9 2.3. Релігія Римської імперії. Культ імператора

В період імперії імператор Август намагався зміцнити позиції релігії, розуміючи, що саме вона може бути справжньою опорою його влади. Він сам був жерцем-понтифіком і хотів, щоб римляни його сприймали як духовного главу, умиротворителя держави.

Використовуючи міфи, державні діячі почали претендувати на божественне походження (першим був полководець Сципіон Африканський), на те, що їх діяльність знаходиться під особливим заступництвом божества: наприклад, Цезарю протегує богиня Венера. З обожнюванням Цезаря і Октавіана (63 р. до н.е - 14 р. н.е.), що отримав почесний титул Августа, почався культ імператорів. Як і у багатьох інших релігіях, у Стародавньому Римі вважалося, що боги підтримують правителів. Імператорів обожнювали спершу посмертно (Цезар, Окгавіан), а потім і за життя (Калігула). Дружини імператорів також стали одержувати божественні почесті.

Імператорський культ набув статусу державної релігії. Новий культ іноді навіть витісняв колишні офіційні культи в містах. Імператору присвячували храми, святилища, вівтарі. Священною стала клятва не тільки ім’ям Юпітера, а й Августа і його генія. Пізніше одним з елементів офіційної ідеології стало ототожнення імператора з сонцем.

В імператорську епоху в Римі поширилися східні культи богів- рятівників - Мітри, Осиріса та Ісіди, а також грецькі містеріальні культи і культи Богині-матері.

9.2.4.