Зороастрійські жертовники і храми

Як і кожна релігія упродовж свого розвитку, зороастризм виробив свою систему обрядів, культових дійств. Звичайно повинні бути певні місця, де це все проводиться.

За свідченням давньогрецького історика Геродота, який відвідав ці землі в середині V ст.

«Зводити статуї, храми та вівтарі у персів не прийнято. Тих же, хто це робить, вони мають за дурнів, тому, я гадаю, вони зовсім не вважають богів істотами, подібними до людей, як це роблять елліни. Зевсу (тобто Ахура-Мазді) вони звичайно приносять жертви на вершинах гір і все небесне склепіння називають Зевсовим», - писав Геродот.

Що ж, у цьому твердженні славетний історик не зовсім поми­лявся. Для чистого зороастризму справді не було характерним спорудження вівтарів і храмів. Богам вони молилися на високих скелях; там, на відкритому просторі, читали «Гати» і «Ясну» - найдавнішу священну книгу Авести.

Але так було лише на зорі існування віровчення: можливо, так молилися Ахура-Мазді маги-мідійці. А вже за часів існування Ахеменідської імперії споруджували і вівгарі-жертовники, і храми, багато з яких до нас не дійшло.

Вже за Ахеменідського царя Дарія будуються величні культові споруди з вівтарем на південь, які з часом ставали все пишнішими.

З тих далеких часів до нас дійшло зображення бога Ахура-Мазди. Воно збереглося в Персе полісі - давній столиці Ахеменідів (неподалік сучасного м. Ісфахан). Це фігура царя з розпростертими крилами, з сонячним диском над головою. На голові в цієї людини корона, яку прикрашає куля із зірок. В руці він тримає гривню — символ влади.

Потім цар Артаксеркс ще більше посприяв тому, щоб по містах імперії встановлювалися статуї різним зороастрійським божествам, і дав наказ, щоб народ їх вшановував. З часом ці статуї ставали все більш багатими: на фігури богів одягали коштовні мантії, золоте взуття, золоті прикраси: намиста, діадеми, персні.

Зрозуміло, що таким чином прикрашені статуї не могли більше зберігатися просто неба і потребували покрівлі, спеціальних приміщень. Спеціально для цього почали зводити храми, щоб оберегти свої святині. Ці храми були невисокі, квадратні, схожі на вежі. Звичайно, велику роль при такому процесі відіграли священ­нослужителі, які або приймали, або не приймали нововведення. Ті, які були проти спорудження храмів, з часом ставали все більш гнобленими і, щоб хоч якось зберегти елементи чистого зороас тризму, при прийнятті храмового мотиву вносили свої зміни. Так, вони були проти того, щоб поклонятися тому, що зроблене людськими руками, - статуям. Напевне, як протидію цьому, вони вводять поклоніння вогню в храмових спорудах. Там поряд із статуями, а потім відкидаючи їх, поміщали святилище з вогнем, так, щоб ті, хто приходили, могли поклонятися найбільшій святині, яку визнавав і пророк, - вогню. Храми вогню стали споруджувати у вигляді вежі. Такі храми існували, наприклад, у Мідії на межі УШ-УІІ ст. до н.е. Всередині храму було трикутне святилище, в центрі якого, зліва від єдиних дверей, знахо­дився чотириступінчастий вівтар вогню заввишки до двох метрів. Сходинами вогонь направлявся на дах храму, тут вже його бачили здалеку.

Подібним є храм-вежа, зведений у в Накси-і Рустам - релігійному центрі неподалік від Персополя, давньої столиці імперії Ахеменідів; пізніше цей храм називали Кааба Зороастра. Він підноситься на платформі з трьома східцями, складеній з гарно оброблених плит світ­лого піщанику з так званими сліпими вікнами, обкладеними чорним камінням. Споруду завершує гострий дах з імітацією зубчастого парапету. Довгі сходи ведуть до дверей у високу глуху, абсолютно темну кімнату, можливо, «свята святих», де зберігався священний вогонь. Кааба Зороастра використовувалася зороастрійцями не лише в часи панування Ахеменідів, а й набагато пізніше.

Під час зороастрійського богослужіння відбувається символічне жертвоприношення богам. їм приносять хіому - сік розтертої особливої рослини з наркотичними властивостями, він змішується з молоком, це так звана сома. Потім - прісний корж драунах і якась фруктова їжа - міазду. Жертвоприношення може бути лише з продуктів, що їх приносять вірні. Його частково спалюють на вогні, який запалюють із особливими церемоніями, а те, що залишилося, з’їдають жерці і вірні. Під час цих церемоній читають Авесту.

Вогню приносять жертву з твердих порід дерева, пахощів і жиру жертвенних тварин.

Зараз це може робити лише священнослужитель, який має право знаходитися біля вогню. З найдавніших часів це робили старійшини роду чи родини, їм допомагали виконавці обрядів, ритуалів, фахівці цієї справи - атравани.

7.3.6.