб помолитися богам синто, японцю зовсім не обов’язково йти в храм. У помешканнях деяких японців досі існують домашні олтарі - камідана. Зазвичай це полички над дверима кімнати для гостей, на які кладуть талісмани, куплені в храмах, або таблички з іменами богів. Часто ставлять тимчасові домашні олтарі для приймання духів предків або тосігамі - інших богів.